Папа Римський, мир і Україна: церква між реформами і війною

Сьогодні, 26 квітня, у Ватикані відбулася прощальна церемонія з Папою Римським Франциском. Офіційна церемонія пройшла на площі Святого Петра. На площі перед собором Святого Петра зібралися сотні тисяч людей.

Ватикан попрощався з Папою Франциском

Паралельно з церемонією прощання триває підготовка до Конклаву, на якому буде обрано нового Папу. Для обрання потрібно дві третини голосів кардиналів, яким менш як 80 років. Про нового понтифіка світ дізнається тоді, коли над Сикстинською капелою знову підніметься білий дим.

На церемонію прощання прибули вищі релігійні та політичні лідери з усього світу. До Ватикану прибули президент України Володимир Зеленський, президент США Дональд Трамп, прем’єр-міністри Великої Британії та Італії Кір Стармер і Джорджа Мелоні, канцлер Німеччини Олаф Шольц, президент Франції Еммануель Макрон, принц Уельський Вільям, король Іспанії Філіп VI та інші високопосадовці.

Зеленський і Трамп провели короткий, але, як заявили обидві сторони, продуктивний діалог.

“Хороша зустріч. Сам на сам встигли обговорити багато. Сподіваємося на результат з усіх речей, які пролунали. Захист життів наших людей. Повне та безумовне припинення вогню. Надійний і тривалий мир, який убезпечить від повторення війни. Дуже символічна зустріч, яка має потенціал стати історичною, якщо досягнемо спільних результатів”, — написав Зеленський у Telegram-каналі.

Як Папа Франциск змінив католицьку церкву

Увечері 13 березня 2013 року на балкон Собору Святого Петра вийшов новий Папа Римський — Хорхе Маріо Бергольйо, який узяв ім’я Франциск. Ця подія стала не лише знаком зміни понтифіка, а й символом початку змін у Римсько-католицькій церкві.

Білий дим над Сикстинською капелою та дзвін собору Святого Петра сповістили світові, що кардинали обрали 266-го Папу. Ним став Хорхе Маріо Бергольйо, який на честь святого Франциска Асизького — покровителя бідних і символу смирення — обрав ім’я Франциск. Новий Папа змінив на цій посаді Папу-емерита Бенедикта XVI.

Франциск став першим Папою-єзуїтом, першим Папою з Нового Світу, першим за понад 1200 років понтифіком не з Європи та першим аргентинцем на цій посаді.

“Брати і сестри, добрий вечір. Ви знаєте, що обов’язок Конклаву — дати єпископа Риму. Здається, мої брати-кардинали вирушили за ним майже на край світу”, — промовив Папа Франциск під час свого першого звернення.

Хорхе Бергольйо народився 17 грудня 1936 року в Буенос-Айресі в родині італійських іммігрантів. Його мати була домогосподаркою, а батько працював на залізниці. У 1958 році він вступив до новіціату Товариства Ісуса, де розпочав шлях служіння й навчання: вивчав філософію та теологію, викладав літературу й психологію.

У 1973 році, в часи військової диктатури в Аргентині, 36-річного Бергольйо обрали провінціалом єзуїтів у країні. А в 1998 році його призначили архієпископом Буенос-Айреса. У 2001 році Папа Іван Павло II підніс його до сану кардинала. У 2013 році, у віці 76 років, Хорхе Бергольйо був обраний Папою Римським.

Конклав 2013 року відбувався на тлі серйозної кризи довіри до Ватикану: фінансові скандали, випадки зловживань та відставка Бенедикта XVI підірвали авторитет церкви. Папа Франциск прийшов із місією реформ.

“Франциск успадкував церкву після Бенедикта XVI. На той момент церква була втягнута в корупційні та сексуальні скандали… Цю кризу великою мірою вдалося подолати саме завдяки Папі Франциску”, — зазначив професор Стокгольмської школи теології Кирило Говорун.

Франциск відмовився від розкошів: носив простий хрест, жив у Домі Святої Марти замість Апостольського палацу, сам готував собі сніданки та користувався громадським транспортом. Він став першим понтифіком, який активно використовував соціальні мережі, відкрито говорив про екологію, підтримував мігрантів і збільшив участь жінок в управлінні Ватиканом.

Папа і Україна

25 лютого 2022 року, на другий день повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Франциск відвідав консульство Росії у Ватикані, висловлюючи занепокоєння. У своїх промовах він засуджував війну, називав Україну “країною мучеників”, зустрічався з українськими біженцями, родичами полонених “азовців”, підтримував процес звільнення депортованих Росією українських дітей.

“По Україні течуть ріки крові і сліз… Це не просто військова операція, а війна, яка сіє смерть, руйнування і горе”, — казав Папа Франциск у березні 2022 року.

Водночас деякі його кроки викликали неоднозначну реакцію: наприклад, пропозиція нести хрест українці й росіянці разом на Хресному шляху викликала обурення в Україні.

Ватикан надавав перевагу тихій дипломатії — так дії Папи Франциска часто характеризували експерти.

Понтифік брав активну участь у визволенні українських полонених та поверненні депортованих дітей. На Великдень 2025 року Папа Франциск ще раз згадав Україну у своєму благословенні.

“Нехай воскреслий Христос дарує Україні, спустошеній війною, свій великодній дар миру”, — зачитав послання архієпископ Дієго Равеллі.

Папа Франциск помер вранці 21 квітня 2025 року у віці 88 років у Домі Святої Марти. Після важкої хвороби він усе рідше з’являвся на публіці. На Великдень він востаннє звернувся до вірян із посланням Urbi et Orbi.

“Мільйони людей у світі сумують через трагічну звістку про смерть Папи Франциска… Він молився за мир в Україні та за українців”, — висловив співчуття президент України Володимир Зеленський.

Духовний шлях Папи Франциска та дипломатія навколо України 

Яку роль відігравав Папа Франциск у підтримці України під час війни? У чому полягали особливості дипломатії Франциска і чому вона викликала розчарування в декого? Які очікування покладаються на наступного Папу Римського в контексті війни в Україні? Чому Ватикан продовжує залишатися важливим гравцем у питаннях миру та справедливості? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді: 

• Тетяна Іжевська, Надзвичайна і Повноважна Посолка України у Ватикані (2006-2019 рр.);
• Катерина Рашевська, експертка Регіонального центру прав людини; 
• Володимир Фесенко, політолог.

ТЕТЯНА ІЖЕВСЬКА: Хто б не став новим Папою, війна в Україні обов’язково залишиться в центрі уваги

— У мене залишилися досить приємні спогади про понтифіка. Хоча, звісно, ми не можемо забувати і про те розчарування, яке принесла така стримана дипломатія. Я була призначена послом у 2007 році ще за понтифікату Папи Бенедикта. І в 2013 році, коли обирали Папу Франциска, я також перебувала на посаді й добре пам’ятаю цей період.

Пригадується перша зустріч Папи Франциска з дипломатичним корпусом. Кожен посол підходив до Папи, вітався, готувався сказати кілька слів. Я теж підготувала привітання італійською. Яке ж було моє здивування, коли я почула: “Слава Іісусу Христу”. На кілька секунд я розгубилася, але одразу ж відповіла: “Слава на віки”, і продовжила своє звернення італійською мовою.

Папа Франциск був добре обізнаний зі специфікою української церкви. Чому? Тому що свого часу в Аргентині він прислуговував українському священнику — отцю Степану Чмилю. Він прекрасно знав особливості й нюанси Української греко-католицької церкви. Це мене тоді дуже вразило. І під час наступних зустрічей він не раз вітав українців словами “Слава Іісусу Христу”.

Звісно, були й позитивні моменти. Саме у 2014 році, коли розпочалася окупація Криму і російська агресія, відбулася церемонія канонізації Папи Івана ХХІІІ та Папи Івана Павла ІІ. У цей час до Ватикану приїхали державні делегації і глави держав. Україна також взяла участь — країну представляв прем’єр-міністр Арсеній Яценюк.

Чому я це згадала? Тому що тоді, у 2014 році, з боку Росії звучали звинувачення у “нелегітимності” української влади. Візит прем’єр-міністра України став певним актом легітимації нової української влади на міжнародній арені. Зазвичай у межах таких заходів офіційних зустрічей із Папою не проводять, але для України зробили виняток. Яценюк зустрівся і з Папою Франциском, і з державним секретарем П’єтро Пароліном. Це був важливий і позитивний жест.

Європейцям інколи складно зрозуміти, що бідність — це цінність. Але для Папи Франциска це було принципово важливо. Він прагнув допомагати бідним і нужденним. І, звичайно ж, він хотів миру в усьому світі. Він неодноразово згадував про війну в Україні та закликав до миру.

Очевидно, ми очікували більш рішучих заяв і осуду агресора. В його молитвах Україна згадувалась постійно, але дипломатична стриманість викликала розчарування. Особливо боляче українцям було сприйняти символічний Хресний хід, коли українка та росіянка разом несли хрест на тлі кровопролиття, що триває.

Хотілося чіткішихх засуджень. Водночас варто пам’ятати: Папа Франциск певною мірою засудив позицію Патріарха Кирила, заявивши, що “голос Ісуса Христа не може бути голосом війни”. Щобільше, заплановану зустріч Папи з Патріархом Кирилом зрештою скасували з ініціативи Ватикану.

Візити Папи Франциска до різних країн, зокрема в Азію та Європу, були дуже значущими. Він прагнув бути ближчим до людей: вітав їх, тримав за руки, не боявся натовпу, приймав подарунки — чи то піца, чи чаша для мате, з якої пив і передавав іншим. Його поведінка свідчила про прагнення до гармонії, братерства та щирого спілкування.

Хто б не став новим Папою, війна в Україні обов’язково залишиться в центрі уваги. Ватикан, попри заявлену аполітичність, завжди акцентував тему миру й війни як надзвичайно важливу.

Україна страждає від несправедливої війни, розв’язаної агресором, і тема справедливого миру, поваги до суверенітету та територіальної цілісності нашої країни обов’язково залишатиметься актуальною в політиці Святого Престолу.

КАТЕРИНА РАШЕВСЬКА: Ми сподіваємося, що новий Папа зрозуміє, наскільки важливо для України повернути викрадених дітей

— Україна співпрацювала з Ватиканом, до нас приїздив кардинал Маттео Дзуппі. Своєю чергою Російська Федерація та уповноважена з прав дитини Марія Львова-Бєлова активно публікували фотографії з Дзуппі, розповідали про допомогу з боку Ватикану. Все це тривало щонайменше з середини 2023 року.

На щастя, Ватикан допоміг повернути багатьох українських дітей. Серед них — Богдан Єрмохін, якого вдалося повернути в листопаді 2023 року. Без допомоги Ватикану це було б неможливо.

Якщо подивитися на публікації російської сторони, можна помітити, що починаючи приблизно з жовтня 2024 року згадки про Ватикан і його роль у поверненні українських дітей зникли. Російські повідомлення більше не стосуються теми співпраці у питанні повернення українських дітей, яких, як стверджує Росія, вони не викрадали і не депортували.

Звісно, дуже складно точно сказати, скільки дітей вдалося повернути завдяки Ватикану, адже у більшості випадків це була співпраця через Ватикан, Катар та інші держави, які сьогодні входять до Міжнародної коаліції за повернення українських дітей. Тому ми зараз не наголошуватимемо на статистиці — кожна дитина, кожне повернення є надзвичайно важливим.

Ватикан справді намагався допомагати всіма можливими способами. Це було не лише повернення дітей, передача списків або візити до Росії з намаганнями переконати її повернути дітей, а й активні комунікаційні зусилля.

Ватикан докладав зусиль не лише для повернення дітей, але й для встановлення миру в Україні, і ці зусилля необхідно визнавати та цінувати.

Яку роль зіграє повернення дітей у цьому процесі — питання відкрите. Але ми сподіваємося, що новий Папа зрозуміє: без повернення викрадених дітей неможливо побудувати справедливий і тривалий мир в Україні. Тому є надія, що зусилля Ватикану в цьому напрямку будуть продовжені.

Водночас потрібно пам’ятати, що Ватикан — не єдина держава, яка надає допомогу. Ми вдячні Ватикану і будемо раді, якщо він продовжить свою діяльність. Але у нас також є підтримка від Катару та Південно-Африканської Республіки.

ВОЛОДИМИР ФЕСЕНКО: Однією з помилок Франциска була недостатня увага до України

— Католицька церква — одна з найбільших релігійних громад у світі. Звичайно, Ватикан мав і має велике суспільне, соціальне та опосередковано політичний вплив. Тому як смерть Папи Римського, так і обрання нового понтифіка — завжди значущі події.

Оскільки в багатьох країнах католицька громада або є найбільшою, або суттєво представлена, лідери держав мусять це враховувати. Вони беруть участь у церемоніях, виявляючи повагу не лише до покійного понтифіка, а й до самої католицької церкви. Це важливо для підтримання поваги серед своїх католицьких громад.

Розмови під час траурних заходів недоречні. Можливі лише обмін репліками, привітання між окремими лідерами, знаки уваги. Це, до речі, має велике значення. Багато хто згадує, як свого часу президент Ізраїлю обмінювався знаками уваги з президентом Ірану на похоронах одного з Пап Римських.

Навіть неформальне спілкування без офіційних переговорів у таких випадках може мати символічне значення.

Папа Франциск, безсумнівно, увійде в історію як понтифік, який приділяв особливу увагу соціальним питанням, прагнув повернути в церковний дискурс теми соціальної справедливості, зменшити внутрішню напругу, пов’язану з економічною та соціальною нерівністю, з протистоянням реформаторів і консерваторів. Ця проблема залишається актуальною.

Франциска пов’язували з реформаторським крилом. Попри італійське походження, він починав свою релігійну кар’єру в Аргентині, де соціальні питання завжди були гострими. Обрання Папи з Латинської Америки стало важливим символом. Наразі існують очікування, що новим понтифіком знову може стати представник іншого континенту, а не Європи.

Папа Франциск залишив яскравий слід в історії церкви. Однак у політичному аспекті, особливо щодо України, його діяльність викликає суперечливі оцінки. Він прагнув до миротворчості, але, на жаль, приділяв більше уваги Росії. Можливо, його симпатія до Росії формувалася ще за часів Холодної війни під впливом соціальних ідей і ліволіберального світогляду.

На мою думку, однією з головних помилок Франциска було недостатнє приділення уваги Україні.

Він відвідував Угорщину, Монголію, але так і не приїхав до України у розпал війни, хоча такий візит був би важливим жестом підтримки. Ми пам’ятаємо, який ефект справив візит Папи Івана Павла II в Україну — тоді авторитет Ватикану помітно зріс.

На жаль, у питаннях російсько-української війни позиція Ватикану і Франциска часто виглядала абстрактно-миротворчою, без належного урахування реальних причин конфлікту. Принцип “підстав другу щоку” у цьому випадку був неприйнятним. Українським католикам не вистачало пастирського слова.

Попри це, Ватикан у закритому режимі активно допомагав у розв’язані гуманітарних питань — поверненні полонених і депортованих дітей. Це традиційна місія католицької церкви, як і інших християнських громад.

Очевидно, що реформи в католицькій церкві триватимуть. Церква змінюватиметься разом зі світом, зберігаючи свій вплив на суспільні й політичні процеси, особливо в країнах Латинської Америки та Європи — Франції, Іспанії, Італії.

Католицька церква залишається важливим гравцем і в міжнародних справах. І не виключено, що в контексті мирних переговорів щодо України її роль ще більше проявиться. Але багато залежатиме від особистості нового Папи.

Читайте також: Між місією та манією: про трампізм, путінізм і поляризацію нового світу — інтерв’ю з публіцистом Кирилом Говоруном