Армії бракує всього, але “волонтери” багатіють: як у Росії заробляють на війні

Російська армія, попри величезні військові витрати держави, досі не забезпечує своїх солдатів навіть базовими речами. На передовій окупанти змушені просити у громадян гроші на одяг, паливо, зв’язок, автомобілі та техніку. На цьому тлі в Росії виникла ціла мережа так званих волонтерів, які збирають пожертви “на фронт”, обіцяючи відправити все російським військовим.

Однак дедалі частіше такі збори перетворюються не на допомогу армії, а на джерело особистого збагачення. Війна створила окремий тіньовий ринок, де пожертви росіян, гуманітарна допомога, автомобілі, дрони й медикаменти стають товаром. Частина зібраного справді може потрапляти на фронт, але значна частка, як випливає з численних скандалів, осідає у посередників.

Про це розповідаємо у свіжому випуску “Спеціального репортажу” на телеканалі FREEДOM.

Авторка — Яна Вовк.

https://www.youtube.com/watch?v=QXd8buLAcOo

Російські псевдоволонтери заробляють на зборах для армії

Одним із показових прикладів став російський волонтер Роман Альохін. Він регулярно проводив збори нібито на потреби військових. Але частина грошей могла йти не на зв’язок чи медикаменти для солдатів, а на предмети розкоші. Зокрема, Альохін придбав преміальний електрокар Zeekr вартістю близько 70 тисяч доларів, а також інші автомобілі, включно з Volkswagen Teramont і Haval H7. Загальна вартість його автопарку оцінюється більш ніж у 130 тисяч доларів.

Різке збагачення Альохіна пов’язують саме з періодом, коли він зайнявся “волонтерством”. До повномасштабної війни, як ідеться в матеріалі, він не мав власного житла і винаймав однокімнатну квартиру разом із матір’ю. Після початку активних зборів на армію його фінансове становище помітно змінилося.

У мережі з’явився запис, на якому Альохін, як стверджується, обговорює схему з відкатами під час закупівлі гуманітарної допомоги. Суть такої схеми проста: бізнесмен переказує до благодійного фонду велику суму, наприклад 200 мільйонів рублів. Потім фонд закуповує у того самого бізнесмена медикаменти на меншу суму — умовно на 150 мільйонів рублів. Решта грошей залишається у посередників. Водночас фактичний обсяг постачань може бути меншим, ніж зазначено в документах.

Такі історії показують, що проблема не зводиться до окремих випадків шахрайства. На російських зборах для армії сформувалася ціла система, в якій патріотична риторика використовується як прикриття для заробітку. Що менше прозорості, то простіше маніпулювати довірою людей, які впевнені, що допомагають солдатам.

Схожі схеми виникають і навколо відомих пропагандистських імен. У Татарстані троє росіян створили Telegram-канали, прикриваючись іменем Маргарити Симоньян. Через ці канали вони розміщували оголошення про збори на закупівлю військової техніки. Обдурити вдалося понад 100 тисяч підписників. Організаторів заарештували лише після того, як Симоньян публічно обурилася використанням її імені.

“Я затриманий за перекази, перекази йшли від людей, які підтримували спецоперацію Росії”, — заявив один із затриманих.

Але до кримінальних справ доходять далеко не всі випадки. Найчастіше попадаються ті, хто діє надто демонстративно, привертає до себе увагу або вступає в публічні конфлікти. Так сталося із “z-блогером” Емілем Музаффаровим, який вихваляв російську армію, збирав гроші на так звану “СВО”, а потім став фігурантом скандалу через махінації.

Більшість же подібних “волонтерів” працюють тихіше. Вони не демонструють розкішне життя надто відкрито, не конфліктують публічно і тому залишаються в тіні. Для правоохоронної системи РФ такі люди часто стають проблемою лише тоді, коли скандал уже неможливо приховати.

Окремий напрям заробітку — гуманітарна допомога. Росіяни збирають для фронту продукти, одяг, маскувальні сітки, сигарети, чай, солодощі та інші речі. Але частина цієї допомоги, судячи з повідомлень у самому російському інфополі, до військових не доходить. Вона опиняється на ринках і в магазинах.

У Нижньогородській області жителі виявили гуманітарну допомогу, яку, ймовірно, школярі з Ростовської області збирали для російських військових. Колишній російський солдат, побачивши такі речі у продажу, обурився тим, що допомога, призначена для фронту, перетворилася на товар.

“Прийшли в магазин, розгорнули і побачили, що на самому початку закрутки був пакет прив’язаний. Пакетик був прикріплений до сітки. Пачка сигарет, чай, цукерки. Я так вважаю, 90%, що вони мали потрапити на “СВО” як гуманітарна допомога від дітей, від школярів, які збирали напевно на це гроші, бо вони недешево коштують. Ця сітка ось одна 5,5 тисячі коштує. Чому вона опинилася тут, у нашому місті? Хтось, скажімо так, на халяву вирішив збагатитися”, — сказав він.

Власник магазину не заперечував, що такі товари йому продали самі волонтери.

“Ми беремо просто всюди, де продають, там і беремо. Ну я ж вам не можу всі таємниці розповідати, бо це бізнес все-таки. Наше завдання купити і надати товар, який люди шукають і хочуть купити”, — сказав власник магазину.

Російська опозиціонерка Ольга Курносова стверджує, що перепродаж гуманітарної допомоги давно став поширеною практикою не лише в Росії, а й на окупованих територіях. За її словами, на ринках, зокрема в Донецьку, можна зустріти волонтерські речі, сухпайки та інші постачання, які мали йти військовим.

“Гуманітарну допомогу перепродають, бо ті люди, які ходять на ринки на окупованих територіях, насамперед у Донецьку, часто зустрічають і волонтерські речі, і навіть, власне, сухпайки та інші постачання, які здійснює держава. Коли командування підрозділів просто тупо все це перепродає і отримує собі гроші в кишеню”, — заявила Курносова.

Найбільші гроші, за оцінками експертів, обертаються навколо дорогої техніки — автомобілів, дронів та іншого обладнання. Це саме ті позиції, на які найчастіше збирають великі суми. Машини й безпілотники закуповують на пожертви, передають підрозділам, а потім частина цієї техніки може спливати на вторинному ринку.

Військовий експерт Павло Нарожний зазначає, що випадки перепродажу стосуються не лише волонтерів, а й самих військових.

“І безпілотники, і джипи продаються у них. Фігурували доволі гучні випадки: у них волонтери на джипах роблять гравіювання — такий-то волонтер, така-то військова частина. Джипи — це вже йдеться навіть не про десятки, а про сотні штук щодо перепродажу чотириколісної техніки. Як самі військові продають, так продають і волонтери. І дрони спливали на продажу на різних майданчиках”, — сказав Нарожний.

Війна як джерело заробітку для “волонтерів”

Ще один показовий приклад — сестри Корнієнко, які називають себе “королевами гуманітарки”. Через свій блог вони збирають кошти, стверджуючи, що закуповують усе необхідне для російських підрозділів. У публічному образі це виглядає як активна допомога фронту: збори, звіти, поїздки, фотографії з коробками і подяки від військових.

Однак сама система таких зборів залишається вкрай непрозорою. Далеко не все із зібраного і закупленого зрештою доходить до російських солдатів. Значна частина гуманітарних вантажів зникає дорогою, а потім з’являється у продажу. До того ж йдеться не лише про продукти, одяг чи маскувальні сітки, а й про значно дорожчі позиції — дрони, автомобілі, техніку та засоби захисту.

Російський політик і опозиціонер Дмитро Гудков пояснює, що проконтролювати реальні обсяги закупівель майже неможливо. Особливо якщо йдеться про безпілотники, які легко списати як втрачені або збиті.

“Списується елементарно. Скільки дронів зробили? Тисячу. Реально зробили 500. А де решта? Були збиті. Напевно, там це і в статистиці може вказуватися. Легко. А де дрони? Упав, втратили. Як ти це простежиш? Неможливо. Там якийсь одяг закуповується, ще щось. Заявили, що купили стільки-то, а купили менше або за іншою ціною. Все дуже просто. Це нікому контролювати. Ну як можна проконтролювати, скільки реально дронів упало”, — заявив Гудков.

Схема з безпілотниками, за словами експертів, може бути доволі простою. Оголошується збір на сучасні й дорогі моделі. Людям пояснюють, що без цих дронів підрозділ не зможе виконувати бойові завдання. Але після збору грошей закуповуються або дешеві аналоги, або техніка з гіршими характеристиками. Різниця між заявленою і реальною вартістю залишається у посередників.

Політолог Руслан Айсін каже, що схожий принцип працює і з іншими категоріями допомоги.

“Оголошується збір на якісь просунуті моделі, купуються дешеві аналоги, купувалися, принаймні, з Китаю або місцевого виробництва, з неякісними характеристиками. Це відправлялося. Те саме з простішими механізмами або з предметами першої потреби, умовно кажучи. Якісь дешеві сітки, наприклад, або дешеві засоби захисту. Теж оголошується про те, що купимо найкращі. Постачаються найгірші”, — сказав Айсін.

Ключова причина, через яку такі схеми працюють, — відсутність контролю і звітності. Російські “волонтери” можуть збирати великі суми, але разом з тим не зобов’язані детально пояснювати, скільки грошей надійшло, що саме було закуплено, за якою ціною і куди відправлено.

Військовий експерт Павло Нарожний зазначає, що навіть мінімальна звітність часто відсутня.

“Вони роблять збори, але вони взагалі жодної звітності не надають. Навіть мінімальну звітність у вигляді “ми отримали стільки-то грошей”, “ми купили, витратили стільки-то”, навіть такого немає”, — сказав Нарожний.

На цьому тлі репутація стає для таких збирачів важливою частиною бізнесу. Якщо довіра підписників падає, збори стають менш ефективними. Тому частина грошей може йти не на допомогу фронту, а на просування самих “волонтерів”, позитивні публікації та зачистку негативних відгуків.

Сестри Корнієнко особливо уважно стежать за своїм публічним образом. Вони платять за позитивні матеріали про себе в інтернеті й намагаються прибрати негативні відгуки. Це дозволяє зберігати імідж “патріоток”, які нібито допомагають армії, навіть якщо до їхньої діяльності виникають питання.

Російська опозиціонерка Ольга Курносова вважає, що така схема дозволяє продовжувати збори навіть після скандалів.

“Звідки люди можуть дізнатися, що вони шахраї? Власне, якщо якісь гроші витратити на зачистку інформації про це в тих самих соціальних мережах, то й дуже добре. Тому можна красти спокійно, витратити частину грошей на те, щоб про тебе говорили добре, і продовжувати далі”, — заявила Курносова.

У російській пропаганді гуманітарна допомога фронту часто подається як масовий народний рух. На передову відправляють дитячі малюнки, обереги, гармошки, іграшки, в’язані шкарпетки. Путін неодноразово захоплювався такими прикладами і порівнював їх із радянським досвідом часів Другої світової війни.

“Ось як зараз — діти, бабусі, жінки — шкарпетки в’язали, відправляли на фронт посилки”, — заявив одного разу Путін на пресконференції.

Але за цим емоційним образом часто ховається більш цинічна реальність. Недорогі й символічні речі дозволяють створити видимість допомоги: зробити фото, зняти відео, показати підписникам коробки й пакети. Водночас справді цінні товари — техніка, автомобілі, дрони, тепловізори, медикаменти — можуть розкрадатися або перепродаватися.

Один з колишніх російських офіцерів, побоюючись за своє життя, записав звернення в масці. Він заявив, що значна частина зборів на так звану “СВО” є шахрайством.

“Зібрана вже гуманітарка. Припустимо, стоїть величезна коробка, на ній напис червоними великими літерами — не для продажу, а поряд із цією коробкою стоїть цінник. Тобто те, що відправлялося безплатно, продавалося за гроші бійцям”, — розповів він.

Про масштабні розкрадання раніше говорили і люди, пов’язані з самою російською військовою системою. Про це заявляв колишній офіцер ФСБ Ігор Гіркін-Стрєлков. На крадіжки в армії скаржився і колишній соратник Путіна Євген Пригожин.

Пригожин мертвий. Гіркіна посадили. А система, про яку вони говорили, продовжує працювати. Російська армія, як і раніше, відчуває дефіцит буквально всього — від шкарпеток і білизни до безпілотників і тепловізорів. Гуманітарна допомога не доходить у повному обсязі, державне забезпечення не закриває потреби, тому гроші починають вимагати вже з самих солдатів.

Військовим фактично пропонують самостійно “донатити” на власне забезпечення. А тих, хто відмовляється брати участь у цій системі, можуть карати. Тим часом “волонтери” продовжують відкривати нові збори — тепер уже не лише для фронту, а й на черговий дефіцитний товар.

Усередині самої “z-середи” це давно стало предметом конфліктів. Великі провоєнні канали регулярно звинувачують одне одного в крадіжках на зборах. Водночас багато хто прагне отримати прикриття з боку силовиків, щоб убезпечити себе від перевірок і конкурентів.

Політолог Олексій Буряченко вважає, що частина таких збирачів може ділитися з представниками силових структур, а частина — показово відправляти невелику частку допомоги на фронт, щоб зберегти довіру аудиторії.

“Хтось ділиться з ФСБшниками, без яких там точно не обійшлося, хтось частково, показушно частку передає справді на фронт, щоб потім показати фоточки своїм підписникам”, — сказав Буряченко.

Втрата довіри і криза “z-волонтерства”

У підсумку російські військові дедалі частіше опиняються в ситуації, коли допомоги немає ні від держави, ні від тих, хто публічно обіцяє її зібрати. Міноборони РФ не закриває базові потреби армії, а значна частина волонтерських зборів розчиняється в непрозорих схемах. На фронті зберігається дефіцит їжі, спорядження, техніки, боєприпасів і навіть елементарних побутових речей.

Політолог Олексій Буряченко вважає, що це безпосередньо пов’язано зі ставленням російського режиму до власних військових.

“Там великий дефіцит харчових продуктів, і спорядження, і техніки, і боєприпасів. Тому що роль людини для Путіна і путінського режиму мізерно мала”, — заявив Буряченко.

На цьому тлі збори на війну давно стали частиною російської пропагандистської машини. До них приєдналися не лише дрібні “z-блогери” та регіональні активісти, а й великі пропагандисти — Володимир Соловйов, Маргарита Симоньян, Борис Корчевников, Анастасія Кашеварова. У прямих ефірах і публікаціях вони закликають росіян жертвувати гроші на так звану спецоперацію, техніку, екіпірування і гуманітарну допомогу.

Але принципове питання залишається без відповіді: скільки саме грошей було зібрано і куди вони пішли. Публічні заклики до пожертв є. Повноцінної звітності — немає. Для людей із великим медійним і політичним ресурсом така непрозорість стає майже безпечною. Навіть якщо з’являються підозри у зловживаннях, система захищає своїх.

Політолог Руслан Айсін зазначає, що саме статус таких фігур робить їх практично недоторканними.

“Через ці донати вони, природно, наповнюють свої кишені, бо начебто до них же претензій не висунеш. Навіть якщо буде відомо, що вони щось привласнили, бо буде великий скандал, і люди ніби недоторканні”, — сказав Айсін.

У Соловйова, наприклад, є власний благодійний фонд, який займається нібито збором допомоги для російських військових. Але ставлення до таких зборів дедалі більше нагадує бізнес-модель: є аудиторія, є емоційна мобілізація, є постійний потік грошей і є конкуренти. Інші волонтери та “z-активісти” в цій логіці стають не партнерами, а суперниками, яких потрібно дискредитувати і витіснити з інформаційного поля.

Однак сама аудиторія z-каналів поступово скорочується. Все менше росіян готові стежити за військовою пропагандою і тим більше регулярно переказувати гроші на фронт. Розчарування у війні зростає, охоплення падають, а разом із ними зменшується і потік донатів.

На це впливає не лише втома від війни, а й погіршення економічної ситуації всередині Росії. Продукти, ліки, комунальні послуги та повсякденні витрати дорожчають. Доходи у багатьох падають. У таких умовах дедалі більше людей воліють витрачати гроші на власні базові потреби, а не на черговий збір для армії, яку, за ідеєю, має забезпечувати держава.

Крім того, численні скандали навколо волонтерів підривають довіру до самої системи пожертв. Коли росіяни бачать, що на їхні гроші купують не дрони й тепловізори, а автомобілі, нерухомість або предмети розкоші, бажання підтримувати так звану “СВО” знижується ще сильніше.

Для багатьох стає очевидним: за патріотичними гаслами може ховатися звичайне злодійство. Тому бізнес “z-волонтерів” починає просідати. Донатів стає менше, обманювати людей — складніше, а приховувати скандали — майже неможливо. Волонтерський рух, який у російській пропаганді подавався як доказ “народної підтримки” війни, дедалі більше втрачає довіру.

Але криза довіри оголює й іншу проблему — реальний стан російської армії. Якщо військовим, як і раніше, бракує їжі, техніки, води, спорядження і базових речей, виникає закономірне питання: чим увесь цей час займалися ті, хто збирав гроші “на фронт”?

Відповідь для дедалі більшої кількості росіян стає очевидною: значна частина цих людей не допомагала армії, а заробляла на війні. Вони створювали видимість роботи, публікували фотографії з коробками, знімали відео з подяками, влаштовували показові поїздки і продовжували відкривати нові збори. Разом з тим самі солдати нерідко залишалися без того, заради чого ці гроші нібито збиралися.

Контраст стає особливо цинічним на тлі офіційної риторики. Поки Путін захоплюється тим, що діти, бабусі й жінки в’яжуть солдатам шкарпетки, самим цим солдатам іноді не можуть зібрати навіть на найпростіші речі. Російська військова машина вимагає від суспільства все нових пожертв, але не здатна забезпечити прозорість, контроль і реальне доставлення допомоги.

Саме в цьому проявляється діагноз усієї так званої “СВО”. Держава перекладає відповідальність за армію на громадян. Пропагандисти перетворюють збори на інструмент впливу і заробітку. Волонтери отримують доступ до неконтрольованих потоків грошей. А солдати, яких використовують як головний аргумент для нових пожертв, залишаються витратним матеріалом — без гарантій, без захисту і без упевненості, що зібрана для них допомога взагалі колись до них дійде.

Читайте також: Усі гроші — війні: чому у РФ банківський колапс і росіяни втрачають свої вклади