Путін оточив себе винятково лояльними особами, як у Коза-Нострі: інтерв’ю з Фейгіним

Мафіозна структура чи вертикаль влади? Як Володимир Путін перетворив Росію на країну з кримінальними цінностями, яка виправдовує війну та пограбування? Чи варто лідеру РФ боятися того, що змістять свої ж? Про це в інтерв’ю в рамках марафону “FreeДОМ” на телеканалі UA говоримо з російським правозахисником Марком Фейгіним.

— Судячи з матеріалів про становлення Володимира Путіна, його історія в Санкт-Петербурзі 90-х років — цей колос стояв на чиновництві та криміналі. Наскільки цей принцип переїхав до Кремля згодом?

— Так, принцип переїхав, але Кремль сам був таким. Не треба було ніяк стилізуватися чи змінюватися. Тобто Путіну достатньо було ввести свої персональні додаткові правила, бо він, крім чиновницької ноги та кримінальної, ще завжди спирався на ногу спецслужб КДБ. І Путін посилив саме цю кінцівку. Вона і так завжди була. Тому що апарат за Єльцина у 90-х теж значною мірою формувався з вихідців із КДБ.

Пітер остаточно оформив Путіна у високого чиновника з кримінального вихідця зі спецслужб. Але він це все минуле переніс до Кремля і зробив пріоритетом систему влади, в якій центральне місце посідають саме спецслужби.

Він оточив себе винятково лояльними особами, як у Коза-Нострі (сицилійською мовою Cosa Nostra — “Наша справа”, вільна асоціація злочинних груп, які мають спільну організаційну структуру та кодекс поведінки, — ред.). Знаєте, як “Честь. Помста. Солідарність” (закон мафії Чикаго, — ред.).

Тобто помазав усіх кримінальним минулим, кримінальним майбутнім, кримінальним сьогоденням.

Але водночас він кадровим чином формував повністю замкнуту конструкцію — основну, безумовно, з вихідців із НК. І він зробив правильну ставку для себе, про країну він ніколи не думав.

Через якийсь час стало зрозуміло, що проти нього немає сили. Не те що немає людей. Люди, може, з’являлися якісь, які кидали виклик на самому початку, у 2000 році. Але 2003 року, коли заарештували Ходорковського (ексглава російської нафтової компанії “ЮКОС”, — ред.), це був останній сплеск спроби олігархії повернути позиції. Тобто якщо ти не виходець із НК і не пов’язаний із КДБ взагалі ніяк, може, стукав просто, то все — ти не наш. Ось цей поділ на наш — не наш, він дав змогу Путіну майже чверть століття перебувати при владі, не відчуваючи жодних загроз своєму режиму зсередини.

— У 2000-х роках у Росії почала формуватися кримінальна культура — серіали “Бригада”, “Бандитський Петербург”. Чи не стало це поштовхом до абсолютної толерантності до злочинів, зокрема й на окупованих територіях?

— Почасти це пояснюється культурою, яка так і не винищилася, а, на мою думку, тільки культивувалася. Насправді кримінальний початок у російському народі міцно засів, має ще допутінське коріння. Тому в Росії корупція ніколи не вважалася великим гріхом. Точніше так: навіть якщо її засуджували, то хотіли бути такими самими. Не засуджували її для того, щоб винищити як явище. А в Росії роль держави у зв’язку з криміналітетом вирішальна, і сама держава стала кримінальною, абсолютно беззаконною. І в його умовах, звичайно, простіше стилізуватися під це. Народ стилізується.

І нікому не спадає на думку сказати: ну, взагалі-то це є і воєнним злочином, все інше, пов’язане з насильством.

Ні, люди вважають, що така нажива не засуджувана, вона є допустимою. І це, звичайно, абсолютно жахливе ушкодження в розумі. Але я думаю, що Путін і цьому сильно посприяв — укоріненню такого ставлення. Розумієте, це ніколи не розвінчувалося.

— За слабкого лідера клану зростає невдоволення молодших членів, чи загалом там усе непохитно?

— Невдоволення, так. Але є табу в цьому невдоволенні. Воно не повинно бути звернене до них. І вони до нього косяками ходять, скаржаться один на одного, підставляють один одного, воюють між собою. Але він поза цим. Він повинен залишатися навіть не арбітром, а величиною недоторканною. Тому їм важко це переступити. Загалом вони все пробують: підставляти, садити, вбивати, різати, пиляти, забирати. Це ж норма. Але щодо нього це не працює. Там є ступор, який вони долати не мають наміру.

— Бо “тато”, бо він їх усіх привів?

— Так, я гадаю, по-перше, саме це. Бо формував цього колективного Путіна під себе. Адже цих людей він підбирав не просто так під себе. Вони дурніші за тебе, вони боязкіші за тебе. Вони більш заздрісні, вони більш залежні саме, і таке інше.

Коли тобі 70 років, то на хріна тобі війна? Ну, ти ж і так добре живеш, у тебе все добре. Ти найбагатша людина на землі. У тебе країна 1/9 частина земної суші — 17 млн 100 тис. кілометрів. Навіщо тобі ця війна? В принципі, що вона дає тобі?

Але вони знайдуть обґрунтування. Ми нібито виконуємо якусь місію. Ми не просто злодії та шахраї, а ми майже інопланетна істота, вища каста. Розумієте? А тут ідеології нібито немає. А якимось таким своїм внутрішнім переконанням та ідеям він не слідує.

— Вони цією війною тішать своє его?

— Його его, звичайно. Тому, що він шукає виправдання і попереднім рокам, і майбутнім. Йому треба виправдати, що все було не дарма. Так, звичайно, крали, те-се, розвалили. Але ж ми зібрали, ми ж повернули, ми ж захопили. Ми не здатні створити, не знаю, автомобіль на електричній тязі, але ми можемо захопити країну.

— Що може бути сигналом молодим із клану Путіна, що вождь слабий і можна зайняти його місце?

— Поразка у війні. Фізична недуга. І зрозуміло, що скоро все одно так чи інакше не відвернешся. Вік свій не обдуриш. Бога не обдуриш. Це може дати передумову до якихось активних дій.

Та й третє — почуття самозбереження, не залишитися крайнім, не залишитися відповідальним за все. Тому що завжди відповідає стрілочник. Виявитися стрілочником за будь-яких обставин, за зовнішніх, внутрішніх та інших, жоден не хоче.

А навіщо? Заради чого? Вони мільярдери, вони хочуть жити, насолоджуватися цим життям, підтримувати цю владу. Вони не хочуть, щоб ці зміни вплинули на масштаб володіння цією владою.

— 7 жовтня у Путіна 70-річчя. Що, на вашу думку, можуть подарувати йому генерали?

— Станом на зараз — просто нічого. Тому що все, що вони мали показати, вони мали подарувати до 7 жовтня. Порахуймо. В серпні — 6 місяців війни. У вересні — 7 місяців. Що ж це за така війна з Україною “другої армії світу”?

Теоретично Донбас можуть захопити. А Київ не можуть. А Львів не можуть. А Дніпро не можуть. Ну, і таке інше. Тому якби вони могли б, вони давно б це зробили.

Виходить все, що вони мають, останній аргумент — це тактична ядерна зброя, яку вони можуть застосувати.

Але це вже крок у зовсім іншому напрямку. І це вже зовсім не війна з Україною — це війна з усім світом. Ніхто не дозволить ударити по неядерній країні ядерною зброєю.

Нагадаємо, керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Ігор Соловей в ефірі марафону “FreeДОМ” на телеканалі UA висловив думку, що автори доповіді Amnesty International завдали удару по іміджу всієї організації.

Немчінов: Ціль України — від трьох млн тонн експорту агропродукції з портів Великої Одеси щомісяця

Армія РФ намагається витіснити ЗСУ із зайнятих позицій та створити умови для наступу на Донеччину — Гайдай

Читайте також: “Відбивачі” не врятують росіян від артсистем ЗСУ, а HIMARS недосяжні для “Смерчів” та “Ураганів” РФ: Мусієнко розповів про ситуацію на фронті