Трамп втрачає терпіння: чому він дав Путіну 12 днів і що буде далі

Президент США Дональд Трамп скоротив термін ультиматуму, висунутого Кремлю: замість 50 днів на припинення війни проти України Москва тепер має лише 10–12 днів — відлік почався 28 липня.

Трамп зробив висновки

На зустрічі з прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером Трамп заявив, що не бачить жодного прогресу в урегулюванні конфлікту. За словами Фреда Флейтца, керівника апарату Ради нацбезпеки США, президент США змінив підхід до Путіна: він підтримав постачання зброї Україні й поставив Кремлю чіткий вибір — завершення війни або нові санкції. В інтерв’ю Fox News Флейтц додав, що домогтися припинення вогню з боку Росії можливо, але цей процес займе час.

Трамп і далі просуває ідею прямої зустрічі між Володимиром Зеленським і Володимиром Путіним. Якщо Москва не погодиться на перемир’я, за його словами, на неї чекають нові санкції. Попри формальні переговори у Стамбулі, російська армія продовжує обстріли українських міст. Минуло вже два тижні з моменту висунення ультиматуму, але, як зазначають спостерігачі, з боку Росії все ті самі спроби затягнути процес і уникнути конкретних рішень.

Заклики до завершення війни лунають з усього світу. Під час засідання Ради безпеки ООН представниця США Дороті Ши безпосередньо звернулась до Москви, звинувативши її в безперервному терорі проти цивільного населення України.

“Військового вирішення цього конфлікту не існує. 14 липня президент США висунув вимогу до Путіна погодитися на мирну угоду впродовж 50 днів. Якщо Росія не погодиться припинити атаки в цей термін, США готові до подальших дій. Ми також знову закликаємо всі країни, включаючи Китай, припинити експорт до Росії товарів подвійного призначення, які сприяють розвитку її військової промисловості та дозволяють здійснювати атаки дронами та ракетами по Україні”, — заявила виконувачка обов’язків постійної представниці США при ООН Дороті Ши.

Нові санкції проти Росії стали результатом домовленостей між Білим домом і Сенатом. Втім, як підкреслила прессекретарка президента Керолайн Лівітт, останнє слово залишається за Дональдом Трампом.

“Президент дуже тісно спілкувався з цього питання зі своїми друзями в Сенаті, особливо з сенатором Ліндсі Гремом. Але він завжди наголошував, що є головнокомандувачем і президентом не просто так, і від початку брав активну участь у врегулюванні цього конфлікту. Тому, ухвалюючи будь-які рішення щодо санкцій, він хоче зберегти за собою ці повноваження”, — прокоментувала вона.

Одразу після оголошення про скорочення строків ультиматуму США заявили про нове постачання озброєнь Україні, включаючи ЗРК Patriot. Це спровокувало чергову хвилю кремлівської риторики про переговори. Москва знову заговорила про діалог у Стамбулі, але, як показали підсумки третього раунду, прогресу не відбулося. Росія відмовилася від пропозиції щодо перемир’я та продовжила вести переговори з Україною в ультимативному тоні.

Єдиним відчутним результатом перемовин став гуманітарний обмін. За словами секретаря РНБО України Рустема Умєрова, додому повернуться понад 1200 людей. Водночас Київ наполягає й на поверненні незаконно вивезених українських дітей. Росія частково відреагувала на переданий раніше початковий список із 339 імен.

“Передача списку в Стамбулі — це першочерговий крок для побудови довіри. На жаль, станом на сьогодні Росія надала лише часткову інформацію менше ніж по п’ятій частині дітей із початкового списку. Щодо понад 200 дітей, зокрема вихованців Херсонського будинку дитини, реакції немає. Тому Україна очікує інформацію щодо інших зазначених у списку дітей”, — повідомив Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець.

За словами Києва, російська делегація продовжує використовувати фейки та пропаганду. Замість реального діалогу голова делегації Володимир Мединський знову озвучив неправдиві твердження, а заступник глави МЗС РФ Михайло Галузін раптово зажадав повернення 20 нібито російських дітей. Володимир Зеленський заявив, що це — дзеркальне повторення української позиції.

“Я думаю, з цим треба розбиратись. У нас їхніх дітей немає. Це якийсь новий трек пішов. В принципі, я не здивований… Бо як тільки ми говорили про нелегітимність Путіна, як із ним можна мати справу, вони взяли це собі на озброєння — історію про мою “нелегітимність” і так далі. Як тільки ми заговорили, що вони не забирають своїх загиблих, вони почали пропонувати обмін тілами, хоча до цього на полі бою це відбувалось немедійно, спокійно, тихо, ніхто не чинив такого медійного тиску, як вони тепер”, — розповів на зустрічі з журналістами Володимир Зеленський.

Розуміючи безперспективність подальших переговорів у нинішньому форматі, Україна запропонувала провести зустріч на рівні лідерів. У ній мають узяти участь Зеленський, Путін, Трамп і Ердоган.

“Пріоритет номер один — організація зустрічі лідерів, президентів. Участь президентів Трампа і Ердогана буде надзвичайно цінною. Ми пропонуємо російській стороні провести таку зустріч до кінця серпня. Погодившись на цю пропозицію, Росія зможе чітко продемонструвати свій конструктивний підхід усьому світу, включно з нашими партнерами. Україна продовжує наполягати на повному та безумовному припиненні вогню як необхідній основі для ефективної дипломатії”, — заявив Рустем Умєров.

Втім майже одразу після переговорів наступила нова хвиля атак. Росія випустила 103 дрони та чотири ракети по низці українських областей — Одеській, Миколаївській, Донецькій та Харківській. Тим часом речник Кремля Дмитро Пєсков повідомив, що зустріч на рівні глав держав “у найближчі 30 днів неможлива”.

Це, на думку американської адміністрації, дедалі більше дратує Дональда Трампа.

“Президент США Дональд Трамп зосереджений на мирі, він понад усе прагне брати участь у мирних угодах, які зупиняють війни, запобігають війнам і завершують війни. Він зробив усе можливе, щоб покласти край цій війні. Думаю, він усе більше розчаровується, попри добрі відносини з Володимиром Путіним. Телефонні розмови не дають результату, тому настав час діяти, і, думаю, президент це дав зрозуміти. Він втрачає терпіння, втрачає бажання чекати, коли російська сторона зробить хоч щось для припинення війни”, — зазначив державний секретар США Марко Рубіо.

Трамп підтвердив: він і далі наполягає на особистій зустрічі з Путіним і Зеленським. Відповідаючи на запитання журналістів, він зізнався, що більше не вірить у домовленості з Кремлем.

“Побачимо, що з цього вийде. Я дуже розчарований, я розчарований у Путіні, тому нам доведеться переглянути все. І я скорочую ті 50 днів, які дав, до меншого строку, бо, здається, я вже знаю, що буде далі”, — сказав Трамп.

У той час як Анкара, Вашингтон і Київ готові до саміту, лише Москва не дає згоди. Міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан підтвердив, що робота над підготовкою зустрічі вже почалась. Але Кремль робить усе, щоб її зірвати: за пропозиціями миру йдуть нові удари. Очевидно, що для Путіна відкритий діалог — це ризик. Адже у форматі зустрічі за участю світових лідерів приховати правду буде вже неможливо.

Новий дедлайн для Путіна в оцінках експертів

Чому Дональд Трамп скоротив термін ультиматуму з 50 до 12 днів? Які сигнали надсилає Росія, продовжуючи обстріли на тлі переговорів? Чому зустріч між Трампом, Путіним і Сі Цзіньпіном без участі України може стати катастрофічним сценарієм? Чи готова Європа взяти на себе більшу відповідальність за безпеку України? В ефірі телеканалу FREEДОМ на ці питання шукали відповіді:

• Анна Малкіна, доктор політичних наук, професорка Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
• Олексій Буряченко, кандидат політичних наук, голова “Міжнародної асоціації малих міст”;
• Максим Джигун, політолог;
• Олеся Яхно, політологиня;
• Дмитро Левусь, міжнародник, експерт Центру “Об’єднана Україна”.

АННА МАЛКІНА: Зустріч Трампа, Сі та Путіна без України — найгірший сценарій

— Дуже складно щось прогнозувати щодо цього ультиматуму, бо 50 днів, про які говорив Дональд Трамп, можуть у підсумку перетворитися на будь-що — на 100 днів, на 300 днів або взагалі на жарт.

Ми вже бачили, що рішення й особливо заяви Дональда Трампа не завжди напряму корелюють із діями як самого Трампа, так і американської адміністрації. Тож, мабуть, ніхто, включно з самим Трампом, не береться точно сказати, що буде далі й як усе розвиватиметься.

Ми справді спостерігаємо зміни — передусім у риториці. І, найімовірніше, за цим підуть якісь інші, жорсткіші заходи. Але, на мою думку, ці заходи не будуть критичними для Кремля — настільки, щоб він серйозно задумався хоча б над якимось режимом тиші, не кажучи вже про припинення війни. Єдине можливе рішення, яке я бачу, — це посилення санкційного тиску. Про це, зокрема, говорить і президент Зеленський, і багато наших західних партнерів.

Бо ніхто з нас серйозно не очікує, що США переглянуть формат допомоги й, наприклад, відкриють доступ до неконвенційного озброєння чи дадуть офіційний/неофіційний дозвіл завдавати ударів по глибині території Росії, включно з постачанням відповідних боєприпасів і ракет.

Мені здається, зараз таких кроків ми не побачимо. Зате можемо очікувати жорсткішої санкційної політики. На жаль, у Росії досі високий рівень стійкості до таких заходів, і вона успішно використовує безліч обхідних механізмів. Проте, якщо підсумовувати, то, ймовірно, після зміни риторики Трампа ми побачимо посилення тиску — передусім в економічному секторі.

І Дональд Трамп, і представники політичних еліт Європейського Союзу, судячи з усього, вже дійшли висновку, що реального, дієвого дипломатичного шляху врегулювання цього “конфлікту”, як вони його називають, не існує. Бо в сторін “конфлікту” — діаметрально протилежні цілі: у Росії — знищити Україну, в України — вижити й зберегти свою суб’єктність.

Це екзистенційний конфлікт, який не має дипломатичного рішення. І хоча дипломатичних зусиль не можна припиняти, й робота з гуманітарних питань, як-от повернення полонених і викрадених дітей, має тривати, — треба розуміти: дипломатія в цьому випадку не є інструментом завершення війни.

Що стосується Великої Британії й США, то тут важлива роль особистих зв’язків між лідерами. Прем’єр-міністр Британії має не просто заручитися підтримкою США, а й переконати американців, що вони не можуть самоусунутися. Особливо з огляду на те, що на початку каденції Трампа його адміністрація досить недвозначно заявляла: “Війна в Європі — це проблема Європи”.

Дональд Трамп і США мають не просто зберегти своє лідерство, а й посилити його. Я, наприклад, не бачу сценарію, за якого Путін сяде за стіл переговорів упродовж найближчих 12 днів, як того вимагає Трамп. Усі попередні спроби нічим не завершилися — і не могли завершитися, з огляду на цілі сторін.

Так, лишається надія на непублічні канали комунікації — можливо, Кремлю вже передали сигнали про потенційні санкції. Але оскільки ми не бачимо зниження інтенсивності обстрілів і наступальних дій, важко повірити, що Москва отримала чітке повідомлення й почала сприймати його серйозно.

Китай — ось де розташований реальний центр сили. Якби Сі Цзіньпін цього захотів, він міг би — нехай не наказати напряму, але досить переконливо вплинути на Путіна.

Що ж до можливої зустрічі Трампа, Путіна й Сі Цзіньпіна в Пекіні — для України це був би один із найгірших сценаріїв. Бо в такому разі є великий ризик, що рішення буде ухвалене без участі України, Європи й без урахування українських інтересів. Це може бути “мир”, але не справедливий мир, про який ми говоримо. А Трамп, як прагматик, навряд чи буде враховувати українську позицію, якщо вона не вписується в його геополітичний розрахунок.

ОЛЕКСІЙ БУРЯЧЕНКО: Трамп зрозумів, що його водили за ніс

— У Європі та США ніхто не має ілюзій щодо намірів Російської Федерації. Вона продовжуватиме атаки, попри імітацію переговорних процесів, заяви про зацікавленість у Стамбулі, спроби загальмувати або скасувати нові санкційні пакети.

Паралельно Росія вибудовує для країн Глобального Півдня міф про себе як “миротворчу державу”. Насправді Кремль чітко рухається до реалізації своїх стратегічних цілей, і так званий стамбульський переговорний трек — це частина гібридної агресії. Його слід сприймати саме так, а не як прояв класичної дипломатії, де сторони прагнуть до синхронізації позицій у межах діалогу.

Росія не збирається переходити до конструктиву. Вона продовжить війну. Більше того, як у Європі, так і в США немає ілюзій: на Путіна може вплинути лише сила. Це і є той самий “мир через силу”, про який ще на початку своєї другої каденції говорив Трамп.

Лише поєднання жорстких рішень у дипломатії, економіці, санкційній політиці та військовій підтримці України може змусити Росію перейти хоча б до якогось діалогу. Ми вже бачимо, що Трамп сказав за підсумками переговорів з європейцями у Шотландії. Він прямо заявив: Путін продовжує бомбити, не готовий до конструктиву й далі всіх обманюватиме.

Насправді є чимало тем, які відвертають увагу наших партнерів від війни. Це і ситуація на Близькому Сході, і захист Ізраїлю. Згодом пріоритетом став саміт НАТО в Гаазі — надзвичайно важливий як для Європи, так і для виконання однієї з передвиборчих обіцянок Трампа.

Тепер Трамп намагається вирівняти наслідки торгівельного дисбалансу між Європою та США, адже негативне сальдо болісно б’є по американській економіці. Попри все це, наші партнери продовжують підтримувати Україну в межах своїх можливостей.

Слід пам’ятати: Європа від початку не створювалася як єдиний геополітичний суб’єкт. У ЄС немає власної армії. Тому розраховувати на те, що європейці зможуть повністю забезпечити нас необхідним озброєнням, не варто. У них навіть немає повного виробничого циклу, аби покрити власні потреби. Ось чому їм необхідна підтримка США — зокрема та, що обговорювалась у межах останньої торгівельної угоди.

У Трампа раніше була ілюзія, що йому вдасться домовитися з Путіним — наприклад, щодо природних ресурсів і рідкісноземельних металів. Путін нібито телефоном обіцяв “чудові угоди”. Але все це виявилося обманом.

МАКСИМ ДЖИГУН: Кремль чекає останнього тижня, щоб знову щось запропонувати Трампу

— Трамп, звісно, розумів, що навряд чи за ці 50 днів буде якась реакція з боку РФ і що риторика Путіна справді зміниться. Але для нього було важливо створити, можливо, новий план, нові очікування того, як Америка поводитиметься щодо Росії.

З погляду президента США Дональда Трампа, Росія є меншим злом, ніж КНР. Тому завершити війну РФ проти України, на його думку, можна лише через вплив на лідера Китаю та Китай як державу.

Ось чому зараз відбуваються певні переговори між Китаєм і США. Я впевнений, що питання війни також обговорюється і, можливо, стане частиною великої угоди між країнами. Як мінімум — у контексті того, що Китай не посилюватиме підтримку Росії у цій війні.

Трампу потрібно закрити важливіший переговорний трек, частиною якого є і війна РФ проти України. Але не варто думати, що Китай, бажаючи співпрацювати зі США, раптово відмовиться від співпраці з Росією. Для Китаю критично важливо не допустити поразки Росії. Пекіну, можливо, не потрібне її переможне захоплення України, але він точно не хоче падіння путінського режиму і непередбачуваних наслідків для регіону й самої КНР.

Путін розуміє, що Трамп більш гнучкий у своїх поглядах. Він може легко змінювати дедлайни, переглядати позиції, шукати нові шляхи до взаєморозуміння. Тому ближче до дедлайну Росія може знову завести стару пісню — про співпрацю в Арктиці, про “феноменальні економічні можливості” і спробувати відсунути війну з Україною на другий план.

Але, видно, Трамп уже пройшов цей етап. Те, що працювало в перші 3–4 місяці, тепер не діє. Він усе чіткіше усвідомлює, що Путін водить його за ніс і намагається нав’язати власні наративи, в яких Трамп має йти слідом як “другий номер”.

Зі свого боку, Україна створює простір для переговорів із Росією, щоб показати США: ми — ініціатори. Водночас Україна демонструє, що попри готовність до діалогу, Росія не робить жодних кроків. Тому у США просто не лишається варіантів, окрім як посилювати санкції та продовжувати військову підтримку України.

ОЛЕСЯ ЯХНО: Чекати безглуздо, адже Росія використовує кожну паузу

— Позитивна тенденція полягає в тому, що терміни не подовжуються. Не 50 днів, а потім ще 50, як припускали деякі експерти, які спостерігають за політичним процесом, а навпаки — дедлайни скорочуються. Саме про це заявив Трамп. І це справді позитивний сигнал, що свідчить про формування певної тенденції.

Загалом можна констатувати, що заява Дональда Трампа стала однією з ключових ліній — якщо ми говоримо про США, Росію, Україну та Європу. Наразі багато хто звертає увагу саме на США: як діятиме американська адміністрація за Трампа. І важливо розуміти, що позиція США не формується поза контекстом. Вона пов’язана з глобальними процесами та з тим, що відбувається у відносинах із іншими суб’єктами світової політики.

Попри очевидну фрагментацію й поляризацію в міжнародній системі, коли навіть між союзниками та всередині альянсів виникають конфлікти та розбіжності, вже можна сказати: після першого півріччя 2025 року, на тлі попередньої розгубленості, особливо у відносинах між США та Європою, починають переважати тенденції до єдності, до відмови від роз’єднаності, до вироблення спільних позицій.

За останні два тижні, відколи Трамп озвучив 50-денний термін для Росії та її економічних партнерів, справді почалися певні процеси. США та Європа нарешті узгодили тарифну угоду. Так, не всі в Європі задоволені, але загалом з’явилося відчуття визначеності. Це важливо і у сфері оборони — особливо коли йдеться про закупівлю озброєння та передачу його Україні.

Також США перебувають у процесі переговорів із Китаєм. Відбуваються взаємні поступки, робляться кроки назустріч у питаннях експорту. Це прагнення США до зрозумілих і передбачуваних відносин, зокрема й через економіку, щоб позиція Китаю в інших стратегічних регіонах, наприклад в Азійсько-Тихоокеанському, також стала зрозумілою та прорахованою.

На цьому тлі Росія виглядає як глобальний порушник, який не готовий до компромісів. Вона виривається з загального прагнення виробити чіткі правила та стартові позиції для подальшої взаємодії. Саме тому, можливо, радники Трампа підштовхнули його до пришвидшення темпу.

Було й звернення Марко Рубіо, у якому він чітко дав зрозуміти: розмови про можливість перемир’я з Росією — це ілюзія. І, можливо, радники Трампа справедливо зауважили, що чекати весь термін — безглуздо. Це повертає США до потреби маневрувати у відносинах з Індією та Китаєм. А краще зробити певні кроки раніше, щоб змусити Москву змінити позицію.

Друга важлива лінія — це відновлення постачання озброєнь Україні й зміцнення співпраці між США та Європою. Це вдалося, і це дуже важливо. Але всі розуміють: на виробництво й постачання, наприклад, систем ПРО потрібен час. Навіть якщо це займе лише два місяці — це вже дуже швидко. А Росія тим часом не сидітиме склавши руки. Вона вже зараз щодня завдає комбінованих ударів по українських містах.

Тому, можливо, США правильно зробили, що оголосили про кроки заздалегідь. Якщо закон про санкції буде ухвалено раніше, ніж сплине 50-денний термін, це посилить дипломатично-політичний тиск на економічних партнерів Росії. Індія вже шукає альтернативні ринки, щоб не потрапити під санкції США. Китай, можливо, також висловить — бодай непублічно — свою позицію, адже війна стає для нього невигідною.

Просто чекати — безглуздо. Якщо в України не буде достатньо озброєнь і не буде санкційного тиску, Росія продовжуватиме робити те, що робить. Уже зараз відкрито обговорюються “переговорні позиції”, включно з лінією розмежування, яку вимагає Москва — нібито Україна має відступити з територій, які Росія навіть не контролює, а лише хоче привласнити. Очевидно, Україна не погодиться на такі умови. Завдання — щоб у Росії з’явилася реальна переговорна позиція, яка передбачає компроміси. Лише тоді можна буде говорити про реальне перемир’я.

США не зможуть вибудувати зрозумілу економічну стратегію — зокрема з конкурентами на кшталт Китаю — якщо ситуацію з війною не буде врегульовано. І в такій ситуації Росія не зможе нічого протиставити.

Важливо, що з’явилося усвідомлення: війна Росії проти України — це не регіональна, а глобальна загроза. Вона впливає на все: на політику, на економіку, на альянси. Трампу вже кажуть, що було втрачено надто багато часу. І якби законопроєкт було ухвалено одразу після березневої ініціативи в Джидді щодо 30-денного перемир’я, ситуація могла б бути іншою. Тоді Росія відкрито заявила, що вестиме війну й паралельно говоритиме — бо, на її думку, має стратегічну перевагу.

Вважається, що вже втрачено занадто багато часу. І, з огляду на загальний глобальний тренд на досягнення домовленостей — хай і на неідеальних умовах, як у випадку з тарифною угодою ЄС — прагнення до передбачуваності стає таким, що домінує. Навіть Китай демонструє готовність до побудови зрозумілих відносин. Усі — окрім Росії.

Тому пришвидшення цих глобальних процесів вселяє певний оптимізм. Слова Трампа — це вже не просто слова. Ті, хто каже “дайте Росії ще час” — і в команді Трампа, і тим більше в Європі — стають меншістю. Починає домінувати позиція: потрібно проявити волю, скоригувати курс і прискорити переговорний процес.

ДМИТРО ЛЕВУСЬ: 50 днів втратили сенс — Китай і Індія не тиснутимуть на РФ

— Путін насправді боїться — це очевидно. Він боїться, але водночас грається. Уся його мета зводиться до того, щоб не допустити серйозних дій з боку Сполучених Штатів. Саме тому він постійно імітує то переговорний процес, то готовність до якихось домовленостей із США.

Сполучені Штати справді в певний момент були готові до поступок. Але все це виявилося імітацією — так само як і “переговорний процес”, і нібито згода на припинення вогню, за якою одразу йшло мінування територій. Усе це не може тривати вічно.

Трампу, звісно, не дуже комфортно вдаватися до жорстких дій — це зрозуміло. Але Росія вже не залишає вибору. Показовою стане реакція на запровадження анонсованих санкцій — саме тих, про які Трамп зараз прямо говорить у публічних заявах: 100-відсоткові мита на компанії, що торгують із Росією. Це не 500%, як обговорювалося раніше, і, найімовірніше, не буде застосовано до всіх одразу. Але навіть перші кроки у цьому напрямку вже стануть сигналом.

При цьому не варто очікувати, що ці кроки будуть радикальними — найімовірніше, вони будуть обмеженими.

Прискорення термінів пов’язане з усвідомленням того, що окрім Індії немає інших гравців, здатних вплинути на Росію. До речі, про це говорив і Марк Рютте в Овальному кабінеті під час спілкування з Трампом. Саме ці 50 днів — це проміжок, упродовж якого передбачався тиск на Росію з боку країн, які можуть це зробити й водночас самі залежать від Кремля.

Але навряд чи КНР це робитиме. Індія, як слушно зазначалося, вже почала дрейфувати від Москви й також навряд чи тиснутиме на неї. А отже, значущих наслідків очікувати не варто. У результаті строк у 50 днів втрачає сенс.

На початок вересня заплановані зустрічі — чи то між Трампом і Сі Цзіньпіном у Китаї, чи то поїздка Путіна. Ймовірно, до цього моменту формуватиметься новий порядок денний — не впритул до дедлайну, а завчасно. Це також може стати частиною нового треку.

Читайте також: Чому Путін уникає зустрічі із Зеленським і Трампом: думки експертів і глядачів FREEДОМ