Вчора о 22:46
У Кремлі розглядають можливість призову резервістів у 2026 році — про це йдеться у звіті Інституту вивчення війни (ISW). За оцінкою аналітиків, таким чином Москва прагне відшкодувати масштабні втрати російської армії на фронті. The Economist зазначає, що Володимир Путін опинився в ситуації, з якої складно вийти: відмовитися від війни він не може, а її продовження стає дедалі дорожчим.
Росія не може зупинити війну, але й виграти її не здатна
Ресурсна база російської армії для ведення бойових дій в Україні стрімко скорочується. Втрати вже перевищують темпи набору нових військовослужбовців. Новобранців спрямовують на передову без достатньої підготовки, фіксується рекордний рівень дезертирства, а управління військами ускладнилося після обмежень Telegram та відключення терміналів Starlink.
“Момент блокування популярних месенджерів, YouTube — це показник підготовки. Але до чого саме — до посилення, загальної мобілізації чи, навпаки, до миру, який доведеться пояснювати населенню, якому багато років пояснювали, що ще трохи і ми побачимо Київ”, — зазначив кандидат наук з державного управління, експерт з публічної політики Ілля Котов.
Економічне навантаження на Росію посилюється на тлі падіння доходів від експорту енергоносіїв і зростання внутрішнього боргу. Водночас відчутних військових успіхів, як і раніше, немає. Аналітики вказують, що Москві так і не вдалося створити достатнє ударне угруповання для прориву української оборони. Водночас, як пише The Economist, для Путіна завершення війни може бути небезпечнішим за її продовження: повернення великої кількості ветеранів здатне дестабілізувати систему, як це відбувалося у 1917 році та після афганської кампанії 1980-х. У підсумку Кремль опиняється в положенні, коли відмовитися від війни неможливо, а її вартість продовжує зростати.
“Вина лежить на одній людині. Володимир Путін потрапив у лещата з власної волі. Шанси на те, що [російська] армія в Україні досягне чогось, що він міг би назвати перемогою, зменшуються. У перші три роки Росія нарощувала свою армію. Наприкінці минулого року вона втрачала більше людей, ніж могла набрати”, — пише The Economist.
Міф про неминучу перемогу Росії дедалі частіше стикається з реальністю фронту. На думку військового експерта Девіда Дептули, викладену в колонці для Forbes, нинішня стратегія Кремля будується не на військових досягненнях, а на спробі переконати західні країни у безперспективності підтримки України. Москва розраховує отримати за столом переговорів більше, ніж здатна захопити силою.
“Путін бореться не лише за територію. Він бореться за своє політичне виживання. Представивши вторгнення як екзистенційне для Росії, він зробив його екзистенційним для себе. Цифри втрат демонструють дві основні реалії: по-перше, Росія готова платити надзвичайну ціну людськими життями за незначні територіальні здобутки; по-друге, час грає на користь Москві лише в тому разі, якщо оборона України руйнується швидше, ніж людські ресурси та виробнича база Росії”, — пише генерал Військово-повітряних сил США у відставці, експерт Девід Дептула.
Ймовірність мирної угоди залишається вкрай низькою, вважає канцлер Німеччини Фрідріх Мерц. За його оцінкою, російська влада глибоко залучена до ескалації насильства, а швидка нормалізація відносин неможлива.
“Коли я дивлюся на цей режим і на цей сліпий терор, у мене мало надії. Російська владна кліка не може в осяжному майбутньому обійтися без війни. Вона повинна підтримувати воєнну машину, тому що в неї немає плану, що робити з сотнями тисяч, зокрема, важко травмованих солдатів, які повертаються з фронту. Розумні та гуманітарні аргументи не переконають Путіна. Це гірка правда. Мета європейських зусиль полягає в тому, щоб російська держава не могла продовжувати війну військовими засобами і не могла продовжувати її фінансувати економічно”, — заявив канцлер Німеччини Фрідріх Мерц.
За оцінкою Інституту вивчення війни, Кремль уже формує правові та інформаційні механізми для обмеженого поетапного призову резервістів у 2026 році, щоб уникнути повторення масштабної мобілізації. Такий формат має частково компенсувати фронтові втрати. У листопаді 2025 року Путін підписав указ, який дозволяє військкоматам вести призов протягом усього року, у грудні затвердив обов’язкові військові збори для резервістів, а 18 лютого 2026 року Держдума ухвалила в першому читанні законопроєкт, що посилює відповідальність за “ухилення від обов’язку захищати Вітчизну”. Документ розширює інструменти тиску на громадян, зокрема за публічну критику призовних кампаній.
Думки глядачів FREEДОМ
Яку мету переслідує Путін, затягуючи переговори щодо України? Таке запитання телеканал поставив своїм глядачам. Актуальні відповіді були зачитані в прямому ефірі:
- “Київ Москву хрестив, Київ Москву і відспіває”;
- “Ніхто не затягує, переговори йдуть важко, до чогось домовляться все одно, вічно ж тривати не будуть”;
- “Переговори були, а те, що там ще Європа щось вимагає, то вона і затягує”;
- “Зрозуміла річ — трон під Путіним захитається”;
- “Путін боїться, що доведеться відповідати за свої непродумані, цинічні авантюри. Він боїться припинити війну, бо “хлопчики” повернуться з України, але й боїться її не завершити, бо гроші скоро закінчаться і “хлопчики” з України прийдуть їх вимагати”;
- “Путін діє за принципом: “Або пан або пропав”. Він не може і не хоче вірити, що його “все йде за планом” уже далеко не за планом. Чіпляючись за владу і не вірячи, що йому і його диктаторському правлінню настав кінець, він видає все нові і нові божевільні укази і накази для подальшої ескалації та ведення війни, щоб тягнути час і вигадати хоч якусь надію для порятунку своєї шкури. Він знає з висоти свого диктаторського правління, що йому доведеться летіти в безодню і за всі воєнні злочини з нього спитає Гаазький суд. Він, як загнаний щур у кут, буде до останнього скалити зуби і битися лобом об стіну”.
Думки експертів
Про те, які фактори найяскравіше впливають на політику російського диктатора, в ефірі телеканалу FREEДОМ міркували:
- Олександр Савченко, професор, ректор Міжнародного інституту бізнесу, банкір і економіст;
- Ігар Тишкевич, політичний аналітик;
- Дмитро Левусь, політолог-міжнародник, експерт Центру “Об’єднана Україна”.
ОЛЕКСАНДР САВЧЕНКО: Росію чекає або зміна режиму, або розпад країни
— Хоче Путін чи не хоче, але грошей більше не буде. Він не зможе далі фінансувати війну. І момент, коли витрати на українську оборону перевищать витрати Путіна на війну з Україною, стане тим вирішальним моментом, коли можуть настати не тільки і не стільки мирні переговори, скільки втеча армії Росії.
Путін має розуміти, що цей момент наближається, і думати про те, щоб упередити ситуацію, погодитися на більш-менш раціональні умови припинення вогню, як загалом дозволять йому зберегти обличчя перед своїм населенням — з одного боку. А з іншого — відсунути колапс режиму всередині країни на кілька років. А так він веде до його прискорення.
Якщо проаналізувати дефіцити центрального і місцевих бюджетів, то за рівнем витрат вони практично однакові. Тільки центральний бюджет передбачає витрачати інфляційні гроші від надрукованих рублів. Зараз це головне джерело доходу через облігації внутрішньої позики: Мінфін позичає гроші і передає їх профільним міністерствам для витрат. А регіональні бюджети повністю відрізані від можливості позичати. Вони вже все, що могли, позичили, борги дуже великі, їхні цінні папери вже не продаються. Та й заборонено їх випускати, бо вони перекредитовані. Залишається одне — скорочувати витрати. А скорочення витрат призводить до падіння якості життя. Просвіту немає.
Якщо ще торік, навіть попри труднощі для Росії, з центрального бюджету були субвенції та дотації місцевим бюджетам, то зараз відповідь одна: “Грошей немає, але ви тримайтеся”. І не забудьте виплачувати гробові та “підйомні” для тих недалеких росіян, які хочуть іти помирати в Україні. Ось це зараз доля місцевої влади.
Ми повинні чесно сказати, що такий стан справ не новий для Росії. Так було і в 1990-ті роки минулого століття. Тоді трималися 5-10 років, і зараз, на жаль, можуть триматися. Якщо не 5-10 років, то 5-10 місяців точно протримаються.
Банківська криза в РФ зараз розвивається. У Росії існує інститут банкрутства фізичних осіб. Сім’я може подати на банкрутство, і тоді частина боргів списується. Але питання в тому, що борги списалися з населення, а збитки повинні покривати банки або структури, які надавали послуги. А вони зараз теж у дуже скрутному становищі.
Усі очікують, що внаслідок такої божевільної політики, де страждають усі — від банків до простого населення Росії, — вихід один: починаються банкрутства, неплатежі. І, як показує досвід, після цього починають падати банки — спочатку невеликі, потім і більші. Якщо ці процеси в регіонах Росії накладуться на санкції, які Євросоюз готується ухвалити, то ми можемо побачити банкрутство дрібних і середніх банків уже навесні.
Так починаються всі кризи. За банківською кризою починається фінансова, коли держава вже не може виконувати свої зобов’язання перед людьми: не може слідом за інфляцією підвищувати пенсії або зарплати малозабезпеченим. Після фінансової кризи починається економічна, коли до банкрутств приєднується безліч підприємств і починається криза країни.
За моїми розрахунками, торік ВВП впав на 3%, всупереч заявам Путіна про зростання на 1%. Цього року він може впасти на 6%. Економіка здатна пережити такі темпи падіння. Але якщо розгорнеться масова криза, економіка може впасти більш як на 10%. Тоді почнеться дефіцит їжі та горілки — спочатку в регіональному розрізі, а потім, можливо, і в загальнонаціональному.
Якщо ми побачимо дефіцит їжі та горілки хоча б у кількох великих містах, то за аналогією з 1990 роком можуть початися акти непокори, протести, критика влади і навіть Путіна.
Мене часто запитують, яка ймовірність, що банківська криза почнеться вже цього року. Моя відповідь — понад 50%. Більш ніж імовірно, що ми побачимо падіння банків. А чи розгорнеться ця банківська криза в загальнонаціональну, залежить від Путіна. Чи прийме він пропозицію української сторони зупинити вогонь на більш-менш нормальних умовах для нас і для Росії, чи буде впиратися, продовжувати вбивство своїх громадян і погіршувати їхнє економічне становище.
Він упевнено веде країну до кризи. Десь прискорює процеси, десь гальмує, але фінал один: якщо він не одумається, це глобальна катастрофа для цієї країни — або зміна режиму, або розпад країни.
ІГАР ТИШКЕВИЧ: Для Трампа мир можливий лише на умовах вигоди США
— Для Трампа цей переговорний процес і формат можливого мирного договору необхідний, точніше, він можливий і бажаний у трьох випадках.
Перший — це вигоди США від України і Росії. Від України США частково вже отримали. Це договір про ресурси.
Друга частина — це той самий план: перші 28 пунктів передбачають контроль США над частиною коштів, призначених на відновлення України. Від Росії можливі економічні контракти або економічні програми, які можуть стартувати.
І третій випадок — це самостійна роль, тобто продемонструвати тому ж Пекіну, що США є ключовою державою і зберігають свій вплив у цьому регіоні. Тобто make America great again або America first. В обох цих концепціях додаткової участі, крім США, не передбачається.
Відповідно, допускати європейські держави для Трампа невигідно. Допускати Китай — також, тому США роблять усе можливе, щоб Китай не увійшов у переговорний процес. Але якщо цей трек буде невдалим протягом ще кількох місяців, то Сполученим Штатам, принаймні на китайському напрямку, доведеться посунутися. І після цього, найімовірніше, доведеться посунутися і з погляду участі європейських держав — це будуть уже зовсім інші умови роботи.
З боку Китаю не було жодних спроб зайняти ще якийсь переговорний процес. Поки що він займає нейтралітет. Інше питання — що може посприяти зміні позиції Китаю.
Для китайських національних інтересів неприйнятна зміна кордонів через самопроголошені республіки. Це те, чим ми могли скористатися, але поки не скористалися.
Коли почався американський трек, потрібно розуміти: це дві наддержави, кожна з яких прагне показати, що вона держава номер один. США не входитимуть у китайський трек як другий залежний гравець, так само як Китай не входитиме в американський трек.
Якщо США проваляться в поточному треку, то це питання порушуватиметься вже на рівні Сі та Трампа. Трамп планує візит до Сі у квітні, а потім можливий візит Сі до Вашингтона ближче до вересня. Це можливі терміни появи нових контурів або нових багатосторонніх форматів обговорення миру або завершення чи заморожування війни.
Що стосується європейського треку, Зеленський звертає увагу на те, що європейців бракує за столом переговорів. Наскільки ймовірне їх приєднання? Для США вони, ймовірніше, будуть заважати.
Як оцінювати можливості Європейського Союзу? Воювати за нас ніхто не буде. Але надання зброї здійснюється. Логіка проста і раціональна. Для держав ЄС очевидно, що Росія стала загрозою, зокрема воєнною. Їхня економіка і сектор безпеки виявилися не готовими до цієї загрози.
І, як би цинічно це не звучало, на їхнє щастя ця загроза сьогодні пов’язана війною проти України. З погляду раціональності, вкрай невигідно, щоб Україна зазнала поразки, тому що тоді загроза опиниться безпосередньо біля кордонів ЄС.
Паралельно ЄС реформує свій сектор оборони — військово-промисловий комплекс і армію, щоб бути готовим до нейтралізації загрози. Поки вони реформуються, вони вразливі. І в цей період їм вигідно підтримувати Україну, бо їхній потенційний противник зв’язаний війною.
Очікувати, що Європейський Союз замість України щось робитиме, а ми будемо лише спостерігати, — таких очікувань у мене немає.
Я вкрай сумніваюся, що європейські або американські війська безпосередньо воюватимуть проти Російської Федерації у разі ескалації на цьому етапі. Тому розраховувати, що між російськими та українськими військами стоятиме великий європейський або європейсько-американський щит, я б не став.
Європейці намагаються формувати систему безпеки без огляду на США. Але це не означає автоматичні гарантії безпеки для України. Для ЄС гарантією власної безпеки і безпеки України може бути, наприклад, фінансування української армії чисельністю 700 тисяч осіб на певний період. Для Росії це загроза, а отже, ймовірність прямої війни проти держави ЄС за наявності такої армії на фланзі знижується.
Також важливі регіональні та мінікоаліції всередині ЄС — держави Північної Європи, Скандинавія, Східна Європа. У них різні інтереси, але об’єднання навколо спільної загрози або спільного інтересу дозволяє швидше реагувати, ніж ухвалення рішень консенсусом на рівні всього Європейського Союзу.
ДМИТРО ЛЕВУСЬ: Європа абсолютно логічно вимагає собі місце за столом переговорів
— Шлях найголовніший, найважливіший — це посилення тиску на Російську Федерацію шляхом санкцій і шляхом обмеження, створення неможливості їй торгувати своєю нафтою, отримувати гроші для війни. Ну і допомога Україні, воєнна допомога така, яка дозволила б далі розвивати озброєння, завдавати ударів і не припиняти активні дії для того, щоб Росія не могла просуватися і не було навіть жодних ілюзій успіхів.
Це, звичайно, найголовніше. Щодо переговорного процесу, думається, для того, щоб реалізувати дійсно логічну вимогу Європи, оскільки війна йде у Європі, а РФ не приховує своїх агресивних планів щодо європейських країн, необхідно враховувати європейську позицію. Насамперед це стосується країн Балтії, дій, які Росія здійснює в Балтійському регіоні щодо Польщі, коли туди надсилаються десятки дронів, гібридні атаки, відверті диверсії на території багатьох країн — у Скандинавії, у Німеччині, зокрема, у Бенілюксі.
Усе це свідчить про те, що Європа абсолютно логічно вимагає собі місця за столом переговорів. І насправді присутність європейських представників у Женеві, які фактично виступають як спостерігачі, але водночас представляють кілька країн, була абсолютно логічною, і точково порядком це вже відбувається. Сполученим Штатам насправді доведеться з цим рахуватися, оскільки очевидно, що формат має розширюватися.
Ці зусилля Вашингтона не призвели ні до чого, які б гучні слова не виголошувалися. І ще один момент: Європа абсолютно логічно висуває свої вимоги. Їх можна називати максималістськими, але вони не максималістські, вони абсолютно логічні. Наприклад, скорочення чисельності збройних сил Росії, виведення армії з певних територій, припинення кампаній з дезінформації та подібних гібридних атак.
Тому я думаю, що це буде прийнято і увійде в переговорний процес у той момент, коли для Росії ситуація ускладнюватиметься з погляду ведення подальших воєнних дій. Ну і Вашингтон просто усвідомить свою неправоту в тому, що Європа виключена з цього переговорного процесу.
Читайте також: Результатів і конструктиву з боку РФ немає: експерти про динаміку Женевського раунду переговорів і маневри Кремля
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
