“У російської опозиції немає жодного багнета”: інтерв’ю з політичним емігрантом Михайлом Беньяшем

Михайло Беньяш — політичний емігрант, у минулому — російський адвокат, колишній член Адвокатської палати Краснодарського краю РФ.

Народився в Сочі 1977 року. Після служби в армії вступив на юридичний факультет, працював судовим приставом. З 2006 року — адвокатом. Останніми роками активно захищав тих, кого переслідували в Росії за політичними мотивами.

У 2022 році виступив проти вторгнення Росії в Україну. Оголошений “іноземним агентом” і позбавлений адвокатського статусу. Покинув РФ, проживає в Литві, змінив діяльність, ставши сантехніком.

Михайло Беньяш — гість програми “Люди доброї волі” телеканалу FREEДOM.

Ведучий — Сакен Аймурзаєв.

Чому програє російська опозиція

— Михайле, попри те, що ви пішли з активної політичної діяльності в робітничу професію, очевидно, у вас залишається великий інтерес до того, що відбувається в Росії. Це так?

— Зміна способу заробітку жодним чином не вплинула на мої політичні вподобання і розуміння добра і зла. Мої переконання залишилися зі мною. Я просто не хочу заробляти так, як заробляє більша частина російської опозиції. Мені не близьке те, що робить більша частина російської опозиції.

Щось сталося з російською опозицією. У мене таке відчуття, що зі мною взагалі ніяких змін не відбулося. Люди, які називають себе опозицією, колись робили корисні речі й вони були мені близькі. Зараз вони роблять речі, які мені не близькі, а я залишився колишнім. Я йду своїм шляхом.

Я все життя працював адвокатом — близько 20 років, із 2006 року. Усю допомогу політичним активістам я здебільшого надавав власним коштом. Для мене це нормальний стан, коли робота — це одне, а активізм — інше. Я заробляю в одному місці, а реалізую себе в іншому місці. У професійний активізм я не вірю і ніколи не вірив.

Я, як і раніше, пишу досить великі тексти, тому що мені подобається писати. Може, я так тренуюся в мистецтві образи. Іноді ті чи інші ЗМІ просять мене написати колонку. Я це роблю, бо мені цікаво.

Я не ходжу на мітинги в Берліні, тому що я не вважаю це доцільним. Я бачу в них нульову корисність. Хочу, щоб політики були чесними й коли в них не виходить, вони могли сказати: “ну, у нас не вийшло, давайте по-іншому спробуємо”. Те, що працювало у 2017-2018 роках, не працює у 2025 році й тим більше в Європі. Потрібно змінювати підходи та багато іншого, але люди не хочуть і працюють по-старому.

Система пристосувалася, Путін пристосувався до одних і тих самих викликів і знайшов на них відповідь, а опозиція відповідь на путінські виклики знайти не може досі.

— У чому, на ваш погляд, слабкість російської опозиції? Особливо тієї, що виїхала з Росії.

— Роз’єднаність. Там багато хороших і щирих людей, але вони роз’єднані. Ще в них відсутня солідарність. Коли немає об’єднавчої ідеї — всі люди роз’єднані. Усі люди однакові насправді різними є лише обставини та причини.

З російською опозицією це відбувається, бо її представники жебраки, розсварилися, фрустровані, позбавлені Батьківщини і Європа їх зустрічає зовсім не привітно. Україна, до якої було таке колосальне співчуття, не пускає росіян до себе на територію і дивиться на нас підозріло. Ми — “русня” тут у Європі й мій паспорт робить мене людиною другого сорту.

Я намагався це зупинити. Пожертвував, по суті, своєю кар’єрою і всім, що у мене було в Росії. Я не прошу за це подяки, але мені хотілося б, щоб я був просто людиною. У Європі ми далеко не завжди люди. Найчастіше росіяни — люди другого сорту. Це, звичайно, пригнічує. Українці, з якими я спілкувався, швидше співчувають мені через російський паспорт і громадянство.

— Коли я читав про вашу діяльність у Росії, то звернув увагу, що ви часто захищали активістів правих рухів. Чому ви вважаєте важливим допомогти саме цим людям?

— Я всім допомагав: і правим, і лівим, і центристам. Міг захищати корупціонерів, захищав поліціянтів, ОМОН, який відмовився їхати в Україну. Адвокати захищають усіх і це треба розуміти. Набагато гірше, коли влада каже, що адвокат захищає не тих.

Я захищав не тих, як з’ясувалося. А захищати треба всіх, навіть Путіна. Я розумію, це в Україні звучить абсолютно дико, але я слабо вірю, що він буде на лаві підсудних. Але якщо нам усім так пощастить і він на ній опиниться, то в нього буде адвокат. І до цього адвоката не повинно бути взагалі жодних претензій, суперечок, запитань чи прокльонів.

Зараз дуже важко працювати адвокатом у Росії. А в Литві внесли поправки до закону про адвокатуру, який прямо забороняє отримання статусу адвоката представникам країни-агресора.

Я захищав активістів, які вимагали на вулиці вивести війська з України. І коли я приїхав до Литви, мені сказали, що я агресор і тому не можу бути адвокатом. І ось я пішов у сантехніки.

— Коли ви говорите про фіаско, про поразку російської опозиції, з вами дуже складно не погодитися. Але також ви говорите, що може вирости нове покоління, нова сила. Звідки вона може бути? З якого спектра? Іноді мені, наприклад, здається, що саме в середовищі правих активістів можуть вирости справжні протестувальники. Ось як ви думаєте?

— Усі праві рухи в Росії поглинені владою. А ті, які не поглинені, — зруйновані. Звідки вийде опір? Мені здається, що нізвідки. У Росії терор і репресії.

Зараз просто нізвідки вирости опозиції та опору. Може щось зародитися, але це ніколи не виллється в якийсь масовий сильний рух, тому що його буде відразу фізично вбито. Озброєні організовані люди завжди переможуть неозброєних і неорганізованих людей. У російської опозиції немає жодного багнета.

Я не розчаровуюся в опозиційній діяльності, я розчаровуюся безпосередньо в цій опозиції. Тому що, коли була можливість, її всю забалакали та злили в унітаз. Президент Володимир Зеленський або хтось з українських політиків говорив, натякаючи, що готові змиритися із зупинкою вогню по лінії фронту. Що вони не змиряться з відібраними територіями, але на період правління Путіна, поки він живий, готові почекати. Така теза була. Якщо навіть в Україні готові почекати заради змін і пов’язують їх виключно з плином часу, то що вже робити російській опозиції.

Українських громадян захищають ЗСУ і сучасне озброєння, а в російської опозиції немає нічого і ніхто їх не захищає.

Чи можна було зупинити Путіна?

— Чому, на вашу думку, мітинги на Болотній (масові протести в Росії 2011 року проти сфальсифікованих виборів, — ред.) у підсумку розсмокталися? Адже тоді в Росії не було ще всієї тієї поліцейщини, що зараз.

— Я тоді був у Сочі та дивився це все по телевізору. Можна було тоді протестувальникам залишитися на площі, а можна було і не залишатися. Не було лідерів протесту, ґрунтовних ідей, єднання і солідарності не було. Можна шукати винних, а можна говорити, що це просто невіднятна частина історії.

На той момент Путіну не потрібно було розганяти протести силовими методами, хоча врешті-решт він їх розігнав. І особливо напружуватися йому не довелося. У 2011 році було кинуто виклик Путіну. Він почухав голову і знайшов на нього адекватну відповідь — ОМОНівський кийок, посадки та посилення закону.

Правові аналітики зазначають, що відбулася жорстка зміна законодавства, поворот на 180 градусів у 2012 році. У кримінальний кодекс повернули “наклеп”, почалося посилення санкцій щодо екстремізму, з’явилися заборони на публічні заходи, відповідальність за неодноразове порушення правил на мітингах. У кримінальному кодексі стали з’являтися одна за одною статті страшніші за іншу.

До 2011 року йшла м’яка лібералізація і були розмови про реформування цивільного законодавства. 2008-2011 роки — це відлига. Тоді був шанс. Вірменії пощастило — у них президент сказав, що не буде бруднити руки кров’ю свого народу і пішов. А нам не пощастило, наш президент сказав, що буде бруднити.

— Михайле, це звучить як фаталізм. А українцям пощастило, коли вони залишилися на Майдані та нікуди не пішли? Янукович був готовий стріляти в протестувальників. Мені здається, що все-таки це не тільки везіння, тут є щось глибше.

— Ми всі зараз спостерігаємо за ходом бойових дій і захоплюємося мужністю українських воїнів. Ними захоплюються навіть “z-блогери”, які не можуть не визнати, як круто б’ються ЗСУ. Як важливо мати просто зброю.

Я був захоплений українським народом у дні Майдану 2014 року. Це було для мене велике натхнення. Я був захоплений, що в Україні змогли перемогти протестувальники. Але потрібно розуміти, що тільки в Москві та Московській області ОМОНу більше, ніж було у всій Україні “Беркута”. Це об’єктивна проблема. Було б їх менше, можливо, пішло б усе по-іншому.

— Ви говорите, що єдина можливість звільнення Росії від того стану, в якому вона перебуває — це смерть Путіна. Невже немає інших способів? Ба більше, яка гарантія, що той, хто прийде після нього, не виявиться людожером?

— Це схоже на сценарій, який був у Центральній Африканській Республіці (ЦАР), там був диктатор Бокасса (Жан Бедель Бокасса — Імператор Центральноафриканської імперії в 1966-1976 роках, один із найбільш ексцентричних диктаторів XX століття — ред.). Після його смерті почалася зміна наступників, усі вони були виховані в кабінеті міністрів Бокасса і забруднені злом. Є такий варіант. Але при Путіні взагалі ніяких варіантів немає, а так хоч якась зміна, але не факт, на краще.

Росія сидить у в’язниці

— Михайле, ви народилися в Краснодарському краї, там, як мені здається, останнім часом коїться якесь мракобісся, козацькі формування все захопили. Як там узагалі справи йдуть? Як люди переживають це?

— У Росії тотальна цензура. Усі люди, а їх дуже багато, які зберегли совість і розуміння того, що відбувається, пішли в глибоку внутрішню еміграцію. Вони, як ось тварини під час потопу, збираються де-небудь на гілках і намагаються все перечекати. Що стосується козацтва, то в бюджеті Краснодарського краю закладено близько 1 млрд рублів на підтримку цих ряджених формувань. А так козацтво — це дуже круто. Ось в Україні дуже глибокі козацькі традиції.

Є велика кількість козаків у РФ, які не підтримують того, що відбувається. Вони вважають козацтво народністю, говорять своєю мовою. І для них взагалі дико, що козак, який вільний за своєю природою, прогинається під владу. Для них це неприйнятно.

Російська пропаганда бреше і створює видимість тотальної підтримки вождя. Люди розуміють — якщо ти скажеш зайве слово, то тобі дадуть 7-8 років в’язниці. Ви б стали, живучи зараз у Росії, виходити на поодинокий пікет із вимогою “ні війні, Путіне, йди”, знаючи, що за це випишуть 8 років? Я думаю, ви б глибоко задумалися.

Усі люди задумалися, тому таких сміливих уже немає. Усіх або пересаджали, або вижили з країни та відправили у вигнання. І люди, як за часів Сталіна, лише на кухнях висловлюють своє невдоволення. У багатьох абсолютно тверезий погляд. Можна було сподіватися, що ти в Росії влаштуєш бунт і потім зможеш спокійно жити в Європі. Але Європа росіянам не рада і звідти завжди можуть депортувати. Можна було б подумати, що Україна відкриє свої обійми й прийме опозиціонерів, але такого теж немає. В Україні нас теж не чекають.

Я свого часу намагався просунути ідею про те, що коли війна закінчиться, багатьом українським громадянам здасться справедливою ідея, щоб російські громадяни приїхали та відновлювали те, що знищили путінські ракети. Я, чесно кажучи, сам був би готовий поїхати будувати будинки в Україні, але ми тут вороги — навіть ті, хто прийшов із миром.

— Вам не здається, що в Краснодарському краї особливий режим у зв’язку з тим, що це улюблене місце Путіна — у Сочі та Геленджику розташовані його резиденції?

— Кубань завжди була одним із найжорсткіших регіонів із правозастосування. З території Сіріус (перша в Росії територія федерального значення, у якої буде економічна самостійність, пряме федеральне фінансування, свої органи публічної влади, — ред.) Путін зробив просто якусь опричнину для Аліни Кабаєвої (російська гімнастка, ймовірна мати дітей Путіна, — ред.).

Губернатор і деякі мери мають прямий доступ до адміністрації президента, і рівень впливу в них трохи інший, ніж в інших. У Краснодарі все жорсткіше — там наглядає ФСБ. Справа не тільки в резиденції Путіна. Там ще й найбільший морський порт Росії Новошип, і Красна Поляна, і величезні площі зернових культур.

— Ви хотіли б туди повернутися?

— Кожна людина любить те місце, де вона народилася. Мені дуже сумно, що моя країна так поводиться, я був проти цього. Але ви не можете заборонити мені любити ті місця, де я народився, де я виріс.

Це моя батьківщина і вона, звичайно, зараз сидить у в’язниці. Моя Росія сидить у в’язниці, але коли-небудь це все мине, кайдани впадуть і темниці впадуть.

Попередні випуски проєкту “Люди доброї волі”:

• Страх перед Росією формувався десятиліттями: інтерв’ю з німецьким публіцистом Штефаном Мелле
• Трамп де-факто викинув Європу з переговорного процесу: інтерв’ю з політологом Олександром Морозовим
• Захід не повинен боятися поразки Росії, — генерал НАТО Бен Годжес
• Від Калькутти до Києва: як індійська правозахисниця стала послом української культури
• Трамп вносить смуту у світову економіку, а у РФ багатіють силовики: інтерв’ю з економістом Тетяною Михайловою