Чому у світі більше не реагують на погрози Путіна так, як раніше — думки глядачів FREEДОМ і оцінка експерта

Російського диктатора Путіна дедалі частіше у світі буквально втикають обличчям у бруд. Так, США провели операцію у Венесуелі, а глава Кремля не врятував Мадуро і Ірану не допоміг, коли там спалахнули протести.

Тепер же танкери тіньового флоту перехоплюють не лише США, а й Франція. Що стосується “успіхів” на фронтах, то їх у РФ теж немає — Куп’янськ так і залишився недосяжною ціллю для загарбників. Експерти також зазначають, що у світі більше не реагують на погрози Путіна так, як раніше.

Від Мадуро до Ірану: чому геополітична мережа Путіна розвалюється

Попри неодноразові публічні заяви президента США про намір усунути президента Венесуели Ніколаса Мадуро, влада в Каракасі так і не отримала від російських спецслужб жодної розвідувальної інформації. Хоча саме на таку підтримку у Венесуелі серйозно розраховували. Про це повідомляє Bloomberg з посиланням на власні джерела. Цей епізод став ще одним болючим сигналом і фактичним докором на адресу російського диктатора Володимира Путіна з боку колишніх союзників.

Росія дедалі менше виглядає як глобальна держава і дедалі більше — як країна з обмеженим регіональним впливом. Події навколо Венесуели та Ірану, захоплення танкерів і серія зовнішньополітичних провалів наочно показали: міжнародний авторитет Москви стрімко знижується. З цим стає складно сперечатися навіть найближчому оточенню Путіна. Якщо тенденція збережеться, наслідки для російської зовнішньої політики можуть виявитися вкрай важкими.

Ще у травні минулого року Путін урочисто приймав Мадуро в Кремлі, наголошуючи на особливому статусі Венесуели як ключового союзника Росії у західній півкулі. Однак лише через вісім місяців стало очевидно, чого насправді вартував цей союз. Після арешту Мадуро американською владою у Москві на певний час запанувала розгубленість. Операція США стала ударом по репутації російського військово-промислового комплексу: протягом багатьох років Росія постачала Венесуелі озброєння, включно з сучасними системами ППО, однак це не допомогло захистити ані самого Мадуро, ані його дружину.

Згодом МЗС РФ заявив про “повну солідарність” із Венесуелою, а постійний представник Росії при ООН Василь Небензя звинуватив США у відродженні колоніальної політики. Водночас сам Путін волів зберігати мовчання.

Схожа перспектива втрати влади сьогодні окреслилася й для іншого “стратегічного” партнера Путіна — духовного лідера Ірану аятоли Хаменеї. В адміністрації США прямо заявляють про підтримку протестувальників і необхідність зміни режиму в Ірані. І в цій ситуації Кремль знову воліє мовчати.

У лютому 2022 року іранська влада однією з перших підтримала повномасштабне вторгнення Росії в Україну — не лише політично, а й практично. Режим постачав російській армії снаряди, ракети та безпілотники, а іранські фахівці консультували розробників БпЛА. Усе це робилося з розрахунком на взаємну підтримку. Однак ані під час 12-денної війни з Ізраїлем влітку минулого року, ані зараз Москва не вийшла за межі висловлення “глибокої стурбованості”.

7 січня американська влада захопила в Атлантиці нафтовий танкер Marinera (також відомий як Bella 1), що йшов під російським прапором, а також танкер Sophia у Карибському морі. Реакція Кремля знову обмежилася мовчанням. Лише МЗС РФ заявив, що Москва “стежить за ситуацією” і закликає дотримуватися прав росіян на борту. Танкер Olina став уже п’ятим судном, захопленим США, і знову без будь-якої публічної реакції з боку вищого керівництва країни.

Путін не з’являвся на публіці, а його пресслужба повідомила, що він нібито зайнятий угодою про видачу злочинців з Республікою Джибуті. Так звана z-спільнота вже другий тиждень демонструє істерію, порушуючи питання про “червоні лінії” і статус ядерної держави.

Питання про те, хто довів країну до такого приниження, чому танкери залишаються без прикриття, а екіпажі — без захисту, так звані російські військкори воліють не порушувати. Не лунає й питань про те, чому обіцяна Путіним “швидка спецоперація” в Україні давно перетворилася на затяжну війну на виснаження. Навіть рубіж у понад мільйон загиблих російських військовослужбовців не став для них приводом спитати з тих, чиї рішення призвели до таких втрат.

Адміністрація Білого дому завдає відчутних ударів по російській воєнній машині і за допомогою санкцій. Після запровадження обмежень проти “Роснефти” та “Лукойла” нафтопереробні заводи Азії, насамперед в Індії та Китаї, почали відмовлятися від російських вантажів. Експортні ланцюги виявилися порушеними, а нафта тепер зберігається прямо на танкерах, перетворених на плавучі сховища. За оцінками ринку, в морі накопичилося близько 35 млн барелів російської нафти.

Симетрично відповісти президенту США Дональду Трампу ані за санкції, ані за захоплення танкерів, ані за ситуацію з Мадуро чи Іраном Путін не може. Усе, на що він здатен, — продовжувати завдавати ударів по цивільній інфраструктурі України. У розпал сильних морозів ракети й дрони щодня атакують об’єкти критичної інфраструктури. Однак кожен такий удар для світової спільноти стає не демонстрацією сили, а ознакою слабкості. Маневри Кремля перестали працювати й лише підштовхують Вашингтон до жорсткіших і рішучіших кроків.

Думки глядачів FREEДОМ

Чому у світі більше не реагують на погрози Путіна так, як раніше — таке питання телеканал поставив своїм глядачам. Актуальні відповіді були зачитані в прямому ефірі:

• “Російська загроза десятиліттями трималася на іміджі сили, а не на самій силі. Щойно світ зважився перевірити цей імідж на міцність, декорації посипалися. Виявилося, що за ними стоїть неповоротка, технологічно відстала система, яка вміє воювати числом, але не вмінням”;
• “Тому що розвідка показала, що все це було фікцією. Сильні не погрожують — вони діють і показують результат без зайвої риторики. А слабкі погрожують, сподіваючись на випадок і на те, що хтось злякається. У підсумку ніхто не боїться, і вони лише виставляють себе в кумедному вигляді”;
• “Тому що Путін зазнав провалу з планом “Київ за три дні””;
• “Тому що система вже стара і зношена. У Росії люблять повторювати прислів’я про те, що коней на переправі не міняють, але в нормальному світі їх міняють, коли вони більше не здатні рухатися вперед. РФ сьогодні дедалі більше нагадує замкнений простір зі спотвореною реальністю”;
• “Його дедалі частіше сприймають несерйозно. Йому вже давно ніхто не вірить. Найімовірніше, тому що зрозуміли, наскільки він брехливий. Раніше, ще до війни, до його слів прислухалися. Тепер стало ясно, що його погрози — це блеф”;
• “Якщо згадати, як усе розвивалося: спочатку він вирішив, що спрацює класична схема — “спочатку над тобою сміються, потім з тобою борються, а потім ти перемагаєш”. Спочатку над ним справді сміялися. Потім він усім набрид — став нецікавий, зокрема й самим росіянам. На цьому етапі схема і дала збій. У підсумку він знову зазнав невдачі, остаточно всім набрид і стрімко наближається до фіналу, у якому від нього, ймовірно, спробують позбутися свої ж”.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНОВ: Путін продавав страх, але цей товар більше не працює

Про те, як Путін утратив свій вплив серед країн з диктаторськими режимами, в ефірі телеканалу FREEДОМ ведучі поговорили з виконавчим директором Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Олександром Леоновим.

— Путін не здатний захистити своїх союзників, і як приклади наводяться Сирія та Венесуела. Зараз ідеться про Іран, і з цього погляду очевидно постає питання: яким чином Росія може комусь щось гарантувати, якщо ми бачимо, що, по суті, окрім “глибокого занепокоєння”, нічого не говориться.

Тем паче, що справді відбулися події, пов’язані з війною у Венесуелі та захопленням російських танкерів. До того ж захоплення сталося буквально на очах російських військових суден, які супроводжували перший танкер “Маринер”. І в підсумку робиться висновок про те, що відбувається девальвація путінського страху. І це, на мій погляд, найважливіший момент, бо протягом не лише широкомасштабного вторгнення й агресії проти України з 2014 року, а й раніше Путін продавав страх. Це був його найходовіший експортний товар.

Страх, тиск — і зараз ми бачимо, що це не працює. Щобільше, Трамп уже заявив про те, що Путін не здатен захистити своїх союзників. Про це говорили і Гегсет, і Рубіо, і Держдепартамент, який узагалі публікував на своїх акаунтах у Twitter (соцмережа Х) російською мовою погрози Кремлю. Усе це свідчить про те, що навіть ядерні погрози Путіна вже не працюють.

Як мені здається, після Венесуели сам Трамп уже не сприймає Путіна як рівноправного опонента або партнера. І це справді може вплинути на хід переговорів.

Зараз можна говорити про падіння впливу Росії не лише у світі. Очевидно, що з Європою складаються доволі жорсткі відносини, і сам Путін, судячи з його різких заяв, не розуміє, як їх відновлювати. Він хоче зробити це через тиск на Трампа, але й у СНД ситуація далеко не спокійна, тому що внаслідок широкомасштабного вторгнення Путін фактично втратив вплив на Закавказькі республіки.

Якби Грузія не намагалася грати в авторитаризм, можна було б говорити про остаточний вихід Росії з Кавказу. Але зараз ми бачимо, що Вірменія дедалі більше орієнтується на Європу та Сполучені Штати. Ми бачимо, що Центральна Азія налагоджує відносини як з Америкою, так і з Китаєм, і дедалі частіше лунають побоювання саме щодо Росії.

Усе це свідчить про те, що за підсумками широкомасштабного вторгнення Росія в кращому разі може перетворитися на регіональну державу.

Економіка починає вигравати у телевізора, і соціологія справді показує, що росіяни “наїлися” війною. Якщо раніше значна частина намагалася абстрагуватися від того, що відбувається, то зараз існує “z-патріотична” частина — близько 20-25 відсотків, які вимагають війни до переможного кінця. Але решта хотіли б, щоб усе відбулося “як Київ за три дні”.

Якщо цього не відбувається і наростають економічні проблеми, а вони справді наростають, то це стає помітно. Зростає безробіття, відбувається масштабне скорочення персоналу в компаніях, зокрема в енергетиці, у видобутку нафти й газу. Усе це безпосередньо впливає на економіку і на громадян. Падає споживання, причому серйозно падає споживання в Росії.

Пропаганда, звісно, намагається працювати, але коли люди бачать погіршення економічної ситуації у своєму гаманці й у своєму холодильнику, у них не залишається інших підстав вважати, що в цьому винне щось інше, окрім війни. І я думаю, що саме нездатність Росії домогтися чогось на фронті або на дипломатичному рівні призводить до того, що в суспільстві дедалі чіткіше розуміють: війна є головною перешкодою для добробуту.

Величезна частина росіян втратила можливості для високих зарплат, тому що багато економічних гігантів пішли з Росії, а там працювали російські громадяни. Увесь цей комплекс проблем свідчить, що ситуація справді починає впливати на суспільні настрої. І запит на мир, як показує навіть державна соціологія, зростає.

З цього погляду є ще одна проблема, персонально для Путіна. Суттєвий фактичний обвал економіки і той факт, що Росія нічого не може досягти військовим шляхом, свідчать про те, що війна для Путіна є головним стабілізувальним фактором його особистої влади. Він сам говорив про це і на пресконференціях, і в новорічному зверненні.

Якщо війна закінчиться, виникне величезна кількість запитань. Люди, які повернуться з фронту, ставитимуть їх уже персонально Путіну. Це зіткнення інтересів глибинної Росії та самого Путіна відіграє дедалі помітнішу роль у падінні популярності війни серед росіян.

Росія завжди програвала непопулярні війни, якщо подивитися на історію. Тому очевидно, що зараз час грає не на боці Росії. Росія намагалася представляти себе лідером глобального Півдня, як, до речі, це робить і Китай. Але є ще один важливий нюанс, про який часто не пишуть.

Усі падіння диктаторських режимів відбувалися в умовах, коли Росія нещодавно підписувала або мала договір про військовий союз із тими чи іншими диктаторами.

З Мадуро цей договір був фактично ратифікований буквально напередодні американської операції, і вважалося, що це зупинить Трампа. У Венесуелі перебували російські військові, включно з генералом, який досі не може виїхати.

Найцікавіше полягає в тому, що, захищаючи Мадуро, загинули кубинці, а росіяни, очевидно, самоусунулися від виконання цієї місії. Усе це свідчить, що Путін не здатен виконувати своє слово.

Коли держави йдуть на співпрацю із Росією, вони розраховують на певні політичні або військові дивіденди. Венесуела розвивала відносини з Москвою, допомагала обходити санкції, розраховуючи на захист від Сполучених Штатів. Ми бачимо, що цього не сталося.

Коли говорять про Іран, варто згадати і війну Ірану з Ізраїлем, під час якої Тегеран відкрито закликав Росію допомогти у військовому плані. Якраз напередодні цієї війни було ратифіковано договір між Росією та Іраном про військове співробітництво, аналогічний договору з Північною Кореєю.

Ми бачимо, що Північна Корея в межах цього договору відправляла своїх військових до Росії. Але як мінімум можна припустити, що найближчим часом ніхто не захоче воювати на боці Росії. Повторення таких історій, як із Північною Кореєю, стане значно менш імовірним. Іранських військових фахівців у Росії, найімовірніше, більше не буде.

Можна сподіватися, що відповідні висновки зроблять навіть диктаторські режими. У результаті Росія ризикує залишитися на самоті — ізольованою не лише від цивілізованого світу, а й від усього іншого.

Читайте також: Податок на вигадану утилізацію: Путін грабує автомобілістів і нав’язує їм російські “відра з болтами”