Сьогодні о 09:19
Після провального параду в Москві російський диктатор почав погрожувати не лише Україні, а й Вірменії — через її проєвропейський курс. Путін лякає Єреван українським сценарієм, вимагає враховувати позицію Москви і фактично намагається втручатися у внутрішній вибір суверенної країни. Як Вірменія реагує на сигнали з Кремля і чому російські погрози все частіше перестають працювати?
Путін вимагає від Вірменії озиратися на Москву
Кремлівський диктатор заявив: якщо Вірменія на референдумі підтримає євроінтеграцію, то нібито може повторити шлях України. За його словами, країна, обираючи європейський політичний курс, має враховувати думку Москви. Путін знову спробував представити прагнення України до членства в Євросоюзі як причину війни і повномасштабного вторгнення російських військ. Тепер глава Кремля попереджає, що Вірменія йде тим самим шляхом, і фактично радить Єревану відмовитися від цього курсу.
“МЗС Росії заявило, що “позарегіональне втручання” у Південно-Кавказькому регіоні є “безвідповідальним” і “руйнівним” та спрямоване на те, щоб вбити клин між країнами Південного Кавказу і Росією. МЗС Росії пригрозило, що західне втручання може призвести до “найбільш негативних наслідків для [регіональної] стабільності, безпеки та економічного розвитку” і до “неконтрольованого зростання напруженості” в регіоні”, — йдеться у звіті Інституту вивчення війни.
5 травня в Єревані відбувся перший в історії двосторонній саміт Вірменія — ЄС. Його головним підсумком стало проголошення партнерства, заснованого на взаємних зв’язках. Брюссель і Єреван планують розвивати транспортні, енергетичні та цифрові мережі в межах європейської ініціативи Global Gateway. Одним із важливих кроків стане підтримка Євросоюзом відновлення трьох ключових контрольно-пропускних пунктів на кордонах Вірменії з Туреччиною та Азербайджаном.
Єреван і Баку намагаються вибудувати мир після десятиліть конфлікту навколо Нагірного Карабаху. У 2023 році протистояння завершилося повним переходом Карабаху під контроль Баку. Водночас Вірменія домовилася про нормалізацію відносин із Туреччиною. Аналітики вважають, що головною перешкодою для глибшої економічної інтеграції з Європою залишається торгівельна залежність Вірменії від Росії. Утім, у Єревана є можливості поступово подолати цей бар’єр.
“Російські погрози на адресу держав-членів НАТО спрямовані на те, щоб змусити Захід стримуватися, і що російські заяви про уявні загрози, які походять від НАТО, спрямовані на створення інформаційних умов для виправдання і підтримки передбачуваної довгострокової геополітичної конфронтації із Заходом”, — йдеться у звіті Інституту вивчення війни.
Москва намагалася погрожувати і Києву. МЗС РФ закликало європейських дипломатів евакуюватися зі столиці України, оскільки Кремль обіцяв ударити по “центрах ухвалення рішень” у разі, якщо українські безпілотники завадять військовому параду.
У Вірменії вже відреагували на жорсткі заяви Путіна. Міністр закордонних справ країни Арарат Мірзоян заявив, що Єреван ухвалить рішення щодо питання євроінтеграції тоді, коли для цього настане час.
“Ми завжди говорили: коли настане момент, коли Вірменія має зробити вибір між Євразійським економічним союзом і ЄС, ми, природно, його зробимо. Не секрет і те, що у народу Вірменії є європейські прагнення. Тому, коли настане час ухвалити рішення, ми його ухвалимо”, — заявив міністр закордонних справ Вірменії Арарат Мірзоян.
Росія продовжує намагатися утримувати сусідні країни погрозами, шантажем і заявами про “червоні лінії”. Але дедалі більше держав обирають інший шлях — співпрацю з Європою і дистанціювання від Москви. Реакція Кремля показує: будь-який самостійний вибір сусідів він сприймає як загрозу власному впливу.
Експерти пояснили, чому російські погрози Вірменії вже не працюють
Як Єреван реагує на погрози Москви і чи готовий відмовитися від залежності від Росії? Чому Кремль втрачає вплив на Південному Кавказі і які можливості для Вірменії відкриває партнерство з ЄС? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДОМ шукали відповіді:
- Денис Кузьмін, експерт Центру міжнародних досліджень ОНУ ім. І. І. Мечникова;
- Ігар Тишкевич, політичний аналітик;
- Рубен Меграбян, віцепрезидент партії “За Республіку”, політичний експерт.
ДЕНИС КУЗЬМІН: Для Вірменії головне — вийти із залежності від російського бізнесу
— Вірменія — це, очевидно, слабка ланка. Азербайджан повністю втрачений. Грузія у підвішеному стані. І традиційний противник — Європа, яка вирішила заявити про себе у Вірменії, звісно, викликатиме спротив Росії.
Досі у Вірменії є російська військова база, яка загалом має для регіону стратегічний характер, тому що розташована на кордоні з Туреччиною. Тобто Росія завжди позиціювала себе як єдиного захисника Вірменії у разі турецького вторгнення.
Тобто ми ще побачимо, як боротьба за контроль і вплив над ситуацією в самій Вірменії триватиме. Я думаю, тут Росія ще не залишила надію зберегти важливі елементи постімперського контролю. Тому поки спочатку в пропагандистському ключі, але ці погрози мають показати умовному Заходу, що Путін готовий до підвищення ставок.
У 1990-ті роки і США, і європейські країни фактично не заперечували проти того, що колишня територія Радянського Союзу буде реальною зоною впливу РФ. Тобто все це були гучні заяви, але серйозно ніхто цьому не опирався: ні військам у Придністров’ї, ні жахливо несправедливому поділу Чорноморського флоту, ні зміцненню російської бази на території України в Криму, ні військам Росії у Вірменії.
Тобто це традиційна постімперська політика. Країни намагаються утримати вплив — хто краще, хто гірше. Але надалі об’єктивна реальність переважила ситуацію.
У всіх країнах розвиваються власні національні проєкти — демократичні й авторитарні, різні, які неминуче матимуть відцентрові тенденції. Путін не може цього не розуміти. Тому утримувати нескінченно те, що об’єктивно йде, не можна.
Потрібно діяти розумніше, але розумно не виходить через природу російського режиму — і ресурсного, і корупційного. Тобто як це питання розв’язати? Або ліберальними реформами, або посиленням авторитаризму. Вони пішли другим шляхом, хоча від самого початку ще було начебто не зовсім зрозуміло, яким шляхом іти, щоб вийти з такого історичного вакууму.
Тоді ж яка критика лунала? Що Росія має бути привабливою для колишніх республік Радянського Союзу, тоді вони самі повернуться в лоно нового Радянського Союзу. Але нічого привабливого знайдено не було, тому вирішили піти військовим шляхом.
Росія фактично кинула Вірменію в останній війні з Азербайджаном. Фактично здала. І вірмени не можуть цього не розуміти. Тобто якщо раніше Росія була фактором захисту, то тепер Карабах втрачено. І не лише політична еліта, а й населення також уже чудово розуміє, що Вірменія — маленька країна, затиснута на Південному Кавказі, у дуже складному геополітичному становищі.
Щодо самостійного ухвалення рішень, тут, звісно, ми не повинні тішити себе якимись ілюзіями. Тобто в сучасному світі, і досвід України це показує, якщо країна ухвалює ті чи інші геополітичні рішення, це часто не сприймається серйозно. Цьому протидіють. І для того, щоб усе це було втілено в реальність, потрібно, звісно, мати важелі тиску або важелі взаємодії з основними геополітичними акторами. І, на жаль, Росія залишається одним із таких акторів.
Вірменія перебуває у складному становищі, і зрозуміло, що перспективи вступу до Європейського Союзу в неї ще менші, ніж у нас або у Грузії. Але поява Європи — це подразник не лише для Росії, а й для Туреччини з Азербайджаном. Що буде далі з Іраном — невідомо.
І тут те саме, як і з Україною. Якщо Європейський Союз все-таки зможе зібратися, збільшити і виробництво озброєнь, і свою геополітичну роль, то вони мають щільніше зафіксуватися і в Україні, і у Вірменії, а потім намагатися впливати на становище в тій самій Грузії.
Росія дедалі менше має інструментів реального впливу. Вони мають переглянути свою, звісно, так звану сусідську політику. Зараз про це навіть смішно говорити, тому що йде війна. Але рано чи пізно в якомусь вигляді їм доведеться вибудовувати нову конфігурацію для того, щоб зберегти залишки своєї присутності в колишніх республіках Радянського Союзу.
У цьому сенсі поки не видно результатів саме щодо Вірменії. Так що тут можуть бути і провокації, і економічний тиск, і перевірка Європейського Союзу “на слабо”: чи здатні вони накачати Вірменію інвестиціями?
Військово-технічної співпраці Євросоюзу з Вірменією поки не видно. Тобто це може викликати ескалацію з боку Росії. Але для Вірменії головне все-таки більше економічний напрям, який позбавить її залежності від російського бізнесу, доволі широко представленого у Вірменії.
ІГАР ТИШКЕВИЧ: Росія поступово втрачає вплив на Південному Кавказі
— Поки що Вірменія все ще залишається залежною від Російської Федерації. Достатньо суттєво.
З іншого боку, зняття проблеми Нагірного Карабаху, або, як у Вірменії називали, “Арцаха”, і укладення мирної угоди між Вірменією та Азербайджаном дозволяють Вірменії вийти з економічної ізоляції. Це вкрай важливо для Єревана, тому що до кінця 2025 року єдиним напрямом вірменського експорту, який був доступний для Єревана, залишалася Російська Федерація через територію Туреччини.
Спроби налагодити відносини з Іраном мали радше характер синусоїди. Тобто були моменти активної співпраці, були моменти практично розриву відносин. Водночас традиційні партнери або лобісти інтересів Вірменії, як, наприклад, Франція, яка протягом кількох десятків років виступала фактично адвокатом Вірменії в Європейському Союзі, не могли активно впливати на ситуацію. Знову ж таки тому, що економіка диктувала свої умови.
Друга частина — в умовах фактичної війни з Азербайджаном присутність російських військ залишалася де-факто гарантом вірменської незалежності. Але з моменту завершення війни в Нагірному Карабаху процеси почалися дещо пізніше.
Згадаймо ставлення Пашиняна і до ЄАЕС (Євразійського економічного союзу), і до ОДКБ (Організації Договору про колективну безпеку), і до партнерства з Росією. Вірменія досить давно займала таку окрему позицію, але піти повністю не могла.
Наприкінці 2025 року суперпоказовим був контракт на постачання палива і нафтопродуктів, маю на увазі від азербайджанської нафтової компанії SOCAR вірменським споживачам, що раніше було неможливо. Тобто Росія втратила монополію на паливо, нафту і газ. Як правило, це те, чим Росія намагалася стримувати різні держави. Згадаймо Україну свого часу.
Тому навіть цей момент одразу ж дав можливість, дав поле для маневру: відкриття кордонів, прикордонних переходів, зокрема розблокування напрямів експорту.
Третя дуже важлива частина — це прихід до геополітики інших геополітичних гравців. Частково активізувалися і держави Європейського Союзу, і Китай з реалізацією своїх регіональних ініціатив. Я нагадаю, що південна гілка “Поясу і шляху” проходить якраз через територію Туреччини, і в задумах Пекіна зокрема зробити окреме відгалуження до грузинських портів, куди китайці зараз інвестують.
Ну і, нарешті, партнерство з державами Центральної Азії, які поступово, а деякі досить швидко, дистанціюються або зменшують російський вплив. Усе це разом створює поле для маневру Вірменії.
Але поки що частина кордону Вірменії охороняється спільно вірменськими прикордонниками і службовцями прикордонної служби ФСБ Росії. Також там стоїть російський контингент. І поки ще експорт усе-таки значною мірою зав’язаний на РФ.
Росія втрачає важелі впливу. І без конфлікту в Нагірному Карабаху, без бази російського впливу у Грузії, де у Кремля останній рік теж не все так добре, виходить, що Вірменія — це просто анклав, типу Придністров’я. Який сенс у регіоні?
Тому в цьому випадку Росія поступово втрачає цей вплив. Туди приходять, з одного боку, Туреччина і Китай, а з іншого боку, активізувалися держави Європейського Союзу. Відповідно, це трохи перебудовується у формат відносин на Південному Кавказі.
РУБЕН МЕГРАБЯН: Росія має забути зворотну дорогу до Вірменії
— Тішить, що Єреван став осередком усіх порядків денних, яких дотримуються різні країни загальноєвропейського дому, а Вірменія є частиною Європи і за своєю історією, і за своєю культурою, і за сьогоднішніми прагненнями.
І, звісно, безмежно тішить, що дуже важливі для України питання, центральні питання європейського порядку денного поточного моменту, обговорюються в Єревані. І обговорюються саме на тлі протидії чумі XXI століття під назвою “путінська Росія”.
Вірменія перегортає останню сторінку російської глави своєї історії і відкриває нову чисту сторінку. Це вже історія суверенної, незалежної, демократичної Вірменії, і там немає місця кремлівським людожерам. І цей саміт є певною мірою ще й кінцевою точкою кремлівських зазіхань, які десятиліттями приносили лише лихо нашій країні і нашій нації.
Цей європейський саміт у форматі Європейської політичної спільноти містить не лише країни-члени Євросоюзу, а й країни великої Європи, тобто європейські країни, які не входять до Європейського Союзу.
І тут вбачається також стратегічна компонента всієї європейської політики, яка потребує оновлення й адаптації до нових викликів, перед якими постала велика Європа, наш загальноєвропейський дім, частиною якого, природно, є і Вірменія, і Україна.
Передусім потрібно забути цей термін “Зангезурський коридор”. Вибудовується серединний коридор, який пов’язує Центральну Азію з Європою. Це загалом відродження Великого шовкового шляху.
І так — і Вірменія, і Азербайджан є частиною цього глобального проєкту. Мир між Вірменією та Азербайджаном забезпечує взаємопов’язаність не лише основної частини Азербайджану з його Нахічеванською автономією, а й континентальну пов’язаність. Це важливіше.
Так, звісно, ця взаємопов’язаність в умовах миру має бути забезпечена і для Азербайджану, і для Вірменії. І це розуміння є і в Єревані, і в Баку.
Росія завжди розглядала і розглядає весь пострадянський простір як тимчасово втрачену територію. Вірменію й Україну зокрема. Вибори у Вірменії, які будуть 7 червня, Росія розглядає як можливість повернути тимчасово втрачену територію.
Росія має забути зворотну дорогу до Вірменії. Москва зараз робить усе, що може. І її проблема в тому, що вона не надто багато і може. У цієї отруйної змії вирвали зуб, і це зробили доблесні Збройні сили України. І ця змія перетворилася на такий безпорадний шланг, якому тільки й залишається шипіти.
От і буде шипіти. І нехай шипить, скільки їй заманеться. На це ми дивимося філософськи і продовжуємо робити свою справу, що виходить із наших національних інтересів.
Читайте також: Кремль, як і раніше, хоче капітуляції України: експерти про фальшиву готовність Путіна до мирних переговорів
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
