Що стоїть за гарантіями безпеки США для України і яка реальна модель стримування РФ: аналіз Снєгирьова

Днями американські, українські та європейські посадовці повідомили про прогрес у питанні гарантій безпеки для Києва в межах переговорів про припинення війни. Зокрема державний секретар США Марко Рубіо сказав, що Штати “досягли значного прогресу” в перемовинах щодо України, але попередив, що попереду “довгий шлях”.

Наразі заяви про готовність США надати Україні військові гарантії безпеки у разі нового нападу країни-окупанта викликали в українському суспільстві хвилю скепсису: йдеться про реальні зобов’язання, чи про чергові політичні формули без механізму виконання? Втім я переконаний: цього разу йдеться не про “намір”, а про реальну модель стримування, яку Вашингтон уже застосовував в інших регіонах світу.

Принципова різниця нинішніх пропозицій США полягає у чітко визначеній військовій складовій. Йдеться не лише про обмін розвідувальними даними, навчання чи військово-технічну допомогу — як це раніше озвучували європейські політики, а про гарантії, підтверджені ядерним статусом Сполучених Штатів.

Саме тому я відкидаю порівняння з Будапештським меморандумом. Тоді Україна отримала політичні запевнення без механізму примусу. Натомість зараз Сполучені Штати пропонують модель, яка фактично є аналогом п’ятої статті НАТО, але поза формальним вступом до Альянсу.

Окрему увагу варто приділити ролі Європи, яка, на мою думку, не готова до прямого військового протистояння з Росією. Як приклад, заяви глави європейської дипломатії Каї Каллас, де гарантії безпеки для України зводилися до трьох пунктів: військова допомога, навчання ЗСУ та підтримка українського ВПК.

Це важливо, але це не гарантії безпеки. Така позиція лише акцентує небажання Європи брати на себе реальні ризики.

Також звертаю увагу на подвійні стандарти окремих європейських країн. Зокрема, Франція публічно заявляє про підтримку України, але водночас продовжує закупівлі російських енергоносіїв і відмовляється передавати Україні заморожені російські активи. Це фактично означає фінансування активної фази війни.

Крім того, президент Франції Еммануель Макрон нещодавно заявив про те, що Європа має знайти спосіб безпосередньо взаємодіяти з російським диктатором. На його думку, “або буде досягнуто тривалого миру” під час поточних перемовин під керівництвом США, “або ми знайдемо способи для європейців знову вступити в діалог з Росією — у прозорій формі та у співпраці з Україною”.

Своєю чергою у Кремлі заявили, що російський диктатор готовий “вести діалог” з президентом Франції Эммануелем Макроном. За словами прессекретаря російського диктатора, останній також висловив готовність вести діалог з Макроном. Мовляв, якщо є “обопільна політична воля, то це можна тільки позитивно оцінити”.

Все це створює відчуття подвійних стандартів у позиції ЄС щодо продовження війни в Україні. З одного боку, винятково політичні заяви з приводу підтримки країни. З іншого боку — розширений характер економічної співпраці з країною-агресором в напрямку закупівлі енергоносіїв.

На цьому тлі Сполучені Штати зайняли значно жорсткішу позицію. Вашингтон намагається примусити Європу спільно в межах НАТО надати Україні військові гарантії, однак стикається з опором низки європейських країн.

Саме небажання європейських партнерів бачити Україну в НАТО і стало причиною пошуку альтернативної моделі безпеки. США розуміють: формальний вступ України до Альянсу може бути заблокований, але гарантії безпеки все одно можна надати — напряму.

Проведу паралель із Південною Кореєю. КНДР володіє ядерною зброєю, але не наважується на повномасштабну агресію. Причина — статус Республіки Корея як стратегічного партнера США, навіть без формального членства в НАТО.

Ключовий елемент цієї моделі — демаркаційна зона, де відсутнє важке озброєння з обох сторін. Безпеку цієї зони забезпечує не присутність американських військ, а ядерний потенціал США як фактор стримування. Саме таку схему нині пропонують і для України: не миротворці на лінії фронту, а юридично закріплені гарантії, які роблять нову агресію надто ризикованою для Кремля.

Звертаю увагу і на непрямі сигнали, які країна-окупант вже отримує. Зокрема, активізацію ударів по тіньовому флоту, операції проти підводного флоту і стратегічної авіації. Ці дії є елементом військового тиску з боку саме США, навіть якщо формально вони виглядають як ініціатива України. Кремль прекрасно розуміє, “під чиїм прапором” проводяться такі операції.

Окремим блоком у пропозиціях, які обговорюються — створення вільних економічних зон, зокрема в районах стратегічних ресурсів та навколо Запорізької атомної електростанції (ЗАЕС).

Принцип простий: відсутність військової присутності та економічна зацікавленість обох сторін. Американський бізнес, залучений у таких проєктах, стає додатковою гарантією безпеки: жодна зі сторін не зацікавлена бити по територіях, де вона заробляє.

У ЗМІ вже лунала пропозиція США щодо контролю над ЗАЕС: створити демаркаційну зону навколо станції. Адже згідно з указом російського диктатора, вся Запорізька область включена до складу РФ. Високопосадовці з Кремля вже неодноразово висловлювалися щодо неможливості розміщення іноземних військових контингентів на території України.

А щодо ЗАЕС, то йдеться про те, що іноземний контингент, який буде відповідати за безпекові питання функціонування ЗАЕС, навіть якщо йдеться по приватні військові компанії, якраз буде розміщений на території, яку російський диктатор вніс до складу країни-агресора. А головне, що США фактично цим ставлять крапку в аспекті територіальних зазіхань зі сторони окупантів на всі території Запорізької області.

США не зацікавлені в подальшому існуванні Росії в такому вигляді, в якому вона є. Власне, тому й гарантії Україні пропонують на 10 років. Таким чином, Сполучені Штати дають чітко зрозуміти, що в України є історичні перспективи повернення тимчасово окупованих територій. За цей час в Росії багато чого може змінитись у звʼязку з фізіологічними процесами. Зокрема, смерть російського диктатора.

Таким чином, нинішні пропозиції США — це не декларації й не “слова на вітер”, а спроба заснувати нову архітектуру безпеки, де Україна отримує реальні гарантії стримування, навіть без формального вступу до НАТО.

Військово-політичний аналітик Дмитро Снєгирьов, спеціально для FREEДOM

Попередні огляди автора:

• “Банзай-атаки” замість тактики: як армія РФ намагається приховувати провали в Покровську
• Покровськ як ключ до Донеччини: на що чекати від переговорів та зимового етапу війни
• Вуличні бої у Покровську: чому битва за місто стала ключовою для перемовин і політичного тиску РФ
• Покровськ не здається: Сили оборони спростовують міф Кремля про “повний контроль”
• “Буревестник” і блеф: Кремль імітує готовність до війни з НАТО, щоб тиснути на Захід
• Крах “непереможної” ППО: після атак українських БпЛА Росія шукає С-400 у Туреччині