Нардеп: Гарантії безпеки України — це не лише заяви, а й зобов’язання воювати в майбутньому проти агресора

Чому Росія затягує переговорний процес, а західні країни так обережно ставляться до питання про гарантії безпеки України – в інтерв’ю з народним депутатом Федором Вениславським.

— Якщо є теза про те, що українська делегація відштовхується саме від успіхів ЗСУ на полі бою, то чи варто також додавати сюди тезу: що ближче до нафтового ембарго, до колосальних обмежень для РФ, для бюджету країни — то більш згідливою буде делегація РФ, відповідно, буде більш згідливим очільник країни-агресора Володимир Путін?

— Ви знаєте, переговори – це один із найскладніших напрямків урегулювання війни між Російською Федерацією та Україною, яку РФ розв’язала у 2014 році та розширила цього року. Тому що переговори мають складатися із готовності сторін йти на якісь поступки. Наша сторона висловила свою позицію на самому старті переговорів. Про це заявив президент Зеленський. Питання територіальної цілісності, державного суверенітету не може бути предметом поступок. Решту ми можемо розглядати. Російська сторона в цьому випадку не демонструє, на жаль, готовності йти на досягнення компромісу з питань звільнення та виведення всіх окупаційних військ із української території. Але я думаю, що цей процес триватиме і шукатимуть точки дотику та аргументи, які дозволять досягти тих завдань, насамперед, на користь нашої держави, нашого суверенітету, територіальної цілісності.

Поза сумнівом, є дві важливі складові нашої позиції на переговорному процесі: перша та, до якої звик Путін, яку він демонстрував з 2014 року у зовнішньополітичних відносинах російської держави із західними партнерами — це ультиматуми, демонстрація сили та підвищення ставок напередодні переговорів. І у 2014 році це було оточення наших збройних сил російськими військами, яких нібито там не було. І це дозволяло диктувати на Мінських переговорах якісь умови, які українська сторона часто, попри національні інтереси, змушена була приймати для того, щоби зберегти максимальну кількість життя наших військовослужбовців. І сьогодні ситуація діаметрально протилежна. Якраз українські збройні сили демонструють свої успіхи на полі бою, стратегічну мету Російської Федерації, а саме окупацію всієї території України та взяття Києва, провалено. Наші збройні сили викинули окупанта з Київської області, Чернігівської, Житомирської, Сумської, ми демонструємо успіхи в Миколаївській та Херсонській областях. Тому зараз переговорна позиція нашої делегації досить сильна, з погляду успіхів наших збройних сил.

З іншого боку, поза всяким сумнівом, дуже важлива складова – це санкційна політика наших партнерів. І з перших днів війни ми закликаємо західні країни саме вжити санкцій у сфері енергетичного ембарго, і найбільш комплексний підхід — це транспортне ембарго. Тобто обмеження переміщення товарів через кордони Російської Федерації будь-яким видом транспорту: морським, повітряним, автомобільним, трубопровідним. Це, звичайно ж, було б найбільш істотним ударом по економіці Російської Федерації, тому що хочемо ми цього чи ні, але ми змушені визнати, що завдяки експорту енергоносіїв Російська Федерація все ще отримує потужне фінансове підживлення, яке дозволяє їй фінансувати свою окупаційну армію, шукати найманців та забезпечувати армію технікою та боєприпасами. І це, звичайно, посилює позиції Російської Федерації у війні проти України, тому що економічний потенціал, накопичений завдяки експорту енергоносіїв, дуже великий. І це визнають усі експерти. Це сотні мільярдів доларів, які зараз витрачаються на війну. Тим не менш, якби була застосована саме така санкційна політика, поза всяким сумнівом, це істотно протверезило б гарячі голови в Кремлі. Я думаю, що вони набагато були б поступливішими на цих переговорах. Проте наша делегація працює, переговори йдуть у руслі забезпечення національних інтересів України. Чекатимемо результатів.

— Росія всіляко затягує переговорний процес, даючи час і своїм військам, виснажуючи Україну. Експерти кажуть, що Путін тягне час, російська делегація тягне до 9 травня. Саме цю дату називають дедлайном для російських військ, коли вони мають повністю захопити територію Донбасу. Що ви думаєте про це?

— Путіну для переговорників, його делегації необхідно продемонструвати успіхи. В даному випадку успіхів немає, крім тих тактичних успіхів, яких вдалося досягти у перші дні війни, окупувати частину Херсонської області, частину Запорізької області, частину Харківської області, частково блокувати Харків та Ізюм. Інших успіхів збройні сили Російської Федерації не мають. І тому переговорна позиція, з погляду психологічного сприйняття Путіна, є наразі неповною, бо нічим шантажувати делегацію України, нічим погрожувати. Водночас наші збройні сили, які захищають українську землю в Луганській та Донецькій областях, в Одесі, Миколаєві, Херсоні, Запоріжжі, демонструють, що плани ворога на даний момент є малореалізованими та досягти успіхів у тому навіть мінімальному масштабі, який поставив Путін перед своїми збройними силами, дуже складно. Вони акумулюють свої резерви, відновлюють боєздатність тих підрозділів, які були розбиті нашими збройними силами. Вони намагаються їх відновити, поповнити резервами з особового складу та техніки та кинути на схід. І наші, і закордонні експерти заявляють про те, що битва за Донбас буде вирішальною битвою цієї війни, оскільки план Путіна, який був озвучений нашою розвідувальною спільнотою, це повне захоплення в адміністративних межах Луганської, Донецької областей та забезпечення сухопутного коридору до тимчасово окупованого Криму. А це часткова окупація Запорізької та Херсонської областей. Тому програму мінімум, яка була поставлена ​​від самого початку, необхідно посилити якимись досягненнями, яких поки що немає. Я переконаний, що ця риторика представників російської політичної еліти спрямована на затягування переговорного процесу, щоб отримати додаткові аргументи до своєї позиції. Я думаю, що це їм також не вдасться і не допоможе.

— Я нагадаю нашим глядачам, що вже багато країн виступають за те, щоби стати гарантами української безпеки, нової системи безпеки в майбутньому. Що більше таких країн з’являється, чи змінюється бачення Кремля?

— Те, що відбувається в деяких країнах Європи, влада яких є симпатиками російської держави, є наслідком системної послідовної роботи, яку вела російська влада протягом останніх десятків років. Оскільки Німеччина, Італія, частково Франція — друзі російської держави, були не так ідеологічно прихильниками цієї співпраці, як ця співпраця була підкріплена певними матеріально-фінансовими аспектами їхньої діяльності. Тобто, простими словами, Російська Федерація поширювала на більшу частину світу, де вони реалізували свої зони інтересів, корупційну складову, за якою вони звикли діяти. І це є прямим наслідком, коли певні західні політики, екс-політики обіймали посади у російських державних корпораціях, отримували багатомільйонні офіційні доходи за рік, тобто були працевлаштовані. Тому все це в комплексі є причиною того, що ми зараз іноді спостерігаємо.
Але, повертаючись до Вашого питання щодо гарантій безпеки, це дуже складний процес. Це слід визнати. Тому що одна справа — публічно заявляти про готовність гарантувати безпеку України, а інша — підписати міжнародно-правову угоду, де буде передбачено, що у разі нападу на Україну, або у разі нападу на одну з країн-гарантів, і ми, і вони повинні не просто висловлювати свою стурбованість, вводити санкції, допомагати зброєю, гуманітарними вантажами, а й воювати. А це найголовніше питання. Ми повинні розуміти, що у майбутньому гарантії нашої безпеки будуть підкріплені зобов’язанням вступити саме до збройного конфлікту, про який Ви говорили, якщо він виникне, якщо Україні загрожуватиме якийсь агресор. І в цьому напрямі ми, безумовно, ведемо дуже тяжкі, дуже детальні переговори. Коли країни розуміють, що все відбуватиметься трохи інакше, вони дуже виважено підходять до питання. Тому робота йде, поза сумнівом, саме такі гарантії для нас є прийнятними. Політичні заяви, прийняття наших біженців — дякую їм, що вони прийняли та врятували мільйони життів. Проте для нас важлива саме військова складова майбутнього міжнародного правового договору щодо гарантій безпеки України.

— Угорщина, Австрія, Німеччина та інші намагаються стати такими посередниками у процесі переговорів, у процесі мирного договору. Для чого? Для політичних балів?

— Політики європейських країн, які ведуть переговори з Путіним, намагаються досягти миру та зупинити війну. Я не маю в цьому сумнівів. Але я думаю, що це все-таки таке другорядне значення. А першочергові мотиви європейських політиків — це орієнтація на майбутню політичну кар’єру, на внутрішнього виборця. Макрон орієнтується внутрішній політичний запит. Він каже те, що хочуть почути виборці. Так само діє і канцлер Австрії. Коли ми говоримо про Угорщину, там дещо інші інтереси. Вони мріють про відродження величі Угорщини, і вони були б проти, зокрема, поповнити якісь свої землі. Тому дуже багато різних інтересів переплітаються у риториці, у заявах. Проте я вважаю, що ми повинні бути вдячні тим європейським лідерам, які на своїх територіях дали захист нашим громадянам, які допомагають гуманітарно, іноді зброєю. Звісно, ​​хотілося б, щоб такої допомоги було більше. Але ми реалісти, ми розуміємо, що Європа дбає про свій власний комфорт, психологічний, ментальний, економічний, а потім уже про сусідів, про Україну, і про ті біди, які в цьому випадку переживає український народ.

— Держсекретар Ради безпеки Білорусі заявив, що є ризик провокацій з боку України у прикордонній зоні з метою втягування Мінська у конфлікт. Не раз українська центральна влада говорила про те, що ми не збираємося провокувати.

— Ми вже неодноразово бачили ситуації, коли російські окупаційні війська намагалися спровокувати конфлікт між Україною та Республікою Білорусь. Незважаючи на те, що з точки зору конвенції, резолюції Генеральної асамблеї ООН від 1974 року, Республіка Білорусь є агресором щодо України. Проте політичної спритності, хитрощів режиму Лукашенка вистачило для того, щоб не вплутуватися у повноцінну війну, не використовувати свої збройні сили у конфлікті з Україною. І для Путіна, який систематично викликає на килим Лукашенка на різні зустрічі, участь Білорусі у війні проти України є визначальною. Тому що вони розуміють, що навіть при тому, що людський і технічний ресурс у Росії ще потужний, проте він вичерпується і їм потрібна підтримка. Тому й організації договору колективної безпеки країни закликали до участі в конфлікті. На щастя для них практично всі відмовилися. А Білорусь намагаються втягнути у цю війну. І ось ці повідомлення про напади України, що нібито готуються, на територію Республіки Білорусь є нічим іншим, як елементами ось цієї інформаційно-пропагандистської агресивної війни, яку веде Росія проти України. На мою думку, це саме зрежисовано російськими засобами масової інформації, російськими політиками. Ми точно не збираємося нападати на Республіку Білорусь, і ми сподіваємось, що і у громадян, і військовослужбовців Білорусі спрацює і інстинкт самозбереження, і здоровий глузд, який не дозволить навіть за наявності якихось бажань з боку військово-політичного керівництва вплутатися в цю авантюру. Вони на це не підуть. І, до речі, такі сигнали сягають і президента Білорусі. Вони розуміють, що це може мати наслідки для їхнього політичного режиму, насамперед.
Я думаю, що за зміни політичного режиму в Республіці Білорусь наступною метою Російської Федерації може стати, зокрема, і білоруська земля.

Нагадаємо, радник керівника Офісу президента України Сергій Лещенко в ефірі марафону “FreeДОМ” на телеканалі UA заявив, що в Росії на лідера партії “Опозиційна платформа За життя” Віктора Медведчука не чекає теплий прийом.

Верещук: 15 квітня відкриються дев’ять гуманітарних коридорів

Історик Віталій Нахманович вважає, що сьогодні помилкою є дорікати Росії за фашизм, а доцільно розглядати країну-агресора як послідовника злочинного радянського режиму. Таку думку він висловив в ефірі марафону “FreeДОМ” на телеканалі UA

Читайте також: Речник організації Amnesty International Катерина Мітєва в ефірі марафону “FreeДОМ” на телеканалі UA наголосила, що поки не було конкретного судового розгляду та рішення міжнародного суду, який ухвалив би, що Росія чинить геноцид в Україні, юристи не можуть використати саме цей термін.