Коли “перемир’я” гірше від війни: репортаж із прифронтової Красногорівки

Фото UATV

Протягом останніх днів ворог продовжував здійснювати масові обстріли наших позицій в районах населених пунктів Кримське, Троїцьке, Луганське, Авдіївка, Мар’їнка, Красногорівка, Гнутове, Водяне та Широкине, – регулярно звітує прес-центр операції Об’єднаних сил. Однак, насправді, за цими короткими звітами – неймовірні долі армійців, які на “нульових позиціях” самовіддано захищають Україну. Хто ці люди за фахом та родом діяльності? Що їх мотивує, ризикуючи власним життям, боронити спокій країни? Хто, зрештою, на захисників чекає дома з перемогою? Щоб ближче познайомити світ із воїнами ЗСУ, які насправді на східному фронті захищають не лише нашу країну, а й усю цивілізовану Європу, та показати реальну ситуацію на війні, кореспонденти UATV завітали на бойові позиції українських армійців неподалік від прифронтового міста Красногорівка Донецької області.

“Зараз можете йти спокійно. Навіть не пригинаючись… Але, щойно я дам команду, треба буде таки пригнутися і прискорити крок, бо стежка прострілюється ворожими снайперами, – говорить нам із колегою військовослужбовець ЗСУ Олег, який супроводжує знімальну групу UATV на “нульові позиції” передової лінії фронту.

“Ви маєте на увазі – треба пригнутися і швидко бігти?”, – про всяк випадок уточнюю в Олега, автоматично перевіряючи при цьому, чи міцно зафіксовані в мене бронежилет і кевларова каска.

Як виявилося, останнім часом на цих позиціях саме снайпери російських окупантів – головна проблема наших піхотинців. А ще – спостерігачі ОБСЄ.

“Бачите, трава починає жовтіти. Саме цього й чекає ворог, – говорить боєць Олег. – Невдовзі трава та листя дерев остаточно пожовкнуть і наші позиції будуть відкриті, як на долоні. Ми фіксуємо, що ворог чекає на це і готується завдати потужного удару. Але хочу відразу сказати, що ЗСУ знали ці плани й цілком готові дати відсіч. До того ж, морально-вольовий дух у наших значно вищий, адже ми захищаємо свою землю”.

Ми доходимо до українських позицій без пригод і одразу знайомимося з бійцями, котрі буквально в кількох десятках метрів від окопів ворога несуть службу. Вже з перших хвилин розмови армійці дуже апелюють до… роботи міжнародних спостерігачів.

“Характер бойових дій на наших позиціях регулярно змінюється тоді, коли ворог викликає до себе ОБСЄ, – відверто говорить 32-річний боєць із позивним “Дагон”. – Розумієте, щойно до ворога приїжджають спостерігачі ОБСЄ, їхні бойові позиції поповнюються боєприпасами. Тобто, вони використовують місію ОБСЄ, щоб нас відволікти, нам стріляти не можна, а вони під цим прикриттям “запаковуються”. Понад те, щойно ОБСЄ від’їжджає – окупанти активізуються і нарощують обстріли. Тобто, по суті, ворог прикривається спостерігачами”.

Говорячи про спостерігачів ОБСЄ, “Дагон” просить обов’язково в матеріалах звернути на це увагу. “За допомогою безпілотників ми моніторимо ситуацію, не даючи окупантам підвозити боєприпаси. Як результат, ворог вигадав “гібридний хід” – прикриватися спостерігачами. Наприклад, не так давно нас обстріляли з протитанкового комплексу, якого, за нашою інформацією, ще донедавна в них не було. Щойно до них навідалося ОБСЄ, бойовики, прикриваючись місією, завезли комплекс. Але найчастіше по нас працюють снайпери. Це, звичайно, змушує бути в постійному напруженні. Бліндаж обстрілювали практично регулярно”.

“Дагон” – родом із Херсонської області. Каже, що в нього служать хлопці з Донецька й Луганська. І саме ці бійці – приклад для всієї країни: коли ворог прийшов до твого порогу, треба брати в руки зброю і давати йому відсіч. На запитання, що мотивує тут воювати, не вагаючись відповідає: “Мирне майбутнє 4-річної донечки Насті”.

“Я за освітою іхтіолог, а до війни взагалі працював в агрофірмах. Коли ворог почав агресію, відразу кинувся до військкомату, але так і не зміг пройти в мобілізацію – були ще з юнацьких часів проблеми зі здоров’ям. Та я не зупинявся, тож після трьох поїздок в обласний кардіологічний диспансер таки отримав дозвіл служити, – говорить “Дагон”. – Служу з 2016 року, зараз лише друга ротація. Батьки, брат і племінники розуміють, чому я пішов на війну і підтримують мене, чимало знайомих – також служать. Знаєте, такий “русский мир”, який тимчасово окупував позиції одразу за нашими опорними пунктами, мені в рідній Херсонській області не треба”.

На бойових позиціях – напружене затишшя. Тому нетривалий час перепочинку використовуємо для того, щоб поговорити з армійцем про нашу спільну малу батьківщину. “Дуже багато людей на Херсонщині й узагалі в Україні помилково думають, що зможуть захистити близьких та рідних, коли ворог прийде до їхнього порогу, – продовжує “Дагон”. – Але тоді буде пізно. Коли буваю дома, прямо кажу знайомим, що ви своєю мисливською зброєю не проженете БТР чи танк. Це дурня. А просто сидіти дома і чекати, поки хтось за тебе зробить “брудну роботу”, до того ж  небезпечну, – це не по-чоловічому”.

Армієць переконаний, що невдовзі ЗСУ звільнять Донецьк і Луганськ, “бо це – Україна, це наша земля і там наші люди”. “Так, треба прямо говорити, що частина з українців, які проживають на тимчасово окупованих територіях, перебувають під потужним впливом російської пропаганди, тому, як результат, дехто просто ненавидить Україну і все українське. Та водночас, і в Донецьку, і в Луганську живуть сотні тисяч українців, які чекають на нас. Тому ми обов’язково повернемо ці землі”.

“Дагон” проводить журналістів UATV територією, куди мирних людей з Красногорівки не допускають, бо дуже небезпечно. Говорить, що буквально нещодавно ворожий снайпер поранив місцевого пенсіонера. На щастя, той вижив.

“Скажіть на телебаченні, що хлопці з “передка” проти будь-якого перемир’я. По-перше, у нас війна і її треба закінчувати. А не про щось там домовлятися з ворогом. А по-друге, супротивник ніколи не дотримується жодних домовленостей. А ми – цивілізована країна, тому змушені виконувати взяті зобов’язання. Тому тут, на лінії фронту, перемир’я сприймається гірше від війни”.

Читайте також: “Мир можливий лише в результаті перемоги”, – переконані воїни з передової 

Вадим ЛУБЧАК, UATV