Сьогодні о 22:40
5 квітня президент України Володимир Зеленський під час візиту до Дамаска провів низку переговорів у двосторонньому та багатосторонньому форматах, зокрема з президентом Сирії Ахмедом аш-Шараа, а також за участю української делегації та представників Сирії і Туреччини. Переговори були насиченими та охопили широкий спектр питань — від безпеки до економічного співробітництва.
Раніше Зеленський зустрівся з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом. Стало відомо, що країни будуть розвивати спільні проєкти у сфері газової інфраструктури, також глави держав домовилися про розвиток співробітництва у питаннях безпеки.
Посилення співпраці
Президент України Володимир Зеленський заявив, що зустріч у Сирії пройшла продуктивно.
“Важливий день переговорів у Дамаску. Сьогодні був і двосторонній формат із президентом Сирії, і переговори за участю наших команд, і тристороння розмова Україна — Сирія — Туреччина. Будуємо нові відносини, нові можливості та розширюємо роботу задля безпеки. Все встигли обговорити: від безпеки й оборонних питань та ситуації в регіоні через усі події навколо Ірану до енергетичного та інфраструктурного співробітництва між нашими країнами”, — розповів Володимир Зеленський.
Він додав, що окрему увагу сторони приділили війні Росії проти України та її наслідкам.
“Ми детально говорили й про те, як подолати наслідки війни, і про переговорний процес щодо війни Росії проти нашої держави та людей. Обговорили й обставини війни Росії проти України. Вдячний за підтримку і за розуміння нашої боротьби”, — зазначив президент.
Глава держави підкреслив важливість розвитку співпраці у сфері безпеки та обміну досвідом.
“Домовилися працювати разом, щоб дати більше безпеки та можливостей для розвитку нашим суспільствам. Є великий інтерес до обміну військовим та безпековим досвідом — ми бачимо в цьому взаємну користь для зміцнення наших держав”, — заявив президент.
Окремо під час зустрічей обговорювалися питання економіки та продовольчої безпеки.
“Також торкнулися ролі України як надійного постачальника продовольчої продукції та обговорили загальні можливості посилити продовольчу безпеку у всьому регіоні. Продовжимо цю роботу й надалі”, — повідомив Зеленський.
Президент також запевнив у готовності підтримувати Сирію у подоланні викликів.
“Ми дуже добре розуміємо, які енергетичні та інфраструктурні виклики має Сирія зараз. Україна готова працювати разом, щоб можливості наших держав і народів зростали, щоб наші економіки ставали сильнішими і стабільність у регіоні лише зміцнювалася. Україна була серед перших, хто підтримав нову Сирію після падіння режиму Асада, і ми готові й надалі підтримувати стабільність та розвиток”, — підсумував глава держави.
Єгипет більше не буде імпортувати зерно з тимчасово окупованих територій України. Про це президент України повідомив за підсумками розмови з єгипетським колегою Абдель Фаттахом Ас-Сісі. Глави держав обговорили розвиток співробітництва у військовій, торговельній та дипломатичній сферах.
“Єгипет більше не буде приймати експортоване Росією зерно з наших тимчасово окупованих територій, і водночас зацікавлений у збільшенні імпорту зерна з України. Дякую за це рішення. Також країна готова докласти зусиль для досягнення гідного миру. Домовилися, що міністри закордонних справ підтримуватимуть контакти”, — сказав Зеленський.
Ескалація на Близькому Сході може стати причиною не лише енергетичної, а й продовольчої кризи. Адже через блокаду Ірану Ормузькою протокою фактично зупинено експорт добрив. Україна змогла подолати російську блокаду Чорного моря та забезпечити роботу зернового коридору для експорту продовольства. Тепер Київ готовий поділитися цим досвідом із країнами Перської затоки, запевнив Володимир Зеленський.
“Я не бачу на сьогодні можливості розблокувати ситуацію силами однієї країни. На мій погляд, це можливо лише спільними діями. Росія блокувала постачання продовольства на інші континенти. Я думаю, що ситуація з дефіцитом аналогічна, але у нашому випадку йшлося переважно про сільськогосподарський сектор, а тут — про енергетику. В африканських країнах була криза у багатьох із них, бо наша сільськогосподарська продукція не могла туди потрапити. Я сказав країнам Близького Сходу: ми можемо поділитися нашим досвідом”, — наголосив український президент.
Наприкінці березня Зеленський здійснив робочу поїздку країнами Близького Сходу. Із Саудівською Аравією підписано угоду про співпрацю у сфері оборони. Аналогічні домовленості досягнуті з Об’єднаними Арабськими Еміратами та Катаром. Київ планує укласти 10 контрактів на експорт озброєнь на 10 років. Зараз найзручніший момент для поглиблення оборонної кооперації, вважає керівник Офісу президента України Кирило Буданов.
“У світі проявляють великий інтерес до нашої експертизи, до наших технологій захисту від дронів тощо. На це є попит — цим треба користуватися. Це вікно можливостей не буде вічним. І або ми займемо свою нішу, або її займе хтось інший”, — переконаний Буданов.
Київ поділився з країнами Близького Сходу унікальним досвідом захисту цивільного населення та критичної інфраструктури від масованих комбінованих повітряних атак. Йдеться про комплексні рішення — від перехоплювачів до побудови повноцінних ліній захисту, програмного забезпечення та РЕБ.
“Паралельно формується нова модель співпраці — довгострокові десятирічні угоди у сфері безпеки та військових технологій, які передбачають спільний розвиток технологій, інвестиції та взаємне посилення можливостей. Співпраця в регіоні протоки є взаємовигідною: ми ділимося практичним досвідом сучасної війни, одночасно розвиваємо власні можливості, зокрема у сфері протидії балістичним загрозам та енергетичній стійкості”, — зазначають у Раді національної безпеки та оборони України.
Володимир Зеленський заявив, що під час візиту на Близький Схід домовився про постачання дизельного пального для України щонайменше на рік. На думку експертів, потенціал співпраці з країнами регіону не обмежується оборонною сферою.
Зміцнення зв’язків із Близьким Сходом робить Україну більш привабливою і для Європейського Союзу, переконані аналітики. Брюссель отримує партнера, який уже вибудовує відносини з регіоном, де сам Євросоюз прагне посилити присутність.
Візит Зеленського до Туреччини та Сирії в оцінці експертів
Яка важливість поглиблення співпраці між Туреччиною та Україною? Чи може Анкара стати головною переговорною платформою, а Ердоган — модератором між Україною та РФ? Які перспективи співпраці Києва та країн Близького Сходу? На ці запитання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді:
- В’ячеслав Потапенко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень;
- Марія Гелетій, кандидат політичних наук, експертка з міжнародних відносин;
- Ілля Котов, кандидат наук державного управління, експерт з публічної політики;
- Богдан Попов, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”;
- Олексій Буряченко, професор КАІ, президент “Міжнародного інституту досліджень безпеки”.
В’ЯЧЕСЛАВ ПОТАПЕНКО: Туреччина — важлива переговорна платформа
— Я думаю, досить високі шанси, що Туреччина буде корисною у переговорному процесі про мир. Тому що переговори там уже проходили. Ба більше, Туреччина, на відміну від ОАЕ, брала більш активну участь. Міністр закордонних справ фактично був модератором переговорів.
Швейцарія виявилася досить незручною платформою, бо швейцарські політики не беруть участі в процесі, нічого не модерують. А без модерації російсько-українські переговори не відбуваються — ми це розуміємо у зв’язку з глибиною конфлікту.
Тому ситуація цілком може розвиватися у тому ключі, що тепер переговорною платформою стане Туреччина. І, враховуючи очікування приїзду американських представників, які, ймовірніше, будуть наполягати на тому, що треба прискорити й активізувати переговорний процес, Україна проводить активну політику і формує платформу, яка була б більш комфортною для неї, ніж альтернативи, пропоновані російською стороною.
Крім того, Україна зараз почала ділитися комплексними військовими рішеннями щодо захисту від ударних безпілотників, особливо з країнами Близького Сходу, для яких це зараз актуально.
Це і тактика, і системи радіоелектронної боротьби, і виявлення, і зенітні системи — як їх збивати. І взагалі — організація сучасного бою: як поводитися в зоні, як малими силами та відносно недорогим обладнанням боротися з озброєною, традиційно оснащеною, достатньо підготовленою армією, включно з вертольотами, танками тощо.
Я б сказав, що в Європі та США це викликає швидше роздратування і навіть певну заздрість з боку виробників зброї. Бо у них виникає не просто конкуренція — це гірше. Це якісні зміни в постачанні озброєнь.
Ймовірніше, цим будуть займатися інші компанії. Багато бізнесів, які існували десятиліттями, можуть банкрутувати. Зрозуміло, що такі компанії мають серйозні лобістські можливості — і їм це, очевидно, не подобається. З іншого боку, уряди, спостерігаючи хід війни, розуміють, що українські технології дозволяють отримати рішення тут і зараз за розумні гроші.
Більш гнучкі у прийнятті рішень абсолютні монархії Перської затоки вже підписали угоди.
Туреччина дуже гнучко підходить до закупівлі озброєнь. Ми бачимо, що вони традиційно закуповували в США, Європі, РФ — скрізь, де є якісні та недорогі рішення. Бо Анкара зазвичай воює на своїх східних і південних кордонах, і для неї зброя — не для парадів, а для практичного використання.
МАРІЯ ГЕЛЕТІЙ: Міжнародна вага України зростає
— Україна й раніше співпрацювала з Туреччиною у напрямку безпеки. Але на цю мить ми бачимо значно більший інтерес з боку не лише Анкари, а й країн Близького Сходу до українських безпілотників, систем захисту та до досвіду боротьби, зокрема з іранськими дронами.
З одного боку, контакти Києва з країнами регіону можуть бути дуже корисними, з іншого — Україна фактично виходить на поле, де Туреччина вже давно й активно працює. Тому тут надзвичайно важливо координуватися, вести діалог з Анкарою, щоб не виникало додаткової дипломатичної напруги. Важливо, щоб було чітке розуміння: Україна не намагається забрати вплив Туреччини або витіснити її з регіону. Йдеться саме про спільну роботу.
Таке співробітництво може бути дуже корисним для України ще й тому, що Туреччина здатна відігравати більш активну роль у контексті російсько-української війни. Ердоган, попри традиційну спробу балансувати між сторонами, все ще зберігає робочі контакти з Кремлем, залишаючись водночас партнером України.
І, на мою думку, останні події на Близькому Сході, включно з атаками Ірану, підштовхують Туреччину до більш активної позиції. Ми вже бачимо, що Ердоган веде переговори з Путіним і наголошує, що іранський фактор не повинен посилювати або розширювати конфлікт, зокрема і російсько-українську війну.
У цьому контексті надзвичайно важливо, щоб співпраця між Україною та Туреччиною посилювалася. Обидві країни виробляють безпілотники, а отже, необхідно узгоджувати дії, щоб постачання до регіону не шкодили інтересам одне одного. Разом з тим у Києва є те, чого немає у багатьох — практичний досвід сучасної війни. Бо виробництво безпілотників саме по собі ще не означає вміння ефективно захищатися від них.
Виникає важливий напрям взаємодії: не лише виробництво та експорт технологій, а й передача досвіду. Особливо з урахуванням того, що Туреччина географічно ближча до Близького Сходу і також може опинитися під загрозою атак, подібних до тих, які зараз здійснює Іран.
Спільна робота, як у сфері виробництва, так і у сфері обміну досвідом, може суттєво підвищити рівень безпеки як для Туреччини, так і для країн регіону.
Крім того, партнерство з країнами Близького Сходу дає Україні й прямий економічний ефект. Закупівлі озброєнь означають додаткові фінансові ресурси, які можна спрямувати на розвиток власного оборонного виробництва.
Також важливо, що така взаємодія впливає на загальна міжнародна вага України. Країна, яка представляє інтерес для інших держав, стає більш значущою і для ключових гравців, включно зі США. У цьому сенсі така активність може вплинути і на позицію глави Білого дому Дональда Трампа. Україна, яка посилює своє значення, має більше шансів на підтримку, а тиск може поступово йти в бік Росії.
ІЛЛЯ КОТОВ: Візит Зеленського до Сирії — це удар для Кремля
— Бажання президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана бути активним учасником переговорного процесу про мир — це великий плюс для України. Але чи зіграє це роль у найближчій перспективі? Якщо говорити про зустрічі переговорних груп об’єктивно, я в це не вірю. Бо проблема не у відсутності платформи, а у відсутності бажання вести переговори з боку РФ.
Якщо ж ми говоримо про можливу зустріч на рівні лідерів — це вже питання до Путіна. Тут є кілька частин. Здавалося б, Туреччина підходить: вона не є членом Римського статуту і не зобов’язана арештовувати та видавати Путіна — формально це плюс для Росії. Але, з іншого боку, Туреччина — член НАТО. І про це не слід забувати. Кремль позиціює цю війну як війну не лише проти України, а й проти Європи та Альянсу загалом. У цьому контексті Туреччина — уже не найзручніша платформа.
Крім того, не варто забувати фактор безпеки. Іран уже кілька разів намагався атакувати Туреччину. Тому представники США з міркувань безпеки навряд чи погодяться туди їхати.
Туреччина вже неодноразово показувала себе як надійна платформа і в певному сенсі партнер. Але на сьогодні це нереалістично. Це варто сприймати скоріше як прояв солідарності з нашим державою, як бажання допомогти та взяти участь.
Туреччина Ердогана — це, з одного боку, держава-член НАТО, але водночас вона намагається займати відносно нейтральну позицію і будувати вигідні для себе відносини як з Росією, так і з Україною. Навіть попри ту військову допомогу, яку Туреччина надавала.
У цілому позиція Анкари проста: ми там, де нам вигідно, де є стратегічна користь. Зокрема це стосується й зернового коридору. Здавалося б, для Росії це негативний фактор, але Туреччина підтримала Україну і продовжує забезпечувати певний рівень безпеки.
Я б не сказав, що відносини між Туреччиною та Росією можуть сильно зіпсуватися. Вони й так далекі від ідеалу. Там немає ні любові, ні взаємної поваги — там є виключно взаємна вигода. Як Туреччині вигідно в деяких аспектах співпрацювати з Москвою, так і РФ вигідно співпрацювати.
Те, що президент Зеленський разом із представниками Туреччини перебував у Сирії, — це дуже показово. Об’єктивно — це колосальне приниження для Москви. Бо Росія довгий час розглядала Дамаск як свій форпост на Близькому Сході, займала там стратегічні позиції. Але після початку повномасштабного вторгнення була змушена піти.
А зараз у Сирії перебуває президент Зеленський разом із турецькою стороною. Більш показовий момент важко уявити. Об’єктивно — це сильний символічний удар.
Роль України як експортера безпеки посилюється. Фактично йдеться про розширення зв’язків і впливу, зокрема на Близькому Сході. Після операції США в Ірані стало очевидно, що утворюється вакуум безпеки. Країни регіону не були готові повноцінно протидіяти Тегерану, а Штати не мають можливості повною мірою забезпечити їх захист.
Україна прийняла стратегічно важливе рішення — спробувати заповнити цей вакуум на Близькому Сході своїм досвідом і своїми розробками. Важливо наголосити, що це не йде на шкоду ситуації на фронті. Навпаки, це підвищує рівень і престиж держави.
Крім того, у разі негативних сценаріїв, зокрема фінансових, ми зможемо розраховувати на зустрічну допомогу з боку багатих країн Близького Сходу.
БОГДАН ПОПОВ: Країни Близького Сходу переглянули своє ставлення до Росії
— Я не погоджуюсь із тезою про те, що ставлення країн Перської затоки до Росії еволюціонувало від нейтрального до відверто негативного. Я б схарактеризував ставлення близькосхідних країн до РФ не як нейтральне, а прагматичне. Вони на росіянах завжди заробляли гроші й допомагають приховувати всі корупційні фінансові потоки з Росії.
Дубай — один із головних міжнародних фінансових центрів, куди їдуть усі інвестиції. Річ у тім, що там дуже лояльне оподаткування. І загалом це найбільший логістичний центр у світі на цей момент. І з Росії туди теж їхало дуже багато чого, як і з її країн-сателітів.
Наприклад, купівля російської нафти часто відбувалася в арабському дирхамі — валюті Об’єднаних Арабських Еміратів. Власне, всюди, де можна заробити, були присутні країни Близького Сходу.
Зараз Росія допомагає Ірану бити по об’єктах на території країн Близького Сходу, та й узагалі скоро, найімовірніше, включиться більш масштабно у цю війну. Звісно, вони переглянули свою політику відносин із РФ. І, як раніше, вже не буде. Як мінімум, дуже довгий час.
Україні важливо встигнути в це вікно можливостей і використати його для себе якнайефективніше. За таких обставин і активного співробітництва з країнами Близького Сходу Київ зможе витісняти РФ з регіону.
Сьогодні є багато векторів розвитку співпраці у сфері безпеки та оборони, де Україна досягла успіху і може поділитися зі своїми старими та новими союзниками. Ми розуміємо, що Києву теж важливо отримати підтримку від тих, кому він допомагає. Наприклад, якщо ми говоримо про країни Близького Сходу, то розуміємо, що це все-таки й про гроші, і про витіснення РФ.
Сирія відіграє велику роль для забезпечення світової енергетичної безпеки в регіоні, завдяки тому, що це єдина країна, через яку за часів режиму Башара Асада не вдавалося прокласти нафтові та газопроводи, які допомогли б країнам Перської затоки обходити Ормузьку протоку і експортувати безпосередньо вже ближче до Туреччини та Середземного моря. Після падіння режиму Асада нова влада більш лояльна до Туреччини, і на цей час ці проєкти стають реалізованими.
Путіна зі Сирії фактично вигнав президент Туреччини Ердоган, який тепер нарощує свій вплив у Дамаску. Анкара продовжуватиме це робити, бо її армія фактично сьогодні є найсильнішою на Європейському континенті після української. Туреччина багато інвестує у військову інфраструктуру, технології й в цілому достатньо серйозно розвивається. Ердоган розуміє: з одного боку, на континенті присутній величезний вплив Російської Федерації, з іншого — США, а турки хочуть будувати свою суб’єктність.
Враховуючи, що зараз спалахують конфлікти у всьому світі, Україна чітко демонструє ефективність позицій країни, яка має бойовий досвід і дуже сильну армію.
Ми отримали багато нових союзників у регіоні Перської затоки. Зараз посилюємо військово-технічну кооперацію з тією ж Туреччиною, яка теж розвивається у цьому напрямі. Сюди ж додається й Сирія. Туреччина зараз хоче стати одним із головних експортерів безпеки в регіоні й завдяки цьому здобуває контроль над усе більшою кількістю регіональних гравців.
ОЛЕКСІЙ БУРЯЧЕНКО: Туреччина послідовна у підтримці України
— Туреччина з самого початку війни у 2014 році, а особливо після повномасштабного вторгнення, залишається однією з ключових переговорних платформ. Це і зерновий коридор, і контроль над Чорноморською акваторією, і посередницькі ініціативи в Стамбулі.
Водночас Туреччина грає складну роль. З одного боку, Ердоган публічно послідовний — він прямо називає агресію Росії агресією і наголошує, що Крим є окупованою територією. Ба більше, у критичні моменти Туреччина демонструвала жорсткість — достатньо згадати інцидент з російським літаком, який порушив її повітряний простір.
З іншого боку, Туреччина залишається важливим регіональним гравцем із широкими інтересами, особливо на фоні конфлікту на Близькому Сході. В умовах загострення відносин між європейськими країнами НАТО та США Ердоган потенційно може виступати сполучною ланкою між різними регіонами та центрами сили — від України до Близького Сходу і навіть у комунікації між США та РФ.
Росія, своєю чергою, намагається створювати видимість конструктивності через обміни полоненими, використовуючи їх як політичний сигнал. На фоні відсутності реальних переговорів навіть на рівні технічних груп це стає для них заміною повноцінного діалогу. У цьому процесі Туреччина залишається важливою платформою: не обов’язково комфортною для всіх, але конструктивною і прагматичною. Вона виступає в ролі модератора, не стаючи відкрито на чийсь бік.
Стамбул чи Анкара регулярно розглядаються як можливі місця зустрічей — туди готові приїжджати різні сторони, включно з американцями. Але в нинішніх умовах, особливо з огляду на загрози безпеки та інциденти з балістичними ракетами, участь США виглядає малоймовірною.
Якщо говорити про переговори глибше, то варто розуміти: є публічний рівень — обміни, заяви, формати, але є й непублічний. Туреччина, ймовірно, грає набагато більш активну роль саме у неформальній комунікації — у дусі “човникової дипломатії”, яка нікуди не зникла.
Разом з тим сама Туреччина перебуває в надзвичайно складній позиції. Бувши членом НАТО, вона стикається із ситуаціями, які теоретично могли б запускати механізми колективної безпеки. Але цього не відбувається, бо баланс сил на Близькому Сході залишається надзвичайно крихким, а стратегія США — до кінця не визначеною.
Туреччина змушена балансувати між різними центрами сили: країнами регіону, Європою, США та РФ. Водночас у Кремля в Анкарі зберігаються серйозні інтереси — від газового транзиту через “Турецький потік” до будівництва атомної електростанції.
У підсумку Туреччина знаходиться між кількома світами. Але саме це положення дає їй унікальну перевагу — можливість зберігати канали комунікації та знаходити підхід до різних сторін там, де іншим зробити це значно складніше.
Читайте також: Куди рухається конфлікт США та Ірану: ключові сценарії в оцінках експертів
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
