Президентські вибори в Польщі: що означає перемога правоконсерватора Кароля Навроцького для Варшави, Києва та Брюсселя

Президентські вибори в Польщі завершилися — другий тур відбувся 1 червня. З відривом у 2% переміг кандидат від правоконсервативної партії “Право і справедливість”, голова Інституту національної пам’яті Кароль Навроцький. Він обійшов мера Варшави, ліберала Рафала Тшасковського.

Перемога політика, який виступає проти членства України в НАТО, спричиняє занепокоєння в Києві — особливо на тлі того, що саме польський президент відповідає за зовнішню політику та оборону. Водночас сама Польща продовжує нарощувати військову потугу: у 2025 році її оборонний бюджет зріс на 40% і досяг рекордних 4,7% ВВП — більше, ніж у будь-якого іншого члена НАТО.

Як відбувалися президентські вибори в Польщі

Другий тур голосування за президента Польщі відбувся 1 червня. Інформацію за підсумками виборів у всіх округах оприлюднила Державна виборча комісія.

Кандидат від правоконсервативної партії та голова Інституту національної пам’яті Кароль Навроцький набрав понад 50,8% голосів і таким чином майже на 2% випередив мера Варшави Рафала Тшасковського, який набрав 49,1%. Явка виборців становила 71,6%, свої голоси за кандидатів віддали майже 21 млн осіб.

У першому турі Тшасковський набрав 31,36% голосів виборців, Навроцького ж підтримали 29,54% поляків. Одне з останніх перед виборами опитувань показало, що кандидати в президенти Польщі мали майже рівні шанси в другому турі. 

Президент України Володимир Зеленський привітав Кароля Навроцького з перемогою на виборах президента Польщі. Про це глава Української держави написав у соцмережі Х.

Він відзначив роль двох держав у регіональній та загальноєвропейській безпеці. А також наголосив, що розраховує на подальшу плідну співпрацю з Польщею та президентом Навроцьким.

“Польща, яка зберігає силу національного духу і віру в справедливість, була й залишається опорою регіональної та загальноєвропейської безпеки та сильним голосом, що захищає свободу й гідність кожної нації. Зміцнюючи одне одного на нашому континенті, ми надаємо більше сили Європі в глобальній конкуренції й наближаємо досягнення реального і тривалого миру. Розраховую на незмінно плідну співпрацю з Польщею та особисто з паном президентом”, — підкреслив Володимир Зеленський.

Перед другим туром виборів Кароль Навроцький пообіцяв, що не підпише закон про ратифікацію вступу України до НАТО.

“Сьогодні взагалі абсолютно безглузда дискусія про вступ України до НАТО, тобто про те, як вступ України до НАТО поставить увесь Північноатлантичний альянс у стан війни з Російською Федерацією”, — заявив Кароль Навроцький.

І хоча він виступає за мирне врегулювання війни Росії проти України за участі ЄС, його критикують за проросійську риторику.

Глава польського уряду Дональд Туск назвав “найгучнішим скандалом цієї кампанії” приєднання Кароля Навроцького до вимог лідера ультраправої польської партії не допустити вступу України до НАТО.

“Членство України в НАТО є фундаментальним із погляду безпеки Польщі. Останнє, що Польща має робити, — це реалізовувати або підтримувати вимоги Путіна. Не може бути кращого терміну, ніж державна зрада, для того факту, що кандидат у президенти Польщі, який, власне, лише для того, щоб сподобатися пану Менцену в одній телепрограмі, каже, що Польща ніколи не погодиться на вступ України до НАТО”, — прокоментував заяви Навроцького прем’єр-міністр Польщі.

Рішення заборонити або обмежити деякі права України є неприйнятним. Членство в НАТО — це питання існування країни. Про це заявив посол України в Польщі Василь Зварич. Він підкреслив, що це питання повинно обговорюватися виключно в рамках двосторонніх переговорів.

“Двосторонні відносини, звісно, вибудовуються з погляду інтересів країн. Тут у нас спільний інтерес у безпеці. Рішення заборонити або обмежити деякі права України є неприйнятним, тому що це необхідно для існування країни. Сьогодні Україна також воює зі зброєю з Європи, включно з Польщею, і я не розумію постулатів, які підривають право України на інтеграцію в НАТО”, — наголосив він.

Відповідно до польського законодавства, саме президент країни відповідає за міжнародні відносини й оборону.

“Кожен політичний діяч у Польщі, на жаль, спекулює питанням України. Тому що це має величезне значення в діяльності будь-якого політика. Навіть Тшасковський частково грав на цьому полі. Він також спекулював на темі ексгумації жертв Волинської трагедії, хоча питання вже було вирішене й погоджене з Україною. Водночас Навроцький висловлює не стільки якісь дуже ультраправі, радше більш проамериканські погляди. А в Тшасковського — більш проєвропейські погляди”, — зазначив політичний експерт Андрій Городницький.

Зараз Польща виділяє на оборону 4,7% ВВП — це абсолютний рекорд серед держав Північноатлантичного альянсу. У 2025 році військовий бюджет Польщі зріс на 40% у порівнянні з попереднім і становить майже 48 млрд євро.

Під час візиту міністра оборони Польщі до США його американський колега Піт Гегсет назвав Варшаву найнадійнішим союзником Вашингтона в Європі.

“Відносини між Сполученими Штатами й Польщею міцні. Обидві країни демонструють мир через силу. Президент Трамп також передає вдячність за все, що робить польське керівництво і польський народ — зразковий союзник Сполучених Штатів на східному фланзі НАТО, і ми збираємося заохочувати 5% витрат на оборону. Нам не потрібно заохочувати Польщу. Ви вже майже досягли цієї мети, лідируючи в інвестиціях у найбільшу сухопутну армію Європи, модернізуючи її сили й оборонно-промислову базу, що вкрай важливо не лише тут, у США, але й у Європі”, — заявив міністр оборони США Піт Гегсет.

Новим рівнем співпраці, за словами глави Міноборони Польщі, має стати створення польсько-американських оборонних компаній. Йдеться насамперед про масштабні інвестиції в оборонно-промисловий комплекс Польщі.

“У сучасному стрімко змінюваному світі виклики безпеки стали серйознішими, складнішими й взаємопов’язанішими, ніж будь-коли раніше. Саме тому ми повністю підтримуємо зусилля адміністрації президента Дональда Трампа для досягнення справедливого і тривалого миру в Україні. Ми впевнені, що наша широка оборонна співпраця є найкращим доказом того, що Сполучені Штати Америки залишаються гарантом глобальної стабільності й розвитку”, — заявив міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш.

Зобов’язання держав-членів НАТО витрачати 5% ВВП на оборону буде головною темою обговорення на майбутньому саміті Північноатлантичного альянсу. За словами генерального секретаря НАТО Марка Рютте, попередня планка у 2% не відповідає сучасним викликам безпеки.

“Жорстока війна Росії проти України, загроза тероризму, інтенсивна глобальна конкуренція й гарячі точки по всьому світу — від Близького Сходу до Азії — це все ті виклики, з якими Альянс стикається нині. Росія об’єдналася з Китаєм, Північною Кореєю та Іраном. Вони розширюють збройні сили й можливості, і що не менш важливо — готуються до довготривалої конфронтації”, — заявив генеральний секретар НАТО Марк Рютте.

Результати виборів у Польщі в оцінці експертів

Як результати виборів у Польщі можуть вплинути на відносини Варшави та Києва? Чи вплине обрання правоконсервативного кандидата на шлях України до членства в Євросоюзі та НАТО? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді:

• Марія Гелетій, кандидат політичних наук, експертка з питань міжнародних відносин;
• Мирослав Чех, депутат Сейму Республіки Польща (II, III скликання);
• Пйотр Кульпа, колишній член уряду Польщі, екссекретар польської делегації в Парламентській асамблеї НАТО.

МАРІЯ ГЕЛЕТІЙ: Важливо вибудовувати партнерство, а не протистояння

— Я думаю, що, по-перше, обраний президент Кароль Навроцький робитиме все можливе, щоб підіймати й просувати питання Волинської історії та Волинської трагедії — “історичної справедливості”, як він каже. Але Україна вже зробила крок назустріч перед виборами й допустила польську сторону до розкопок, щоб провести експертизу останків, поховати ці тіла тощо. Тобто цим кроком Україна вже демонструє прагнення до покращення відносин.

Проте Україні все одно буде складно — Навроцький опиратиметься саме на це питання. Він навіть казав, що якщо Україна буде розв’язувати питання історичної памʼяті, то загалом він позитивно ставиться до інтеграції України в ЄС і НАТО. Це означає, що Україні доведеться працювати над цим питанням. З усім тим, я думаю, що польсько-українські відносини залишаться приблизно на тому ж рівні, що й були.

Президент у Польщі має досить слабкі повноваження: він може ветувати закони, але серйозно впливати на зовнішню чи внутрішню політику не може. Думаю, складніше буде на польському політичному полі — з урядом Дональда Туска, наприклад. Але відносини між нашими країнами залишаться добрими. Сюрпризів чекати не варто, але важливо працювати з новим президентом — вибудовувати партнерство, а не протистояння.

Ми маємо вибудовувати відносини з усіма політичними партіями, які потенційно можуть потрапити до парламенту Польщі, якщо будуть вибори. Особливо важливо працювати з партією “Право і справедливість”, яку представляв президент — хоч він і незалежний, але підтриманий нею на виборах.

Для України зараз головне — створити групу істориків, які зможуть взаємодіяти з польськими колегами й напрацювати спільне розуміння. Ми завжди відкладаємо цю тему, кажемо “вибачте”, але треба визнати: такі історії, як Волинь, завжди мають дві сторони. Люди гинули з обох боків. Окрім Волині, є історія переселення українців і поляків радянською владою. Є й українські могили в Польщі, і там також трапляються акти вандалізму.

Тому потрібно сформувати окрему групу професійних істориків, які добре знають матеріал і здатні аргументовано представляти позицію. Це має йти паралельно з європейською інтеграцією. Я не думаю, що Україна зіткнеться з великими проблемами в цьому напрямку. Навроцький, у принципі, антиросійський — він не підтримує те, що робить Росія в Україні.

Історичний контекст буде йти паралельно з контекстом євроінтеграції. Але і Польща, і Україна завжди мали складні, але дружні відносини. Волинська історія тягнеться роками, але у нас є спільні цілі: безпека України й Польщі, питання міграції.

Ми також можемо допомагати Польщі розв’язувати міграційні питання. Зараз, через війну, через кордон України й Польщі йде менше нелегальної міграції. Але коли війна закінчиться, Україна може стати країною, через яку знову намагатимуться проходити потоки. Тоді знадобиться співпраця щодо охорони кордонів.

Серйозних змін, думаю, не буде. Українські біженці в Польщі вже отримують дуже обмежену допомогу — переважно на дітей. Більшість працює або має інше джерело доходу. Держава допомагає дуже мало. Польща як член ЄС зобовʼязана дотримуватись директив, що захищають тих, хто тікає від війни. Додаткових виплат, швидше за все, не буде — але їх і так уже давно немає.

Проблема в іншому — виборча кампанія в Польщі впливає на атмосферу: українці почуваються некомфортно, відчувають недоброзичливість частини польського населення. Є поляки з демократичними поглядами, але є й електорат Навроцького, який ставиться до українців із ворожістю. Це тривожно.

Я взагалі вважаю, що використання національної теми в політиці — дуже небезпечно. Це може призвести до насильства, геноциду, конфліктів на етнічному ґрунті — якщо не зараз, то через кілька років. Але я сподіваюся, що цього не станеться. У наступні пʼять років, думаю, все буде добре. Відносини будуть складними, але в межах норми — як і раніше.

Партія “Право і справедливість” виступає за більший суверенітет, не хоче передавати повноваження ЄС, незадоволена міграційною політикою, має проблеми з дотриманням прав людини. Польща — не Угорщина, але вона також має труднощі у відносинах з ЄС. Євросоюз уже запроваджував санкції за порушення основоположних європейських норм.

МИРОСЛАВ ЧЕХ: Польське суспільство розколоте на два табори

— Польське суспільство сьогодні розколоте практично на дві рівні частини. Один кандидат представляв табір, який виступає за зміцнення Європейського Союзу, за демократичні цінності, за приєднання України до НАТО, за глибшу інтеграцію ЄС і за посилення військово-промислового комплексу як Польщі, так і Євросоюзу загалом.

Переможець Кароль Навроцький представляє ті сили, які проти подальшої інтеграції з Європейським Союзом, але підтримують союз зі США. Вони — прихильники Дональда Трампа, і саме такі сили підтримали Навроцького.

Таким чином можна сказати, що зовнішньополітичні та ціннісні засади кандидатів різняться. Але важливо також розуміти: нинішні вибори — це свого роду вотум довіри коаліції, яка була обрана і сформувала уряд Дональда Туска 15 жовтня 2023 року.

Багато виборців мислять так: якщо одна політична сила сформувала уряд, то для балансу варто обрати президента з протилежного табору — тоді, мовляв, можна буде більше отримати від держави.

Сьогодні немає жодних соціальних передумов для відставки уряду. Коаліція тримається впевнено, і в парламенті має міцну позицію. Треба пам’ятати, що Польща за Конституцією — парламентська республіка з сильною позицією прем’єр-міністра. На відміну від України, повноваження польського президента доволі обмежені. По суті, він може лише заважати реалізації урядової програми, але не диктувати курс.

Звісно, буде важко, але уряд зможе проводити свою політику. Мови про якусь глибоку кризу немає — керувати країною все одно буде уряд у координації з парламентом. Президент же впливає на зовнішню політику, оборону та сферу безпеки, але його вплив обмежений.

Коли людина стає президентом, вона починає з чистого аркуша. Те, що він казав як кандидат — одне. А коли ти вже глава держави — ти відповідаєш за всю країну, а не лише за ті слова, що промовляв на мітингах.

Потрібно також дотримуватися загальної політичної стратегії, за яку в першу чергу відповідає уряд, а потім парламент. Є Рада національної оборони, є Генштаб польської армії, є ЄС, є НАТО — все це впливає на позицію Польщі. Тож можлива корекція поглядів.

У Кароля Навроцького погляди інші, ніж у президента Анджея Дуди. Нагадаю, що до Дуди президентом від партії “Право і справедливість” був Лех Качинський — переконаний прихильник членства України в НАТО і ЄС. Коли у 2008 році Росія окупувала частину Грузії, він у Тбілісі сказав: “Сьогодні — Тбілісі, завтра — Київ, а післязавтра — Рига, Вільнюс і Варшава”. Виходить, політична традиція партії “Право і справедливість” зовсім не така, яку нині транслює Кароль Навроцький.

Щодо другої частини суспільства — тих, хто підтримує уряд, — вона теж дуже мобілізована. Якщо президент почне йти на жорстку конфронтацію з урядом, вставляти палиці в колеса, це не сподобається суспільству. Люди хочуть ефективності, бо загрози для Польщі нікуда не зникли. Росія і досі представляє агресію — це розуміють усі.

ПЬОТР КУЛЬПА: Президент у Польщі не є ключовою фігурою

— Країнам НАТО, особливо східного флангу, важливо безпосередньо переймати український досвід, перш за все — в організації армії та військово-промислового комплексу. Не просто вивчати на папері, а інтегрувати механізми, які реально працюють. Проблема не в грошах і не в процедурах, адже ми бачимо, як військові структури Заходу вміють робити одне й те саме для армії в сотні, двісті, п’ятсот разів дорожче, ніж якби цим займався вільний ринок.

Україна показала, що вміє виробляти ефективні інструменти — особливо в умовах критичної війни, де ключову роль відіграють дрони. Сучасний дрон — це три речі: він літає, він бачить і він вміє уражати ціль. Тобто — конструкція, штучний інтелект і бойова частина. І все це Україна вже робить.

Далі йде питання підготовки суспільства, освіти — і тут теж можна використати український і польський досвід. Головне — зрозуміти, як влаштовані структури. Адже навколо цих величезних грошей уже сформувалися інтереси, хтось давно поклав на них руку. Це американські замовлення, французькі замовлення, політичні ігри — і хто знає, наскільки вони будуть ефективні.

Реальна підтримка України — це не просто гроші, а системне прийняття її досвіду, щоб українські експерти могли радити, допомагати, консультувати. І це, на мою думку, єдиний сьогодні реалістичний шлях.

Росія може отримати короткострокову перевагу. Але український досвід показує: якщо будувати грамотну оборону — і це не лише мінні поля, а й дронові системи, захисні стіни, ешелоновані рубежі — то противник нічого не зможе зробити. Там, де Україна була підготовлена, росіяни не пройшли.

Поляки сьогодні дивляться на союз з Україною дуже серйозно. Це не просто договір — це як шлюб. Це питання “бути чи не бути”, питання війни та миру.

Дуже важливо, щоб у цьому союзі не було глибоких розбіжністей. Історія тут створює складний фон — і це треба розуміти. Наприклад, тема українських націоналістів — це болюче питання перш за все для поляків. Ці конфлікти зачіпали польських громадян. Хоча Степан Бандера (лідер українських націоналістів, — ред.) строго кажучи ніколи не був громадянином України — якщо дивитися з погляду тодішнього міжнародного права.

Крім того, треба визнати: ідеологія того часу була багато в чому тоталітарною. І якщо сприймати її некритично — це і є блокада. Тобто ідеологічна, психологічна, політична блокада.

Гострі заяви від кандидатів у Польщі — це частина передвиборчої кампанії. Просто є виборці, для яких ця тема важлива. Але на неї не можна реагувати в штики, бо це помилка. Навпаки, розкопки, історичні дослідження, діалог між істориками — це шлях, який не дасть нашим ворогам посіяти розбрат між нами. Цей процес треба оцінювати позитивно.

Треба розуміти: президент Польщі — це політик третього ешелону. Головні фігури — це партійні боси. Вони вищі за президента і за впливом, і за ресурсами. І Анджей Дуда не був винятком. Тому на все, що відбувається, треба дивитися спокійно, без істерики.

Читайте також: Другий раунд переговорів України та РФ: як розгортатимуться події — думки експертів і глядачів FREEДОМ