Чому Путін уникає зустрічі із Зеленським і Трампом: думки експертів і глядачів FREEДОМ

Вперше за тривалий час у діалозі між представниками України та Росії пролунали сигнали щодо можливої зустрічі президентів двох країн. Про це 24 липня заявив президент України Володимир Зеленський під час спілкування з журналістами.

Він наголосив, що українському суспільству необхідне завершення війни, і цей процес, за його переконанням, починається зі зустрічі лідерів. Але глава Кремля не поспішає на таку зустріч.

Зеленський готовий до зустрічі, а Путін?

Третя зустріч представників РФ та України відбулася в Туреччині ввечері 23 липня. Українську делегацію на переговорах очолив секретар РНБО Рустем Умєров, який раніше обіймав посаду міністра оборони. Російську делегацію знову представляв помічник президента РФ і автор підручників з історії Володимир Мединський.

Переговори в повному складі тривали близько 40 хвилин. За їх підсумками сторони домовилися про обмін військовополоненими та цивільними особами.

Україні вдалося досягти певних результатів як у межах переговорного процесу, так і поза ним.

“По-іншому з ними не вийде. Потрібен порядок денний такої зустрічі — зустрічі на рівні лідерів. Питання в тому, що ми порушуємо це питання публічно завжди. І вони зараз у розмові з нами почали про це говорити. Це вже рух у напрямку до якогось формату зустрічі”, — пояснив Зеленський.

Речник МЗС Георгій Тихий підтвердив, що Володимир Зеленський готовий зустрітися з Володимиром Путіним у будь-який момент, якщо з російського боку надійде відповідний сигнал.

“Якщо Путін завтра вийде й скаже: ‘Я хочу зустрітися із Зеленським’, — президент Зеленський буде готовий зустрітися з ним завтра. Чому ми наполягаємо на зустрічі лідерів? Тому що, очевидно, ми розуміємо, що в Росії — одна людина, яка ухвалює рішення. І якщо ми хочемо велике рішення про припинення вогню та інші рішення — нам потрібна ця людина в кімнаті. Чому так складно зустрітися й почати розмову? Я думаю, що це — відкрите питання, і його треба переадресувати Кремлю”, — пояснив Тихий.

Він додав, що саме Україна найбільше страждає від війни, а отже, найбільше зацікавлена в установленні миру. При цьому, за його словами, РФ продовжує використовувати питання звільнення цивільних у політичних цілях. Попри певні зрушення в гуманітарному напрямку, політична частина переговорів залишається заблокованою — причиною цього Тихий назвав відсутність політичної волі у Москви.

Україна запропонувала провести зустріч президентів за участі лідерів Туреччини та США до кінця серпня. Але прессекретар Кремля Дмитро Пєсков заявив 24 липня, що Володимир Путін і Володимир Зеленський можуть зустрітися лише після того, “як буде пророблена вся робота, щоб на цих переговорах були зафіксовані напрацювання”.

Що саме містить “вся робота” і що мається на увазі під фіксацією “напрацювань”, Пєсков не уточнив. Коментуючи третій раунд прямих переговорів між українською та російською делегаціями, який відбувся напередодні, він додав, що російська сторона представила “свій конструктивний порядок денний, який спрямований на предметну роботу й може призвести до досягнення конкретних результатів”.

Думки глядачів FREEДОМ

Україна запропонувала російській стороні провести зустріч лідерів за участі президента Туреччини Реджепа Ердогана та президента США Дональда Трампа до кінця серпня. Але відповідь з Кремля досить суперечлива.

Чому Путін уникає зустрічі із Зеленським і Трампом? Відповіді глядачів FREEДОМ на це питання були озвучені в прямому ефірі телеканалу:

• “Бо це новий Гітлер! До того ж “гарматного м’яса” — повно. Грошей на війну — теж досі вистачає. Навіщо йому зупинятися? Та він у будь-якому разі ніколи не зупинить війну — це ж для нього подібне до власної смерті”;
• “Путін боїться! Закінчиться “СВО” — і що далі? Економіка в руїні. Населення злиденне”;
• “Зупинка “СВО” — це куля в скроню для Путіна”;
• “Путін стільки років навіював народу, що Україна — “наша”, що її керівництво — фашисти, а тут раптом сяде за стіл переговорів із ними. Адже, за його словами, Україна — це держава, яку вигадав Ленін. Що скаже зомбоване протягом 30 років суспільство, яке виросло на отруті, не усвідомлюючи цього. Вони не люблять нікого, користуються чужими благами й хвалять себе, не знаючи, за що. Сівши за стіл — це суспільство згадає все його “добре” ставлення, звісно, якщо не проковтне”.

Думки експертів

Чому Кремль затягує можливу зустріч між Зеленським і Путіним? Що заважає Путіну сісти за стіл переговорів із Трампом і Зеленським? Яких цілей домагається Москва, беручи участь у стамбульських переговорах лише формально? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДОМ відповіли:

• В’ячеслав Потапенко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень;
• Олександр Леонов, виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень “Пента”;
• Ярослав Телешун, кандидат політичних наук.

В’ЯЧЕСЛАВ ПОТАПЕНКО: Росія зараз зосереджена на фронті, а не на дипломатії

— Зустріч Путіна і Зеленського можлива лише у випадку підписання якоїсь угоди, про яку попередньо домовляться США та Китай. Якщо такої домовленості не буде і, відповідно, не буде що підписувати, Путін не захоче йти на зустріч.

Наразі Росія зосереджена на військових діях. Участь у переговорах має переважно формальний характер — радше для того, щоб не дратувати Трампа. На практиці ж Москва сконцентрована на фронті. Росія прагне визнання своєї значущості, зміцнення міжнародної ваги, розв’язання власних питань, включно з взаємодією зі США.

Варто розуміти, що Туреччина — член НАТО, і вона має власні регіональні інтереси: Чорне та Середземне моря, Близький Схід, ситуація в Сирії та Ізраїлі. Для Ердогана візит Трампа був би вигідним, як і для інших світових лідерів. Він надав майданчик для переговорів, його міністри, зокрема глава МЗС Фідан, активно беруть участь у процесі, іноді виконуючи роль модераторів.

Однак суть у тому, що США й Туреччина не перебувають у стані глобального протистояння. Попри окремі конфлікти, між ними немає фундаментальної геополітичної суперечки. Тому зустріч Ердогана і Трампа не може призвести до вирішення конфлікту між Заходом і глобальним Півднем.

Росія також не є частиною глобального Півдня у звичному розумінні, а Трамп його не представляє. Туреччина — це лише майданчик. Попри те, що Ердоган — важливий регіональний гравець, він не має повноважень і ресурсів для вирішення глобальних конфліктів, зокрема війни РФ проти України. Ця війна вже давно вийшла за межі регіонального конфлікту й стала фронтом глобального протистояння між Заходом на чолі зі США та глобальним Півднем, умовним лідером якого є Китай.

Отже, реальні переговори мають відбуватися між центрами сили — Вашингтоном і Пекіном. Туреччина ж — лише посередник, модератор, який одночасно взаємодіє з глобальним Півднем і лишається частиною Заходу.

Водночас зовнішньополітична активність Туреччини не здатна розв’язати ключові питання війни зразка 2025 року. Вона змінилася — з 2014 року в Росії було перебудовано ідеологічний апарат, силовий блок, спецслужби. Усе це стало базою для повномасштабної агресії. Після її початку Кремль позбувся опозиції, західні компанії залишили країну, підприємства були передані лояльному бізнесу, збудовано військово-промисловий комплекс. Суспільство поступово адаптувалося до воєнного режиму.

Для російської влади завершення війни буде пов’язане з серйозними труднощами: пошуком нових сенсів, нової пропагандистської повістки. Однак, якщо керівництво поставить собі таку мету, воно, найімовірніше, зможе з цим впоратися. Це не означає, що зупинка війни призведе до масових протестів — радше виникнуть управлінські виклики.

Путін і його пропаганда прямо заявляють, що прагнуть міжнародного юридичного визнання окупованих територій. Йдеться не про українське керівництво, а про визнання Криму і Донбасу частиною Росії на міжнародному рівні — передусім США та Європою. Це передбачало б скасування санкцій і правових обмежень.

Таким чином, ключова мета Путіна — повернення до міжнародної системи у статусі до 2014 року, коли територіальних претензій до Росії не існувало. Він хоче повернути Росію до стану юридичної легітимності, як у 2013 році.

Однак Захід не має наміру визнавати окупацію і знімати санкції. А отже, Путіну нічого підписувати, і він не планує нікуди їхати. Справа не в страху зустрічі з американським президентом — з Трампом він зустрічався у Фінляндії, з Байденом — у Швейцарії. Питання не в самій зустрічі, а в її підсумках.

Коли телефонні переговори з Трампом переходили у практичну площину — наприклад, до можливості припинення вогню по поточній лінії фронту, — Путін відмовлявся. Його вимога — юридичне визнання анексій. Це Трампу не сподобалося, і на цьому розмови закінчилися.

Тож теоретично вони можуть зустрітися — якщо знайдеться нейтральний майданчик. Але практичного сенсу в такій зустрічі немає: Трамп не збирається визнавати окупацію, а Путін не бачить сенсу в новому “Мінську-3”. Тому ситуація лишається без змін.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНОВ: Путін боїться зустрічі, за столом якої буде Трамп

— Зустріч під примусом — єдиний можливий формат. Якби її проведення залежало виключно від волі Кремля, така зустріч уже давно б відбулася.

Головна причина, з якої Путін ухиляється від участі, полягає не лише в прагненні посилити власні позиції, а й у побоюванні, що до переговорів може долучитися Дональд Трамп.

Згадаймо ситуацію, коли обговорювався так званий “другий Стамбул”. Тоді Трамп відкрито заявив, що готовий приїхати й узяти участь у переговорах. Уявіть, що за одним столом опиняться Володимир Зеленський, Путін, Трамп і Реджеп Ердоган.

У такій ситуації Путіну, найімовірніше, доведеться негайно погодитися на повне й безумовне припинення вогню. Саме цього він і боїться. Тому Кремль тягнутиме з моментом зустрічі до останнього — допоки в Росії зберігається можливість вести війну в нинішньому масштабі.

Росія втратить таку можливість за виконання двох умов: якщо Україна отримає суттєве військове підсилення та якщо санкційний тиск на Москву продовжить зростати. Паніка в Кремлі, викликана погодженням 18-го пакета санкцій, свідчить про те, що тиск потрібно нарощувати саме в цьому напрямку.

Важливим важелем залишається обмеження ціни на російську нафту — близько 48 доларів за барель при собівартості видобутку близько 45 доларів. Санкції проти “тіньового” танкерного флоту, обмеження потоків, вторинні санкції — усе це підриває стійкість російської економіки.

Особливо важлива жорстка позиція щодо тих країн, які продовжують підтримувати Росію, зокрема купуючи її енергоносії. Передусім ідеться про Китай. Якщо ці кроки буде зроблено, у Росії просто не залишиться іншого виходу, окрім як погодитися на переговори.

Кремль також боїться спровокувати агресивну реакцію з боку Дональда Трампа. Тут спостерігається подвійна гра: з одного боку, Пєсков запевняє російську аудиторію, що все під контролем і Москва не піде на поступки. З іншого боку — за даними з Кремля, йде гарячковий пошук формули, яка дозволила б задовольнити агресивну риторику Трампа й одночасно зберегти інтереси Росії. Тобто — не поступатися, але й уникнути нових жорстких санкцій.

ЯРОСЛАВ ТЕЛЕШУН: Зустріч Путіна і Зеленського навряд чи відбудеться до сезону дощів

— Наскільки я розумію, українська сторона виходила з чуток про можливу зустріч 3 вересня на найвищому рівні між главою Кремля, лідером Китаю та президентом США Дональдом Трампом. Ця дата збігається із завершенням 50-денного терміну, який Трамп дав Росії перед запровадженням нових санкцій і мит — не лише проти самої Росії, а й проти країн, які є її торгівельними партнерами.

Виглядає, Україна розраховувала, що Москва може спробувати скористатися цим моментом і продемонструвати нібито позитивну динаміку, аби вплинути на рішення США. Однак Росія відповіла у звичній манері: зустріч лідерів можлива лише тоді, коли вже досягнуто певних домовленостей. Для Кремля це не формат переговорного процесу, а радше спосіб легалізувати й формалізувати раніше узгоджені позиції.

Із великою ймовірністю Росія дотримуватиметься такої позиції й тягнутиме час до завершення поточного етапу бойових дій — щонайменше до початку сезону дощів.

Тому малоймовірно, що до цього моменту відбудеться зустріч лідерів у будь-якому складі — двосторонньому, тристоронньому чи ширшому. Теоретично така можливість є, але, на мою думку, вона вкрай незначна.

Утім, переговори як такі мають сенс. І Україна, навіть усвідомлюючи можливу неефективність чергового раунду, братиме участь — щоб показати міжнародним партнерам прагнення до миру.

Росія ж зі свого боку використовує переговорну риторику як інструмент затягування часу й водночас подає сигнал США: “ми шукаємо точки дотику”. Насправді це спроба вплинути на настрої всередині Штатів. Йдеться не так про зміну позиції Трампа чи вплив на сенатора Рубіо, як про очікування його електорату — прихильників руху MAGA.

Електорат Трампа справді очікує від нього жорстких і рішучих дій щодо головних опонентів США, зокрема Росії. У Кремлі це розуміють і намагаються використати будь-які можливі інструменти, щоб продемонструвати наявність діалогу та конструктивних сигналів. Мета — уповільнити ухвалення жорстких рішень: посилення санкцій, підвищення мит чи розширення військової допомоги Україні.

Читайте також: Продовження російської вистави чи реальні результати: експерти оцінили третю зустріч РФ і України в Туреччині