Підтримка України та тиск Кремля: чи витримає Євросоюз власні принципи перед загрозою війни

Заключний у 2025 році саміт Європейського Союзу відбувся у Брюсселі. Серед ключових тем порядку денного — підтримка України. Одним із найбільш обговорюваних питань стало надання “репараційного кредиту”, однак остаточне рішення щодо нього поки не ухвалене.

Європейська Рада затвердила рішення про надання Україні 90 млрд євро на 2026-2027 роки. Фінансування здійснюватиметься у формі кредиту, забезпеченого бюджетом ЄС. Про це за підсумками саміту лідерів Євросоюзу у Брюсселі повідомив президент Європейської Ради Антоніу Кошта.

Європейські лідери продовжують консультації щодо подальших механізмів допомоги Києву.

“Це справжній прорив”: ЄС домовився про спільний кредит для України

Антоніу Кошта запевнив, що підтримка України з боку Європи триватиме стільки, скільки буде потрібно.

“Послання, яке ми сьогодні надсилаємо Росії, гранично чітке. По-перше, ви не досягли своїх цілей в Україні. По-друге, Європа буде з Україною сьогодні, завтра і стільки, скільки буде потрібно. По-третє, Росія повинна серйозно сісти за стіл переговорів і визнати, що вона не виграє цю війну. Тому що єдиний шлях уперед — це припинення вогню і мирні переговори. Наша політична і фінансова підтримка України не послабне ні у війні, ні в мирі, ні у відновленні. Ми віддані побудові вільної і процвітаючої України в межах Європейського Союзу”, — підсумував президент Євроради.

Президент України Володимир Зеленський зі свого боку подякував лідерам країн ЄС за рішення про фінансування України на найближчі два роки. За його словами, йдеться про значну підтримку, яка зміцнить стійкість держави.

Президент Франції Еммануель Макрон назвав рішення ЄС про надання Україні кредиту в розмірі 90 млрд євро значним кроком уперед.

За словами французького лідера, рішення було ухвалене одноголосно.

“Це справжній прорив. Уперше ми домовилися спільно брати кредити для надання позик Україні. Це забезпечує прозорість і масштаб. Раніше у нас уже було кілька фінансових механізмів, які дозволяли нам надавати кредити. Це значний крок уперед. Рішення було ухвалене одноголосно”, — заявив Макрон.

Перед початком саміту прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що вибір для Європейського Союзу очевидний.

“Зараз перед нами простий вибір: або гроші сьогодні, або кров завтра. І я говорю не лише про Україну, я говорю про Європу. І це наше рішення, і лише наше. Я думаю, що всі європейські лідери повинні нарешті проявити себе в цій ситуації. І це все, що я можу сказати сьогодні”, — зазначив він.

Європейські посадовці вважають, що відмова від використання заморожених російських активів стала б негативним сигналом для Москви, особливо на тлі посилення атак проти цивільної інфраструктури України.

“Ми не бачимо жодної готовності з російського боку до серйозних переговорів про мир. Навіть пропозиція про припинення вогню на Різдво була відхилена. Тому нам явно потрібно чинити тиск на Росію, щоб вона перестала вдавати, що веде переговори, а справді сіла за стіл переговорів. Потім, звичайно, ми обговоримо “репараційний кредит”, — заявила верховна представниця ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас.

У Євросоюзі наголошують на рішучості довести процес фінансової підтримки України до кінця. Антоніу Кошта нагадав, що заморожені активи Росії вже були іммобілізовані на довгостроковій основі.

“Ми іммобілізували заморожені активи Росії у Європі до кінця війни і до того часу, поки Росія не виплатить репарації Україні. Ми виконали це минулого тижня, коли Рада схвалила довгострокову іммобілізацію заморожених активів Росії в Європі. Друге рішення, яке ми ухвалили, — це забезпечення фінансових потреб України на 2026 і 2027 роки. Я можу запевнити вас, що ми працюватимемо над цим сьогодні, якщо потрібно — завтра, але ми ніколи не залишимо цю Раду без остаточного рішення щодо забезпечення фінансових потреб України на 2026 і 2027 роки”, — наголосив він.

Президент України Володимир Зеленський, виступаючи у Брюсселі 18 грудня, знову закликав лідерів ЄС ухвалити рішення про “репараційний кредит”, назвавши його морально виправданим.

“Ніхто ніколи не зможе пояснити людям, які живуть в українських містах і селах, зруйнованих російськими бомбами та атаками, чому використання російських грошей для відновлення цих домівок якимось чином є неправильним. Ніхто ніколи не зможе пояснити українській дитині, чиї батьки були вбиті в цій війні, що агресор не винен і не повинен нести жодної відповідальності”, — заявив глава Української держави.

Чи готова Європа перейти від політичних декларацій до реальної фінансової відповідальності за підтримку України — думки експертів

Чому ідея “репараційного кредиту” стала одним із найгостріших і найбільш спірних питань саміту ЄС у Брюсселі? Що заважає Євросоюзу напряму використовувати заморожені російські активи і хто саме блокує це рішення? Наскільки тиск США, погрози з боку Росії та позиція окремих країн ЄС впливають на підсумкові рішення? На ці запитання в ефірі телеканалу FREEДОМ шукали відповіді:

• Олег Постернак, політтехнолог, керівник Центру політичної розвідки;
• Олександр Леонов, виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень “Пента”;
• Олексій Буряченко, кандидат політичних наук, виконавчий директор “Міжнародної асоціації малих міст”.

ОЛЕГ ПОСТЕРНАК: Гроші для Путіна вже втрачені, питання лише в стійкості України

— Дуже багато що вказує на те, що була пророблена колосальна робота з боку України і з боку європейських чиновників, які симпатизують Україні, для того, щоб сьогодні це рішення стало можливим. Це і особистий внесок, і фактор Єврокомісії, і група країн, які розуміють, наскільки це нереально важливо з погляду подальшого фінансування України після квітня 2026 року. Я маю на увазі Німеччину і Францію, країни Балтії, скандинавські країни, членів ЄС.

І принаймні, на тлі того, що існує велика європейська родина і значна кількість факторів, які супроводжують успішне рішення щодо “репараційного кредиту”, цьому процесу протистоять три дуже серйозні контрфактори, які роблять певні винятки в успішності цього сценарію.

Перший — це те, про що писала американська преса. Йдеться про колосальний тиск США на частину європейських країн. Американці в приватному порядку рекомендували Європейському Союзу і Великій Британії не конфісковувати російські активи. Для багатьох країн Європи позиція США є ключовою, і це потрібно визнати. Тому несхвалення Сполученими Штатами цих дій опосередковано ламає позитивний сценарій.

Другий фактор, який також необхідно визнати суттєвим, — це можлива відповідь Росії. Насамперед для тих країн, де Росія може спробувати конфіскувати активи їхніх фірм, комерційних структур і господарюючих суб’єктів. З цього приводу вже почалася дискусія, і це волею-неволею чинить тиск на позицію деяких європейських урядів.

І третій ключовий фактор. Одна справа — позиція Болгарії, Мальти або Австрії, яка переживає за свій “Райффайзенбанк”, і зовсім інша — позиція Бельгії. Якщо вдається переконати Бельгію шляхом конструктивної дипломатії, то загалом рішення можна ухвалити навіть за протидії Угорщини і Словаччини. Інші країни можуть поставитися до цього конструктивно і, можливо, навіть підтримати.

Але якщо Бельгію не вдається переконати, зокрема під впливом погроз з боку Росії і потенційних позовів, то план Б — це кредит завдяки бюджету Європейського Союзу. А це означає нове коло переговорів, нові довгі дискусії і тривалі погодження, адже Європейський Союз — це передусім мегапроцедури. Досить складні і громіздкі процедури, якими ніхто не бажає нехтувати і демонструвати вразливість європейських структур, особливо в період міжнародної турбулентності, що охоплює весь світ.

Проблема полягає і в тому, що Велика Британія намагається синхронізувати свої дії зі Сполученими Штатами, навіть попри те, що уряд очолює лівий лейборист Кір Стармер. Норвегія щодо цього більш ініціативна, але також озирається на маневри, які зараз відбуваються в країнах Європейського Союзу.

Якби ці країни здійснили, як спочатку хотіла Велика Британія, певні дії, спрямовані на конфіскацію російських активів і перетворення їх на “репараційний кредит”, то для деяких країн Європейського Союзу це справило б вельми позитивне й результативне враження, яке лише сприяло б і мотивувало ухвалення спільного рішення всередині ЄС. Але, на жаль, навіть Велика Британія поки що до цього не схильна, знову ж таки через тиск США — країни, на яку Лондон орієнтується у питаннях зовнішньої політики.

Водночас самі по собі ці гроші для Путіна вже фактично втрачені, і в Кремлі це, безумовно, розуміють. Питання в іншому. Гроші будуть видані Україні, що посилює її фінансову й військову стійкість. Це означає, що Україна зможе триматися щонайменше у 2026 році і, можливо, навіть у 2027 році. Це автоматично формує для України потужний хребет, на який вона може спертися.

Вибити цей хребет зараз стає ключовим геостратегічним і психологічним завданням Росії. Що для цього робиться? По-перше, здійснюється тиск через Угорщину і Словаччину, які, по суті, стають криптосоюзниками Російської Федерації і волею-неволею виконують роль сателітів Росії на нинішньому саміті Європейської Ради.

Далі. Низка видань повідомляє про те, що російська військова розвідка запустила кампанію тиску й погроз, зокрема щодо співробітників Euroclear — депозитарію у Бельгії, де зберігаються конфісковані російські активи. Йдеться про гібридні психологічні операції, спрямовані на залякування, шантаж і запобігання підтримці України в корені.

Третій момент, на який розраховує Росія, — це правовий інструментарій. Центральний банк РФ розпочав певні юридичні дії. Для європейців вони не є показовими, але мають певне навантаження в медійній сфері. Поки Росія здійснює ці кроки в межах власної правової системи, але надалі, ймовірно, розраховує вийти на міжнародний рівень і спробувати притягнути до відповідальності євроструктури, зокрема Euroclear.

Усі ці ігри формують певний вектор європейської громадської думки і, можливо, створюють додаткові складнощі для ухвалення стратегічно правильного рішення щодо підтримки України. Окрім цього, для Путіна зараз це питання виживання України. 

Якщо кредит буде репараційним, то для України це стане не лише символічною перемогою, а й основою міцної, вибудуваної на перспективу стратегічної стійкості, проти якої він не здатен протиставити стійкість російської економіки, яка в умовах війни зазнає більших ризиків, ніж українська.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНОВ: Конфіскація російських коштів — це питання часу

— Україні вкрай необхідні ці гроші, і вона їх отримає. Щодо “репараційного кредиту” і конфіскації російських коштів, то очевидно, що цей процес відбуватиметься паралельно.

І коли виступає Орбан і каже, що це такий слизький шлях і незаконна конфіскація, ми повинні пам’ятати й тримати в голові ще один трек — створення Міжнародного трибуналу щодо російських злочинів в Україні. Очевидно, що цей трибунал створюється фактично за калькою трибуналу у справі теракту MH17. Так, він тривав 10 років, але в результаті було винесено вирок, і зараз готуються позови до Росії щодо фінансової складової.

І ось десь у цьому ж контексті, я думаю, відбуватиметься і конфіскація російських активів. І давайте будемо чесними: ми говоримо про російські гроші, які заморожені в європейських банках, але коли йдеться про російські злочини, очевидно, що компенсація значно перевищуватиме ці кошти. Справа може дійти до конфіскації не лише грошей, а й активів, компаній тощо.

З цієї думки очевидно, що було обрано більш тривалий і більш безпечний шлях, тому що нарешті прозвучало занепокоєння Бельгії, зокрема й щодо того, що вони бояться судових позовів з боку Росії. І це теж важливо.

Ми не повинні забувати ще один важливий момент: Росія справді шантажує і чинить тиск на чиновників у Брюсселі. І тут хотілося б, щоб, як кажуть, компетентні служби підключилися.

Є, на жаль, і фактор Дональда Трампа, який також виступає проти такого варіанту використання грошей і конфіскації. З цієї точки зору рішення було складним, але найкращий варіант полягає в тому, що гроші знайдено. Тому що можна сперечатися до безкінечності, а можна шукати можливості.

Європейський Союз раніше вже шукав такі можливості. Давайте згадаємо, як Орбан виходив попити кави, коли відбувалися складні голосування саме щодо України. І коли ми говоримо про Орбана, я думаю, що в Європі всі розуміють: він не нейтральний, він якраз на боці Росії. Найяскравіший приклад того, що Орбан грає на боці Росії, — це блокування Угорщиною вступу Швеції до НАТО протягом року без будь-яких аргументів і пояснень. У результаті своє вето довелося зняти, але, як кажуть, осад залишився, і всі розуміють, на кого працює Орбан.

Є ще один важливий момент. Будемо сподіватися, що на виборах у квітні в Угорщині влада зміниться на більш адекватну і проєвропейську. Тоді, скажімо так, багато що може змінитися.

Прем’єр-міністр Чехії прямим текстом сказав, що Росія має бути покарана. І виявилося, що Чехія не виступає проти вилучення російських грошей.

Очевидно, що зараз є два найбільш проросійські лідери — це Фіцо і Орбан. Є, на жаль, і позиція Італії, і я думаю, що тут радше вплив Дональда Трампа на Джорджу Мелоні, ніж прямий вплив Росії. Тому пошук компромісів і їх знаходження — це зараз вкрай важливий момент.

Я думаю, що ситуація динамічна і змінюватиметься, зокрема й у позитивний бік. Було достатньо багато сумнівів щодо цього кредиту для України. Проблема в тому, що він має ухвалюватися одноголосно, і багато хто вважав, що Угорщина точно заблокує це рішення.

Очевидно, що були знайдені можливості й підходи до Орбана, і головне тут — фінансові. Ми повинні розуміти, що неймовірно важливий момент полягає в тому, що на боці України є активні прихильники — це Франція і Німеччина. Фактично це головні донори Європейського Союзу, країни, від яких залежить фінансування таких невеликих держав, як Угорщина і Словаччина.

І Фрідріх Мерц, коли обійняв посаду канцлера, вже натякав: якщо країни, які руйнують європейську єдність, претендують на європейські гроші, то ця політика буде активно переглядатися. Німеччина уважно стежитиме за тим, щоб європейські кошти не потрапляли до країн, які фактично працюють проти Європейського Союзу.

ОЛЕКСІЙ БУРЯЧЕНКО: Рубікон суб’єктності Європейського Союзу вже близько

— Ми бачимо, наскільки болісно йде еволюція свідомості Європейського Союзу на тлі заяв Орбана, який говорить про те, що якщо Європа ухвалить “репараційний кредит”, це означатиме оголошення війни РФ.

На цьому тлі особливо контрастно звучать заяви прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска, який сказав, що або Європа заплатить грошима, або кров’ю. Тут, по суті, нічого додатково пояснювати не потрібно — все гранично зрозуміло, дохідливо і красномовно. Звертався він до всіх лідерів Європейського Союзу і, по суті, закликав їх до рішучості.

Досить чітко висловилися також канцлер Німеччини Мерц і президент Франції Макрон, заявивши, що жодних реальних альтернатив, окрім підтримки України, у Європи немає, оскільки з цим безпосередньо пов’язана безпека самої Європи та Європейського Союзу.

Водночас варто зазначити, що на тлі контрполітичних дій з боку Російської Федерації та переговорного процесу, де одним із початкових пунктів із 28, запропонованих американською стороною, було створення так званого фонду відновлення — по суті фонду між Росією та Сполученими Штатами, який мав наповнюватися замороженими російськими активами, у Європи виникають серйозні побоювання.

Європейці чудово розуміють: якби подібне рішення в таких формулюваннях отримало політичне схвалення сторін, то Європа і зокрема Бельгія, яка говорить про це прямо, були б зобов’язані передати заморожені російські активи до цього фонду. Що з цими коштами робити далі, наприклад у разі вже виданого під них “репараційного кредиту”, досі ніхто не може чітко пояснити.

Тому вимоги гарантій з боку країн, які могли б покласти в основу “репараційного кредиту” заморожені російські активи, що перебувають у їхній юрисдикції, є абсолютно логічними.

Це, безумовно, потребує не лише консолідованої позиції Європи, яка виходить за межі декларацій про демократичні цінності та заяв про підтримку України до кінця, а й певної синхронізації зі США, попри відмінність позицій щодо питання використання заморожених російських активів.

У будь-якому разі це свого роду лакмусовий папірець, Рубікон суб’єктності Європейського Союзу. Або Європа до кінця цього року, до Різдва, ухвалює складне для себе політичне рішення, і воно буде саме політичним, або Європа й надалі орієнтуватиметься на Сполучені Штати, сподіваючись виключно на їхній захист.

У цьому сценарії передбачається, що США домовляться з РФ, і Росія не нападе на країни ЄС і НАТО. Однак, якщо говорити відверто, це абсолютно утопічний сценарій. Сподіватися на те, що Росія не нападе на Європу, виходячи із заяв Лаврова, Пєскова чи самого Путіна, або що вони внесуть відповідний закон до внутрішнього російського законодавства, виглядає не просто несерйозно, а відверто абсурдно.

Якщо Росія усвідомить, що Україна не отримає належної підтримки з боку західних партнерів, насамперед Європи та США, то, попри всі поточні складнощі російської економіки, Москва буде готова піти на фінальний забіг, сконцентрувавши останні ресурси на максимальному тиску на Україну. У цьому випадку Росія буде більше зацікавлена у мілітарному сценарії, а не в дипломатичному, незалежно від того, хто виступає модератором — чи то президент США, чи будь-хто інший.

Російська сторона, на жаль, зафіксує слабкість колективного Заходу, падіння американоцентричного світу і продовжить домагатися своїх цілей. У цьому контексті президент України, на мій погляд, вчинив правильно, прийнявши пропозицію відвідати Польщу, попри колосальну дипломатичну динаміку останніх днів.

Читайте також: Росія має заплатити за всі смерті та руйнування, які принесла українцям: у Гаазі почне роботу комісія з компенсації шкоди