План миру з 20 пунктів: крок до завершення війни чи пауза перед новою кризою — думки експертів

Гарантії безпеки для України, курс на євроінтеграцію та дорожня карта відновлення країни. Володимир Зеленський розповів журналістам про положення проєкту плану завершення війни Росії проти України.

Гарантії за статтею 5 НАТО та дата вступу до ЄС: деталі мирного плану для України

Президент України розкрив деталі документа, який складається з 20 обов’язкових до виконання пунктів. Перший із них передбачає підтвердження суверенітету України. Другий пункт визначає документ як повну й безумовну угоду про ненапад між Росією та Україною.

Проєкт передбачає надання Україні гарантій безпеки за зразком статті 5 Північноатлантичного договору з боку США, НАТО та європейських країн. Водночас чисельність Збройних сил України в мирний час пропонується зафіксувати на рівні 800 тисяч осіб.

Однією з ключових гарантій безпеки названа євроінтеграція України. Київ наполягає, щоб у документі була закріплена чітка дата вступу країни до ЄС. У разі повторного російського вторгнення союзники зобов’язуються надати Україні військову підтримку, а санкції проти Москви мають бути автоматично відновлені.

Окремим пунктом передбачено створення механізму моніторингу ситуації на лінії зіткнення.

“Ця угода буде юридично обов’язковою. Її виконання контролюватиметься, гарантуватиметься Радою миру під головуванням президента Трампа. Україна, Європа, НАТО, Росія, Сполучені Штати будуть частиною цього механізму. За порушення передбачені санкції”, — зазначив Зеленський.

Найскладнішими пунктами плану залишаються питання територій і контролю над окупованою російськими військами Запорізькою атомною електростанцією. Компромісу з цих тем поки не знайдено, визнав глава держави.

США виступають за спільне управління ЗАЕС за участю України, Вашингтона та Москви. Київ, зі свого боку, наполягає на форматі Україна — США на паритетних умовах.

У територіальній частині документа передбачено виведення російських військ із Дніпропетровської, Миколаївської, Сумської та Харківської областей. У Донецькій, Луганській, Запорізькій і Херсонській областях пропонується зафіксувати лінію зіткнення за поточними позиціями сторін.

Москва разом з тим вимагає, щоб Україна вивела свої сили з територій, які російська армія не контролює. США запропонували компромісний варіант у вигляді “вільної економічної зони”. У разі відсутності згоди питання може бути винесене на референдум.

Окремим пунктом мирного плану передбачено зобов’язання Росії юридично закріпити та ратифікувати політику ненападу на Україну та Європу.

Переговорна рамка з 20 пунктів уже узгоджена українською та американською сторонами. Тому, за словами посла США при НАТО Метью Вітакера, тепер “м’яч на боці Росії”.

Основний документ доповнюють ще три угоди: тристоронній договір про гарантії безпеки між Україною, США та Європою, двосторонній документ про гарантії безпеки з боку США, а також дорожня карта відновлення України.

Прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков повідомив, що російська делегація після візиту до США вже доповіла главі Кремля про результати поїздки, і Вашингтону відомі ключові параметри позиції Москви.

Вимоги України в аналізі експертів

Чи реалістично очікувати від Москви відмови від агресії без жорсткого тиску та чітко прописаних наслідків? Чи готова Європа взяти на себе більшу відповідальність за безпеку континенту та України? Що станеться, якщо Росія порушить можливу угоду: які санкції та механізми спрацюють автоматично? На ці запитання в ефірі телеканалу FREEДОМ шукали відповіді:

• Михайло Подоляк, радник Офісу президента України;
• Володимир Фесенко, політолог;
• Олександр Леонов, виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень “Пента”.

МИХАЙЛО ПОДОЛЯК: Без юридичних гарантій Росія не відмовиться від війни

— Йдеться про узгоджений документ між США, Україною та Європою. Усе, що стосується аспектів безпеки Європи, її, безумовно, дуже хвилює. Усе, що стосується того, як виглядатимуть гарантії безпеки для України, також хвилює Європу, адже це питання їхньої колективної відповідальності та колективних відповідей на виклики Росії.

Тобто це рамковий документ, переговорна рамка, узгоджена між трьома сторонами — США, Європою та Україною. Головним модератором виступають США. Наразі ми з вами ще не можемо говорити про те, що Росія прийматиме ці пункти. Потрібно дочекатися офіційної реакції Росії, адже ми розуміємо: Росія безкомпромісна, вона хоче отримати все і одразу, вона хоче реалізувати цілі, які ставила перед собою до повномасштабного вторгнення. Але тут уже питання до глобального модератора — як цей документ буде далі просуватися.

Тут є компромісні позиції. Президент Зеленський говорить про те, що вкрай складно вирішувати питання щодо територій, бо абсолютно зрозуміло — ніхто юридично віддавати території Росії не буде. Це неможливо і прямо суперечить міжнародному праву. Так само ніхто не передаватиме Росії у власність Запорізьку атомну електростанцію. По-перше, ця станція є невіддільною частиною єдиної енергетичної системи України. По-друге, це пряме майно України. Президент також навів аргумент про те, що займатися бізнесом з російською стороною після такого обсягу бойових дій, які Росія веде проти України, — це нонсенс.

Отже, тут є чітке розуміння того, як можна зупинити війну тут і зараз, тобто якою може бути формула зупинки війни. Є розуміння того, що президент пропонує як ключову формулу: стоїмо там, де стоїмо, а далі — великі, тривалі дипломатичні переговори про те, що робити з окупованими територіями, як їх повертати у фактичне користування країні, яка юридично ними володіє, як повернути їх Україні тощо. Там є багато пунктів, які є нейтральними та компромісними, але водночас можуть влаштовувати Україну і бути позитивно сприйнятими у Європі та США.

Поки що немає офіційної реакції Росії, але сама переговорна рамка, на мій погляд, виглядає доволі збалансованою та перспективною, особливо якщо говорити про можливість фінансування відновлення України — цьому присвячено досить багато положень.

Водночас не варто забувати, що до цих 20 пунктів додається велика кількість інших узгоджених документів. Ці документи підписувалися і раніше, зокрема двосторонні угоди про гарантії безпеки з різними країнами, які регламентують постачання військової техніки, можливі постачання, додаткові інвестиції у військове виробництво тощо. Тобто позиція України тут уже чітко представлена.

Щодо позиції США, тут також є узгодження між нами та американськими колегами. Єдине, чого ми зараз чекаємо, — це роботи з російською стороною для того, щоб можна було зупинити війну. Формула президента України зрозуміла: зупинка там, де стоїмо, з чіткою подальшою логістичною послідовністю — які моніторингові місії будуть залучені, як формуватиметься лінія розмежування, хто стежитиме за її дотриманням тощо.

На мій погляд, доволі добре вже прописані, хай і в попередньому вигляді, так звані гарантії безпеки: як вони швидко вводитимуться в дію, якщо Росія продовжить провокативні дії або атаки на тих чи інших напрямках; як будуть реанімовані масштабні санкції проти Росії; як ухвалюватимуться колективні відповіді і хто в них братиме участь. Усі ці гарантійні та забезпечувальні позиції прописані досить чітко.

Питання, по суті, залишається одне — чи готова Росія загалом зупиняти цю війну. Адже для Росії зупинка війни є вкрай важким процесом, бо війна продається нею як єдиний конкурентний аргумент на міжнародній арені.

Сполучені Штати від самого початку говорили про те, що Європа має більше вкладатися у власну безпеку. У своїй оновленій національній стратегії безпеки США прямо вказують, що система безпеки в Європі має інший вигляд, ніж вона виглядала після Другої світової війни. США хочуть зменшити свою модераційну та лідерську присутність і очікують, що Європа більше вироблятиме озброєнь, більше їх використовуватиме, накопичуватиме та фінансуватиме військові й контингентні програми.

Йдеться не про контингенти для України, а загалом про присутність Європи в гарантуванні власної безпеки. США хочуть скоротити свою участь і збільшити роль Європи в забезпеченні безпеки Європи. Ключовим ризиком для Європи водночас залишається східний ризик під назвою Російська Федерація. Фактично це повернення до логіки холодної війни — протистояння авторитарної Росії та ліберальної, демократичної Європи.

Водночас США хочуть відігравати тут більш вторинну роль, а Європа має активно брати участь як у забезпеченні військових спроможностей України, так і в колективному реагуванні на можливі нові кризи чи провокації з боку Росії. Це передбачає і контингентні рішення, і можливе розміщення певних угруповань на території України, і більш інтегративний, прискорений рух України до Європейського Союзу. Йдеться не лише про НАТО — можливі й інші оборонні програми в межах ЄС, а також більше фінансування з боку Європи всіх цих ініціатив.

Таким чином, вимальовується пакет тристоронніх гарантій — Україна, Європа та Сполучені Штати, а не лише двосторонні домовленості між США та Україною. Водночас у договорі зі Сполученими Штатами, з огляду на їхню модераційну роль, необхідно чітко й юридично прописати механізми запровадження санкцій у разі продовження Росією провокативних дій, обмін інформацією, включно з розвідувальними даними, а також запуск програм закупівлі унікальних видів озброєнь, які є лише у США.

Йдеться і про можливу реалізацію концепції закритого неба — часткової або повної, включно з постачанням протиракетних систем. Нагадаю, що півтора року тому Україна вже підписувала з багатьма країнами двосторонні договори про гарантії безпеки, які передбачали пакетні постачання озброєнь. Кожна країна брала на себе зобов’язання постачати певні види озброєнь у межах своїх виробничих пріоритетів.

Цим шляхом Україна і має намір іти далі, але з більш жорсткими юридичними зобов’язаннями сторін і з чітко зафіксованою логістикою запуску всіх рішень у разі повторних спроб Росії розпочати наступний етап війни: хто, коли, в якому обсязі і з якими конкретними рішеннями долучається у відповідь — постачання контингентів, озброєнь, негайне запровадження заборонних санкцій чи інших інструментів.

Окремий блок стосується зобов’язань, які має взяти на себе Росія. Йдеться про юридичну відмову від використання збройних сил на території інших суверенних держав, включно з країнами Європи та Україною. Зараз у російському законодавстві це право фактично легітимізоване — напередодні повномасштабного вторгнення Росія внесла відповідні зміни, що дозволяють використовувати збройні сили за межами своєї території. Для сучасного міжнародного права така конструкція є неприпустимою.

Пропозиція України полягає в тому, щоб Росія на законодавчому рівні та через спеціальні міжнародні угоди гарантувала відмову від легітимізації інструменту вторгнення. Ці положення мають бути закріплені в російських законах і профільних нормативних актах. Лише тоді з’явиться можливість автоматично запроваджувати санкції та інші інструменти примусу в разі порушення Росією власних зобов’язань.

Окремо стоїть питання без’ядерного статусу України. Цей статус уже зафіксований у всіх міжнародних документах і не потребує жодних додаткових змін.

Україна не має і не розвиває військове ядерне виробництво, однак Росія продовжує використовувати цей аргумент у своїй пропаганді як виправдання агресії. Це нонсенс.

Зрештою все впирається в політичну волю самої Росії — чи буде вона готова виконувати власні закони та міжнародні зобов’язання. Юридична фіксація цих норм необхідна для того, щоб у разі їх порушення автоматично залучалися санкційні та правові механізми.

І хоча жодна держава не запише у своїй Конституції право нападати на сусідів, саме тому так важливо юридично закріпити неможливість агресії.

Фінал війни, безумовно, має включати покарання агресора і виведення військ із суверенних територій. Але в нинішній реальності відносно нормальним фіналом є юридична фіксація відмови Росії від загроз Європі та чітке розуміння того, які покарання автоматично застосовуватимуться у разі порушення цих зобов’язань.

ВОЛОДИМИР ФЕСЕНКО: Зміни Конституції України під тиском Росії — “червона лінія“

— Я не згоден з тим, що в документі йдеться про поступки. Йдеться про компроміси, в межах яких ми знайшли спільну позицію зі Сполученими Штатами. Але проблема в тому, що значна частина цих компромісів не буде визнана Росією. Росія хоче від нас саме поступок, принципових поступок, на які ми не те що не готові — ми не можемо піти.

Тому що такі поступки утискають наш суверенітет і не гарантують нам миру. Щобільше, вони гарантують нові проблеми і ризики в майбутньому. Тому я б не використовував термін “поступки”. Я б говорив про компроміси — про те, що сторони, у цьому разі США та Україна, знайшли взаємоприйнятні формулювання з більшості питань.

Окремо стоїть територіальне питання. Це один із двох пунктів, щодо яких компроміс неможливий. Другий — це статус Запорізької АЕС. Побічно проблема тут також полягає саме у статусі, оскільки Запорізька АЕС розташована на окупованій території. Україна, порушуючи питання про неприпустимість участі Росії в управлінні станцією, порушує питання свого суверенітету над економічним об’єктом, до того ж украй великим і стратегічно важливим. Я вважаю, що і тут компроміс навряд чи можливий, і це стане однією з проблем на майбутнє.

Але щодо територіального питання компроміс неможливий саме тому, що ні Росія, ні Україна не підуть на поступки щодо статусу окупованих і анексованих територій. Тут існує суперечність, за якою немає навіть теоретичного компромісу.

Після того як Росія анексувала один український регіон у 2014 році — Крим, а наприкінці вересня 2022 року ще чотири регіони, виникла безвихідна ситуація. Росія навряд чи відмовиться від норм, закріплених у її Конституції, і навряд чи піде тут на поступки. Україна, зі свого боку, не визнаватиме жодну з анексованих територій російською. Для нас це також абсолютно неприйнятно, оскільки безпосередньо стосується нашого суверенітету.

Тому тут існує абсолютний глухий кут, і саме це стане проблемою для цього мирного плану. Водночас з інших питань той факт, що ми досягли компромісу з американцями, я вважаю надзвичайно значущим для наших відносин зі США, зокрема як демонстрацію готовності України до реальних компромісів.

А от чи готова до компромісів Росія — у цьому і полягає головна проблема. Я думаю, що саме тут американці зіштовхнуться з набагато більшими труднощами, і саме це створить серйозні перешкоди для подальшого просування мирного процесу.

У американців уже є достатньо глибоке розуміння української позиції — того, на що Україна згодна, де вона готова йти на компроміс, а де компроміси неможливі. Щодо Путіна, відповіді на це питання, на жаль, немає. Насамперед через специфіку відносин самого Трампа з Путіним.

Я думаю, що повної довіри до Путіна немає. І не лише у Трампа, а й у частини представників його адміністрації є розуміння, що Путін навряд чи готовий припиняти війну.

Віцепрезидент США Джей Ді Венс в одному з інтерв’ю також зазначив, що, попри суттєвий прогрес у переговорах з Україною, він не впевнений у швидкому досягненні мирних угод саме через позицію Росії.

Він указав на ключову проблему — територіальне питання, щодо якого позиції України та Росії не збігаються. Це дуже реалістична оцінка. Тому, я думаю, Джей Ді Венс не надто вірить у готовність Путіна припиняти війну, незалежно від його особистого ставлення до України чи Росії. За всієї своєї специфічної позиції він доволі реалістично оцінює перебіг переговорного процесу.

Ми також бачимо, що досить жорстку позицію у переговорах займає державний секретар США Марко Рубіо, який точно не вірить Путіну й добре знає російську позицію за підсумками спілкування з Лавровим. Він також реалістично оцінює перспективи подальшого переговорного процесу.

Водночас є, наприклад, Стів Віткофф, який любить спілкуватися з Путіним і вірить майже всьому, що той говорить. І в цьому, на мій погляд, полягає серйозна проблема.

Важливо наголосити: у цьому плані з 20 пунктів немає вимоги до України відмовитися від членства в НАТО. Такого пункту там немає взагалі. Росія цього вимагає, але в узгодженому з американцями 20-пунктному плані немає положення, яке зобов’язувало б Україну зафіксувати в Конституції відмову від членства в НАТО.

Президент Зеленський пояснив у спілкуванні з журналістами, що на цей момент компроміс щодо НАТО полягає в іншому. Існує взаємне розуміння того, що питання членства України в НАТО не має вирішуватися через зобов’язання самої України, зафіксовані у внутрішніх документах, наприклад, у Конституції, шляхом повернення до нейтрального статусу. Такої вимоги немає.

Однак подібне рішення може ухвалити НАТО. Як правило, такі рішення ухвалюються на саміті НАТО. Позиція Росії з цього питання відома: вона вимагає, щоб Україна назавжди зафіксувала в Конституції та інших законах відмову від перспективи членства в НАТО, а також закріпила позаблоковий або нейтральний статус. Водночас Росія наполягає саме на змінах до Конституції.

Це безпосередньо суперечить першому пункту мирного плану — пункту про суверенітет. Ба більше, формулювання про “перезатвердження” українського суверенітету, на мій погляд, слід уточнити. Суверенітет не перезатверджують, його підтверджують. Тут, імовірно, калька з англійської, і тому необхідна термінологічна точність.

У будь-якому разі, якщо Україна під тиском Росії змінює Конституцію, це вже є обмеженням нашого суверенітету. Для нас це “червона лінія”. І надалі це неминуче призведе до розмов про нелегітимність подібних рішень, оскільки фактично буде порушено Основний закон країни.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНОВ: Різдвяне перемир’я стало б тестом на реальне бажання миру

— Мені здається, що цей документ був оприлюднений з тією метою, щоб зафіксувати позиції, на яких нині зупинилися Україна, США та Європа. Бо очевидно, в Москві вже звучать голоси, і це, зокрема, помічник російського диктатора Ушаков, про те, що Європа й Україна зіпсували такий “прекрасний” план, який був спочатку, і тому Росія з ним не погодиться. Але поки не узгоджені всі пункти, документ не є ані узгодженим, ані прийнятим.

З цього погляду зараз бракує головного — того, що мали б зробити Сполучені Штати. Мені здається, що Сполучені Штати мали б публічно заявити про наслідки для Росії, якщо вона знову відмовиться вести діалог, знову відмовиться від поступок і, як зазвичай, почне затягувати час. Якби цей момент був позначений, я думаю, що й позиція Росії була б дещо іншою, і переговорний процес ішов би не так складно.

Бо очевидно: Путін боїться санкцій, посилення України в сенсі збройного протистояння. Згадаймо, що коли український президент летів до Вашингтона і розглядалося питання надання Україні “Томагавків”, саме тоді відбулася телефонна розмова Дональда Трампа з Росією, і виникла ідея зустрічі в Будапешті. Але відсутність волі й бажання Росії щось робити зрештою призвела до того, що і ця зустріч була скасована.

І найголовніше, що запропонував Фрідріх Мерц: якщо Росія справді має бажання і налаштованість говорити про мир, справді підписувати мирні договори, як говорить Дональд Трамп, то, будь ласка, — різдвяне перемир’я і демонстрація справою того, що ви справді хочете миру. Але ми бачимо, що Росія цього не хоче. Ба більше, на Різдво фактично був масований обстріл України, і це, на мій погляд, найголовніша відповідь на всі переговори.

Мені здається, що цей документ, з огляду на наявність критичних розбіжностей, навряд чи буде ухвалений у тому вигляді, в якому ми його побачили й почули. Але є важливий момент: паралельно з цим документом обговорюються два критично важливі для України питання, і принципово важливо, що це відбувається паралельним треком, — це гарантії безпеки для України.

Бо навіть якщо юридично буде зафіксовано, що Росія зобов’язується не нападати на Україну і не нападати на Європу, давайте будемо чесними: якщо Росія не знатиме, які наслідки настануть за таким нападом, Росія нападе.

Україна вже зазнала російської агресії у лютому 2014 року, коли діяв Великий договір про дружбу і співробітництво між Україною та Росією, у якому Росія визнавала суверенітет України, Крим українським і Севастополь українським. Діяв і договір про кордон, підписаний Путіним, про делімітацію та демаркацію кордону.

Тобто фактично без реальних гарантій безпеки всі інші документи й пункти не будуть настільки суттєвими, щоб на них можна було спиратися. Мені здається, саме гарантії безпеки — це ключовий елемент.

Читайте також: Що стоїть за гарантіями безпеки США для України і яка реальна модель стримування РФ: аналіз Снєгирьова