Імперія брехні: казки Путіна про мову, Крим, мир і НАТО

15 березня в Росії стартує фарс під назвою “вибори президента”. І хоча переможець заздалегідь відомий, кремлівські пропагандисти і політтехнологи вже почали “накачувати” росіян міфами про “великі звершення” держави і правлячого режиму.

Ці наративи — не нові. Вони вигадані десятки років тому, але так міцно вкоренилися у свідомості населення, що підмінили собою реальність. Про те, як росіян змусили забути історію своєї країни, розповіла кореспондентка Ксенія Барвіненко в “Спеціальному репортажі” на телеканалі FREEДОМ.

Міф про захист російськомовних

“Границы России не заканчиваются”. Ця фраза, виголошена диктатором Путіним 2016 року на врученні премій Російського географічного товариства, стала притчею во язицех. Адже стала підтвердженням, ймовірно, найбільш імперського кремлівського міфу. Під його прикриттям Москва розв’язала не одну війну…

“Русский мир объединяет всех, кто считает себя носителем русского языка”, — ще одна фраза, за якою стоять тисячі смертей.

Про те, що хвалений “русскій мір” ґрунтується на руїнах Маріуполя, Бахмута, Мар’їнки і десятків інших міст і сіл, які Росія стирає з лиця землі в спробі окупувати, Путін замовчує. Як і про десятки тисяч людей, які загинули від російських авіабомб, ракет і снарядів… Їхні вбивства в Кремлі виправдовують міфічним захистом російськомовних.

“Історія про захист російськомовних зіграла у зворотний бік, особливо в країнах Балтії: у Латвії, Литві, Естонії. Подумали про “захист” російськомовних — йдете захищати кудись на Донбас. Нам такого дива не треба, сказали балтійці”, — каже політолог Борис Тизенгаузен.

Справедливу вимогу — знати мову держави, в якій живеш, кремлівська пропаганда одразу охрестила проявом русофобії. І кинулася погрожувати… війною.

“Ви, три балтійські нацистські країни, хочете нам, російським людям, заборонити говорити своєю мовою. Ми зараз візьмемо і введемо війська для захисту російськомовного населення — 40% у Латвії”, — погрожував пропагандист Володимир Соловйов.

Погрози путінських “ланцюгових псів” уже нікого не лякають. І свого рішення повернути додому тих, хто не спромігся вивчити державну мову, країни Балтії не змінили. Але звідки з’явилося стільки так званих “російськомовних”? Відповідь проста — русифікація. Особливо за часів Радянського Союзу.

Школи, в яких викладали не російською, закривалися. Радянський режим забороняв книжки не російською. Людей — депортували, як наприклад кримських татар. Або морили штучним голодом, як, наприклад, українців. А в їхні домівки переселяли росіян. Усе для того, щоб через десятки років уже новий режим міг заявити свої права на суверенну державу під приводом єдиної мови.

“Російська мова — це така тонка доріжка для Путіна, щоб пройти туди, де когось “ущемляють”. Але з Україною вже все, можна забути. А от Придністров’я, де прекрасно живе російська мова, де стоїть російський військовий контингент, це може стати новим осередком. Тому будуть розгойдувати ситуацію”, — міркує Тизенгаузен.

Але поки Путін і його свита носяться з міфом про “велику і єдину” мову, самі громадяни її не знають.

Тива, Дагестан, Чечня, Якутія — п’ята частина населення цих регіонів не розмовляє російською.

“Якою мовою розмовляє глава Чечні Рамзан Кадиров? Він і чеченської не знає, і російської не знає”, — констатує політолог.

Але кремлівським глашатаям це не завадило міфологізувати Кадирова мало не до рівня національного героя. Як і тувинців, яким пропагандисти приписують талант шифрувальників. Хоча ще кілька років тому цих же тувинців ненавиділи, а їхню мову висміювали і забороняли.

Міф про руський Крим

Простежити всі кульбіти кремлівської пропаганди можна на міфі про Крим.

Десять років тому, одразу після окупації українського півострова і псевдореферендуму, Путін заявив, що “Крим завжди був і залишається невід’ємною частиною Росії”.

Диктатору вторили і вірнопіддані пропагандисти. Росіяни ж покірно аплодували “завойовнику” і планували відпустки на окупованих берегах українського півострова. І вже ніхто й не згадував, що роками раніше і диктатор, і його глашатаї заперечували ідею окупації Криму.

Але переписати історію і своєї, і сусідньої держави путінському режиму виявилося нескладно.

Населенню кинули кістку у вигляді міфу про “споконвічно російську землю”, і народ його вдячно проковтнув. Але цифри говорять голосніше, ніж російська пропаганда. Аналітики Chatham House у відповідь на цей наратив підрахували, що у складі Росії Крим перебував лише 168 років, “менш як 6% його письмової історії з IX століття до нашої ери”.

“Це розраховано на те, що ну зараз люди себе не обтяжують знанням історії. Але якщо говорити цифрами, фактами, то Крим ніколи не був російським. Крім того, що він був анексований 1783 року. І з того моменту можна говорити, що певний період півострів перебував під контролем Москви. І за цей період на кримську землю і особливо на долю кримських татар прийшли найстрашніші біди”, — розповів голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

Після закінчення Другої світової війни Сталін оголосив кримських татар пособниками нацистів. І хоча весь світ розумів, що це наклеп, радянський режим наказав депортувати сотні тисяч людей у віддалені райони Радянського Союзу. Людей перевозили, як худобу в товарних вагонах, майже 8 тисяч людей загинули в дорозі.

Кримських татар видавлювали з півострова, щоб заселити росіянами, і як у випадку з мовним міфом претендувати на нібито повернення своїх людей додому.

Варто зазначити, що цей варіант міфу про Крим призначений на західну аудиторію.

Внутрішньому споживачеві ж згодовували простіший варіант про те, що Хрущов подарував Україні Крим. Нібито 1954 року радянське політбюро відписало півострів.

Але в офіційних документах ви не знайдете жодної згадки про “подарунок”, адже це брехня. А ось правда: “З огляду на територіальне тяжіння Кримської області до Української РСР, спільність економіки і тісні господарські та культурні зв’язки між Кримською областю та Українською РСР, рада Міністрів РРФСР постановляє: вважати доцільним передати Кримську область зі складу РРФСР до складу УРСР”. Це витяг із рішення президії ЦК КПРС 25 січня 1954 року.

Спільність економіки та культурні зв’язки — причини, через які, незважаючи на роки російської окупації, Крим залишається українським і обов’язково повернеться по-справжньому додому. Як і захоплені Росією частини Луганської, Донецької, Запорізької, Херсонської та Харківської областей.

Міф про миролюбну Росію

Паралельно з імперськими міфами Кремля часто йдуть “байки” про російську миролюбність. Навіть після повномасштабного вторгнення в Україну кремлівські чиновники, пропагандисти і навіть церковники твердили мантру, що Росія ніколи першою ні на кого не нападала.

Але за 33 роки свого існування РФ розв’язала або спровокувала 6 воєн.

У 1992 році окупувала частину незалежної Молдови. Того ж року Кремль спровокував Абхазьку війну.

Через два роки сталася Перша російсько-чеченська війна, щоб не допустити незалежності регіону. Не зумівши вперше підпорядкувати собі Чечню, 1999 року Москва розпочала Другу чеченську війну.

У 2008 році під приводом захисту населення Кремль спровокував російсько-грузинську війну. Росіяни вторглися з територій сепаратистських Південної Осетії та Абхазії. Протягом п’яти днів російські літаки завдали понад 100 ударів по грузинських містах. Бомби скидали на цивільні об’єкти, вбиваючи і ранячи невинних людей. За 6 днів війни загинули 170 російських військових та їхніх найманців.

За таким самим сценарієм Росія напала і на Україну 2014 року. Анексувавши Крим і створивши в Донецькій і Луганській областях сепаратистські так звані “республіки”, Кремль ввів війська в Україну під приводом захисту народу. Шість воєн за 33 роки не дуже-то тягнуть на реноме “миролюбної країни”.

Спотворювати історію путінський режим навчився у радянського

“Був ще, звичайно ж, міф про те, що Радянський Союз — це найбільш миролюбна держава. Ось є імперіалістичний світ, який мріє про те, щоб постійно організовувати війни і воювати. І є Радянський Союз, який мріє завжди жити в мирі. Усі загарбницькі війни, а їх було дуже багато, потрібно було пропагандистськи, ідеологічно підводити під цю концепцію миролюбного Радянського Союзу. Під час вторгнення в Афганістан Радянський Союз теж не оголошував у жодному разі війну Афганістану, а ввів туди, як було сказано, “обмежений контингент радянських військ””, — пояснив доктор історичних наук, дослідник новітньої історії Росії Юрій Фельштинський.

Тому й повномасштабне вторгнення в Україну Путін завуалював під “спецоперацію”. Щоб і обслузі режиму, і закоренілим “z-патріотам” не довелося зізнаватися у власній злобі та кровожерливості.

“У російського керівництва сьогодні установка або повернення в Радянський Союз, або на будівництво нової Російської імперії. Тому міф цей живий виключно тому, що це односторонній виплеск інформації. І в Росії сьогодні контролюється преса, немає вільного телебачення, немає свободи слова. Немає свободи виборів. Усі ці міфи публікуються в російських підручниках, які теж друкуються керівництвом РФ. Нещодавній новий підручник для 11-х класів — абсолютно чудовий твір, тому що там взагалі немає жодного слова правди”, — сказав Фельшинський.

Зате є фірмова кремлівська пропаганда. Наприклад, про те, як НАТО нібито обіцяло РФ не розширюватися на схід. Саме цей міф став одним із приводів російського вторгнення в Україну.

Міф про зраду НАТО

Чи справді в Альянсі щось обіцяли росіянам? Щоб розібратися в цьому, повернемося на 34 роки назад — у 1990 рік. Кінець холодної війни… У світі — два військово-політичні альянси: НАТО та організація Варшавського договору, на лідерство в якому претендував СРСР.

До розпаду країни рад залишається менше року.

“Були політичні консультації, які велися між Брюсселем і Москвою. Очевидно, в якийсь момент озвучувалося, що насправді у НАТО немає якоїсь стратегічної мети наближатися до кордонів Радянського Союзу. Не було підписано жодного документа між російським урядом або російською стороною та офіційно Північноатлантичним альянсом про те, що НАТО зобов’язується не приймати до свого складу країни Центральної та Східної Європи”, — пояснив експерт із міжнародної безпеки Фонду “Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва” Тарас Жовтенко.

Тобто консультації були, але обидві сторони розуміли, що підписання подібних договорів — то шлях до нової світової війни.

Перше розширення НАТО на Схід відбулося 1999 року, через 9 років після розвалу Радянського Союзу, і як наслідок Варшавського договору. І навіть тоді в російського президента не було претензій до Альянсу. Коли стало відомо, що Польща перша збирається вступити до НАТО, Борис Єльцин сказав: “Це ваша справа”.

І тільки в нездоровій фантазії кремлівського диктатора і його свити міфічний договір між НАТО і Росією існує. Хоча, може це просто образа і заздрість?

“Був момент, коли ваш покірний слуга просто висловив припущення, а може нам до НАТО вступити. Але ні, в НАТО така країна не потрібна”, — висловився одного разу Путін.

Щоб оцінити всю абсурдність російської пропаганди, важливо згадати, як і навіщо створювався Північноатлантичний альянс.

Після закінчення Другої світової війни над світом нависла нова загроза: повоєнний реваншизм у Німеччині, агресивна політика СРСР спонукали цивілізовані країни шукати новий формат колективної безпеки. Саме цим форматом стало створення НАТО. Альянс був створений виключно для захисту країн-учасниць.

“П’ята стаття, говорить системі колективної безпеки НАТО. Альянс може бути мобілізований тільки в одному єдиному випадку — якщо одна будь-яка з країн-членів НАТО опиниться в обставинах збройної агресії з боку третьої держави. Тобто поки на НАТО не нападають, НАТО не може просто фізично, юридично, політично скористатися своїм колективним оборонним ресурсом”, — нагадав Жовтенко.

Але для кремлівської пропаганди “вороже НАТО” стало зручним прикриттям для того, щоб на шкоду добробуту громадян нарощувати військову міць.

“Російським правлячим елітам важливо підтримувати міф про НАТО як про агресивний союз, який спрямований проти Росії і підступно наближається до російських кордонів. Відповідно, насамперед потрібно приділяти увагу тому, що стосується питань оборони, виробництва озброєнь, агресивних війн обов’язково на сусідніх суміжних територіях, тому що це єдиний спосіб якось “захиститися”. Це дуже примітивний спосіб пояснити російському населенню, чому в країні не до кінця відрегульована економіка, чому соціальне забезпечення на дуже низькому рівні. Нібито зараз важкий час, потрібно протистояти зовнішнім програмам. Але потім, коли ми всіх переможемо, звісно ж, ви всі будете жити заможно і щасливо”, — пояснив Жовтенко.

Спойлер — не будете. Адже у відповідь на агресію Росії цивілізований світ застосував безпрецедентні економічні санкції.

Міфи не виправдають санкції

Міжнародні резерви держави заблоковані. Деякі банки відключені від системи SWIFT. Для російських енергоресурсів встановлено стелю цін, країна-бензоколонка недоотримала майже чверть доходів.

“Якщо ми говоримо про самі компанії, нафтогазовий сектор у Росії, то їхній виторг за дев’ять місяців упав на 41% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Тільки енергетичні санкції, за нашою оцінкою, коштували Росії недоотриманих 100 мільярдів доларів з початку повномасштабного вторгнення. Хочу зауважити, що вони на наступний рік планують зіставні витрати на війну. Але ми вже в них забрали 100 мільярдів”, — розповіла керівниця санкційного напряму KSE Institute Юлія Павицька.

Тож, щоб продовжувати війну, Кремлю довелося порізати витрати на освіту, науку, охорону здоров’я. І поки кремлівські пропагандисти намагаються вкоренити у свідомості росіян ще один міф про те, що втрат у країні від санкцій немає, фундамент російської економіки — видобуток енергоресурсів — дав тріщину.

“Виробники і видобувні компанії стикаються з проблемою, що західні запчастини, які вони використовують під час видобутку нафти і газу, вони у них закінчуються. Відповідно, вони змушені переходити на власні альтернативні запчастини, які, швидше за все, є не такими якісними. І це буде надалі руйнувати їхні можливості виробляти і видобувати таку кількість енергоресурсів. Відповідно, ми вдарили по довгострокових енергетичних спроможностях Росії”, — розповіла Павицька.

Нестачу західних комплектуючих Кремль намагається компенсувати “сірим” імпортом. Фактично як човники в 1990-х роках. Тільки в картатих сумках — не джинси з Туреччини, а мікросхеми і чіпи з азіатських і арабських країн. Але ці деталі йдуть не в мирні галузі, які допоможуть економіці не розвалитися, а на війну, щоб поповнити вичерпний запас ракет і безпілотників.

Міф під назвою “санкції не працюють” розбивається практично щодня. Ефективність обмежень добре видно за доходами нафтогазової галузі, за падінням курсу рубля, за дефіцитом товарів і ліків, за кількістю поломок цивільних літаків і надзвичайних ситуацій на підприємствах.

Нова реальність, що настала після початку цинічної повномасштабної війни проти України, вже руйнує всі міфи Кремля, які створювалися роками. На зміну старим прийдуть нові, актуальні — про велич держави та її сильного лідера. Але якщо копнути трохи глибше, ілюзія тут же розсипається. І стає видно правду. На місці колись успішної держави — криваве королівство кривих дзеркал, під керівництвом диктатора і міжнародного злочинця.

Читайте також: Ілюзія величі: розбір кремлівської ідеології та міфів про Путіна