Злочин геноциду: російська армія перетворила сексуальне насильство на зброю війни

Сексуальне насильство проти жінок, чоловіків і навіть дітей. Російські солдати намагаються принизити та залякати українців, тому скоюють воєнні злочини з особливою жорстокістю.

Як Росія зробила сексуальні злочини інструментом геноциду? Чому командири РФ заохочують звірства своїх підлеглих? Про це розповідаємо у свіжому випуску “Спеціального репортажу” на телеканалі FREEДOM.

Автор — Софія Куценко.

https://youtu.be/FYgGl599PNE?si=Pw7fjDTRcITWwadP

Злочини армії РФ

Майже 400 випадків сексуального насильства офіційно зафіксовано в Україні з початку повномасштабного вторгнення. Йдеться про задокументовані факти воєнних злочинів, скоєних російською армією. Це дані Генеральної прокуратури України. Серед жертв — 231 жінка, 134 чоловіки та 19 дітей. Це зґвалтування, сексуалізовані катування та інші насильницькі дії. Більша частина злочинів сталася на окупованих територіях або на ранніх етапах російського вторгнення.

Спалені будинки, розстріляні автомобілі, братські могили та тіла людей просто на вулицях. Так виглядала Київська область одразу після відходу російських окупантів у квітні 2022 року. Після майже 40 днів запеклих боїв ЗСУ звільнили область і світова спільнота побачила незаперечні докази воєнних злочинів армії РФ.

Тоді в містах і селах Київської області правозахисні організації, включно з ООН, задокументували перші випадки наруги, катувань та інших форм сексуального насильства.

“Просто “роздягайся” — і все. Більше нічого. І в усьому цьому процесі біля моєї ноги був заряджений пістолет”, — розповідає мешканка одного із сіл Київської області.

Моторошними одкровеннями про пережите насильство з боку російського солдата поділилася мешканка одного із сіл Київської області. Населений пункт захопили ще в перші дні повномасштабного вторгнення. За словами постраждалої, багатьох місцевих окупанти катували. Дівчат і жінок — ґвалтували.

“Коли мене забрали в сусідній будинок, там уже казали, що я навідниця. Там були залишки презервативів або чогось подібного. І було зрозуміло, що я вже там не перша”, — згадує жінка.

За даними правоохоронних органів України, саме в Київській області було найбільше злочинів сексуального характеру, скоєних російськими військовими. Переважно — проти жінок. Але фіксували випадки, коли жертвами ставали і діти, і чоловіки.

У селищі Ворзель Київської області після жорстокого зґвалтування і знущань з боку російських солдатів помер місцевий житель. Ще один моторошний злочин було скоєно проти дитини. Окупант із Пскова на прізвище Бичков зґвалтував немовля.

“Десантник чи спецпризначенець, який надсилав товаришам відео того, що він робить із немовлям, як він знущається з нього. Ось такий російський військовий, “захисник дітей”. Ось така “спецоперація”, яку спланували в Москві. Ось така історія боротьби за “русский мир”, — заявив президент України Володимир Зеленський.

Ще один злочин проти дитини вивчає Міжнародна комісія ООН із розслідування порушень в Україні. У березні 2022 року російські солдати увірвалися до приватного будинку. Спочатку поглумилися над подружжям, а потім один з окупантів вчинив насильство над їхньою чотирирічною донькою. Про подібне звірство повідомила Генеральна прокуратура України. Загарбники розстріляли чоловіка, а потім зґвалтували його дружину на очах у сина. Ще одна трагедія сталася в Київській області — там жертвою окупанта стала 83-річна жінка, у її власному будинку, у присутності чоловіка з інвалідністю.

Сексуальне насильство як зброя

Терор, приниження, залякування і посягання на людську гідність — усе це несе з собою в Україну російська окупаційна армія. Сексуальне насильство — це не спонтанні злочини окремих солдатів, а цілеспрямована тактика. Через наругу загарбники намагаються утвердити тотальний контроль і зламати волю до спротиву.

“Це примітивне бачення світу, де насильство пов’язане не з сексуальним потягом, а з відчуттям домінування, приниженням іншої людини, утвердженням своєї влади над нею. Саме це може підштовхувати окупанта до вчинення насильства”, — пояснює військовий психолог, кандидат психологічних наук Олексій Карачинський.

Тому наруга — це теж зброя в руках загарбників. ООН прямо вказує: зґвалтування в Україні мають системний характер. Це — частина стратегії агресора.

“Для окупантів немає нічого святого. Вони це роблять не лише заради свого задоволення. Вони це роблять, щоб досягти своїх низинних цілей — тих, що поставив їм сам Путін”, — коментує Мирослава Харченко, керівниця юридичного напряму благодійної організації Save Ukraine.

“Це злочини проти людяності, коли акти сексуального насильства є систематичними, широкомасштабними й спрямованими проти цивільного населення. Злочини геноциду — це особлива мета: знищити повністю або частково етнічну групу як таку”, — говорить юрист Регіонального центру прав людини Володимир В’язовцев.

Такі злодіяння стають способом зламати моральний дух суспільства, посіяти безпорадність і страх, які залишаються з людьми навіть після деокупації.

“У нас була жінка, яка зізналася: побачивши людину у військовій формі, вона втрачає свідомість і приходить до тями лише під ранок. У пам’яті — абсолютний провал. Просто не пам’ятає, що з нею сталося”, — розповідає клінічна психологиня, керівниця проєкту “Гідна” Анна Грубая.

Анна — керівниця проєкту психологічної допомоги жінкам, які пережили сексуальне насильство. Вона багато працює з постраждалими від російських солдатів. Психологиня зазначає: травма від наруги — одна з найскладніших і найруйнівніших.

“Перше — це як жити з собою? Виникає відраза і відторгнення від свого тіла, що жінка просто не хоче його відчувати. Пам’ятаю одну із сесій: я порадила жінці — “Якщо тіло тремтить, укрийтеся, погладьте себе, розітріть”. І вона почала кричати. Вона не хоче торкатися свого тіла. Вона його відштовхує”, — розповідає Анна.

Таким людям дуже важко морально. Особливо тим, кого російські солдати ґвалтували на очах родичів або сусідів. Окупанти робили це навмисно, щоб навіяти всім відчуття жаху і сорому.

“Примушування спостерігати за тим, як ображають дорогу тобі людину, кваліфікується як окремий випадок сексуалізованих психологічних катувань. Усе це абсолютно точно порушує цілу низку вимог міжнародного гуманітарного права”, — коментує юрист Регіонального центру прав людини Володимир В’язовцев.

На окупованих територіях сексуальне насильство стало методом терору і розправи за підтримку ЗСУ. Жінок катують після допитів і під час обшуків — так намагаються вибити інформацію про українських військових.

“У нас був такий випадок, коли насильства зазнала жінка, чий чоловік уже був під владою окупантів — у їхньому підвалі. Її теж забрали в підвал, і вона зазнала насильства. Це було не один раз — із застосуванням різних предметів, кількома людьми. Але найстрашніше — усе це фіксувалося на камеру. А потім це показали чоловікові, щоб добитися від нього потрібних їм свідчень”, — говорить керівниця юридичного напряму благодійної організації Save Ukraine Мирослава Харченко.

На всіх окупованих територіях України експерти фіксують ідентичний почерк принижень. Це — цілеспрямована політика Росії. Міжнародна місія ООН і прокуратура України підтверджують: насильство росіяни вчиняли відкрито, у присутності співслужбовців, без тіні страху й осуду. Нерідко після наруги людей піддавали катуванням і холоднокровно вбивали.

Розплата буде

Армія РФ — це воєнні злочинці та маніяки, які насолоджуються знущаннями з мирного населення тимчасово окупованих територій. Так у СБУ прокоментували одну з перехоплених розмов окупантів. Черговий прямий доказ того, що сексуальне насильство стало нормою для загарбників.

“Ми коли Лиман здавали, там усіх повирізали… Ґвалтували, різали, розстрілювали. У Лимані, у Торському всіх просто йшли розстрілювали. Усіх чоловіків, хто молодший, забирали до себе, а молодих баб — усіх ґвалтували, різали, розстрілювали”, — говорить російський військовий на записі перехопленої розмови.

Подібних перехоплень — сотні. Хизуватися злочинами в телефонній розмові з близькими — характерна риса російських солдатів.

У Росії такі звірства підтримують не лише солдати, а і їхні родичі. Дружини загарбників буквально благословляють своїх чоловіків на подібні злочини.

“— Ти там українських баб ґвалтуй і мені нічого не кажи. Зрозуміло? — Прямо ґвалтувати — і тобі нічого не казати? — Так. Щоб я нічого не знала. — Можна? — Можна, дозволяю. Тільки оберігайся”, — говорить дружина російського військового на записі перехопленої розмови.

Сотні українських жінок і дівчат повідомили про сексуальне насильство з боку російських солдатів за чотири роки повномасштабної війни. Але правозахисники зазначають: реальні цифри — значно вищі. Хтось дивом вижив після звірств, хтось завагітнів від ґвалтівників, а хтось пройшов через пекло сексуального рабства в російських підрозділах. Кожна жертва глибоко травмована і лише одиниці готові говорити про це.

Психологи пояснюють: жінки не наважуються подавати заяви з багатьох причин. Не хочуть, щоб їх обговорювали знайомі та колеги. Не вірять, що винних покарають. Деяким боляче навіть згадувати про зґвалтування, тим більше розповідати про це чужим людям, представникам правоохоронних органів. І, звісно, мовчать про насильство ті, хто живе на тимчасово окупованих територіях: там немає жодної надії на правовий захист.

“Усередині вони переживають. І сильний сором, і відчуття провини, і страх близькості з іншими людьми. Вони закриваються, бояться, навіть соромляться звертатися по допомогу, адже про це знову потрібно говорити”, — коментує психологиня, менеджерка з психосоціальної підтримки фонду UA Mental Help Тетяна Самойліченко.

Але говорити про ці злочини важливо, щоб рано чи пізно російські військові понесли покарання.

“У нас є діти, які постраждали від сексуального насильства. Це часто відбувається в окупації з боку військових, але також і в так званих “військових таборах”, — розповідає керівниця юридичного напряму благодійної організації Save Ukraine Мирослава Харченко.

“До нас звернулася жінка з Луганської області. Після пережитого насильства вона заблокувала ці спогади й намагалася жити далі, навіть чоловікові нічого не сказала. Але коли пішли новини про Ірпінь, Бучу, Гостомель, стара рана відкрилася з новою силою”, — говорить клінічна психологиня, керівниця проєкту “Гідна” Анна Грубая.

У Херсонській області російський військовий оселився в будинку місцевої мешканки. Погрожуючи розправою над нею і її сином, окупант неодноразово ґвалтував жінку. У Донецькій області загарбники шантажували матір депортацією її дітей до Росії. Щоб захистити їх, вона була змушена терпіти знущання і врешті завагітніла. У Харківській області солдат РФ побив і зґвалтував під дулом пістолета жінку просто в школі, де вона ховалася разом із родиною.

Таких злочинів — безліч. Випадки, описані вище, — лише мала частина того, що накоїла в Україні армія ґвалтівників і вбивць. За кожним із них — особиста трагедія.

“Після такого досвіду жертви перебувають у сильному стресі, відчувають страх, переживають шок, а нерідко — безсилля. Їх переслідують нав’язливі думки та нічні кошмари, не відпускає постійна тривожність. Це дуже важкий психологічний стан. Його часто описують як “життя до і після”, — пояснює психологиня, менеджерка з психосоціальної підтримки фонду UA Mental Help Тетяна Самойліченко.

За словами юристів, своїми діями російські військові порушують фундаментальні норми міжнародного гуманітарного права, що захищають мирних жителів в умовах війни.

“Європейським судом з прав людини сексуальне насильство визнано методом ведення війни Росії проти України, а також політикою терору цивільного населення”, — говорить юрист Регіонального центру прав людини Володимир В’язовцев.

Сексуальне насильство в Україні стане одним із центральних напрямів майбутнього трибуналу над Росією. Генеральна прокуратура України та міжнародні партнери формують для цього масштабну доказову базу, зокрема порушуючи кримінальні справи.

“Кримінальні провадження, що стосуються воєнних злочинів, зокрема сексуального насильства, сьогодні розглядаються у форматі in absentia — тобто заочно. Але важливо розуміти: такі вироки мають повну юридичну силу. Якщо засуджений російський військовий захоче перетнути кордон іншої держави — його затримають і передадуть Україні для відбування покарання”, — розповідає юристка, координаторка лінії юридичної допомоги “ЮрФем” Юлія Нікітіна.

Усі матеріали надходять до Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Саме там розглядатимуть справи проти росіян, причетних до подібних злочинів.

“Міжнародний кримінальний суд зацікавлений у притягненні до відповідальності вищого командування. Притягнути кожного російського військового вкрай складно, але саме командування — те, яке, можливо, і не віддавало прямого наказу вчиняти сексуальне насильство, не зробило нічого, щоб його запобігти”, — говорить юристка.

Крім того, Україна стала першою країною у світі, яка ухвалила закон про державну підтримку людей, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною. Він передбачає фінансову компенсацію, медичну і психосоціальну допомогу, безплатну терапію, юридичну підтримку і захист свідків. Але для тих, хто пережив сексуальне насильство з боку армії РФ, головне — справедливість. І вона вже наздоганяє багатьох російських солдатів, які знущалися зі своїх жертв.

Відплата карає їх — якщо не вироком суду, то точним ударом українського FPV-дрона або снаряда. Окупанти прийшли на цю землю ґвалтувати та вбивати — і в цій землі вони й залишаються.

Російські солдати і їхні командири, які застосовують сексуальне насильство, — воєнні злочинці. Такий вердикт міжнародного права. Прецедентів уже достатньо. Ще у 1998 році Міжнародний трибунал щодо Руанди визнав зґвалтування під час війни актом геноциду — способом знищити та принизити цілу етнічну групу. А у 2001-му Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії кваліфікував систематичні масові наруги як злочин проти людяності. Саме ці злочини сьогодні скоює російська армія — її чекає свій трибунал і справедлива відплата.

Читайте також: Чорні вдови та шалені гробові: війна розбестила сімейні цінності у РФ