Вчора о 23:57
Командувач Сил безпілотних систем (СБС) ЗСУ Роберт (Мадяр) Бровді заявив про фактичний початок весняно-літньої наступальної кампанії російських військ. За його даними, всього за півтори доби на ділянці фронту протяжністю близько 100 км — від Родинського до Гуляйполя — СБС знищили понад 900 одиниць живої сили противника.
У Міністерстві оборони України зазначили, що 17 березня стало днем із найбільшими добовими втратами російських військ у 2026 році.
РФ посилює тиск на фронті і готує сотні тисяч нових військових
За словами командувача СБС Бровді, активізація наступу почалася опівночі 17 березня: противник одночасно залучив піхоту, мотоцикли, бронетехніку і кавалерію на десятках ділянок. Лише за першу добу втрати РФ склали понад 500 осіб, з них 292 — убитими і 221 — пораненими. З опівночі 18 березня до 12:00 армія РФ втратила ще 277 осіб (141 — безповоротно, 136 — пораненими). Водночас, як наголосив командувач, жодну ділянку фронту за цей час противнику прорвати не вдалося.
Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив, що Росія планує додатково мобілізувати 409 тисяч військових. За його словами, це свідчить про намір Кремля продовжувати війну. На тлі покращення погодних умов фіксується зростання активності противника.
“Серед ключових завдань — посилення фортифікацій, розвиток антидронового захисту і підготовка населених пунктів до оборони. Заслухав доповіді військових командирів, керівництва Держспецтрансслужби та начальників обласних військових адміністрацій. Є проблемні питання — визначили конкретні рішення і строки їх виконання. Від якості і швидкості роботи залежить не лише стійкість оборони, але й життя наших воїнів”, — акцентував Сирський.
Одночасно російські війська продовжують спроби розширити зону контролю на півночі. Про це повідомив речник Державної прикордонної служби Андрій Демченко.
“Такі кроки з боку росіян не припиняються. Це в першу чергу стосується як Сумської області, так і Харківської. Якщо брати точково і враховувати протяжність кордону з країною-терористом, це 535 км у Сумській області. Ми маємо на цій ділянці і Краснопільську громаду, напрямок населеного пункту Сопич, і також інші”, — сказав він.
Нова мобілізація і старі проблеми: що стоїть за наступом РФ
Про те, які напрямки фронту залишаються найнапруженішими зараз і чого очікувати від Росії найближчим часом, в ефірі телеканалу FREEДОМ розповіли:
- Павло Лакійчук, керівник військових програм Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”;
- Сергій Братчук, речник Української добровольчої армії;
- Віктор Ягун, директор Агентства реформування сектору безпеки, експерт з національної безпеки;
- Дмитро Снєгирьов, військово-політичний аналітик.
ПАВЛО ЛАКІЙЧУК: Перевага в людях не дає Росії вирішального успіху
— Росіяни не збираються переходити до оборони, очевидно. Вони намагаються продовжувати наступ. Поки це називають зимовими і осінніми кампаніями, що захлинулися. До цього була літня. Загалом йдеться про чергову стратегічну наступальну операцію противника.
Паралельно Москва, точніше генерали російського Генштабу, збирають ресурси для подальшої операції. Якою вона буде за масштабами — залежатиме від тих ресурсів, які вони зможуть отримати. І тут логіка президента і міністра оборони полягає в тому, що один із найбільш ефективних способів протистояти ворогу в умовах його вирішальної переваги в людських ресурсах — це максимально знищувати його живу силу.
Жива сила — це не лише піхота, це і танкісти, і артилеристи, і оператори дронів, і льотчики. Це необхідно для того, щоб позбавити противника цього ресурсу у перспективі. Чи зможемо ми це забезпечити — я не знаю. Але при актуальних тенденціях це правильна тактика.
Якщо росіяни змінять тенденцію, наприклад, знайдуть спосіб швидко поповнити свою армію людьми, “куплять” у Кім Чен Ина 50 тисяч корейців або залучать армію Лукашенка, це дасть їм мобілізаційне вікно на місяць-два. Вони зможуть закрити ту “яму”, яку ми для них створюємо. І тоді ситуація може змінитися. Тому потрібно мати не лише план А, а й план Б.
Вікно можливостей можна використати лише тоді, коли є кому його використовувати. Події на півдні і їх динаміка — яскравий приклад тієї тактики, яку росіяни обрали. Основну перевагу у живій силі вони намагалися реалізувати шляхом наступу на двох напрямках — головному і допоміжному.
Так склалося, що на головному напрямку удару, на донецькому, їхні успіхи були досить скромними при великих втратах. А на допоміжному, південному напрямку, протягом 4-5 місяців вони мали найбільший успіх. Загалом, можливо, навіть з 2024 року вони просувалися на 200-400 кв. км на місяць. Це небагато, але більш значних результатів у них не було з 2022 року.
Існує такий спосіб — перенесення напрямку головного удару туди, де є успіх. Саме цим вони і скористалися. Однак перевага противника в живій силі спрямована на те, щоб максимально розтягнути наші сили і не дати нам сконцентрувати ресурси на найбільш критичних напрямках.
Але тут у них не виходить. Добропільський виступ і Куп’янський напрямок це підтвердили: попри обмеженість Сил оборони, на важливих ділянках вдається приховано формувати угруповання і переходити до активної оборони. Те саме сталося і на Запорізькому напрямку.
Зараз там йдуть зустрічні бої. Сили оборони відтісняють дві російські армії, або те, що від них залишилося, північніше. А південніше, вздовж інженерної лінії фронту “північ-південь”, росіяни намагаються розвивати свій успіх.
Стратегічний задум охоплення українського угруповання під Запоріжжям у них не реалізувався — ми не дали їм цього зробити. Тому, як і на Донбасі, вони переходять до тактичних спроб. Це стосується і спроб оточити, охопити Оріхівський оборонний вузол, і прагнення максимально просунутися вздовж лінії оборони “північ-південь”.
Ця лінія оборони є інженерно обладнаною, з мінно-загороджувальними засобами. Противник намагається максимально її зруйнувати, щоб за наявності ресурсів пізніше продовжити наступ на цьому напрямку.
СЕРГІЙ БРАТЧУК: Ціна кожного наступу для Росії стрімко зростає
— Якщо ми говоримо про зміни на фронті, то загальна ситуація, що склалася від Північно-Слобожанського до Придніпровського напрямків, показує, що сьогодні найбільш активними залишаються дві ділянки фронту. Це східна, донецька, назвемо її так, і запорізька. На сьогодні очевидно, що росіяни не припинили свої наступальні дії, як би парадоксально це не звучало.
Вони намагаються повністю окупувати населені пункти Гришине і Родинське, якщо ми говоримо про Покровську і Мирноградську агломерацію, оскільки це важлива логістика і спроба створити або продовжити створення плацдарму для подальшого руху в Слов’янсько-Краматорській агломерації. Тому активність на Костянтинівському, Лиманському і Покровському напрямках зберігається.
Тобто наступальні дії ворога насправді не припинялися. Те саме ми сьогодні спостерігаємо, наприклад, у спробах росіян контратакувати і наступати на Куп’янському напрямку. Можливо, дещо змістилися акценти: не саме місто Куп’янськ, хоча росіяни, звичайно, намагатимуться повернути хоча б частину своїх позицій, бо скільки разів вони вже його окуповували, зараз складно згадати, і очевидно, що це “взяття в кредит” населеного пункту потрібно якось виправдовувати.
Якщо говорити про Запорізький фронт, у районі Гуляйполя, то тут напрямок наступальних дій ворога не змінився. Завдання також залишається незмінним — найближчим часом повністю окупувати Гуляйполе, щоб створити плацдарми для подальших дій на Запорізькому напрямку. Однак саме тут і проявляється певна парадоксальність ситуації: на тому ж Запорізькому фронті 5-та загальновійськова армія РФ, яка є основним ударним кулаком, зазнає втрат і втрачає боєздатність. Деякі підрозділи змушені відводити на повне доукомплектування, при цьому підтягуються резерви. Тобто наступальний характер дій зберігається, але ціна за це зростає.
Окремо варто відзначити Олександрівський напрямок, де контратакувальними діями Сили оборони змогли зірвати плани противника на цей період. Щобільше, сьогодні росіяни реалізують ті дії, які за їхнім задумом мали бути виконані ще кілька місяців тому. Це означає, що їхні плани не просто коригуються — вони вже зірвані.
На стику двох російських армій — 36-ї і 5-ї — тривають контратакувальні дії Сил оборони, і ситуація для росіян там складається несприятливо. Можна сказати м’якше, але у російської армії там є серйозні проблеми. Виходить парадокс: з одного боку вони наступають, а з іншого — українські сили фактично дихають їм у спину, що робить розвиток подій для них вкрай ризикованим.
У підсумку ми бачимо ситуацію, коли росіяни начебто продовжують наступ, але водночас зазнають втрат і втрачають позиції на інших ділянках фронту. Про це говорив і президент, зазначаючи, що на південних територіях Україна звільняє свої землі і зриває плани противника.
Втрати російських військових становлять приблизно 780-800 осіб особового складу на добу. Водночас йдеться про високий відсоток саме “двохсотих”, оскільки не всі поранені встигають дістатися до госпіталів через порушену логістику. Знищення автомобільної техніки противника безпосередньо впливає на евакуацію поранених, що збільшує кількість загиблих.
Ми бачимо дні, коли втрати перевищують тисячу осіб, у середньому за місяць це близько 30 тисяч. Виникає логічне питання: завдяки чому поповнювати такі втрати. На сьогодні очевидно, що Росія змушена залучати оперативно-тактичні резерви, зокрема на Куликівському напрямку, і йдеться вже саме про резерви. Це означає необхідність їх відновлення і поповнення частин, що стає дедалі проблемнішим.
Питання повної мобілізації у Росії стоїть усе гостріше. Про це багато говорять на інформаційному рівні, однак очевидно, поки що побоюються ухвалювати такі рішення, хоча юридична база для цього давно створена. Крім того, йдеться про формування так званих “кіл-зон”. Їх протяжність і площа по лінії фронту суттєво не збільшуються, але сама щільність і ефективність таких зон зростає, і це робить просування російських військ дедалі складнішим.
ВІКТОР ЯГУН: Україна зриває весняний наступ Росії ще до його початку
— Сили оборони України вже зривають підготовку і темп так званого весняного наступу армії Російської Федерації ще до його повного розгортання — ось що найцікавіше. Тобто так, напевно, точніше звучить стратегічно. Сьогодні важливо розуміти, що йдеться не про те, що Росія відмовилася від наступальних планів.
Навпаки, Москва зберігає намір тиснути по всій лінії фронту, особливо на східному напрямку і, як ми бачимо навіть сьогодні, паралельно посилює ракетно-дроновий терор проти українського тилу. Але Сили оборони України вже зараз ламають цю логіку, логіку так званого весняного наступу, ударами по військовій логістиці, об’єктах військово-промислового комплексу, складах, вузлах постачання, протиповітряній обороні і командних пунктах противника. Саме тому російська армія входить у весняну кампанію не в комфортному для себе режимі, а з витратами і втратою того оперативного темпу, який вони збиралися включити.
Якщо чітко пояснити, у нас змістилася концентрація ударів: від застосування малих дронів по окремих малих оперативних групах, які намагаються просочитися через нашу лінію оборони, — до ударів у глибину до 100 км по їхніх логістичних цілях. Тобто, простіше кажучи, Україна почала діяти на випередження. Ми не просто тримаємо оборону на лінії бойового зіткнення, а створюємо противнику умови, за яких будь-який його великий наступ перетворюється на наростаючу, розтягнуту і погано керовану кампанію.
За оцінками іноземних аналітиків, які спостерігають за цією ситуацією, в останніх звітах прямо зазначається, що українські контратаки на півдні і нарощування ударів по військових об’єктах РФ у тилу заважають підготовці весняно-літнього наступу.
Другий важливий момент, на який потрібно звернути увагу: Росія активно намагається компенсувати проблеми на фронті терором по наших містах і енергетиці. Лише за останні дні були масовані удари сотнями дронів і десятками ракет по українських містах. Це не ознака сили в класичному військовому сенсі. Це ознака того, що Кремль знову намагається продавити Україну не стільки оперативним проривом, скільки війною на виснаження через тиск на тил, інфраструктуру і психологічну стійкість нашого суспільства.
Зрив весняного наступу не означає автоматичний обвал російської армії. У жодному разі. Противник все ще небезпечний, у нього зберігається ресурс тиску, жива сила і здатність концентрувати удари на окремих ділянках. Тому тут не можна впадати в ейфорію.
Правильна оцінка така: Україна не дала Росії отримати вигідні стартові умови для масштабної весняної кампанії і вже зараз підвищує для Москви ціну кожного кілометра і кожної нової хвилі штурмів.
Окремо варто наголосити, що сучасна війна — це вже не лише лінія окопів. Це війна далекого ураження з використанням дронів, руйнування ланцюгів постачання і технологічне протистояння. Українські удари по російських підприємствах у глибокому тилу, насамперед пов’язаних із виробництвом компонентів для ракет, а також по об’єктах військової інфраструктури, — це і є нова форма активної оборони, яка ламає плани противника ще на етапі їх підготовки.
Якщо підсумувати, можна сказати, що навесні Росія хоче наступати, але Україна робить усе, щоб цей наступ, навіть якщо він почнеться, проходив для Кремля в несприятливих умовах. Сили оборони не просто реагують — вони заздалегідь руйнують основу російського наступального задуму. І саме в цьому сьогодні полягає стратегічний зміст української оборони: не дати ворогу накопичити вирішальну перевагу ні на фронті, ні в тилу, ні в темпах цієї війни.
ДМИТРО СНЄГИРЬОВ: Гуляйполе — сіра зона без контролю окупантів
— Це насамперед елемент військово-політичного тиску на Україну. У момент, коли переговорний процес практично поставлений на паузу, РФ намагається таким чином чинити тиск на політичне керівництво України в контексті реалізації власного плану завершення війни, а це — територіальні поступки з боку України.
На даний момент на лінії бойового зіткнення у окупантів немає тактичної ініціативи. Щобільше, Сили оборони України провели успішний контрнаступ на стику Запорізької та Дніпропетровської областей, деокупувавши 430 кв. км. Стабілізована ситуація на Костянтинівському напрямку, є серйозні тактичні успіхи на Лиманському напрямку, зокрема дії штурмових підрозділів.
Тобто можна говорити про те, що загалом ситуація на лінії бойового зіткнення не відповідає політичним амбіціям країни-окупанта, і тому вони переходять до єдиного можливого на цей час аргументу — терору проти мирного населення і ударів по енергетичній інфраструктурі.
Однак українська сторона готова до такого розвитку подій. Щобільше, на цей час Україна демонструє так звану дзеркальну відповідь. Масштабування виробництва ударних безпілотників літакового типу, а також українських крилатих ракет Р-5 і балістичних засобів дозволяє завдавати точкових ударів по об’єктах нафтопереробного комплексу РФ і підприємствам ВПК.
Не лише втрати окупантів характеризують бойові дії останніх двох діб. На Олександрівському напрямку Сили оборони України в ході триваючого контрнаступу відкинули противника за балку південніше Нової Миколаївки. Це серйозні успіхи. На Лиманському напрямку, окрім раніше згаданого, зафіксована деокупація населеного пункту Озерне.
Слід відзначити і тактичні успіхи Сил оборони України на Слов’янському напрямку. Там окупантам не вдається просунутися в район Олександрівки, і вони зазнають значних втрат в особовому складі. У результаті успішних дій українських захисників, у першу чергу завдяки тактиці “стіни дронів”, нівелюється перевага противника в живій силі шляхом ефективної роботи операторів безпілотників.
За оцінкою президента України, втрати окупантів за останній місяць становлять близько 35 тисяч особового складу, і понад 80% з них — результат ударів українських дронів. Це підтверджує курс на масштабування дронів як ключового елементу стримування російського просування вглиб української території.
На цей час Гуляйполе є суцільною сірою зоною, де штурмові підрозділи Сил оборони України не дають можливості противнику ввести підрозділи закріплення. Тобто ні про який повний контроль над цим стратегічним пунктом з боку окупантів не йдеться.
Щобільше, Сили оборони України розширили так звані “кілл-зони”, і зараз їхня ширина становить від 15 до 20 км. За визнанням самих окупантів, саме на Запорізькому напрямку українська сторона кардинально змінила тактику застосування дронів. Створені ударні угруповання, здатні одночасно використовувати від 300 до 400 дронів, завдаючи значних втрат у живій силі і техніці противника.
Йдеться про одночасні удари по фронту шириною до 20 км. Це позбавляє окупантів можливості проводити ротацію, підвозити боєкомплект, евакуювати поранених і здійснювати штурмові дії, які могли б призвести до тактичних успіхів. На цей час таких успіхів у противника немає.
Так, були спроби окупантів скористатися погодними умовами, зокрема туманом. Щобільше, так звана “друга армія світу”, як вони себе називають, використала у XXI столітті як засіб пересування коней. Фактично відбувається повернення до архаїчних методів. Не виключено, що найближчим часом вони можуть заявити про формування кінних підрозділів.
Однак навіть ці спроби були прораховані Силами оборони України. Завдяки взаємодії підрозділів і наявності оперативних резервів спроби прориву по флангах, зокрема загроза виходу на Оріхів, були нейтралізовані.
Водночас окупанти намагаються активізуватися не лише на полі бою, а й в інформаційному просторі, заявляючи, що відстань до Запоріжжя нібито скоротилася на 14 км. Однак за оцінкою української сторони, вона становить від 18 до 20 км.
Таким чином, основне стратегічне завдання окупантів — вийти на дистанцію, що дозволяє вести вогневе ураження ствольною артилерією, тобто приблизно 12-14 км, щоб реалізувати тактику “випаленої землі”.
Читайте також: Київ пропонує світу свій досвід ППО на тлі загроз Ірану: експерти оцінили перспективи України
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
