Уявний добробут: як Росія перетворює Донбас на регіон без води, промисловості та закону

На межі гуманітарної катастрофи: усе літо без води, а прийдешня зима — ймовірно, без світла і тепла. За 10 років окупації Росія перетворила колись квітучі й заможні регіони на гетто — комунальне пекло, безробіття, технологічний занепад і екологічне лихо, що назріває. 

Що являє собою пропагандистський “руський мир” у Донецькій і Луганській областях — розповідаємо у новому випуску “Спеціального репортажу” на телеканалі FREEДOM.

Автор — Ксенія Барвіненко. 

У що Росія перетворила Донбас

Вигуки захоплення й оплески — так раніше в Донецьку зустрічали світових зірок. Тепер же так зустрічають машину з водою. Щоправда, і такі радощі для місцевих трапляються нечасто. Нав’ючені пластиковими пляшками, каністрами, люди годинами товпляться в чергах, очікуючи на омріяну водовозку. Ще мешканці окупованих регіонів сподіваються на стихію — у дощові дні проявляють кмітливість, аби поповнити запаси води.

Кремлівські наглядачі встановили графік водопостачання — раз на 3-4 дні по кілька годин. За цей час потрібно встигнути й помитися, й попрати, і наповнити всі наявні місткості. Але це не завжди можливо.

“У нас просто немає води півтора місяця. Це пекло і я вже не знаю що робити без води. Так неможливо жити — ми ніде не можемо набрати воду у 21 столітті. Немає сил її набирати й тягати. Ми заливаємо у бак від сили 150 літрів, але цього не вистачає на 3 дні. Доводиться сильно економити”, — розповідають мешканці Донецька.

Вирити свердловину для води коштує близько 3,5 тис. доларів, і подібну “розкіш” може дозволити собі далеко не кожен. Середня зарплата на непідконтрольних територіях становить трохи більше ніж 300 доларів. Колись успішний шахтарський край Росія перетворила на зону злиднів.

“Сумні новини приходять із вугільних підприємств. Нам пишуть, що “шахта імені Н.П. Баракова”, поряд із “Самсонівською-Західною” і “Молодогвардійською”, фактично зупинилася. Роботи немає. Офіційно шахти не закриті, але, по факту, на них панує порожнеча. Зарплату не платять. Як повідомляє наш читач, шахтар, днями було виплачено останні 25% від зарплати за травень. Про терміни виплати решти інформації немає”, — пишуть у місцевих пабліках.

“Буде вугілля — буде хліб, будуть зарплати”. У 2014 році, коли Росія розгортала гібридну агресію на Донбасі, кремлівські козаки, звинувачуючи Київ у бідності регіону, сипали гаслами про шахтарський край, який нібито “годує всю Україну”.

Виявилося, що реальність далека від пропагандистських гасел. Затримки зарплати й скорочення виплат стали на окупованих територіях буденною реальністю.

“Залучення на меншу кількість шахт більшої кількості людей призведе до підвищення ефективності видобутку вугілля, функціонування підприємств. Безумовно, частина з них може залишитися на роботі з реструктуризації цих шахт, з підтримання їх нормального стану та водовідведення”, — заявив ексміністр палива, енергетики та вугільної промисловості так званої “ЛНР” Денис Ярош.

Тобто людей переводять працювати у пару-трійку шахт, що залишилися, а решту — законсервують, тобто закриють назавжди. У 2024 році в Донецьку не залишилося жодної шахти, що працює. А у квітні 2025 року російські компанії, які нібито збиралися інвестувати у вугільний видобуток Донбасу, відмовилися від оренди об’єктів.

До 2014 року в Україні працювали 150 шахт, а на Донецьку й Луганську області припадало близько 92,4% запасів вугілля. Тепер на окупованих територіях замість вугілля — вода.

“Затоплену шахту неможливо відновити. Це крах інфраструктури, і не лише самої шахти, а й того, що знаходиться над нею. Адже величезні площі підземного виробництва теж просідають, усі родовища, де було вибране вугілля. Коли вода заходить, змінюються геологічні умови й те, що знаходиться на поверхні, також знищується. Це можуть бути мости, дороги, будівлі”, — каже експерт із питань кліматичної та енергетичної політики Олег Савицький.

Очільники квазіреспублік про проблеми воліють мовчати й імітують бурхливу діяльність, пропонуючи різні за ступенем безглуздя ідеї — наприклад, використовувати покинуті шахти як колодязі. Бонусом будуть ртуть, важкі метали й навіть радіоактивні речовини, адже вода з шахт токсична.

“Там може бути вся таблиця Менделєєва. Ці шахти і їхні стовбури проходять через сотні метрів породи. Є шахта “Юнком”, де було проведено підземний ядерний вибух. Зараз вона затоплена, і радіоактивні речовини там в активній формі. Були також шахти, де є сполуки ртуті. Також є миш’як, кадмій, інші важкі метали”, — коментує Олег Савицький.

Доведені до відчаю люди, виглядає, згодні на будь-який варіант і готові використовувати будь-яку воду для своїх потреб.

Навіть російські пропагандисти й колаборанти мимоволі визнають, що Донецьк виявився нікому не потрібен.

“Води немає, її треба тягати. У нас тече така вода, що її шкода навіть зливати в унітазі. Донецьк — це абсолютно покинута територія, яка нікому не потрібна”, — каже російська пропагандистка Тетяна Монтян.

У 2013 році Донецьк був визнаний найбагатшим, успішним містом, що швидко розвивалося. Нерідко там проходили виступи світових зірок, головні спортивні змагання, найкращі виставки й культурні події на артзаводі “Ізоляція”.

Павлові було 8 років, коли Росія окупувала його рідний Харцизьк — місто за 30 км від Донецька. Він прожив в окупації 10 років.

“Після повномасштабного вторгнення взагалі перестали платити зарплату. Перед виїздом я сів в автобус і почув, як жінка, що працювала на місцевому заводі, розповідала: вона не отримувала зарплату п’ять місяців. Зараз, думаю, всі вже бачили й чули, що там немає води”, — розповідає Павло.

Без води, але з пропагандою, яка лізе з усіх шпарин. Дітей у школах примушують співати гімн Росії та квазіреспублік. Людей залякують, щоб вони охочіше отримували російські паспорти.

“Розмови про важливе” в понеділок першим уроком. Спочатку лінійка на 15 хвилин, де нам вмикали гімн Росії й так званої “ДНР”. Нас змушували співати. Далі ми йшли до класу, і там нам розповідали про саму Росію. Про те, які там цінності й так далі. Ще був момент, коли адміністрація прийшла і сказала, що ми зобов’язані отримати російські паспорти. Це було у 9 класі. Сказали, що якщо ми їх не отримаємо, то у нас будуть проблеми з прокуратурою”, — згадує Павло.

Про виїзд з окупації Павло замислився після початку повномасштабного вторгнення. Вчити українську мову хлопцеві довелося таємно.

“У мене були друзі в Україні, ми спілкувалися і я почав вчити українську мову та історію України. Я хотів залишитися саме в Україні. Знайшов учительку з української мови, ходив до неї на уроки. Усе це було підпільно, тому що нам не можна було так робити. Вчити українську в окупації забороняли, особливо після повномасштабного вторгнення”, — каже Павло.

Руїна і гетто

Для тих, хто не бажає забувати, чий Донбас, Росія на окупованих територіях розгорнула цілу мережу катівень. Колись унікальний культурний простір артзавод “Ізоляція” росіяни перетворили на таємну в’язницю — пекло на землі та місце нелюдських тортур і принижень.

Начальника таємної катівні Дениса Куликовського затримали в Києві у 2021 році, і під час допиту він підтвердив знущання з невинних людей.

“Під час кожного допиту завжди був присутній співробітник ФСБ, я і лікар, щоб якщо людині стане зле, її могли відкачати. Застосовувалися тортури”, — розповідав про знущання начальник катівні.

Куликовський, колись уявивши себе вершителем доль, тепер відбуває покарання в українській тюрмі. Йому, можна сказати, ще пощастило, адже решту провідників у так званий “руський мир” ліквідували самі росіяни.

“Вони конфліктували між собою за територію контролю і намагалися вибудувати ієрархію. Тому наприкінці січня 2015 року почалася їх утилізація. Протягом 2015 року всіх посібників повбивали”, — каже луганська журналістка, співавторка книги “Як Україна втрачала Донбас” Марина Воротинцева.

Функція цих покірних гауляйтерів — лише створювати ілюзію економіки й соціальної сфери, що існують. Насправді ані Донбас, ані навіть Крим Росії ніколи не були потрібні як території для розвитку. Кремлівський міністр закордонних справ Сергій Лавров у пропагандистському ражі сказав про це прямо. Мовляв, Москва “рятувала російськомовних”, але Лавров нахабно бреше. Після колапсу на шахтах і вивезення промислових підприємств цілі Кремля стали остаточно зрозумілими.

“Вивозили не лише підприємства, а й людей. Це кваліфікована робоча сила, дефіцит якої величезний у Російській Федерації. Їх переманювали на російські підприємства за значно більші гроші. Віддали фактично всю промисловість Донбасу втікачеві українському олігарху Сергію Курченку, який її успішно розграбував, користуючись покровительством спецслужб. Відбувалося планомірне розграбування й економічна деградація регіону”, — коментує аналітик, представник Донецька у Тристоронній контактній групі (2020–2022) Сергій Гармаш.

Експерти кажуть, що й у самій Росії вугільна промисловість також перебуває у занепаді.

“У Росії проблеми з власними шахтами. Невже хтось думав і вірив, що РФ буде підтримувати якісь підприємства на окупованій території. Вони чудово розуміють, що це чуже, тому там можна поводитися як на захопленій території ворога”, — каже оглядач, співавтор книги “Як Україна втрачала Донбас” Денис Казанський.

Зараз у Донецьку відбувається розгул банд і рекетирів, які прийшли на зміну так званим польовим командирам і принесли свої правила.

“Це не та анархія з поліційним підвалом у кожного батальйону. З усім тим місцеві жителі вразливі порівняно з громадянами Російської Федерації. Особливо з військовими. Ми знаємо, що військові своїм транспортом нерідко збивають людей на смерть. Відповідальності за це жодної не несеться”, — розповідає аналітик, представник Донецька у Тристоронній контактній групі (2020–2022) Сергій Гармаш.

Коли Путін випустив із тюрем убивць і ґвалтівників для участі у війні, випадки жорстокості й беззаконня зросли в рази.

“Є закон, який дозволяє ґвалтівникам виходити з тюрми. Ти підписуєш контракт і тебе випускають. І таких було дуже багато, і вони продовжують свої злочини. У нас був випадок, коли в окупованій Макіївці зарізали вчительку”, — каже Павло, евакуйований із Харцизька.

Місцеві, так би мовити, “зірки” соцмереж ще намагаються створювати картинку уявного добробуту й кажуть про те, що, наприклад, ціни у “республіках” нібито адекватні. Але це лише тому, що доходи у цих блогерів не місцеві, а прямісінько з Кремля, адже Москва витрачає мільйони на виховання “інформаційних солдатів”.

Їх вчать хвалити Росію й заплющувати очі на руїну за кадром, але виходить не завжди. Навіть у “зіркових” блогерів, які то куртки рекламують, то зруйнованими квартирами підторговують.

“Росія ніколи не розглядала ці території як такі, що мають для неї реальну цінність. Мета — створити важіль впливу, інструмент для шантажу й внутрішньої дестабілізації України. Луганська область перетворилася на місце тилового забезпечення російської армії — це фактично її військова база. Окуповані частини Луганської й Донецької областей перетворилися на якесь відстале, державне утворення, що не існує”, — каже луганська журналістка, співавторка книги “Як Україна втрачала Донбас” Марина Воротинцева.

І якщо у великих містах кремлівські ставленики ще намагаються імітувати добробут, поливаючи клумби на центральних вулицях, поки люди марніють у чергах за водою, то менші містечка — на межі повного занепаду.

“Зараз у Харцизьку воду дають раз на три дні. Планують ще збільшити проміжки й чекати доведеться довше. А тепер ще й проблема з електроенергією — може не бути світла. Відповідно, будуть перебої з інтернетом. Зараз осінь, потім зима — і як людям жити? Виходить, не буде ні води, ні опалення”, — розповідає Павло з Харцизька.

Хто винен

У відсутності води кремлівські ставленики на окупованих територіях звинувачують Україну. Мовляв, це Київ і труби не ремонтував, і воду перекрив. Тільки правду не приховаєш, адже водогін зруйнували росіяни.

“У свій час був створений канал “Сіверський Донець — Донбас”, який живив Донецьк. Тут не можна говорити про те, що Україна щось там перекрила. Канал був зруйнований. Хоча Україна мала повне право перекрити, тому що вода — це ресурс і гроші, а так звана “ДНР” не платила. Люди платили за воду кремлівським ставленикам, а не Україні. Коли почався 2022 рік і бойові дії, канал був фізично зруйнований і, відповідно, виникла проблема з водою. У 2022 році вперше виникла ситуація, коли воду почали давати раз на три дні”, — пояснює аналітик, представник Донецька у Тристоронній контактній групі (2020–2022) Сергій Гармаш.

Так звані місцеві влади наживаються на людях, адже сім заводів із виробництва питної води належать очільнику терористичного угруповання “ДНР” Денису Пушиліну.

Росія час від часу пускає пил в очі, створюючи видимість розвитку захоплених українських регіонів. Поки Донбас стоїть на межі гуманітарної катастрофи, Кремль намагається створити міф про добробут в окупованому Криму.

“Крим — це просто земля, яка вдало розташована на морі, тому вона дорога і там уже нічого не потрібно робити. Ви просто збудували будиночок на березі і, в принципі, це все. Можна далі його здавати туристам. Це може відбуватися навіть якщо у вас немає доступу до високих технологій, світових ринків, тобто не потрібно докладати жодних зусиль. А Донбас — це промисловий регіон”, — каже Денис Казанський.

Очевидно, що Донецьку й Луганську області Росія прирекла лише на занепад і гуманітарну катастрофу.

“У Донбасі людям нічого пити. У них немає води й базових санітарних умов. Ця проблема буде тільки загострюватися. Це щось із розряду релігійних вірувань, що Росія прийде і все відновить. Насправді масштаби катастрофи в Донбасі мало хто усвідомлює. На цих територіях жити вже неможливо і в майбутньому буде ще гірше. Роботи там не буде, води вже немає, орних земель теж не буде, тому що ерозія, засолення й отруєння ґрунту тільки посилюватимуться. Росія перетворила Донбас на випалену мертву пустелю і люди там приречені”, — коментує експерт із питань кліматичної та енергетичної політики Олег Савицький.

До російської окупації в Донецькій і Луганській областях проживало понад 6 млн людей, а зараз населення скоротилося вдвічі. Видобуток вугілля впав більш ніж у п’ять разів, підприємства розпиляли на брухт, а багаті вугіллям шахти затоплені.

Путінський режим, який обіцяв Донбасу “повернення в гавань”, не приніс туди ані процвітання, ані інвестицій, ані розвитку. Путін і його злодійська компанія влаштували грабунок і принесли руїну, укравши все, що можна вкрасти, і позбавивши всього, чого можна позбавити.

Регіон перетворився на “сіру зону” і гетто, де людям відпущена лише роль тих, хто виживає на межі людських можливостей без роботи, перспектив і елементарних благ цивілізації.

Читайте також: Геноцид і масові репресії: російська колонізація України очима очевидців