Китай торгується з Європою впливом на Путіна: нові геополітичні ігри в огляді експертів

Міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль під час дводенного візиту до Китаю закликав Пекін посилити тиск на Москву, щоб наблизити завершення війни Росії проти України. Його звернення пролунало всього через кілька днів після того, як президент Франції Еммануель Макрон також намагався переконати Сі Цзіньпіна вплинути на російського диктатора та зупинити війну.

Чому Європа вимагає від Китаю тиснути на Москву і що відповідає Сі Цзіньпін?

Берлін розраховує, що Китай активніше залучить свої важелі впливу на Кремль і зробить внесок у встановлення справедливого та довгострокового миру, наголосив глава німецького МЗС.

“Якщо і є у світі країна, яка має сильний вплив на Росію, то це Китай. І ці очікування, які я сформулював не лише для Німеччини, але й для всіх європейських партнерів, сьогодні, як мені здається, були почуті тут, у Пекіні. Наш інтерес полягає в тому, щоб Китай сприяв досягненню справедливого і стійкого миру в Україні”, — зазначив Йоганн Вадефуль.

З початку повномасштабного вторгнення європейські лідери неодноразово зверталися до Пекіна із закликами використати свій вплив на країну-агресора. 4 грудня Макрон зустрівся з головою КНР у Пекіні й заявив, що позиція Китаю є однією з ключових для припинення російської війни.

“Я сподіваюся, що Китай приєднається до нашого заклику і наших зусиль щодо досягнення, як мінімум, припинення вогню в Україні у формі мораторію на удари по критично важливих об’єктах інфраструктури. Це має ключове значення взимку, оскільки цивільна інфраструктура, зокрема енергетична, й надалі страждає від російських атак. Але у ширшому сенсі ми маємо працювати разом задля досягнення справедливого і міцного миру з дотриманням норм міжнародного права”, — акцентував президент Франції.

Сі Цзіньпін, однак, прямо не відповів на заклик Макрона посилити тиск на Москву. Він повторив, що Пекін підтримає таке мирне врегулювання, яке влаштує всі сторони.

“Китай підтримує всі зусилля, спрямовані на досягнення миру, і сподівається, що сторони досягнуть справедливої, міцної та обов’язкової мирної угоди, прийнятної для всіх, шляхом діалогу і переговорів. І Китай буде й надалі відігравати в цьому конструктивну роль”, — зазначив Сі Цзіньпін.

Водночас Китай не засуджує російську агресію і в публічних заявах уникає слова “війна”, називаючи те, що відбувається, конфліктом. Партнери України вважають, що Пекін забезпечує Москві критично важливу економічну підтримку — від постачань компонентів для військової промисловості до закупівель енергоносіїв, що допомагає Кремлю продовжувати бойові дії.

За даними Bloomberg, Китай активно нарощує імпорт російського газу.

“Судно Valera, яке в жовтні було завантажене на терміналі “Портова” ПАТ “Газпром” на Балтійському морі, прибуло в понеділок до терміналу “Бейхай” на півдні Китаю. … Пекін також проігнорував ширші зусилля президента США Дональда Трампа щодо припинення постачань російської нафти”, — пише видання.

Розвантаження Valera стало вже 19-ю партією СПГ з російського заводу, який перебуває під санкціями з серпня 2025 року. З вересня по листопад обсяги постачань зросли приблизно на 14% у порівнянні з тим самим періодом попереднього року.

Пекін закуповує і російську нафту — зі значними знижками. Reuters зазначає, що після запровадження США санкцій проти “Роснефти” і “Лукойла” вартість російської нафти ESPO Blend для Китаю знизилася на 5,5-7 доларів, тобто приблизно на 10%.

Європа між США, Китаєм і Росією: хто визначить майбутнє переговорів щодо України — думки експертів

Чому європейські лідери один за одним вирушають до Пекіна і намагаються переконати Китай натиснути на Москву? Які цілі переслідують Німеччина і Франція, і що насправді готовий дати їм Сі Цзіньпін? Як Пекін перетворює вплив на Путіна на інструмент торгу з ЄС? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді:

• Наталія Бутирська, експертка з питань Східної Азії, старша аналітикиня Центру “Нова Європа”;
• Олексій Буряченко, кандидат політичних наук, виконавчий директор “Міжнародної асоціації малих міст”;
• Людмила Покровщук, докторка філософії, експертка з зовнішньої та внутрішньої політики;
• Денис Кузьмін, експерт Центру міжнародних досліджень ОНУ ім. І. І. Мечникова;
• В’ячеслав Ліхачов, сходознавець.

НАТАЛІЯ БУТИРСЬКА: Китай побачив слабкість Європи та використовує ситуацію

— Для Європи, яка зараз з одного боку перебуває під тиском Трампа, це стосується не лише торгівлі й тарифів, але й безпеки, а також того, що Сполучені Штати Америки відходять від партнерства з європейськими країнами, яке забезпечувало безпеку цього регіону. Особливо зараз, коли на території Європейського континенту триває війна і європейські країни перебувають у складній ситуації як з погляду їхнього економічного стану, так і безпеки. Кожна з цих країн, особливо впливові лідери, намагаються вести окрему дипломатію з Китаєм.

З одного боку, це важливо, тому що у Європи є свій рівень відносин з Китаєм, є власні проблеми з Китаєм, які необхідно вирішувати. Рівень проблем пов’язаний з тим, що під тиском американських тарифів Китай перенаправив потоки своєї продукції в різні регіони світу, у тому числі в Європу. Це серйозно впливає на економіку Європейського Союзу і підриває можливості європейських компаній. Перевиробництво — це проблема, про яку говорять європейські лідери, і Макрон, і Вадефуль, під час свого візиту, коли йдеться про нерівну торгівлю. Наприклад, позитивне сальдо Китаю в торгівлі з ЄС зараз становить 351 мільярд євро, а з Францією — 57 мільярдів євро. Це дуже серйозно впливає на економіку Європейського Союзу та окремих країн. Тому європейські лідери звертаються до Китаю, щоб вирівняти дисбаланс у торгівлі.

Друге питання — рідкісноземельні метали. Після візиту Дональда Трампа Китай погодився зняти частину експортних обмежень, запроваджених у жовтні. Але експортні ліцензії залишаються. І найцікавіше, що для європейських країн незрозуміло, чи буде домовленість Трампа щодо річних ліцензій і більш прозорої процедури поширюватися на європейські компанії. Щодо німецьких компаній, вони не знайшли себе у першій черзі тих, хто отримав ліцензії. Виходить, німці відчули приховану форму тиску з боку Китаю.

Наприклад, Вадефуль поїхав говорити про те, щоб торгівля рідкісноземельними металами для його країни й компаній була прозорою, і щоб Китай надавав хоча б ті умови, які він узгодив із Трампом.

Ну і, звичайно, питання безпеки. Європейські країни бачать, що Трамп ігнорує їхні інтереси, намагається відновити відносини з Росією в певній формі, а також тисне на Україну і Європу в питанні прийняття мирних пунктів. Це справляє серйозний вплив на європейські позиції. Тому вони намагаються розмовляти з Китаєм, який має серйозний вплив на Росію, щоб він включився у процес і натиснув на Путіна. Таким чином, європейці ведуть власну дипломатію з Китаєм.

Але виникає інше. Китай побачив, що європейські країни перебувають у слабкій позиції під тиском Трампа. Китай побачив, що трансатлантична єдність фактично руйнується на очах.

І він намагається використати цю ситуацію, щоб продавити для себе кращі умови в дискусіях з ЄС і кожною країною окремо, враховуючи складності, в яких перебувають європейці. Вони намагаються домовитися, але ні Макрону, ні німецькій стороні поки що не вдається отримати те, заради чого вони прибули до Китаю.

Китай використовує карту рідкісноземельних металів, щоб у майбутньому отримати від ЄС більш вигідні умови.

Що стосується безпеки, Китай намагається ухилятися від обговорення російської агресії проти України з європейськими країнами. Чинячи тиск на економічну сферу кожної країни, Китай наголошує, що порятунок їхньої економіки та домовленості з Китаєм про поступки можуть з часом призвести до того, що європейці перестануть пов’язувати підтримку Китаєм Росії з двосторонніми відносинами. Китай бачить ситуацію, коли на тлі розбіжностей він може продавити вигідні для себе рішення у відносинах з ЄС.

І це дуже поганий сигнал для європейців, які думають, що Китай можна переконати якимись активними діями або підтримкою. У Китаю зовсім інші стратегічні цілі. Ми не бачимо жодних сигналів, що він збирається відмовитися від активної співпраці з Росією. Навпаки, ситуація розвивається так, що Китай тисне на кожну країну окремо, тисне на США тими важелями, які в нього є, і використовує ситуацію для просування власних інтересів.

АЛЕКСІЙ БУРЯЧЕНКО: Макрон стає єдиним посередником між Китаєм і Європою

— Китай, ця давня культура і конфуціанська традиція, демонструє вміння чекати. Це їхня сильна сторона: вони не метушаться, ведуть традиційну дипломатію, розуміючи, що час грає на них.

Зараз для Європейського Союзу настав критичний період. Європа намагається балансувати інтереси заради власного виживання. Так, є торгівельна угода зі США, але вона вигідна передусім американській стороні. І на тлі загроз з боку Росії в Європі до кінця не розуміють, чи виконуватимуть США зобов’язання за п’ятою статтею НАТО. Це питання залишається підвішеним.

Рютте нещодавно спитали, що Європа робитиме, якщо США зупинять постачання Україні в межах ініціативи PURL, навіть якщо гроші європейські. Плану Б немає — і це показник масштабу ризику. Тому Макрон зараз виявляється мало не єдиним європейським лідером, який має реальний мандат і амбіції вести переговори з Сі Цзіньпіном.

На наших очах відбувається важливий геополітичний момент. Можливо, формується якесь нове “євразійське” об’єднання: Європа та Азія десятиліттями були розділені протиставленням демократії та автократії, але тепер Макрон намагається відігравати об’єднувальну роль на тлі політики США за Трампа. Вашингтон охочіше говорить з Росією, ніж з Європою та Україною, і фактично підштовхує Європу та Україну до невигідного завершення війни, але не до справедливого миру.

Макрон у Китаї наголошує: ризики глобальні, це не регіональний конфлікт. Від того, як закінчиться війна, залежать логістика, міграція, економіка, продовольча безпека. Україна глибоко інтегрована у світові мережі, і це вже довела зернова криза 2022 року, коли перекрита акваторія Чорного моря спричинила голод у низці країн.

Макрон, як здається, намагається збалансувати вплив США в Європі через Китай. Він заявив Сі Цзіньпіну: “Ми повинні продовжити мобілізацію заради миру і стабільності”. І, судячи з усього, він хоче, щоб Китай брав участь у наступному раунді потенційних переговорів, і тим самим втягнув Європу в процес, де її досі не бачать ні США, ні Росія.

Серйозних гравців у Європі зараз фактично двоє — Франція і Німеччина. Але Німеччина обмежена історичними рамками та слабкою “оборонкою”. Франція ж — ядерна держава з дієздатною армією. Тому саме Макрон може стати посередником між Китаєм, США і Європою.

Україна також правильно робить, що веде комунікацію на двох треках: зі США за їхнім планом і водночас з європейцями — для виходу на китайський канал. Геополітична ситуація змінюється, і це може серйозно вплинути на майбутній переговорний процес. Ми не знаємо, у якій конфігурації він відбудеться, але розуміємо, що маємо посилюватися і шукати будь-які дипломатичні механізми.

Китай, хоча й тіньовий, надзвичайно впливовий гравець. І якщо через Францію посилюється європейська позиція, посилюється й українська. Наш голос разом із голосом Європи звучить найгучніше — і передусім для Сполучених Штатів Америки.

ЛЮДМИЛА ПОКРОВЩУК: Китай хоче грати глобальну роль — і час працює на нього

— Певні угоди між Францією і Китаєм зараз активно обговорюються. Недаремно разом із Макроном поїхали шість міністрів і велика делегація підприємців. У ті ж дні проходив китайсько-французький промисловий комітет, на якому розглядалося безліч економічних питань. Це особливо важливо, враховуючи, що цього року Китай збільшив мита на п’ять років для імпортних брендів, і до 90% цих позицій припадали саме на французькі компанії. Тому Францію дуже цікавили економічні домовленості — так само як і Китай, який прагне розширювати товарообіг з Європою.

Китай хоче поглиблювати свою присутність у Європі, але розуміє, що переговори з Брюсселем складні через бюрократичність. Тому на арену виходять головні гравці — Макрон і Німеччина. Це двосторонній процес: Китай веде розмову з ними, щоб впливати на позицію всього Європейського Союзу. Триденний візит включав не лише офіційні зустрічі, але й численні неофіційні контакти двох лідерів, що особливо відзначили французькі й китайські видання.

Макрон розраховує, що, позиціюючи себе як лідера Європи, він зможе обговорювати й питання війни РФ проти України. Він розуміє, що важелі впливу на Росію зараз є у Китаю. Про це говорив навіть Трамп, який наголошував, що товарообіг РФ і Китаю величезний, і саме Пекін здатен впливати на Кремль. США також намагаються залучити Китай до переговорного процесу, але Європа бачить ризик опинитися осторонь, тоді як на неї хочуть перекласти економічний тягар.

Європейці прагнуть залишатися суб’єктним геополітичним гравцем. Вони розуміють, що для розв’язання війни їм необхідний Китай, який охоче розмовляє саме з Францією через сильну економічну зацікавленість. Франція для Китаю — важливі “ворота в Європу”. Після великої угоди Франції з Індією Китай також зацікавлений у власних домовленостях через Париж, включаючи просування договору про відкриту торгівлю.

Європейському Союзу через Макрона важливо лобіювати питання безпеки, тому що агресія Росії зростає, а адміністрація Трампа не дає гарантій, що Європа буде захищена в межах Альянсу. Тому Європа намагається формувати нову архітектуру європейської безпеки та шукає шлях розв’язання війни, якщо США не готові повноцінно брати участь.

Європейці хочуть втягнути Китай у переговорний процес, розуміючи, що він може вплинути на Росію — не прямим тиском, а демонстрацією своєї залученості. Сі Цзіньпін уже заявив, що Китай готовий приймати “конструктивну роль” в урегулюванні війни.

Пекін тримає дипломатичну дистанцію, але розуміє, що чим довше він залишається осторонь, тим вищий ризик, що його місце займуть інші гравці. Китай прагне стати глобальним регулятором, тому йому важливо бути присутнім і в питанні війни РФ проти України.

Разом з тим Китай не може повністю стати на бік Росії. Він підтримує РФ товарами подвійного призначення, але офіційно це заперечує. Москва боїться, що Китай використовуватиме її як розмінну карту у відносинах із США та Європою. Китай не відмовиться від Росії як сировинної бази, але й не дозволить їй посилитися до рівня конкурентного гравця в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Ситуацію ускладнюють територіальні суперечки Росії з Японією та спроби Китаю тиснути на Токіо. Китай може використовувати РФ, щоб створювати Японії “невеликі неприємності”, не переходячи до серйозних воєнних дій.

Таким чином, Китай здатен тиснути на Росію з різних питань, включаючи війну РФ проти України. Європа хоче отримати від Китаю хоча б мінімальні кроки — наприклад, зимовий мораторій, запропонований Макроном. У Китаю зараз величезні інтереси в Європі, і він прагне зайняти позиції США, поки Америка ослаблена. Китайські інститути та аналітичні центри активно працюють, і Пекін тепер краще розуміє, як заходити в регіони, де знижується вплив Вашингтона.

ДЕНИС КУЗЬМІН: Китай торгує впливом на Путіна в обмін на поступки ЄС

— Візит Макрона до Китаю потрібно розглядати в контексті його попередньої поїздки до Пекіна. Цього разу рівень зустрічі був значно вищим: розширена делегація, участь представників французького бізнесу, візити до інших регіонів Китаю, що є особливим знаком престижності.

Відносини Китаю з Європейським Союзом сьогодні — одні з центральних у світовій економіці. Поточна лінія Китаю небезпечно збігається зі спробами Росії внести розбіжності в країни Західної Європи. Для Китаю зручніше домовлятися окремо з Францією, Німеччиною або Великою Британією, ніж з Європейським Союзом загалом, який пов’язаний процедурами та обмеженнями.

Франція відкрито демонструє прагнення ухвалювати самостійні рішення, виводячи торгові відносини з Китаєм за рамки контексту війни в Україні. Німеччина залишається економічним локомотивом ЄС, однак Франція зберігає власний стратегічний потенціал — ядерну тріаду, авіаносець, велику промисловість. Китай хоче розширити доступ своїх електромобілів і інвестицій у Європу. Це особливо б’є по Німеччині. Китай намагається домогтися моделі “ми купуємо аеробуси, ви знімаєте бар’єри на китайські електромобілі”, що розхитує загальноєвропейську позицію.

Кожен новий візит показує: Китай посилюється і все впевненіше почувається у діалозі з Європою, уникаючи зайвих поступок. Європа ж прагне зберегти позиції глобального гравця поруч зі США і Китаєм, але вплинути на Пекін, на жаль, майже не може. Китай може впливати на Росію в переговорах зі США, але можливості Франції та Німеччини впливати на Китай украй обмежені.

Китай використовує свій вплив на Путіна як предмет торгу з Євросоюзом: “Дайте нам доступ на ваші ринки — і ми поговоримо з Росією інакше”. Європа на такі умови не піде: вона намагається захиститися від надмірного китайського впливу, але повністю без Китаю існувати теж не може. ЄС залишається найважливішим ринком для Китаю: якщо Європа ослабне, Китай втратить ключовий ринок збуту.

Економічний баланс ЄС тримається на компромісі Франції та Німеччини. Якщо вони домовляться, загальна позиція союзу щодо торгівлі з Китаєм буде сформована. Українська війна стане одним з обов’язкових пунктів усіх переговорів — між ЄС і Китаєм, між Китаєм і США, між ЄС та азійськими країнами.

Відносини ЄС і Китаю, ймовірно, будуть ускладнюватися. Китай добивається більш відкритих європейських ринків, але ЄС уже пішов на великі поступки США, і нові поступки Китаю буде проводити важко. Якщо співпраця Китаю з Росією бодай не посилиться, це вже можна буде вважати успіхом Європи. Повного ослаблення Росії ніхто — ні Китай, ні США, ні Європа — не планує.

Європа залишається ослабленим, але ще багатим і впливовим гравцем. Тому візити й переговори тривають: у Європи є ресурси й підстави зберігати роль на світовій арені.

Сі Цзіньпін намагається одночасно вибудувати відносини з Францією, Німеччиною і ЄС, відділяючи цей трек від війни в Україні. Повністю відділити не вдасться, але він має рацію в одному: Європі давно пора ухвалювати самостійні стратегічні рішення. Якщо ЄС хоче розширюватися — потрібно діяти. Якщо боїться — потрібно чесно про це говорити.

Позиція Китаю може стати поштовхом для “струсу” Європи. Більш активна Європа як глобальний торговий гравець посилює свої позиції і перед Путіним, і в підтримці України. У цьому є певний позитив.

В’ЯЧЕСЛАВ ЛІХАЧОВ: Китаю вигідне продовження війни, і він не поспішає тиснути на Путіна

— На початку року в Пекіні справді було занепокоєння тим, що нова стратегія адміністрації США може спробувати відірвати Росію від Китаю. Але зараз ці побоювання ослабли. Трамп не робить рішучих кроків і не пропонує Росії нічого, що могло б переважити її нинішнє партнерство з Китаєм. У США немає торгівлі з Росією, їм нічого запропонувати, а залежність Росії від Китаю, сформована за чотири роки повномасштабної агресії, не може бути похитнута порожніми заявами.

Китай спокійний: Росія перебуває в його орбіті впливу і виконує роль “тарана” для руйнування міжнародного порядку. Китаю вигідна модель співпраці, за якої Росія — джерело наддешевої сировини та ринок збуту, звалище для надлишків китайських товарів. Ця модель стійка, і Китай не боїться, що Росія перейде на бік США. Протистояння Росії із Заходом стало стратегічним.

Китай не зацікавлений у завершенні війни: йому вигідне її продовження. Нова доктрина США фактично залишає Східну півкулю без американської уваги, передаючи Азію під контроль Китаю, а це повністю влаштовує Пекін. Китай не бачить загрози моделі відносин з Росією.

Економічна залежність Росії від Китаю величезна, але уявлення про Путіна як про васала перебільшене. Ймовірно, Путін дезінформував Сі, обіцяючи коротку війну. Проте Китай традиційно не втручається в політичні рішення залежних країн і не обмежує їх у веденні воєн, якщо це не заважає економічній вигоді.

Сі міг би натиснути на Росію, оскільки вплив Китаю незрівнянно вищий, ніж у будь-якої іншої держави, і здатність Росії продовжувати війну повністю залежить від Китаю. Але Сі цього робити не буде: у нього немає стимулів.

Ні Макрон, ні інші європейські лідери не можуть запропонувати Китаю нічого, що було б вигідніше за дешеву російську сировину.

Відносини ЄС і Китаю ускладнені торгівельною “пів війною”, особливо після того, як Трамп зруйнував колишні правила міжнародної торгівлі. Європейські товари надто дорогі, і Європі складно конкурувати. У таких умовах просити Китай про щось значне — вкрай слабка позиція.

Санкції проти “Лукойла” і “Роснефти” поки не набули чинності. Трамп традиційно висуває погрози, але потім відкладає їх реалізацію. Китай не боїться цих санкцій: питання російської нафти взагалі не порушувалося на переговорах Сі та Трампа.

Обсяги торгівлі США і Китаю настільки величезні, що постачання російської нафти — лише піщинка. Китай не відчуває тиску; навпаки, він отримує російську нафту з іще більшою знижкою.

Санкції подовжують логістику, збільшують роль посередників, але Китаю це вигідно — він купує дешевше, ніж будь-коли. Постраждає російський бюджет, що добре, але зниження доходів поки не критичне: Росія все ще здатна фінансувати війну, а Китай залишається надійним покупцем.

Читайте також: Сировинний додаток Пекіна: що приховує економічна співпраця РФ з Китаєм і як Путін перетворюється на васала Сі