Дрони, катери, ППО: якими результатами для України завершився черговий “Рамштайн”

4 червня в Брюсселі відбулася 28-ма зустріч Контактної групи з підтримки оборони України у форматі “Рамштайн”. На порядку денному були координація постачання озброєння та обговорення подальших кроків для посилення обороноздатності України.

Нова допомога, стара мета: у Брюсселі обговорили, як підтримка України наближає мир

З українського боку участь у зустрічі взяв міністр оборони Рустем Умєров. Президент Володимир Зеленський долучився до учасників по відеозв’язку та наголосив на необхідності посилення протиповітряної оборони. Він зазначив, що Україна готова виробляти системи ППО за ліцензією на власній території, а також закликав союзників інвестувати в українську оборонну промисловість, яка здатна додатково виготовити озброєння на суму до 18 млрд доларів. За словами Зеленського, така підтримка “змусить Росію сісти за стіл переговорів”.

У вступному слові міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус заявив:

“Путін не досяг жодної зі своїх стратегічних цілей, і військовий успіх Росії не є наперед визначеним і не очікується. Путін міг би покласти край цій війні вже зараз. Росія зазнає поразки, тому що хоробрі українці захищають свою країну і свою свободу, і тому що ми підтримуємо Україну в її обороні зброєю, боєприпасами, навчанням — усім, що їй потрібно”.

Міністр оборони Нідерландів Рубен Брекельманс анонсував новий пакет допомоги на суму 400 млн євро. До нього входять понад 100 суден, зокрема патрульні катери та транспортні засоби, а також 50 морських безпілотників, озброєння, датчики та обладнання для навчання персоналу. Основна мета — зміцнення безпеки в Чорному морі та забезпечення свободи навігації.

Генсек НАТО Марк Рютте на пресконференції наголосив, що підтримка України не має завершитися після війни.

“Нам необхідно досягти міцного і тривалого миру, і я високо ціную зусилля президента Трампа щодо його досягнення”, — сказав він.

Також він підкреслив, що Україна повинна мати все необхідне для захисту і в майбутньому:
“Путін має знати, що він більше ніколи не повинен намагатися атакувати Україну”.

Рустем Умєров підтвердив, що Київ докладає зусиль до просування мирних переговорів, однак з боку Росії стикається лише з ультиматумами.

“Україна хоче миру. Ми підтримали ініціативу президента Трампа ще в лютому. Україна постійно відправляє свої делегації на переговори, але ми бачимо, що наразі ультиматуми тривають”, — заявив він.

Перед початком засідання також стало відомо, що Велика Британія цього року виділить 416 млн євро на постачання 100 тисяч дронів в Україну у межах загального пакета на суму понад 5 млрд євро. Крім того, майже 300 млн євро спрямують на підготовку українських військових у рамках програми “Інтерфлекс”.

США на зустрічі представляв посол при НАТО Метью Уітакер. Він заявив, що Вашингтон очікує від союзників збільшення оборонних витрат до 5% ВВП і наголосив:

“Москва вже готується до наступного кроку. Ми бачимо, як Кремль намагається відновити свою армію. Союзники по НАТО повинні випередити Росію. У нас немає іншого вибору. Настав час”.

Генсек НАТО також нагадав, що Україна запрошена на майбутній саміт Альянсу в Гаазі й досі може розраховувати на членство.

“Рішення вашингтонського саміту надати українцям незворотний шлях до членства в НАТО — залишається чинним і сьогодні”, — підкреслив Рютте.

За його словами, лише за перші три місяці 2025 року союзники зобов’язалися надати Україні допомогу на суму 20 млрд євро, і на поточній зустрічі очікуються нові оголошення про постачання.

“Західноєвропейська компанія сьогодні анонсувала виробництво сучасних ракет проти Shahed в Україні. Велика Британія спільно з Україною вироблятиме ракети LMM та пускові установки. Rheinmetall будує в Україні новітні бойові машини Lynx (Німеччина). Наші підприємства вже виготовляють боєприпаси за ліцензією Nammo (Норвегія–Фінляндія). SAAB (Швеція), Kongsberg (Норвегія), KNDS (Франція–Німеччина), FFG (Німеччина) та Raytheon (США) — вже розширюють свою присутність в Україні”, — повідомив Умєров за підсумками зустрічі.

У Брюсселі, у штаб-квартирі НАТО, сьогодні, 5 червня, відбувається зустріч міністрів оборони країн Альянсу. Як повідомив глава оборонного відомства України Рустем Умєров, за результатами зустрічі до коаліції радіоелектронної боротьби приєдналися Бельгія, Швеція, Італія, Туреччина та Естонія. Оборонна підтримка України за данською моделлю буде масштабуватися до 1,3 млрд євро вже цього року. Сьогодні український міністр бере участь у Раді Україна — НАТО в межах зустрічі міністрів оборони Альянсу. 

Як змінюється архітектура підтримки України — огляд думок

Чому Європа змушена брати на себе лідерство в питанні підтримки України? Наскільки реальні перспективи членства України в НАТО після заяв на саміті? Що стоїть за ініціативою США підвищити оборонні бюджети країн НАТО до 5% ВВП? Як “Рамштайн” змінює роль і формат взаємодії союзників щодо України? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДOM відповіли:

• Анна Малкіна, докторка політичних наук, професорка КНУ ім. Тараса Шевченка;
• Ярослав Телешун, кандидат політичних наук.

АННА МАЛКІНА: Якщо безпека Європи опинилася під загрозою без участі США — це вже тривожний сигнал

— “Рамштайн” — це сьогодні одна з найефективніших платформ координації військової допомоги Україні.

Безперечно, це важливий складник війни, у якій Україна є жертвою. Тому те, що ці зустрічі не стали просто експериментами, а тривають уже понад три роки — дуже позитивно. Головне, щоб така координація зусиль і та допомога, яка виділяється, продовжувались, адже кожна зустріч тягне за собою нові пакети допомоги.

Усе це працює з позитивним знаком. Але що стосується переговорного процесу — тут, звичайно, більше підводних каменів і проблем.

Адже Росії, а точніше Путіну, насправді не потрібні ніякі переговори. Точніше, переговори йому потрібні лише як інструмент затягування часу. Тому вони публічно грають у своєрідну дипломатію.

Путін маніакально прагне отримати всю Україну — або всю окуповану, або всю підконтрольну, проросійську, пропутінську. І до реалізації такої мети ще дуже далеко, та й поки що не видно жодних зрушень.

Рішення могло б з’явитися, якби російську сторону дійсно вдалося посадити за стіл переговорів. Але мова йде не про підписання Україною акту капітуляції, а про справжні переговори. Це стало б можливим у разі перемог України на полі бою — наприклад, при повторенні операції, як у Харківській області.

Це саме те, в чому можуть допомогти Україні її союзники — і про що також ішлося в межах “Рамштайна”.

Сполучені Штати стали дуже ненадійним гравцем через досить радикальні зміни політики, яку реалізує адміністрація президента Дональда Трампа. Це не добре і не погано — це просто факт. Так працює демократія. Це не означає, що така позиція США залишиться назавжди. Але факт у тому, що Європу поставили в умови, коли її безпека має бути в її власних руках.

А ми ж розуміємо, що першу скрипку в НАТО грають саме Сполучені Штати Америки. Це стало своєрідним холодним душем, який змусив європейських лідерів перебрати на себе лідерство. Це, так би мовити, вимушене лідерство, яке поки що не дало серйозних результатів. Адже Європа — це не єдина держава з одним президентом і єдиним лідером. На жаль, цього немає, хоча про це часто говорять, обговорюючи слабкі місця Європи.

Зараз у ролі лідерів себе випробовують різні керівники: прем’єр-міністр Великої Британії, канцлер Німеччини, зараз Едрік Мерц досить впевнено входить у європейське лідерство, Еммануель Макрон — то з’являється, то зникає через політичні проблеми у Франції. Але я наголошу — це вимушене лідерство.

Якби ще з 2014 року саме Європа (а не США) проявила політичну волю, твердість, не лише повагу до міжнародних норм, а й готовність їх захищати, можливо, цієї війни зараз не було б. Тоді були агресивні порушення міжнародного права з боку Росії, і якби Європа тоді повелася як справжній лідер — можливо, усе було б інакше.

Спроби вплинути на Дональда Трампа здійснювались і здійснюються різними європейськими лідерами. Я навіть пам’ятаю, що, як мені здалося, між Трампом і президентом Фінляндії склалися досить теплі стосунки. Звісно, намагатися потрібно. Але ця війна показала слабкість військових потенціалів європейських країн.

Якщо безпека Європи опинилася під загрозою без участі США — це вже тривожний дзвіночок. Європа повинна зробити висновки. Так, впливати на Трампа можна, але європейські лідери повинні усвідомити: війна вже прийшла до кордонів Європи. “Чорний лебідь” може з’явитися будь-де — в Литві, у Фінляндії, навіть у Польщі. Фантазія у кремлівських правителів може бути необмеженою.

Путін може спробувати перевірити на міцність і НАТО — наприклад, атакувавши одну з країн-членів. Він може подивитися, як НАТО відреагує і як буде інтерпретована п’ята стаття Статуту. Ситуація серйозна й непередбачувана. З одного боку — добре, що Європа прокинулась, але в неї обмежений запас міцності. Після холодної війни європейські країни роззброювались, скорочували виробництво озброєння, а тепер усе потрібно запускати знову.

З іншого боку, європейські лідери мають зробити все можливе, щоб переконати Дональда Трампа активніше ставати на бік Європи.

Варто підкреслити: мова йде не стільки про Україну. Можливо, Трамп не відчуває симпатії до України — для нього це просто точка на карті. Можливо, він не симпатизує українському президентові. Але європейці мають переконати Трампа, що Америка повинна зберігати своє геополітичне лідерство і політичну вагу, беручи активну участь у долі Європи. Без цього Америка не буде тією Америкою, якою вона була після Другої світової війни.

Звичайно, має бути тиск. Європейські лідери повинні робити все, щоб і Дональд Трамп, і його Америка, і майбутня Америка залишались надійними союзниками Європи.

ЯРОСЛАВ ТЕЛЕШУН: “Рамштайн” — це лише майданчик, на якому публічно презентують ті чи інші домовленості

— Сполучені Штати Америки та чинна адміністрація президента Трампа давно надсилали сигнал європейським партнерам: передусім це ваша справа, і саме ви маєте грати ключову роль у процесі підтримки України. У цьому контексті ми пам’ятаємо позицію пана Гексета на попередньому саміті “Рамштайн”, коли він був онлайн, хоча до останнього було незрозуміло, чи буде він присутній фізично.

Зараз ми бачимо цілком закономірний, послідовний крок.

Треба розуміти, що сам “Рамштайн” — це не платформа для ухвалення управлінських рішень. Це майданчик демонстрації підтримки України. Домовленості, особливо якщо йдеться про стратегічну підтримку України, формуються не за один місяць — це результат активної двосторонньої взаємодії.

Отже, очевидно, що “Рамштайн” — це лише місце для публічної презентації тих чи інших домовленостей. Якщо говорити про позицію США, то вони дотримуються свого курсу, своїх прагнень і планів, які вже були озвучені. Тим паче ми розуміємо, що незабаром відбудеться саміт НАТО, і США дуже активно просувають ідею, щоб у якомусь з документів було закріплено намір країн-членів НАТО збільшити оборонний бюджет до 5% ВВП.

Хоча виникають питання — як ці 5% будуть розподілені, як реалізовуватимуться і т.д. Але це окреме питання.

Минула зустріч — радше символічна зміна. Символічна в тому сенсі, що змінюється формат, з’являються нові ключові гравці. Це Велика Британія, це Німеччина — вони відіграватимуть провіднішу роль. Водночас США максимально намагаються відійти на другий план.

Українській стороні варто подумати над тим, як трансформувати свій підхід — або запропонувати нову ініціативу, щоб це також стало символом, як “Рамштайн” на початку 2022 року.

Якщо не помиляюся, перший “Рамштайн” відбувся у квітні 2022 року. Тоді він мав передусім символічне значення для України. Військова та фінансова підтримка — це лише завершальний етап. Тож варто замислитися і над символічним складником.

Насправді не знаю, наскільки можна стверджувати, що це крок до наближення України до НАТО. Адже військова підтримка й питання членства в НАТО — це різні треки. Звісно, вони пов’язані, але все ж окремі. Тому я б не говорив, що це прямо наближає до членства в Альянсі. Але я звернув би увагу на інше: таке рішення — це win-win ситуація.

Воно дає Україні змогу отримати необхідну військову підтримку від європейських країн, а європейським країнам — виконати зобов’язання, які вони, ймовірно, візьмуть на себе на наступному саміті НАТО. Йдеться про те, що США активно просувають питання збільшення оборонних витрат країн-членів НАТО до 5% ВВП. Хоча найцікавіше те, що самі США поки що не виконують ці показники.

Наскільки мені відомо, ще не визначено, до якої дати це має бути реалізовано — 2032 чи 2035 рік. Ключовий момент у тому, що суму хочуть розбити на 3,5% і 1,5%. 3,5% — це пряме фінансування власних збройних сил, а 1,5% — це протидія зовнішнім загрозам. І це досить розмите поняття. За чутками, Німеччина розглядає можливість включити ці 1,5% до фінансування Deutsche Welle — як інструмента протидії, зокрема російській пропаганді в Європі.

Кожна країна шукає свій спосіб, як досягти цих 5% ВВП, щоб це не сильно вдарило по соціальній і економічній ситуації. Це win-win ситуація, бо, наприклад, продаючи свою техніку під арештовані активи РФ у Європі, країни можуть передавати техніку Україні, таким чином виконуючи зобов’язання в межах НАТО й водночас підтримуючи Україну.

Тому рішення непогане, якщо кожна країна витрачатиме свої 1,5% або більше на надання Україні техніки. Це дозволить одночасно виконувати зобов’язання й допомагати Україні. Це чудове рішення, яке може задовольнити всі сторони — європейські країни, Україну та США.

Як ми вже обговорювали, стратегія НАТО щодо 5% розрахована на 2032–2035 роки. Це не швидке рішення. Але все одно добре, що закладаються основи стратегічного співробітництва у сфері ОПК між Україною та партнерами. Це важливо не лише з погляду тактики, а й стратегії. Все залежить від галузі. Я не фахівець, але припускаю, що розгортання виробництва високоточної зброї потребує більше часу, ніж, скажімо, виробництво дронів.

Тому будуть кроки, які дадуть швидкі результати, а будуть ті, що потребують більше часу. Тим більше якщо говорити про співпрацю в галузі ОПК, тут розглядаються різні формати: спільні підприємства в Україні, які виробляють оборонні технології, і підприємства в країнах ЄС або Британії, які працюють за українськими ліцензіями.

Таким чином формується двостороння залежність і підтримка. Будь-яка країна, інвестуючи значні ресурси, бере на себе певні зобов’язання. Для України це корисно не лише в умовах війни, але й для майбутнього відновлення та економічного зростання.

Слід пам’ятати, що розвиток оборонної галузі — це зростання ВВП. Саме так РФ створює ілюзію, що в неї все добре з економікою. Тому укладання подібних угод і стратегічне бачення, яке дозволяє інтегрувати Україну в європейську систему безпеки та економіки — безумовно, це добре як з військової, так і з економічної думки.

Читайте також: Незворотний шлях до НАТО на тлі російських ультиматумів: експерти оцінили перспективи членства України в Альянсі