Гончарство та міський контекст: архітектор Сергій Махно створює новий український інтер’єр (ВІДЕО)

Архітектор Сергій Махно вже 15 років намагається наблизити відповідь на питання про те, що таке український стиль в сучасному інтер’єрі. Покрити стіни власної квартири сироюглиною, як в хаті-мазанці, і вписати це в японську концепцію вабі-сабі – з таких несподіваних поєднань складаються кращі роботи чоловіка, які перемогли в престижних міжнародних конкурсах.

Сім’я Сергія Махно – з села Очеретувате Полтавської області, в двох годинах їзди від Опішні, яку ще називають “українським Римом”. Це старовинне козацьке містечко стало гончарною столицею України. Кожна третя сім’я в Опішні створювала вироби з глини, які розвозили по всіх заселених континентах.

“Коли я був маленький, мене це взагалі ніяк не захоплювало. Потім в якийсь момент я почав збирати якісь черепки у вигляді горщиків. Про Опішню я вже дізнався дорослим, коли став архітектором. Думаю, що це в крові просто. Зараз я вже знаю про українську кераміку досить багато, і у мене непогана колекція української зооморфної кераміки”, – говорить Махно.

Сергій закінчив Київський національний університет будівництва і архітектури на початку 2000-х. Тоді країна переживала економічний підйом, почалася активна житлова забудова і з’явився середній клас, який був готовий витрачатися на власні будинки, але ще мало розбирався в сучасних віяннях. Махно більше цікавив дизайн інтер’єрів, і спочатку він стикався з повним нерозумінням з боку потенційних клієнтів.

“Коли я прийшов і сказав, що хочу займатися дизайном інтер’єру, мене питали: “Чим-чим? Ти що, меблі розставляєш? Ми і самі можемо це зробити, ви про що?” Тоді такого поняття, як дизайнер інтер’єрів, в Україні взагалі не було”, – згадує Махно.

Перші замовлення в кар’єрі Сергія були все ж в дизайні інтер’єрів. Для цього довелося пошукати замовників зі схожими смаками і цінностями – готових зробити в своєму будинку щось неординарне. Тоді такою екзотикою були українські етнічні мотиви в сучасному дизайні.

“У 2003 році я виграв перший конкурс і отримав приз глядацьких симпатій – придумав крісло. І тоді вирішив, щоб це мало українське коріння. Тобто, безпосередньо тому, що я український дизайнер, архітектор. І я створював речі, в які вплітав тоді українську вишиванку. У мене є предмети з українським розписом”, – говорить дизайнер.

При цьому Сергій розумів, що етніка в чистому вигляді підходить хіба що для реконструкції побуту українців в етнографічних музеях. Тим більше, що сам він більше тяжіє до мінімалізму, якому не підходить багатий декор. Улюблений архітектор Махно – японець Тадао Андо з його великими бетонними формами та прагненням повторити природний ландшафт. Водночас в дизайні інтер’єру українець захоплюється роботами іспанця Начо Карбонелла. Його прославили на весь світ біоморфні меблі, які начебто виросли природним чином. У підсумку виходить еклектичний мікс, який окреслює стиль Сергія Махно.

“Ну і японський дизайн мене дуже захоплює, мені подобається Японія, чистота ліній, дзен, вабі-сабі – це ті речі, які мене наповнюють і які дають мені сили”, – зазначає Махно.

Японське вабі-сабі, про якезгадав Сергій, це не просто естетичний напрям, а ціла філософія. “Вабі” – це скромність і самотність, “сабі” – архаїчність і непідробленість, і все це – з якоюсь внутрішньою силою.

На дизайн власної квартири, починаючи від проєкту і закінчуючи останніми штрихами, Сергій витратив сім місяців. Одна з важливих складових вабі-сабі – те, що сьогодні називають ресайклінгом, тобто повторне використання старих речей новим способом або в іншому контексті. Але якщо зараз багато людей просувають цю ідею з міркувань екологічності, японська концепція швидше відштовхується від принципу не створювати надмірностей.

“На стелі у нас старі балки і старе дерево, яке було розібрано – хлів у селі. Ми його розібрали й інтегрували повністю на стелю. На підлозі у нас дуб лежить – досить тонований. Я помазав 80% квартири глиною. Ми використовуємо солому, кізяк, кінське волосся, старовинну технологію покриття, як робили наші предки”, – говорить дизайнер.

На сходовому прольоті встановлена жива стіна: Сергій хоче, щоб зелень розрослася і обвила світильники. Стеля на другому поверсі бетонна – як залишилася після будівництва. По ній без будь-якого маскування прокладена проводка.

“Я знайшов ось це корито і вирішив, що це буде умивальником. Моя мама прийшла і сказала: “Синку, ну як, це ж не може бути умивальником, це ж корито, тут на ньому мох якийсь”. І зараз це не бутафорія. Це конкретний умивальник, в якому явмиваюся зранку. Навіть якщо щось розбризкалось – там все висихає, немає ніякого бруду, пилу”, – зазначив дизайнер.

Завершивши квартиру та переїхавши туди з усією родиною, Сергій подав її на міжнародний конкурс ARCHITECTURE MASTERPRIZE 2018 року – і отримав перше місце в номінації “Дизайн інтер’єрів”. Приблизно тоді ж за гончарні винаходи український майстер два рази поспіль виграв премію Red Dot Award, яка вручається кращим предметним дизайнерам світу понад півстоліття.

“Тетрапод і флепджек – це 2017 і2018 рік, ми отримали два “реддота”. 3D-плитка, яку я придумав, як, скажімо, основні стіни в просторі… Тобто це стіна, на яку ми звикли клеїти, наприклад, плитку або штукатурку, яка має об’єм. Тетрапод там має об’єм восьми сантиметрів, який випирає зі стіни, і ці пазли складаються, і викладається ціле художнє панно”, – розповідає Махно.

Кожен елемент панно виробляють вручну в майстерні Сергія в Києві. З глини, яку добувають недалеко від Слов’янська Донецької області. Прославлену об’ємну плитку сьогодні використовують на локаціях в різних куточках світу.

“Я використовую технології та знання предків, тому що мені цікаво, і я живу цим”, – сказав Махно.

Більше випусків програми “Майстер справи” дивіться за посиланням.