Іран застосовує тактику “нафтового пекла”, завдаючи ударів по енергетичних об’єктах Саудівської Аравії, Оману та Бахрейну. Не маючи можливості напряму атакувати Ізраїль та США, Тегеран намагається чинити тиск на світову спільноту через дестабілізацію Перської затоки та блокування Ормузької протоки. Зростання страхових ризиків та загроза мінування акваторії вже призвели до транспортного колапсу, який може мати довгострокові наслідки для глобальної економіки. Таку думку в ефірі телеканалу FREEДOM висловив директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик.
“Давайте поговоримо про “нафтове пекло”. Ну, власне, нічого нового, якщо згадати дії [іракського диктатора] Саддама Хусейна при окупації Кувейту, перша операція проти Іраку у 1991 році, то ми бачимо, що тоді Саддам Хусейн теж завдав удару по нафтових об’єктах Кувейту і влаштував “нафтове пекло” для світової економіки, як він вважав. Тому Іран використовує ту саму тактику. Удари завдаються, і це не обіцянка, це вже практика, тому що йдуть удари по Бахрейну, Оману, Саудівській Аравії насамперед”, — зазначив він.
Іран б’є передусім по тих країнах, які, на думку лідерів угруповання, несуть відповідальність за надання повітряного простору та території США для завдання ударів по Ірану.
“Дотягнутися до Ізраїлю, до Сполучених Штатів Америки вони не можуть, тому б’ють по країнах-сусідах, і насамперед по енергетичній сфері. З одного боку, тут є раціональна мета — створити тиск на Ізраїль та Сполучені Штати з боку [Перської] затоки, насамперед країн, які перебувають у зоні ураження іранських ракет, щоб вони своєю чергою тиснули на Трампа та Нетаньягу. З іншого боку, це викликає зворотний ефект, бо ті ж Об’єднані Арабські Емірати, та ж Саудівська Аравія змінюють підхід від тиску на Сполучені Штати до розуміння того, що режим необхідно зносити, тому що небезпеки від нього більше, ніж можливі атаки по їхніх нафтових ресурсах. Видобуток можна відновити, налагодити транспортування, як це робить зараз Саудівська Аравія, транспортуючи нафту із затоки через сухопутну частину країни до Червоного моря. Їм це вдається. У майбутньому, ймовірніше, вони побудують нафтопровід, і вже зараз ведуться роботи зі створення коридору із затоки в Оман і далі в порти Індійського океану”, — розповів експерт.
Він зазначив, що спалити всі родовища та інфраструктуру видобутку нафти і газу у Перській затоці неможливо.
“Іран на це не здатний. А ось на що він здатний — це створити блокування Ормузької протоки і не стільки через дії “москітного” флоту (невеликі катери, які завдають ударів по танкерах), скільки через ажіотаж, пов’язаний із підвищенням ризиків судноплавства та страхових ризиків. Тобто страхові компанії відмовляються або страхувати, або підвищують ставки. Але це також і рішення багатьох судноплавних асоціацій та організацій, які вимагають підвищення ставок та оплати для людей, які беруть участь у транспортуванні. Тому є затор, який виник по обидва боки Ормузької протоки. Поки що його зняти неможливо”, — розповів Віталій Кулик.
Загроза судноплавству в Ормузькій протоці виходить на новий рівень. Поки країни Перської затоки намагаються перекласти відповідальність за безпеку танкерів на США, Іран залучає свій “москітний” флот і, за деякими даними, вдається до мінування акваторії.
“Ганятися за катерами “москітного” флоту американці намагаються, але це більше справа не американців. Це більше справа самих країн [Перської] затоки. Вони цього не хочуть. Вони всіляко намагаються піти, вимагаючи кораблі супроводу для танкерів від Сполучених Штатів. Комусь Сполучені Штати допомагають. Щось намагається робити самостійно Китай, наприклад, проводячи свої танкери через Ормузьку протоку. Крім того, є інформація про мінування Ормузької протоки, що вносить певну небезпеку для судноплавства та підвищує ризики”, — підсумував Віталій Кулик.
Читайте також: Мерц закликав завершити військову операцію в Ірані дипломатичним шляхом














