Жити, незважаючи ні на що: історія українського ветерана, який зробив неможливе (ВІДЕО)

Український ветеран Артем із позивним “Саур” користується смартфоном за допомогою кінчика носа. Читає книги, гортаючи сторінки ногами. І щодня вчиться робити те, що для більшості людей — буденність. 30-річний морпіх Артем із Миколаєва втратив на фронті обидві руки, але не втратив головного — бажання жити. Зараз він проходить реабілітацію у Львові в центрі Unbroken і готується до протезування. Про героїзм українського захисника на фронті та в цивільному житті розповідають журналісти FREEДОМ.

Користуватися смартфоном без рук Артем навчився вже під час реабілітації. Зізнається, що після поранення думав, що це практично неможливо. До повномасштабної війни Артем працював інженером-електромеханіком.

“Стаєш так, щоб спрацював Face ID. Далі кінчиком носа акуратно натискаєш на екран. До цього потрібно пристосуватися, не з першого разу виходило. Можна відповідати на повідомлення, записувати голосові повідомлення. Або користуватися функцією транскрибації: в IPhone вона вбудована майже в кожному месенджері. Просто диктуєш текст — і все, повідомлення готове”, — розповідає Артем про те, як він тепер користується смартфоном.

У серпні 2022 року “Саур” добровільно приєднався до Сил оборони України. Служив у 503-му окремому батальйоні морської піхоти, воював у Донецькій області, працював в аеророзвідці. 6 листопада 2025 року під час виходу з Покровська потрапив під мінометний обстріл.

“Ситуація вже була надважкою, логістики фактично не було. Ми виходили пішки, і під час цього виходу потрапили під мінометний обстріл. Міна розірвалася буквально за метр переді мною. Я встиг зреагувати на свист і впасти на землю — це, мабуть, і врятувало мені життя”, — згадує боєць той фатальний день.

Побратими надали Артему першу медичну допомогу та наклали турнікети. Евакуація була складною і тривалою — понад 12 годин під постійними обстрілами. Вже тоді боєць розумів, що руки він, швидше за все, втратить.

“Було зрозуміло, що поранення дуже серйозні. Побратими зробили максимум із можливого — їхнім пріоритетом було зберегти мені життя. І за це я їм безмежно вдячний, бо завдяки їм я сьогодні тут”, — каже Артем.

У реабілітаційному центрі Unbroken Артем почав учитися жити по-новому. Спочатку читати книги, тримаючи їх ногами. Потім користуватися телефоном не тільки носом, а й великим пальцем ноги. Для зручності теща подарувала спеціальні шкарпетки з отвором, і ця маленька деталь значно спростила повсякденне життя.

Також Артем розробив разом із ерготерапевтами пристрій для вживання їжі. Каже, що поки що сам не до кінця пристосувався до поводження з ним, але постійно тренується.

Фахівці кажуть, Артем — надзвичайно мотивований. Він учиться компенсувати втрату рук і не боїться експериментувати. Його головна мета — максимальна самостійність.

“Головним завданням ерготерапії на допротезному етапі є повернення людини до повсякденних завдань. Ми починали з найпростіших дій: увімкнути світло, натиснути кнопку в ліфті, налити собі воду. Поступово переходили к більш складним завданням”, — розповідає ерготерапевт реабілітаційного центру Unbroken Христина Стецько.

Незважаючи на складність травми та тривалий шлях адаптації, мрії Артема — прості й водночас сміливі: знову сісти на велосипед, водити машину, бути максимально самостійним і жити активним життям.

https://www.youtube.com/watch?v=89EZOjb4HaA

Читайте також: Будинок для переселенців з особливими потребами відкрився у Львові (ВІДЕО)

Раніше журналісти FREEДОМ розповідали історію ветерана війни Росії проти України Валентина Олексієнка, який вийшов на паркет на кріслі колісному. Його показовий виступ на всеукраїнському турнірі у Львові став частиною благодійної ініціативи на підтримку пацієнтів Unbroken Kids.