Переговори без правил: чому майбутнє Європи залежить від рішень США щодо безпеки України

“Коаліція охочих” 11 грудня провела дистанційну нараду, головним питанням якої стали гарантії безпеки для України. Як зазначив президент України Володимир Зеленський, система гарантій має містити потужні інструменти європейського стримування і бути надійною. За його словами, США поділяють цей підхід, оскільки не зацікавлені в тому, щоб Росія розпочала нове, третє вторгнення.

“Америка має поговорити з Росією”: Зеленський про гарантії безпеки та умови виборів

“Ми провели розмову з американською командою про можливі гарантії безпеки для України. І ми працюємо над рамковим документом. Він має бути достатньо сильним, щоб дійсно працювати. Ми вважаємо, що цей документ має бути схвалений Конгресом США. Це означало б реальні, надійні, юридично зобов’язальні гарантії безпеки нашої країни, і вони мають бути дійсно реалізовані. Звичайно, робоча модель гарантій безпеки неможлива, і ми на цьому наголосили, що вона неможлива без Європи та всіх членів нашої “коаліції охочих” — від Канади до Японії, до Австралії та Нової Зеландії”, — заявив президент.

Зеленський також поінформував партнерів про роботу над рамковим планом мирної угоди, виокремив важливість розширення програми PURL і закликав прискорити використання заморожених російських активів на користь України.

Окремо він зазначив готовність України до проведення виборів, але вказав, що для цього необхідне припинення вогню.

“І саме Америка може допомогти з цим найбільше. Якщо зараз виникає необхідність у виборах, має бути припинення вогню — щонайменше, на період виборчого процесу і голосування. Це те, що потрібно обговорювати. Відверто кажучи, ми тут, в Україні, вважаємо, що Америка має поговорити з російською стороною щодо цього”, — акцентував Зеленський.

Наступного дня, 12 грудня, президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що Євросоюз залишається твердим у своєму прагненні допомогти Україні досягти справедливого і сталого миру. Водночас, за її словами, будь-яка майбутня угода не повинна містити лазівок чи умов, які могли б призвести до нової війни.

Вона підтвердила, що провела консультації з представниками тієї ж “коаліції охочих” — і гарантії безпеки залишаються центральним елементом цих переговорів.

“Зв’язалася з партнерами з “коаліції охочих” протягом дуже напруженого тижня мирних переговорів. Попри тиск, ми залишаємося абсолютно непохитними у своїй меті: досягненні справедливого і сталого миру для України. Стабільність означає, що будь-яка мирна угода не повинна містити зародків майбутніх конфліктів і дестабілізувати ширшу архітектуру європейської безпеки. Ми також обговорили необхідність надійних гарантій безпеки. Я поінформувала лідерів про нашу роботу щодо забезпечення фінансування України на 2026–2027 роки. Наші пропозиції вже на столі, і їхня невідкладність зрозуміла всім. Наступний тиждень буде вирішальним”, — наголосила Урсула фон дер Ляєн.

Як повідомлялося, до ініціативи PURL щодо постачання американського озброєння приєдналися понад 20 країн. А генсек НАТО Марк Рютте заявив, що союзники мають намір зібрати до кінця 2025 року до 5 млрд доларів на підтримку України, значна частина яких піде на посилення захисту неба. Програма PURL діє з 14 липня 2025 року — Вашингтон і НАТО домовилися фінансувати закупівлю американської зброї для України.

Чому гарантій безпеки досі немає — думки експертів

Які гарантії безпеки обговорюють Україна, США і країни “коаліції охочих”? Чому Київ наполягає на юридично зобов’язальному документі, який має схвалити Конгрес США? Що змінить у переговорах позиція Європи та використання заморожених російських активів? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДОМ шукали відповіді:

• В’ячеслав Потапенко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень;
• Олександр Савченко, професор, ректор Міжнародного інституту бізнесу, банкір і економіст;
• Сергій Джердж, голова Громадської ліги “Україна — НАТО”.

В’ЯЧЕСЛАВ ПОТАПЕНКО: Без достатньої допомоги Україні доведеться йти на невигідні умови

— Оскільки США припинили фінансову підтримку України, зокрема в плані кредитів, обсяг допомоги та постачання озброєнь повністю перекладені на Європу. Однак в абсолютних значеннях їхній обсяг, порівняно з 2024 роком, скоротився у другому півріччі, тому що Європа частково замінює США, але не повністю. Відповідно, в Європі виникає питання, де брати гроші.

Ті фінансові ресурси, які в них були, вже витрачені, і зараз вони шукають інші джерела. Вони знайшли заморожені російські активи та намагаються визначити механізм, який дозволив би передати ці активи Україні так, щоб не розлякати вкладників з авторитарних країн Азії, Африки та Латинської Америки. Водночас ідеться про передачу Україні не європейських коштів, а російських.

Якщо Україна отримує достатньо коштів, хоча б порівняно з минулим роком, вона зможе успішно чинити опір російській агресії, і всі переговори йтимуть за логікою поступових торгів і досягнення балансу. Якщо грошей буде менше, Україні доведеться йти на невигідні умови, які не влаштовують ні українське суспільство, ні європейських політиків.

Одна з ключових тем, які обговорюються в межах коаліції, — це гарантії безпеки. Під ними розуміють пункти, які можуть увійти до майбутнього мирного плану, щодо захисту України від подальших посягань з боку Російської Федерації. Йдеться про посилення протиповітряної оборони та надання засобів для захисту території.

Після того, як питання НАТО було знято, розглядалося, що саме це і є гарантія безпеки. На сьогодні під гарантіями безпеки розуміють три групи.

Перша група пов’язана з мирним договором, де сторони беруть на себе зобов’язання, а посередники — такі як США — гарантують дотримання договору, оскільки Україна і Росія одне одному не довіряють.

Друга група — гарантії у сфері безпеки. Це може бути договір з однією з ядерних країн. Наприклад, були укладені угоди між Швецією і Фінляндією, з одного боку, та США і Великою Британією — з іншого, на період між початком російської агресії у 2022 році та вступом цих країн до НАТО у 2023–2024 роках. Це був договір про так звану ядерну парасольку.

Можлива аналогічна угода для України — не обов’язково зі США, це може бути Франція або Велика Британія. Суть таких угод — не абстрактні обіцянки, а конкретні зобов’язання щодо захисту, включно із застосуванням ядерної зброї.

Сюди ж належать постачання звичайних озброєнь — передусім систем протиповітряної оборони та ракетного озброєння, здатного завдавати значної шкоди РФ.

Третя група гарантій — економічні. Якщо на території України будуть розміщені серйозні інвестиції, вартість яких перевищуватиме заморожені російські активи — понад 300 млрд доларів, то будь-який напад викликатиме реакцію не з етичних, а з економічних мотивів.

Ця війна зруйнувала світові інститути країн-переможців Другої світової війни — ООН, ОБСЄ, G7. Вони перестали функціонувати в заданій логіці й не можуть реалізовувати цілі та принципи, закладені в них 80-85 років тому. Ця війна — частина серії конфліктів, внаслідок яких будуть встановлені нові світові правила. Ми перебуваємо у переломному моменті, такого не відбувалося три покоління.

Країни, які захищають ці цінності, не мають важелів, щоб змусити весь світ дотримуватися правил, створених 80 років тому.

Міжнародне право і світова система безпеки фактично не працюють. Тому очікувати, що нові принципи будуть сформовані внаслідок війни, не доводиться.

Зараз триває глобальне протистояння між глобальним Півднем і глобальним Заходом. Водночас і там, і там є внутрішні конфлікти — між США і ЄС, між Індією і Китаєм. Лише після встановлення нового балансу сил з’являться нові правила.

Ідеї 2022 року, коли здавалося, що Росію вдасться задушити санкціями й змусити змінити керівництво, не спрацювали. 2023 рік це підтвердив. Потім відбувся саміт глобального Півдня в Казані, формування БРІКС+, і з’явилася альтернативна міжнародна спільнота, яке не дотримується цінностей Заходу. Ці країни ведуть торгівлю і підтримують одна одну у військово-технічній сфері: Росія, Іран, Північна Корея та інші. Механізмів змусити їх змінювати поведінку або виконувати рішення міжнародних судів не існує.

Ми перебуваємо в епосі змін, де правила формуються заново — фактично це бої без правил. Заходу, США і Європі довелося виробляти нову стратегію протидії Росії, підтримувати Україну і намагатися домогтися зміни влади у РФ. Але цього не вдалося досягти: Україна продовжує оборону, однак політичних змін у Росії не відбулося.

Всередині групи “Рамштайн” виник конфлікт. США фактично вийшли з формату, створеного у квітні 2022 року з метою забезпечення перемоги України й розгрому РФ. Вашингтон вважає цю мету нереалістичною, нова республіканська адміністрація припинила фінансування і переклала відповідальність на Європу. Європа ж неоднорідна: одні лідери хочуть домовлятися з Путіним, інші — продовжувати боротьбу. Вони хочуть підтримувати Україну, але не мають достатніх ресурсів і шукають їх у заморожених російських активах. Консультації всередині групи супроводжуються суперечками щодо стратегій.

Американська адміністрація вважає, що Україні доведеться поступитися частиною територій, зберігши контроль над виходом до Чорного моря і зафіксувавши незалежність від Росії. Європа ж вважає, що потрібно продовжувати боротьбу, оскільки вона побоюється подальших наступів Росії на країни Балтії та Польщу.

Переговорів зараз немає. Є консультації — радники Трампа, його бізнес-партнери та родичі зустрічаються з радниками Путіна в різних місцях світу. Коаліція “Рамштайн” розкололася, США в односторонньому порядку вийшли й фактично готують сепаратний мир з Росією, ставлячи Україну перед фактом. Європі це вкрай невигідно, оскільки вона побоюється, що вивільнені російські сили будуть спрямовані проти неї, хай навіть у формі гібридних атак.

Європейські країни почали втягувати Китай в урегулювання. Китай забезпечує Росії тил і заявив, що не дасть їй програти — симетрично заяві США про підтримку України. Якщо Китай буде залучений, США доведеться вести переговори вже не з Путіним, а з Сі Цзіньпіном не лише щодо України, але й щодо Зангезурського коридору, Фінляндії, Балтійського моря, Сирії та Далекого Сходу. Узгодити всі ці питання буде ще складніше.

Руйнування колишніх традицій і ролі США як світового поліцейського призвело до того, що старі правила не працюють, а нові сформувати складно. Між країнами Західної Європи та республіканською адміністрацією США існує конфлікт інтересів, і Україна фактично стала заручником цієї ситуації, оскільки у 2022 році ніхто не передбачав, що такий конфлікт виникне.

ОЛЕКСАНДР САВЧЕНКО: Хотілося б, щоб тон задавали ті європейські політики, яких у Кремлі бояться і поважають

— Є розуміння країн Європейського Союзу, що другий квартал фінансування дефіциту бюджету і закупівель озброєння в Україні не закритий. У Європи є альтернатива: або різко скорочувати фінансування України, що не буде популярним серед виборців більшості країн ЄС, або форсовано шукати гарантоване джерело фінансування. Тому вони пішли на поступки. Обсяг кредиту спочатку обговорювався на рівні 130 млрд євро, потім 120, зараз — 90 мільярдів. Сума поки що залишається предметом дискусій, але розуміння є, що другий квартал критичний і рішення необхідне.

Рішення, за попередніми оцінками, може бути ухвалене без одностайного схвалення — достатньо більшості країн, які погодяться мінімізувати ризики Бельгії. Саме тому канцлер Німеччини відвідав Бельгію і провів тривалі переговори.

Відомо, що й інші лідери телефонували бельгійському політику і пояснювали, що жодних ризиків немає. Але ми знаємо, що Росія загрожує не лише політичною розправою, але й фізичною тим, хто, як вони кажуть, буде їх “грабувати”.

В Кремлі у Путіна є чітка градація всіх лідерів Європи.

Перша категорія — куплені політики. Я не буду їх називати, прізвища всім відомі. Це ті, хто знаходиться в кишені у Путіна: він дає їм меседж, вони озвучують його в дипломатичній формі й борються за його реалізацію. Таких політиків не поважає ніхто — ні він, ні взагалі хтось.

Друга категорія — корисні ідіоти. Він їх залякує, і вони бояться всього. Пам’ятаєте, як він лякав Меркель собакою? Тепер лякають і бельгійського лідера фізичною розправою. Йому нав’язують неадекватні наративи про те, що Росія непереможна, що перемогти її неможливо і що репарації виплачує сторона, яка програла.

І, нарешті, третій клас політиків. Це Макрон і лідер Німеччини. У Кремлі їх і бояться, і поважають. Хотілося б, щоб такі політики й задавали тон у цьому питанні.

СЕРГІЙ ДЖЕРДЖ: НАТО діє за протоколами мирного часу, тоді як війна вже триває

— Є у НАТО кілька проблем, і сьогодні ми це чітко бачимо. На тлі того, що НАТО — найбільший і найуспішніший військово-політичний альянс у світі, 32 країни якого виробляють понад 50% світового валового продукту і понад 55% світових витрат на оборону, дві його ключові функції залишаються незмінними: колективна оборона і глобальна стратегія стабілізації в євроатлантичному регіоні. Це важливі завдання.

Але проблеми дійсно є. По-перше, це інерційність. НАТО запізнюється з ухваленням рішень, любить правила і бюрократію. Це видно за багатьма процесами. Зараз, можливо, була затримка зв’язку, але ми продовжимо говорити про те, що в самому Альянсі поступово приходить розуміння: як говорить Рютте, “ми наступні”.

НАТО не відреагувало належним чином на початок грузино-російської війни, на початок війни Росії проти України у 2014 році. Точно так само Альянс запізнився з рішеннями після повномасштабного вторгнення Росії.

Є і велика проблема — розрив сприйняття загроз. Країни Центральної та Північної Європи оцінюють загрозу з боку Росії адекватно, тоді як країни Південної Європи та частина західноєвропейських держав більше концентруються на тероризмі, міграції й проблемах Близького Сходу. Тому складно виробити спільну позицію.

Паралельно з підготовкою й посиленням оборонного потенціалу Альянс надає Україні військову підтримку. Наскільки ці процеси можуть бути паралельними й одночасно ефективними? По-перше, український досвід: сьогодні українська армія — найсильніша армія в Європі. І якщо американці ще сумніваються, чи захищатимуть вони Естонію, то українці — так, це розуміють у Європі, тому що ми вже захищаємо континент.

Якщо посилювати Україну, посилюється і загальна європейська безпека. Тому давно пора включати українських офіцерів у спільні штаби з планування — деякі такі групи вже створені. Це важливо для балансу зусиль.

Недостатньо просто зміцнювати Європу теоретично — поповнювати склади або тренувати навички, які можуть ніколи не знадобитися. Потрібно посилювати Україну зараз, тому що саме тут триває війна, саме тут захищається Європа та її майбутнє. Тому при створенні спільних європейських сил стримування Україна має бути їхньою частиною.

Військово-промисловий комплекс Європи поки що не відповідає запитам і викликам сьогоднішнього часу. Натовські склади спорожніли, оскільки значна допомога була надана Україні. Європейський ВПК ще не перейшов на рейки, які дозволили б впевнено забезпечувати боєприпаси й озброєння. Але зміни відбуваються: ухвалено рішення виділяти 5% бюджету на власну безпеку, що дозволить збільшувати якість і кількість озброєнь. Це поки проблема, але ресурси передбачені, і ситуація повинна покращитися.

Є й інша проблема — консенсус. Усі рішення в НАТО ухвалюються одностайно. Це чудова ідея для мирного часу: можна об’єднатися навколо правильної ідеї, але неможливо об’єднатися навколо помилкової — хтось обов’язково буде проти. Це працювало 76 років. Але сьогодні Росія вивчила систему і шукає слабку ланку серед 32 країн.

Ми бачимо поведінку Угорщини та іноді Словаччини, коли Орбан блокує надання Україні військової допомоги й перешкоджає політичним рішенням. Навіть заяви НАТО, які не несуть загрози, стають м’якшими, ніж потрібно, через необхідність урахування позиції Угорщини. Як розв’язати цю проблему — відкрите питання, і це один із викликів для НАТО.

Тим часом у нас триває війна — величезна, тисячі кілометрів фронту, понад 500 дронів на день над Україною. А у НАТО війни немає. У Європі війни немає. Вони діють за протоколами мирного часу, що не відповідає реаліям — ні для України, ні для НАТО. Тому рішення ухвалюються повільно, структури розгортаються довго. Стратегічна інерція нікуди не поділася.

Ще приклад: ми говорили про гібридну війну одразу після окупації Криму. Але лише через три-чотири роки НАТО створило структуру для вивчення впливу російської пропаганди на західне суспільство, хоча ця пропаганда йшла вже “по третьому колу”. Така ж запізніла реакція і на сьогоднішню війну.

Росія може не починати війну колоною з 500 танків, спрямованих на Варшаву чи Берлін. Можливо, так не буде. Але війна вже триває. Використовуються інші методи: політичні, ідеологічні, психологічні диверсії, енергетичний шантаж і втручання у вибори. Європа опинилася у важкій ситуації. Нова американська доктрина допускає підтримку праворадикальних рухів. І мені здається, що є спільний “автор” — за лаштунками російської гібридної війни та проникнення подібних тез в американські документи.

Читайте також: Європа поспішає закріпити механізм “репараційного кредиту” для України: доля заморожених активів РФ у прогнозах експертів