Освіта в окупації: як Росія формує “лояльних громадян” і змінює свідомість українських дітей

Дитинство під обстрілами, будинки та школи в руїнах, а замість всебічної освіти — російська ідеологія. Окупанти намагаються зробити з українських дітей майбутніх беззаперечних путінських солдатів.

У що окупанти перетворили освіту і виховання на захоплених територіях, які методи використовують, щоб отруїти юні уми і які наслідки це матиме для цілого покоління — розповідаємо у свіжому випуску “Спеціального репортажу” на телеканалі FREEДOM.

Автор — Марина Нестерова.

Освіта в дусі окупантів

Окупувавши українські території, РФ кинула всі сили на обробку дітей і молоді своєю ідеологією. Росіяни знищують українську ідентичність, забороняючи використання української мови, закриваючи доступ до літератури, історії та культурних традицій. Замість цього в школах нав’язуються російські освітні програми, а у вільний від навчання час дітей заганяють у різноманітні організації, щоб виховати лояльність до окупаційного режиму.

Пріоритетною метою окупантів на захоплених територіях стало переформатування школи, попри те, що в розбомблених містах і селах панував хаос із житлом, медициною і соціальним забезпеченням.

“Коли ми повернулися до навчання, то перше, що впало в око — усередині школи зняли всі українські прапори, усю українську символіку, а на стінах не було ні портретів українських письменників, ні українського гімну. Все було в російській символіці”, — розповідає Ксенія, яка виїхала з Донецької області.

Окрім цього в програмі з’явилися і нові предмети.

“Звичних предметів, таких як українська мова, українська література чи історія, у розкладі вже не було. Замість них з’явилися нові предмети: російська мова, російська література, історія Росії”, — каже Ксенія.

Трохи пізніше додали уроки про якусь “громадянськість Донбасу”.

“На всіх цих уроках розповідали те саме, що й по телевізору: нібито Україна на нас напала, вона нас вбиває, а російські солдати нібито рятують населення. Казали, що Донбас завжди був історично російською територією і тепер назавжди буде в складі Росії. Ще розповідали про “неонацистів” і ворожий Захід. Слухати це було гидко”, — згадує Ксенія.

Щоб захистити доньку від російської пропаганди, батьки перевели Ксенію на онлайн-навчання. Дитина не могла зовсім не відвідувати школу, бо це було обов’язковою умовою окупаційної влади. За невиконання батьків могли забрати в катівні, як тепер кажуть, “на підвал”, або ж залучити працівників опіки.

“Я не збиралася більше ходити до школи, бо там була дуже жорстка пропаганда. Але навіть на дистанційному навчанні дошкуляло. У нас була викладачка, яка відповідала за різні заходи, вона постійно надсилала класним керівникам посилання на якісь заходи чи трансляції, де виступав Путін. Ми мусили слухати та фотографуватися зі своїм обличчям на фоні трансляції. Вони це викладали на сайт школи. Мені взагалі не хотілося це робити, бо я розуміла, що колись виїду з окупації й мені буде соромно. Я просто ігнорувала, і через це дзвонили моїм батькам і питали: “А чому ваша донька не надсилає фотографії, ви щось від нас приховуєте?”, — згадує дівчина.

Обов’язковою була й участь у всіх заходах на честь радянських і російських свят. Цьому приділяють навіть більше часу, ніж навчанню. Пізніше в шкільну програму включили “Розмови про важливе” — уроки патріотизму в контексті так званої “спеціальної військової операції”. А так званому “приєднанню нових територій” взагалі були присвячені окремі заняття.

“Це був перший урок щопонеділка, він був важливий і обов’язковий. Спочатку включали гімн — ми мали знати його напам’ять і співати, а потім був сам урок. Спочатку нас змушувала класна керівниця ходити на цей урок. Вона показувала презентації про якісь заходи в Росії, про те, що там відбувалося на фронті, щось про Путіна. А потім наша класна керівниця почала намагатися прибрати цей урок. Вона могла не приходити на саме заняття і дозволяла нам ходити лише на другий урок. Напевно, завдяки їй я була не так сильно занурена в ці теми та мало що пам’ятаю з цих уроків”, — розповідає Ксенія.

Як російська освіта впливає на дитяче сприйняття, Іван Саранча знає не з чуток. Коли російські війська вдерлися в Луганськ, йому було всього сім років. Він встиг лише рік навчатись в українській школі, побачити український прапор на шкільній лінійці та заспівати гімн України. Наступного разу Іван побачив синьо-жовтий стяг лише через довгі одинадцять років.

“З другого класу вже пішов у школу “ЛНР”. Про те, що моє місто окуповане і що ми живемо в окупації, про зону АТО/ООС я дізнався вже в глибоко свідомому віці, коли познайомився з хлопцями з Дніпра в соціальних мережах. До цього мені й в школі, і батьки розповідали, що ми “хороші українці”, які підтримали Росію і живемо в її складі. А ті, хто не підтримав — той зрадник. У цій парадигмі я жив усе своє життя”, — розповідає біженець з окупованого Луганська Іван Саранча.

З 7 років Іван навчався за російською програмою. До 15 років він не знав ні української історії, ні української мови — ці предмети зникли зі шкільного розкладу. Замість них були історія Росії, російська мова, початковий військовий вишкіл і історія так званої “Луганської народної республіки”.

“У нас була вчителька дуже проросійська. Вона багато разів розповідала нам про війну, що нібито це Україна її почала, що Україна нас бомбить. Мені запам’яталося, що найбільше вона ненавиділа саме українців західної частини України, особливо зі Львова. І вона розповідала нам, що під час Другої світової війни німецькі війська не бомбили Львів. Мабуть, щоб показати нам, що українці завжди були нацистами й тому їх не бомбили”, — згадує Іван.

Окрім занять діти допомагали й незаконним збройним формуванням у Луганській області: плели маскувальні сітки, робили окопні свічки, збирали гуманітарну допомогу і ходили до військових госпіталів.

“У нас лише одна викладачка була ініціатором цього. На Великдень вона збирала ласощі, і ми разом з одногрупниками відвозили їх у госпіталі, де були російські військові. Знаю, що пізніше вона почала збирати гроші на дрони для російської армії”, — каже хлопець.

Цей же сценарій “перепрошивки” українських дітей окупанти перенесли й на так звані новоокуповані території.

Анна Бут 23 роки свого життя присвятила роботі в Мелітопольському професійно-технічному аграрному ліцеї. Вона навчала дітей цивільного права, біології та німецькій мові. У 2022 році, коли російські окупанти увійшли в її рідний Мелітополь, жінка вимушено залишила роботу і виїхала з міста.

“Окупанти зайшли в наш ліцей, жили в наших гуртожитках, спалили всі українські прапори, знищили всю українську літературу, а нашими вишиванками мили підлоги. У нас було шість професійних ліцеїв, і з них залишився один, який вони перевели на російську програму навчання”, — розповідає викладачка Мелітопольського професійного аграрного ліцею Анна Бут.

Після масового виїзду і відмов працювати за російською системою, не підтримавших окупаційну владу педагогів, школи наповнили випадковими людьми без досвіду, а часто і без освіти. Розклад школярів часто обмежений 3-4 уроками одного предмета на день: російська мова, література та історія. Точні та природничі науки майже повністю виключені з програми, зате введений військовий вишкіл, наприклад, іменований як “Основи безпеки та захист Вітчизни”. А на заняттях з праці дітей змушують плести маскувальні сітки для окупаційної армії.

“Щодня їм нав’язують усім дітям, що українці — це нацисти. І що саме українці бомблять міста, що саме через Україну гинуть люди. А діти не можуть здобувати освіту, бо українці стріляють самі в себе. Всі учні плетуть сітки для російських солдатів, дітей змушують писати їм листи, малювати малюнки, робити окопні свічки”, — розповідає викладачка.

Як намагаються виростити майбутніх путіністів

Крім того, у загальноосвітніх школах повсюдно відкривають кадетські класи. І це не просто ще один інструмент виховання українських дітей у дусі російського патріотизму, а підготовка кадрового резерву для армії та спецслужб прямо з дитинства.

“Кількість таких класів стрімко зростає. Якщо раніше вони розраховувалися на підлітків, які вже мають певне розуміння і критичне мислення, то зараз ми бачимо ситуацію, коли кадетські класи починають з’являтися вже у дошкільних навчальних закладах”, — пояснює аналітик Центру громадянського просвітництва “Альменда” Олег Охредько.

За даними правозахисного Центру громадянського просвітництва “Альменда”, на тимчасово окупованих територіях діє понад 108 таких класів, а в анексованому Криму — 260.

“Зазвичай такі класи перебувають під патронатом певної служби: МНС, Слідчого комітету, ФСБ або інших силових структур. Відповідно, форма, яку носять діти, схожа на форму цієї силової структури. Основна мета цих класів — зробити так, щоб після навчання дитина не бачила іншого майбутнього, окрім служби у цій структурі”, — розповідає голова ЦГП “Альменда” Марія Суляліна.

Окремий інструмент впливу на школярів — різні дитячі та молодіжні організації. Вступ у такі рухи є обов’язковим, як і відвідування заходів. Їхня політика на окупованих територіях навіть більш агресивна, ніж у самій Росії. Розвиток таких організацій в окупаційної влади у пріоритеті, щороку збільшується фінансування цих програм.

“Орлята Росії” — дитячий рух, створений у 2021 році на території РФ. Після окупації українських територій його філії виникли у всіх захоплених регіонах. За даними правозахисного Центру громадянського просвітництва “Альменда”, число “залучених” дітей сягає 50 тис. Рух орієнтований на молодших школярів з 1 по 4 клас — це перший щабель у формуванні “юного путінця”.

“Орлята” — це такий аналог жовтенят часів СРСР, щоб прищепити їм якесь уміння суспільного навантаження і починати обробляти ідеологічно. Дітей учать збирати металолом, водять на різні ідеологічні уроки, у музей “Молодої гвардії”, розповідають про героїв “СВО”, — пояснює головред “Реальної газети” Андрій Діхтяренко.

Під дзвінкі пісні дітям прищеплюють любов до так званої “нової батьківщини” і “правильні”, “традиційні” російські цінності.

“Це масштабна система залучення дітей, побудована так, щоб зробити дитину покірною режиму, щоб вона надалі без сумнівів стала частиною РФ і, наприклад, пішла працювати в слідчий комітет або державні структури”, — каже голова ЦГП “Альменда” Марія Суляліна.

Кого не встигли залучити з пелюшок у “орлята”, змушують вливатись у лави одного з популярних у Росії, а тепер насаджуваного й на тимчасово окупованих територіях, “Руху перших”. Вік учасників — від 6 до 25 років.

“Через школу дітей вербують у ці організації, а далі організація працює з ними у позаурочний час. Це зроблено для того, щоб дитина постійно була під впливом російської пропаганди”, — коментує Марія Суляліна.

Ідеологічне просочення прикрите гарненькою метою виховання в дітях лідерських якостей.

“У “Русі перших” працюють зі свідомістю дітей. Вони зосереджені на політичній індоктринації, намагаються нав’язати російську ідентичність, але роблять це непомітно, за допомогою м’якої сили. Ось, здавалось би, відвідування літературного клубу чи кіноклубу, волонтерство, туристичні походи, участь в екологічних акціях, поїздки на форуми — що тут поганого? Але саме під час цього, на перший погляд, нешкідливого проведення часу, вони доносять дітям проросійські наративи, що України не існувало, що окуповані території — це історичні регіони Росії. Саме через таку більш глибоке опрацювання цей рух і є найбільш небезпечним», — коментує голова ЦГП “Альменда”.

Строєва підготовка, червоні берети та бежева форма — росіяни розгорнули мілітаристську молодіжну організацію “Юнармія” й на окупованих територіях. Її мета — нормалізувати війну в очах дітей і підготувати їх до військової служби у Збройних силах РФ. На заняттях дають базовий військовий вишкіл: дітей учать керувати безпілотниками, збирати автомати та стріляти.

“Юнармія” — це особливий рух, який повністю мілітаризований. Стратегічна мета — навчити дітей користуватись усіма видами зброї. Це потрібно окупанту, щоб поповнити людський ресурс армії. Перша частина дітей одразу піде служити у Збройні сили Російської Федерації, а інша частина стане кадровими військовими. А ті, хто не піде за цими двома шляхами — отримають ідеологічну підготовку, щоб поділяти традиційні морально-духовні цінності російського режиму, закріплені в указі Путіна”, — каже експертка з питань міжнародного правосуддя та юридичного аналізу “Regional Center for Human Rights” Катерина Рашевська.

Ідеологічна обробка на канікулах

Ще один спосіб прищепити дітям “любов до Росії” — дитячі табори під час канікул. Влітку 2025 року влада РФ запланувала відправити туди понад 65 тис. дітей із тимчасово окупованих територій. Географія таборів простягається від Владивостока до Новоросійська. Для дітей із так званих “нових регіонів” усе — від проживання до харчування — безплатно.

“Російські табори позичили стратегію “перевиховання” у Радянського Союзу, коли ці заклади спеціально створювалися, щоб вилучити дитину зі звичного середовища, помістити її в індоктринуюче середовище, перевиховати, сформувати з неї те, що вигідно режиму, і повернути назад у сім’ю, де вона вже сама стане перевиховувати своїх батьків. Сьогодні нашою організацією задокументовано понад сто таких закладів, куди систематично вивозять дітей з окупованих територій”, — коментує правозахисниця Катерина Рашевська.

П’ятдесят дітей із Макіївки Донецької області вивезли за 2500 км від рідного дому в Ханти-Мансійський округ — Югру, Сургутський район. Офіційна мета поїздки — “оздоровлення”, хоча Сибір — той ще курорт. Окрім ігор там проводили й так звані “уроки мужності” з участю військових злочинців. Під їхнім керівництвом діти навчалися надавати першу медичну допомогу, розбирати автомати та керувати дронами.

Відзначених у навчанні чи спорті відправляють у табори, що вважаються “елітними”. Один із таких — “Океан” у Владивостоці. У 2023 році гауляйтер Херсонської області Володимир Сальдо підписав договір про відряджання дітей за 10 тис. км від дому.

Акцент табору — участь у спеціальних освітніх програмах з елементами військово-патріотичного виховання. Там також проводять зустрічі з представниками влади, які заманюють підлітків розповідями про переваги здобуття освіти у РФ, особливо на її далекосхідній частині.

“До дітей часто приходять представники місцевих органів влади, які прямо на камеру заявляють про зацікавленість українськими дітьми, щоб ті потім приїхали, вступили до вишів, створили тут родини та більше ніколи не поверталися. Їх цікавить людський ресурс, потрібний для участі у “СВО”, освоєння території, покращення демографічної ситуації. Українські діти виступають своєрідним інструментом для досягнення національних інтересів Російської Федерації”, — каже правозахисниця Катерина Рашевська.

Ще один простий, але дієвий спосіб — екскурсії. Дітей із тимчасово окупованих територій в Росію возять систематично. Для цього створили дві програми, одна з них — “Карта 4+85”.

“Дітей організованими групами на 7-9 днів вивозять у місця історичної слави Російської Федерації або до пам’яток історії цієї держави. Найчастіше це Москва, Санкт-Петербург або Тула”, — розповідає Рашевська.

Лише за останні роки, за даними правозахисного Центру громадянського просвітництва “Альменда”, через такі програми пройшли понад 30 тисяч дітей.

Під виглядом “патріотичних екскурсій” школярів середніх і старших класів вирішили возити й до Курської області Росії, прямо до лінії вогню. Там, під приводом “вшанування жертв української агресії”, підліткам демонструватимуть зруйновані будинки та підставних “очевидців”.

“Їх намагаються привезти на місце і показати, що українці все зруйнували. Насправді це самі російські солдати, які розносили за своєю класичною традиційною військовою схемою всі будівлі — усі укриття разом із мирними мешканцями. Діти проймаються цим, а потім приїжджають і кажуть: “Ну, що ж ви мені, тато з мамою, говорили, що українські війська хороші?”. Це працює. Російські спецслужби та кремлівський режим максимально якісно оформляють брехню”, — каже головред “Реальної газети” Андрій Діхтяренко.

Відмовитися від екскурсій, не вступати до молодіжних організацій або не піти до російської школи — неможливо. Будь-який протест прирівнюють до нелояльності режиму і це тягне наслідки для всієї родини.

“Стаття 63 Сімейного кодексу РФ передбачає, що якщо батьки не зараховують дитину до російського навчального закладу, це може поставити під питання виконання ними батьківських прав щодо дитини. Те саме стосується організованих поїздок або вступу до організацій. У разі відмови створюється спеціальна комісія, яка потім вирішує, чи винести такій сім’ї попередження або, наприклад, передати справу до органів, щоб позбавити батьків їхніх прав”, — пояснює експертка з питань міжнародного правосуддя та юридичного аналізу “Regional Center for Human Rights” Катерина Рашевська.

Справжній воєнний злочин

Дії РФ на окупованих територіях України — це цинічне посягання на права українських дітей і кричущі порушення міжнародного гуманітарного права. Примусове впровадження російських освітніх програм, заборона української мови, заміна українських підручників пропагандистськими посібниками, в яких виправдовують агресію і заперечують існування української державності, а також репресії проти вчителів і батьків — це свідчення систематичного знищення української ідентичності.

Ці дії прямо порушують Четверту Женевську конвенцію, яка зобов’язує окупаційну державу поважати місцеві закони, культурну ідентичність і забезпечувати належне функціонування освітніх закладів. Також ці дії суперечать статті 29 Конвенції ООН про права дитини, що гарантує право на освіту, яка поважає національну ідентичність і мову.

Російська політика у сфері освіти на окупованих територіях — це не просто заміна підручників. Її можна кваліфікувати як воєнний злочин.

“Нам потрібні справи за універсальною юрисдикцією в інших країнах, особливо там, де існує поняття культурного геноциду, бо дії, спрямовані на викорінення української ідентичності, можуть кваліфікуватися саме так. Також потрібні процеси на рівні Міжнародного кримінального суду. Таке ставлення, що має ознаки нелюдського, неналежного поводження з дитиною, що викликає ментальні страждання, може бути визнане злочином проти людяності й має бути засуджене”, — пояснює правозахисниця Катерина Рашевська.

Моніторингова місія ООН в Україні підтвердила порушення з боку Росії та вказала у своїх звітах, що російська система ігнорує культурні потреби українських дітей. А примусова мілітаризація у школах, участь у пропагандистських заходах і мілітаристських молодіжних організаціях грубо порушує Конвенцію про права дитини.

Українські діти, що опинилися в руках окупаційного тоталітарного режиму, а це, за різними оцінками, не менше 1,5 млн, стають не просто жертвами, а інструментом у руках Кремля. Російська влада, використовуючи страх, маніпуляції, брехню і “перепрошивку” юних умів, намагається стерти українську ідентичність. Мета кривавого диктатора — виростити на захоплених територіях покоління, сліпо віддане імперським амбіціям Росії.

Путін особисто відповідальний за цю злочинну політику. За насильницьку депортацію, за викрадення українських дітей ордер на його арешт вже виданий Міжнародним кримінальним судом, адже з погляду міжнародного права це не що інше, як геноцид. Примусова індоктринація дітей, які опинилися в окупації, позбавлення їхньої культури та історичної пам’яті, перетворення на слухняних солдатів — це ланка в тому ж злочинному ланцюгу геноциду української нації. І за це Путіну та його озвірілому режиму доведеться відповісти.

Читайте також: Повітряний терор Кремля: як Росія намагається зламати українців атаками з неба