Ілюзії закінчуються: чи змінить Трамп стратегію щодо Росії та України

Президент США Дональд Трамп закликав главу Кремля Володимира Путіна продемонструвати готовність до припинення вогню в Україні. Про це американський лідер заявив, коментуючи ситуацію з обстрілами українських міст, що тривають.

Трамп висловив розчарування ракетними ударами з боку Росії та підкреслив, що сумнівається у щирості намірів російського диктатора завершити війну.

Після зустрічі у Ватикані та хвилі російських атак

Сьогодні, 28 квітня, Трамп поділився враженнями від зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським, яка нещодавно відбулася у Ватикані. За його словами, Зеленський “став спокійнішим”.

“Це була дуже хороша зустріч. Він хоче зробити щось важливе для своєї країни. Він багато працює. Що буде далі — побачимо. Він знову сказав мені, що йому потрібно більше зброї, але він говорив про це від самого початку”, — додав глава Білого дому.

Щодо Путіна Трамп став висловлюватися жорсткіше.

“Я хочу, щоб він припинив стріляти, сів за стіл переговорів і підписав угоду. Думаю, у нас є умови для укладення домовленості. Я хочу, щоб він поставив підпис, поклав край цій війні і просто повернувся до нормального життя”, — заявив президент США.

Як повідомлялося, перед церемонією поховання Папи Римського Франциска 26 квітня відбулася коротка зустріч президента України з американським лідером. Переговори тривали 15 хвилин. Їхні подробиці жодна зі сторін офіційно не оголосила. Білий дім назвав зустріч “дуже продуктивною”, а Володимир Зеленський — “символічною”.

“Хороша зустріч. Сам на сам встигли обговорити багато питань. Сподіваємось на результат щодо всіх тем, які прозвучали. Захист життя наших людей. Повне і безумовне припинення вогню. Надійний і тривалий мир, який захистить від повторення війни. Дуже символічна зустріч, яка може стати історичною, якщо досягнемо спільних результатів. Дякую, президенте Дональде Трамп”, — повідомив Зеленський.

Дональд Трамп після цієї короткої зустрічі опублікував допис у соціальній мережі Truth Social. Він розкритикував останні удари Росії по мирних містах України та висловив сумнів, що російський диктатор Володимир Путін хоче завершити війну. Глава Білого дому висловив впевненість, що Росія не мала жодних причин для обстрілів цивільних об’єктів в Україні, та пригрозив посиленням санкцій.

Тим часом Сенат США висловив готовність запровадити вторинні санкції проти Росії, якщо Москва не зробить кроків до встановлення справедливого миру. Про це повідомив сенатор-республіканець Ліндсі Грем, зазначивши, що його ініціативу підтримали понад 60 сенаторів, а сам законопроєкт має двопартійну підтримку. Посилити тиск на Росію планує і Євросоюз: у травні ЄС розгляне 17-й пакет санкцій.

Законопроєкт про додаткові санкції проти Росії Ліндсі Грем анонсував ще у березні. Документ передбачає запровадження вторинних тарифів на імпорт з Росії, зокрема на нафту, газ та уран.

Яких змін очікувати від Білого дому — думки експертів

Чи зміниться американська політика щодо України після зустрічі Трампа і Зеленського? Як відреагують США і Європа, якщо Москва продовжить удари по цивільних цілях в Україні? Чи може тиск Вашингтона реально змусити Кремль піти на поступки? Чи буде Росія сприймати ультиматуми серйозно без реальних санкційних кроків? На ці та інші запитання в ефірі телеканалу FREEДОМ відповіли:

• Михайло Подоляк, радник глави Офісу президента України;
• Дмитро Левусь, політолог-міжнародник, директор Центру суспільних досліджень “Український меридіан”;
• Олег Лісний, президент Аналітичного центру “Політика”;
• Ярослав Телешун, кандидат політичних наук;
• Тарас Загородній, керуючий партнер Національної антикризової групи.

МИХАЙЛО ПОДОЛЯК: Неможливо просто попросити Росію укласти з нею договір

— З одного боку, Сполучені Штати все одно залишаються нашим партнером, і ми маємо наполегливо продовжувати з ними працювати — пояснювати картину світу, яка сьогодні склалася внаслідок цієї війни, і пояснювати причини цієї війни. Нашим американським партнерам потрібно пояснювати, що для Росії існування у стані війни — це природна позиція, в якій вона може перебувати, тому що без війни РФ матиме суттєві внутрішні проблеми.

Американські партнери чомусь вважають, що Росія — раціональна країна, і з нею можна буде досягти якихось угод, домовленостей тощо. Насправді це неможливо, враховуючи той тип держави, який сьогодні існує в Росії.

Трамп побачив, що в Європі існує єдність, практично тотальна, за винятком, можливо, Угорщини та деяких країн, які не є членами Євросоюзу, але належать до Європи. Єдність в оцінці того, що таке Росія, які справжні мотиви цієї війни і які ризики та загрози несе РФ для Європи.

Відповідно, Сполученим Штатам доведеться зробити вибір. Або ми продовжуємо бути партнерами — мається на увазі європейські країни і США. Або вступаємо в часткову політичну конфронтацію через ситуацію у Східній Європі, тобто через війну в Україні. Трампу доведеться переоцінити багато аспектів — первинні оцінки, мотиви війни і те, що відбувається в Європі загалом.

Ми знову прийшли до того, з чого починали: попросити Росію про щось, укласти з нею договір лише тому, що всі втомилися від війни, неможливо. Росія не починала цю війну для того, щоб легко відмовитися від своїх цілей. Вона їх не досягла і не хоче зупинятися, оскільки перебудова країни у мирному напрямку для неї зараз не є доцільною.

Без застосування базових інструментів, інструментів примусу, нічого не буде. Путін має відчути два ставлення з боку Сполучених Штатів до Росії: це страх і економічний примус. Якщо цих двох інструментів немає, якщо страх і тиск відсутні, у нього тільки зростатиме впевненість, що для нього та його оточення далі буде лише гірше — у фінансовому, фізіологічному та інших аспектах.

Очікувати, що Росія добровільно відмовиться від своїх цілей, неможливо. Їхні вимоги до України не змінилися: відмова від суб’єктності, від можливостей союзів, від власних збройних сил, від територій і визнання за Росією права на агресію в майбутньому.

Путін діє демонстративно, тому що вважає, що не буде покараний, що з ним все одно готові говорити, що відповідальності не буде. Страх і економіка — це два фактори, які можуть його зупинити. Якщо говорити, що Путін нібито хоче миру, тоді як він завдає нових ударів по Києву, Дніпру, Харкову, — то це його “мир”.

Поки Путін не відчує страху за свою особисту долю, говорити про припинення вогню чи про завершення війни на справедливих умовах — безглуздо.

Європа й Україна це чітко розуміють. І дуже важливо, щоб і Сполучені Штати також почали чіткіше усвідомлювати справжню природу російської політики та війни.

ДМИТРО ЛЕВУСЬ: Путін продовжує тиснути на Трампа шантажем

— Коли стає очевидно, що в Білому домі втрачають терпіння, доводиться переходити до більш жорстких дій у бік Росії. А які це можуть бути дії — теж досить очевидно.

Слова самого Трампа, який після зустрічі із Зеленським написав про можливість запровадження вторинних санкцій, і ініціатива Ліндсі Грема, що явно виникла не на порожньому місці, — це досить показово.

У цей момент Росія починає займатися імітацією. Імітація проявилася у вигляді так званого пасхального перемир’я, яке, природно, не було перемир’ям і за годину в односторонньому порядку не оголошується. Бойові дії тривали, і це було більш ніж очевидно.

Росія нібито готова до переговорів з Україною без жодних умов. Це викликало певний ажіотаж: мовляв, подивіться, щось змінилося. Але буквально за добу почалися уточнення: “Ми готові без умов, але для цього мають припинитися постачання озброєнь”. Це тиск на американську сторону, щоб не просто скоротити свої постачання, а ще й запровадити ембарго на постачання зброї Україні.

Крім того, заява про те, що північнокорейські війська дійсно брали участь у війні, хоча це і не було особливим секретом, — теж елемент шантажу. Пхеньян офіційно підтвердив свою залученість, натякаючи, що Північна Корея може розширити військові дії в Азійсько-Тихоокеанськjve регіоні. Це своєрідна відповідь на заяви Білого дому щодо намірів Трампа відновити контакти з Кім Чен Ином.

Усе досить передбачувано. Росія спочатку імітує добру волю, а потім починає висувати умови і залякувати новими погрозами.

Я думаю, що певний час такі окреслені рамки зберігатимуться. Загалом найближчим часом ми навряд чи побачимо інші умови з боку Путіна, передані через Сполучені Штати. Поки що все залишиться так, як є.

Мабуть, у цьому контексті це й буде максимумом на цей час.

Виходячи з поведінки Росії, можна припустити, що до 9 травня вона знову спробує продемонструвати якусь імітацію миролюбства. Це частина тактики: не давати підстав оточенню Трампа, яке усвідомлює реальну ситуацію, посилювати тиск на Росію.

Імітація триватиме. Реального руху до миру ми навряд чи побачимо. Саме так і потрібно сприймати те, що відбувається: орієнтуватися не на заяви, а на реальні дії. Заяв багато щотижня, і вони абсолютно різні. Але реальна ситуація залишається головним орієнтиром.

ОЛЕГ ЛІСНИЙ: Дедлайни Трампа вже не працюють

— Зараз Путін намагається водити Трампа за ніс і виграти час. А якщо такий співрозмовник зникне — що робити далі? Час не зупиняється, бажання не реалізовані.

Тому Росія балансує на межі й робить це досить уміло: Трампу поки що це заходить, хоча він уже починає нервувати. Але Путіну та його команді вдається не перетинати ту межу, після якої Трамп міг би розсердитися. І тут у росіян поки що виходить.

Сполучені Штати, лякаючи виходом, порушують закон ультиматуму. Ультиматум має силу або загроза має дієвість лише тоді, коли вони виконуються.

Це вже не перший, і не другий, і не третій раз, коли звучить, що Сполучені Штати можуть піти, бо “це не їхня війна”. Проте ситуація в Римі показала, що ця війна — проблема світового масштабу. Коли президенти аплодували Україні, а Трампу — ні, Трамп мав би побачити, що щось іде не так.

Дедлайни Трампа вже не працюють. Визначення на кшталт “два тижні”, “три тижні” — це ми вже проходили, українцям це знайомо. Це ні про що. Керівник, який постійно переносить дедлайни, перестає бути тим, кому довіряють і кого бояться.

Максимум, що може зробити Трамп, — це економічний тиск. Але Путін у нього не вірить і нахабніє. Тому Трампу, щоб його почули, потрібно робити жорсткі кроки не тільки щодо України, як у нього, на жаль, добре виходить, а й щодо Російської Федерації.

Про те, що США, швидше за все, не вийдуть із процесу, свідчать такі моменти. Вони чудово розуміють, що навіть за 100 днів каденції їм нічого продати виборцю. Міжнародна політика провалена, потрібні якісь успіхи. Україна здавалася їм простішим варіантом, але це не так.

ЯРОСЛАВ ТЕЛЕШУН: Трамп використовує тактику тиску на обидві сторони, і настав час тиснути на Путіна

— Я був би обережним у прогнозах, чи зміниться динаміка, тому що пан Трамп часто заявляє одне, а робить інше. Тому подивимося, наскільки він зробив висновки після цієї зустрічі і чи зможе символічна зустріч у Римі трансформуватися в історичний складник.

Адміністрація Трампа діє за формулою, яка передбачає тиск на обидві сторони конфлікту для досягнення певної мети, запропонованої третьою стороною.

І за цією формулою медіації перший напрямок тиску — це тиск на союзника і більш близького партнера. Другий крок — тиск на опонента, щоб та сторона зрозуміла, що у неї немає шансів на перемогу. Як на мене, зустріч у Римі може бути індикатором завершення першої фази тиску США на Україну. І відповідно до теорії зрілості Хартмана, тепер можливий перехід до другої фази, де передбачається тиск на Москву з метою примусити її до миру.

Само собою, процес буде прискорюватися, оскільки у вівторок, 29 квітня, президент Трамп відзначатиме свої перші 100 днів на посаді, і йому потрібно буде відзвітувати про успішність цих 100 днів, зокрема у сфері зовнішньої політики. Тому можна стверджувати, що справді відбувся не стільки переломний момент, скільки певний етап.

У самому Білому домі триває боротьба різних груп впливу за те, яким чином вести переговорний процес і просувати ідею миру. Трамп уважно їх слухає і у своєму сприйнятті переходить від однієї позиції до іншої.

Що стосується інструментів тиску, то, як уже згадували представники Вашингтона, розглядаються вторинні санкції або заходи на кшталт додаткових податків на російські енергоресурси. Вашингтон розглядає різні варіанти того, як примусити Росію до миру. Які саме поступки та вимоги будуть висунуті Москві — покаже час.

Зустрічі українських функціонерів та офіційних представників США — це пошук червоних ліній Києва. План, озвучений Києвом за участю європейських партнерів у відповідь на американський план врегулювання, що просочився в ЗМІ, є свого роду відповіддю: що саме Київ хотів би бачити у тиску Вашингтона на Москву. Деякі пункти цього плану, ймовірно, ми побачимо як офіційні вимоги Вашингтона.

Повністю вийти з переговорного процесу Вашингтон, яким би не було бажання, навряд чи зможе, тому що це призведе до розриву відносин із найближчими партнерами — Європейським Союзом, Великою Британією та іншими країнами. Це був радше інструмент тиску на Україну та європейських союзників. Попри риторику США, я не вірю, що вони повністю вийдуть із переговорів. Так чи інакше, їхня присутність залишиться.

Після зустрічі у Ватикані з’явилися заяви, що Сполучені Штати готові розглядати свою участь в забезпеченні безпеки України. Поки що йдеться про логістичну підтримку та розвіддані, але це вже крок уперед.

ТАРАС ЗАГОРОДНІЙ: Білий дім лише з часом усвідомив свої помилки

— Навіть після зустрічі 28 березня було видно, що американці не отримали того результату, на який розраховували. Принаймні тоді вже можна було побачити, що вони фактично вимагали від Зеленського повернення до переговорів із ними та всього іншого.

Тож якщо у вас усі карти на руках, навіщо вимагати повернення Зеленського? Отже, карти є і в України. Далі ми бачили марні спроби переговорів із росіянами в Саудівській Аравії, коли вони сиділи там 12 годин.

Усе звелося до того, що американці “вперлися” в Європу. Виявилося, що без Європи і без України переговори американців із росіянами взагалі не мають сенсу, тому що росіяни вимагають від американців те, що ті дати не можуть. Наприклад, зняття санкцій.

Зняття санкцій Москва вимагає від Європи, а європейці висувають зустрічні вимоги. Далі американці були змушені переносити переговори на європейський майданчик. Насамперед ідеться про зустріч у Франції.

Я думаю, що в американців немає іншого виходу, як зрозуміти, що їхні прямі переговори з Росією не мають жодного сенсу. Без Європи й України ця конструкція не працює. Ба більше, вимоги Росії, Європи й України дуже сильно відрізняються.

І я думаю, що американці вже починають усвідомлювати: без участі України й Європи взагалі неможливо робити якісь кроки щодо припинення війни. Але на цьому проблеми не закінчуються. Наприклад, виявилося, що без Європи неможливо ефективно організувати торгівельну блокаду Китаю.

Громадська думка у США — на боці України, як серед республіканців, так і серед демократів. Консервативна преса досить активно критикує надмірну довірливість до Москви. І дедалі частіше лунають запитання безпосередньо до Трампа — чи не бачить він, що Путін його обманює.

Читайте також: Мирний процес щодо України: як надалі розгортатимуться події — думки експертів і глядачів FREEДОМ