Це не просто злочин, а початок геноциду: експерти висловились щодо депортації українських дітей

Після завершення третього раунду переговорів у Туреччині глава російської делегації Володимир Мединський зробив низку маніпулятивних заяв для ЗМІ щодо незаконної депортації українських дітей. Він при цьому замовчав, що насильницьке переміщення неповнолітніх з окупованих територій — це воєнний злочин. Також він проігнорував систематичні порушення Женевських конвенцій та інших міжнародних договорів, які гарантують дітям право на повернення до рідних.

Питання повернення викрадених дітей залишається одним з ключових для української сторони на переговорах у Стамбулі.

Зброя Кремля — українські діти: депортації, табори та примусова мобілізація

Як повідомив керівник Офісу президента Андрій Єрмак, Росія надала лише фрагментарну інформацію про меншість дітей із переданого Україною списку, який був жестом доброї волі. Він підкреслив, що Київ очікує повноцінної відповіді щодо кожної дитини, депортованої російськими окупантами, а заяви Москви про нібито повне опрацювання списку не відповідають дійсності.

“Початковий список із 339 імен було передано Україною у Стамбулі як захід для формування довіри. Відповідь, яку ми отримали від російської сторони станом на сьогодні, є фрагментарною — надано лише часткову інформацію менш ніж по п’ятій частині дітей із цього списку. Щодо понад 200 дітей, включно з вихованцями Херсонського будинку дитини, будь-яка реакція відсутня. Ствердження про ‘повне опрацювання списку’, м’яко кажучи, не відповідає дійсності”, — сказав Єрмак.

Російська сторона заявляє, що деяких дітей уже повернули, але йдеться лише про шість випадків — і то виключно завдяки посередництву Катару, пояснили в Офісі президента. Що ж до незаконної депортації вихованців Олешківського інтернату, то аргументи Москви, нібито частина дітей уже досягла 18 років, не скасовують факту скоєного злочину.

“Їхнє насильницьке переміщення є серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права. Досягнення 18-річного віку не скасовує факту воєнного злочину і не позбавляє цих людей права на повернення додому”, — зазначив Єрмак.

За українськими даними, у початковому списку понад 300 імен. З 2014 року Росія насильно вивезла з окупованих територій десятки тисяч дітей.

“1,6 млн українських дітей досі проживають на тимчасово окупованих територіях України. Щохвилини викрадення триває. Наразі нам вдалося повернути 1 400 дітей. Але це лише крапля в морі”, — заявила заступниця міністра закордонних справ України Мар’яна Беца.

Дослідження показують, що близько 95% депортованих дітей спочатку потрапляють до так званих “таборах перевиховання”, а згодом — до військових училищ. Гуманітарна дослідницька лабораторія вже виявила 116 таких об’єктів по всій Росії, включно з Далеким Сходом.

“Мобілізація та мілітаризація — це те, що відбувається на окупованих територіях. Але депортація й переміщення до Росії — це дещо інше. Багатьох із цих дітей потім піддають мілітаризації й відправляють до мілітаризованих таборів перевиховання. Воєнізована освіта спрямована на стирання їхньої української ідентичності. Тож коли дітей переводять, депортують і відправляють до таборів, мета цього ‘перевиховання’ — знищити їхню українську ідентичність”, — пояснила наукова співробітниця GLOBSEC Меган Ґіттоус.

Крім того, після досягнення повноліття викрадених українських дітей змушують вступати до армії та воювати проти власної країни.

“Примус українців до участі у війні служить двом цілям Кремля: розв’язання проблеми нестачі живої сили в російській армії та жорсткій формі нової психологічної війни проти українців. За однією з версій, це — особистий наказ російського диктатора Путіна. Скільки саме було призвано до російської армії — достеменно невідомо, але йдеться може про тисячі українців”, — йдеться у матеріалі видання The Times.

У липневому номері американського журналу Time на обкладинці з’явилася анонсована стаття про викрадення українських дітей з тимчасово окупованих Росією територій. Автор матеріалу Саймон Шустер нагадав, що у березні 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна за незаконну депортацію українських дітей. Цей ордер означає, що російський диктатор може бути заарештований у будь-якій зі 125 країн, які визнають юрисдикцію суду — включно з більшістю країн Європи, усіма державами Південної Америки та приблизно половиною країн Африки.

Як експерти оцінюють шанси України на повернення викрадених дітей

Чому Росія приховує інформацію про депортованих українських дітей? Як міжнародне право кваліфікує дії Кремля? Чому повернення навіть кількох дітей займає місяці? Навіщо російська влада змінює імена викрадених дітей? Хто і як збирає докази злочинів проти українських дітей? Які цілі переслідує Росія, позбавляючи батьків прав під надуманими приводами? На ці та інші питання в ефірі телеканалу FREEДОМ відповіли:

• Катерина Рашевська, експертка Регіонального центру прав людини (RCHR);
  
• Павло Лисянський, директор Інституту стратегічних досліджень і безпеки, доктор філософії з політичних наук;
  
• Юрій Білоус, адвокат, який займається збором доказів воєнних злочинів РФ проти України і представляє жертв у судах.

КАТЕРИНА РАШЕВСЬКА: Без санкцій і тиску росіяни не повернуть дітей

— У Москві брешуть, стверджуючи, нібито документують усіх евакуйованих дітей, але насправді вони просто не виконують свої міжнародні зобов’язання. Нагадаю: саме Російська Федерація повинна була вносити до реєстру кожну українську дитину, насильно вивезену з окупованих територій, і передавати ці дані Україні та Міжнародному комітету Червоного Хреста. Існує Центральне інформаційне агентство при Комітеті, куди Росія зобов’язана передавати таку інформацію.

Що ми маємо зараз? Саме Україна веде списки викрадених дітей. Ідентифікувати їх надзвичайно складно, але ми використовуємо різні методи. Водночас Росія не виконує свої зобов’язання. Натомість вона вимагає від України список, а отримавши навіть не повний перелік, а лише його маленьку частину, місяцями нічого не робить. Потім із цього списку повертають шістьох дітей, а щодо решти — жодної інформації.

На цьому тлі в російських пропагандистських ЗМІ представники Держдуми та окупаційних адміністрацій самі згадують імена дітей, які, як припускають правозахисні організації, були в українському списку. Наприклад, йшлося про вихованців Херсонського обласного будинку дитини. Росіяни заявляли, що частина цих дітей перебуває в Криму, й обіцяли побудувати дитячий будинок у селі Воскресенське, щоб їх туди перевезти. Минуло понад два роки, але діти або досі в Криму, або, за словами самих росіян, уже передані в російські родини.

Росія стверджує, що цих дітей немає на її території, але ми розуміємо, що їм могли змінити персональні дані — саме так сталося, наприклад, із Маргаритою з того ж дитячого будинку. Міжнародні й незалежні організації не були присутні під час так званої “евакуації”, тобто насильницького переміщення цих дітей, і не мають до них доступу. Це дає підстави підозрювати, що частина дітей могла постраждати від торгівлі людьми.

Лише у липні цього року було кілька міжнародних ініціатив, щоб підштовхнути Росію до співпраці. Серед них — рішення Європейського суду з прав людини, де прямо вказано, що Росія зобов’язана сприяти ідентифікації українських дітей, відновленню зв’язку з їхніми родинами та їхньому поверненню. Це не моральний обов’язок, а зобов’язання за міжнародним правом. Крім того, в меморандумі комісара Ради Європи з прав людини сказано, що повернення цих дітей — це крок до миру в Україні. Але Росія цього не робить.

Пресконференції Мединського після переговорів лише підтверджують, що країна-агресор не збирається повертати викрадених дітей. Шестеро на фоні 20 тисяч — це несерйозно. І це лише ті, кого нам вдалося ідентифікувати — процес депортації триває.

Росія продовжує всиновлювати українських дітей зі зміною їхніх персональних даних, а потім бреше, що їх немає. Іноді навіть не дозволяє повернути тіла загиблих дітей. Про яку “добру волю” тут можна говорити?

Важливо розуміти: окрім дипломатичного й політичного тиску, необхідний економічний. Росія погано реагує на заклики, гучні заяви чи моральні аргументи. Тому санкції, тарифна політика, військова та економічна підтримка України — це те, що може допомогти хоча б частково повернути українських дітей.

Росія стверджує, що на території України залишились якісь “евакуйовані цивільні” з Курської області, але це виглядає як чергова маніпуляція. Ще восени минулого року за участі міжнародних організацій, включно з Червоним Хрестом, таких людей було повернуто до Росії. Тоді ніхто не згадував про інших “евакуйованих”. Зараз раптом з’явилися якісь “нові” — це спроба прирівняти Україну до Росії й звинуватити у подібних злочинах. Але Україна діяла в межах міжнародного гуманітарного права і за участі міжнародних структур. На відміну від Росії, яка просто викрадала дітей, садила в автобуси або літаки Путіна і вивозила.

ПАВЛО ЛИСЯНСЬКИЙ: Росія перетворює українських дітей на зброю майбутніх війн

— По-перше, головна мета Росії — це знищення України. І маленькі українці їй не потрібні.

Те, що сьогодні відбувається з дітьми на окупованих територіях, міжнародні експерти поки що не до кінця усвідомили. Особисто я присвячую цьому питанню приблизно половину своєї наукової діяльності. І можу сказати: це — мілітарний догматизм.

Мілітаризація — це не просто допризовна підготовка в школах. Окупанти йдуть далі: дітям з малих років, починаючи з другого класу, дають до рук зброю. Вбудована в систему освіти Росії модель мілітарного догматизму передбачає, що з 2025 року діти на окупованих територіях навчатимуться “основам безпеки і захисту Вітчизни”.

Але разом зі зброєю їм вкладають у голову хибний образ ворога. А під цим ворогом маються на увазі ми з вами, європейські країни, усі, хто підтримує Україну. Ці діти — для Росії ресурс, який вона планує використати в майбутніх воєнних агресіях.

Вже у 2022 році було видно, що російські дитбудинки переповнені, а багато родин відмовлялися від дітей, зокрема з медичних причин. Зараз Росія вибудувала систему інакше — і сиріт почали використовувати цілеспрямовано.

Важливо розуміти: депортація не завершилася. Вона триває. Сьогодні безліч так званих судів на окупованих територіях позбавляють батьківських прав. Ми готуємо звіт “Судді окупаційних судів”, у якому ідентифікуємо всіх, хто підписував такі “вироки”. Цей документ буде передано до правоохоронних органів для запровадження санкцій і відкриття кримінальних проваджень.

Улітку 2022 року батьки на окупованих територіях стикалися з погрозами: якщо не поведете дітей до російських шкіл — позбавимо вас батьківських прав. Зараз ця практика тільки посилилася. Комісії приходять у домівки, фіксують, що, наприклад, немає води чи роботи — і це стає підставою для відбирання дитини. Ніхто не уточнює, що води немає через дії самих окупантів.

Батькам інкримінують бідність, відсутність роботи — і на цьому ґрунті позбавляють прав. Дитину вилучають. І все це оформлюється як легітимне рішення “суду”. Саме тому ми вирішили ідентифікувати всіх, хто робить можливим легалізацію депортації.

Потрібно розуміти, для чого Росія це робить. Подивіться російські шоу, де видно побут — діти живуть у жахливих умовах, із батьками, які п’ють і не дбають про них. Але в таких родин дітей не відбирають. А в українців — відбирають. І це бачить увесь світ.

Чи можна сподіватися на швидке рішення міжнародних судів? Поки що — ні. Щоб визнати дитину викраденою, треба пройти довгий і скрупульозний шлях збору доказів. Іноді допомагає випадок — як, наприклад, коли в “чат-рулетці” в Чечні помітили викраденого українського хлопчика. Але навіть такі випадки лише пришвидшують тиск, а не саму процедуру повернення.

Держава працює. Я особисто бачив карту, де позначено сотні працівників спецслужб, причетних до депортації. І Офіс президента, зокрема Андрій Єрмак, докладає величезних зусиль. Україна лобіює це питання на всіх рівнях.

Росія через свої канали намагається нав’язати Європі думку, що вона нібито “рятує” дітей. Це гальмує процес. Але зупинятись не можна.

Нещодавно я виступав перед студентами і говорив: у 2022 році ми не вірили, що зможемо повернути бодай одну дитину. Але зараз, хоч і повільно, хоч і малими групами — Україна повертає своїх дітей. Це заслуга і президента, і Офісу, і громадських організацій, і офісу омбудсмена. Усі залучені до процесу.

“Юнармія”, “табори перевиховання”, інше — усе це вкладається в систему, заздалегідь вибудувану Кремлем, із метою зруйнувати українську ідентичність і створити покоління дітей, лояльних до путінського режиму. Це і є громадянський мілітаризм.

У 2015 році був ухвалений освітній стандарт, у якому школяр мав “любити Батьківщину”. У 2019-му — вже “бути готовим віддати за неї життя”. Поступова мілітаризація системи.

Дітям видають російські паспорти не з 18 років, а вже з 14. Причому з помилками у написанні імен і прізвищ, аби ускладнити подальшу ідентифікацію. Це свідома політика. І все, що робить Росія — це вбиває, краде й нищить.

ЮРІЙ БІЛОУС: Депортація дітей — це злочин, що веде до нових війн

— Депортація дітей може бути розцінена як геноцид. І не варто вводити себе в оману тим фактом, що ордер на арешт Путіна був виданий лише за воєнні злочини, пов’язані з депортацією дітей. Саме з цього все починається.

Якщо під цим мається на увазі знищення нації або певної групи — повністю чи частково — то, гадаю, ми всі добре розуміємо, що саме це і є метою.

Росіяни не просто вирішили “погратися” з нами чи “розібратися” у чомусь. Ні. Вони хочуть знищити те, що вважають “неправильним”. Їхня позиція — саме така. Це геноцидна позиція. Депортація дітей може бути кваліфікована як геноцид — як частина геноцидної політики, нарівні з іншими злочинами та проявами російської політики щодо нашої держави і наших громадян.

У найменшому вигляді це вже воєнний злочин. Женевські конвенції, міжнародне гуманітарне право — ми чули про це мільйон разів. Але навіщо вони взагалі потрібні? Це міжнародні договори. Це не закон, ухвалений Верховною Радою, який є обов’язковим для всіх. Якщо мені в Україні не подобається закон — я все одно зобов’язаний його виконувати. А міжнародні договори працюють інакше: підписався — виконуй. Погодився — виконуй. Так влаштований світ.

Немає органу, який ходить по світу з кийком і б’є державу по голові, змушуючи її робити те, що їй не хочеться. Усі держави, включно з Росією, погодились, що Женевські конвенції застосовуються. Вони захищають військовополонених, цивільних, жінок, дітей, цивільну інфраструктуру тощо. Росія це підписала.

І Росія грубо порушує ці норми. Тому вона має нести за це відповідальність. Депортація дітей — один із наймерзенніших і найганебніших злочинів. Це злочин, за який треба відповідати.

Наша держава активно займається цим питанням — і державні структури, і громадянське суспільство, і мої колеги, адвокати, правозахисники, міжнародні правозахисні організації. Світ має реагувати на це.

Тому що йдеться не просто про те, що дітей “забрали”. Це не історія про піонерський табір, де їх годують, поять і співають пісні. Так, пісні співають. Але це пісні певного змісту. Це гімн Росії. Це інструмент індоктринації. Дітей “перешивають”, їм нав’язують ненависть до української держави, до української ідентичності, до української мови, до України як такої, до українців.

Їм нав’язують пропагандистські наративи щодо цієї війни, щодо нашої держави — щодо нас усіх. Ми автоматично стаємо для них ворогами. І ми це добре розуміємо навіть на прикладі власних родичів, у яких раптом “відбулися зміни поглядів”. А з дітьми ситуація ще серйозніша: з них формують тих, хто завтра може взяти в руки зброю.

Тому депортація — це не просто злочин сам по собі. Це злочин, який може призвести до ще масштабніших злочинів. Завтра ці діти можуть прийти вбивати нас. Ось до чого веде ця депортація.

Ви можете допомогти повернути неповнолітніх громадян України додому. Якщо проживаєте на території Білорусі, Росії або на тимчасово окупованих територіях України та володієте інформацією про депортованих дітей — напишіть у Telegram-канал “Я тут” або на сайт FREEДОМ. Київ гарантує анонімність.

Нагадаємо, телеканал FREEДOM у партнерстві з радницею-уповноваженою президента України з прав дитини та дитячої реабілітації і Ювенальною поліцією України запустив інформаційну кампанію “Знаєш — скажи!”, яка має на меті мотивувати жителів Росії протидіяти примусовій депортації українських дітей і сприяти їхньому поверненню до України.