Ілюзія величі: розбір кремлівської ідеології та міфів про Путіна

15 березня в Росії стартує фарс під назвою вибори президента. І хоча переможець заздалегідь відомий, кремлівські пропагандисти і технологи вже щосили накачують росіян міфами про великі звершення країни і правлячого режиму.

Ці наративи — не нові, вони були придумані десятки років тому, але так глибоко вкоренилися у свідомості росіян, що підмінили собою реальність. Як диктатор став заручником власної брехні, розповіла журналістка Ксенія Барвіненко в “Спеціальному репортажі” на телеканалі FREEДОМ.

Міф №1: Путін підняв із колін Росію

“Єдиний президент, який підняв Росію з колін”, — ймовірно, найстаріший кремлівський міф про диктатора Володимира Путіна. Машина російського агітпропу розганяє його перед кожними виборами або злочинними голосуваннями в Держдумі. Наприклад, коли переписують Конституцію, щоб обнулити путінські терміни. Тоді професійно пишатися диктатором довірили голові Ради федерації Валентині Матвієнко.

У 2023 році на колінах до Путіна звернулися пенсіонери. Справді, після передання влади Путіну Єльциним Росія відчула певний економічний підйом, особливо на тлі ще недавньої кризи 1998 року.

Саме тоді з’явився міф про грамотного управлінця Путіна. Але насправді причиною підйому економіки була не грамотна політика президента, а зростання цін на енергоресурси, яким країна-бензоколонка вдало скористалася.

“І доходи російського бюджету, який на сьогоднішній момент на 35% формується за рахунок нафтодоларів, природно, різко зросли. У цей же самий час збільшився продаж газу в Європейський Союз. Тобто, весь цей комплекс, про який ми з вами говоримо, давав досить великий грошовий потік”, — пояснив виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пензін.

Ціни на продукти перестали зростати, курс в обмінниках стабілізувався. І для населення, яке ще тремтіло від слова “дефолт”, це стало ознакою благополуччя.

Залишалося тільки прогнати в ефірах пропагандистів хвалебні пісні про Путіна — і міф закріпився у свідомості мас.

Але якщо подивитися на факти, стає зрозуміло, що Путін якщо і підняв країну з колін, то тільки для того, щоб переставити її в більш зручну для себе позицію.

“Чверть домогосподарств РФ не мають газифікації. Основний дохід і основні фінансові потоки зосереджувалися завжди у великих обласних центрах, містах-мільйонниках. Особливо добре заливалися Москва і Санкт-Петербург.

Згадайте стан полиць в епоху тотального дефіциту в Москві і, скажімо, в тій же Коломні або в тих же містах, що знаходяться біля Москви. Згадайте так звані ковбасні електрички. Тобто все це було. І, власне, якщо і буде продовжуватися подібна політика різкого збільшення військових видатків, яка перевалить за 30% від видатків бюджету, то, скоріш за все, росіяни дуже швидко згадають ситуацію з дефіцитом у супермаркетах”, — розповів економіст Пензін.

А деякі російські регіони вже відчувають повернення голодних 1990-х. Путін підняв росіян з колін, щоб сьогодні вони вишикувалися в чергу за базовими продуктами. У Бєлгороді, Саратові, Краснодарі та низці інших регіонів Росії люди з ночі займають чергу, щоб купити десяток яєць на 20 рублів дешевше, ніж у магазинах. Адже буквально за кілька днів ціни на продукти підскочили майже вдвічі.

У відповідь на скарги населення диктатор звинуватив самих росіян — почали їсти більше і попит збільшився.

Насправді причина стрибка цін не в ненаситності населення. Санкції, міжнародна ізоляція, які ускладнюють експорт, відтік робочої сили. Перед виборами Кремль, звісно, спробує штучно стабілізувати ціни, але надовго цього не вистачить. І ціни продовжать зростати на відміну від зарплат і пенсій.

“РФ за такого величезного обсягу доходів від продажу енергоносіїв не витримує на сьогоднішній момент жодної конкуренції, наприклад, за рівнем життя з тими самими країнами ближнього зарубіжжя в бік Європи. Наприклад, у тій же Фінляндії або в Казахстані на сьогоднішній день рівень життя став різко підвищуватися порівняно з РФ”, — зазначив Пензін.

Адже поки цивілізовані країни вкладають доходи від енергетики в науку, охорону здоров’я, освіту, Кремль пускає ці статті бюджету під ніж, щоб фінансувати війну і пропаганду, яка штампуватиме нові міфи про Путіна.

У вересні 1999 року Росію стрясала серія терактів. Підриви житлових будинків, унаслідок яких загинуло близько 300 осіб, а тисячі дістали поранення. І хоча номінальним президентом був Єльцин, саме Путін очолив розслідування терактів.

Щоправда, у процесі розслідувачі мало не вийшли на самих себе, а винними призначили якихось “чеченських терористів”.

“Ми будемо переслідувати терористів скрізь, в аеропорту — в аеропорту, ви вже вибачте, в туалеті спіймаємо і в сортирі їх замочимо…”, — ці слова не тільки зробили Путіна впізнаваним для мас і гарантували йому президентське крісло, а й ознаменували початок міфу про путінський порядок.

“Спочатку треба створити цю загрозу, а потім виступити вже як рятівник. Спочатку він організував вибухи будинків, після чого пообіцяв “мочити в сортирі”. І з’явився рятівник в особі Путіна”, — міркує російський журналіст, соціолог Ігор Яковенко.

1963 року на радянські екрани вийшов фільм “Королівство кривих дзеркал” про казковий світ, де владу узурпувала групка жадібних багатіїв. За їхнім наказом у державі виготовляють лише криві дзеркала, дивлячись у які потворні видаються вродливими, старі — молодими, голодні та виснажені — квітучими та вгодованими.

Хто б міг подумати, що в путінській Росії казковий сюжет стане бувальщиною. Диктатуру вважатимуть стабільністю, репресії проти неугодних — наведенням ладу в країні та консолідацією суспільства.

“Насправді, ніякої консолідації суспільства не було. Була зачистка опозиції, зокрема фізична. І за рахунок страху вона відбулася. Консолідації суспільства не було. Не було якоїсь єдиної ціннісної основи, на якій суспільство згуртувалося б. У Росії сьогодні існує внутрішня армія — Росгвардія, ФСБ, ФСО. Це сили, які готові знищити будь-яку опозицію. Тому люди прекрасно розуміють, що слово, сказане проти влади, означає тривалий тюремний термін. Ось і все. Тож немає ніякого згуртування. Є страх”, — вважає Яковенко.

Колишній співробітник КДБ просто замінив безсилля держави 1990-х років на абсолютну владу. А його свита представила це як стабільність і консолідацію суспільства, паралельно з цим створюючи ще один міф про сильну руку, якої потребує країна.

“Чому в РФ править залізна рука і жорсткий правитель? Тому що в авторитарному суспільстві м’який, демократичний правити не може, немає запиту. Тобто всі повинні боятися і поважати. У принципі, Росія — це патріархально-ієрархічне суспільство, воно так і побудоване”, — зазначив політтехнолог Борис Тизенгаузен.

Узурпацію влади назвали міццю і мудрістю

Пропагандисти зі шкури лізли, щоб зліпити низькорослому екс-КДБшнику образ мачо. Адже в середині 1990-х, коли Путін був на побігеньках у Єльцина, він на сильного лідера точно не тягнув — ні в звичках, ні в риториці.

У 1996 році Путін заперечував можливість диктатури в Росії, грав у демократію. Щоправда, через 20 років усе змінилося.

Хоча, можливо, це вже вік бере своє. Адже як би не намагалися пропагандисти зображати Путіна сильним і в розквіті сил — з кожним роком це стає складніше — 71-річного диктатора вже не посадиш на коня заради пари фотографій. Він — всього лише дряхлий старий, який ховається від ордера Міжнародного кримінального суду. І стає зрозуміло, що вся “міць”, про яку сурмили пропагандисти, полягає в силовиках, готових розтерзати будь-кого за наказом Путіна.

“Будь-який міф вам буде легко підтримувати, якщо у вас повністю є контроль над засобами масової інформації. Щоб уже й усьому світу показувати, що він жорсткий, безкомпромісний, іноді “відбитий”, йому потрібно було розв’язувати війни. І це давало можливість Путіну відчувати, що він б’ється зі Сполученими Штатами за якусь світову гегемонію. Але після повномасштабного вторгнення в Україну все змінилося. Зараз є Штати і Китай. Росія ж на світового лідера не тягне. Причому, це все руками Путіна було зроблено”, — вважає Тизенгаузен.

Міф №2: Путін зачистив країну від олігархату

Путінські глашатаї продовжують підтримувати в умах росіян альтернативну реальність, у якій Путін ще сильний. Однією рукою бореться з підступним і ворожим Заходом, другою — з корупцією та олігархами.

“Він об’єктивно поборов олігархів у тому сенсі, що вони перестали бути єльцинськими олігархами. Тобто, це просто багаті люди, але без політичного впливу. Як ми знаємо, олігархи — це бізнесмени, які мають політичний вплив. Тож таких у нас немає в країні більше”, — вважає російський опозиційний політик Дмитро Гудков.

І справді путінська свита може розкинути назвати пару-трійку прізвищ колишніх єльцинських олігархів, імперії яких впали з приходом Путіна до влади: Ходорковський, Березовський. Тільки поборов їх Путін не з пролетарської нелюбові до багатіїв, а через політичні розбіжності.

Ходорковський впав у немилість до Путіна через те, що посмів підтримати опозицію і керував своїм концерном, не консультуючись із Кремлем. А Березовський, який, до речі, і допоміг привести Путіна до влади, почав його критикувати, і як результат — змушений був тікати з країни.

“Путін позбавив країну олігархів. Але олігархом зробив себе особисто. Він — єдиний олігарх у нашій країні. Він — єдиний власник усіх взагалі капіталів. Тому що в Росії немає, за великим рахунком, гарантій захисту приватної власності. Він це все знищив. А це означає, що він може забрати у будь-якої людини будь-яку власність, яку завгодно. А всі його капітали, вони, отже, записані на різних друзів”, — розповів Гудков.

Їхні імена вам добре відомі. Геннадій Тимченко, Микола Шамалов, Сергій Ролдугін, Юрій Ковальчук, Віктор Хмарін, Петро Колбін, Аркадій і Борис Ротенберги — власники банків, держкомпаній, видобувних підприємств і давні друзі Путіна. Саме на них диктатор замінив єльцинських олігархів.

У Росії давно відбувся переділ країни між путінськими друзями, в обмін на їхню вірність. Вони фінансували будівництво путінського палацу в Геленджику, купували Путіну яхти, вони керують медіа-холдингами, головне завдання яких щодня переконувати населення в тому, що кращого президента, ніж Путін, у Росії не може бути.

Міф №3: Хто, якщо не він? Немає таких

А хто крім Путіна? Цей наратив звучить перед кожними виборами в Росії. Пропагандисти всіх мастей за однією методичкою переконують населення в тому, що альтернатив — немає. На вибори допускають тільки призначених кремлем “конкурентів”: вони старші за Путіна, з нульовим рейтингом, щоб у виборчому списку диктатор вигідно виглядав на їхньому тлі.

“Кремль це робить постійно. Єдиний раз, коли вони припустилися помилки — під час виборчої президентської кампанії 2019 року прогавили КПРФ. Комуністи мали висунути Зюганова, а в останній момент висунули Грудініна. Почалося масове перенесення виборців, зокрема від самого Путіна — Грудініну, і Грудінін пішов угору як на дріжджах. І тоді на Грудініна обрушили весь каток державної машини: дискредитація, рахунки за кордоном. І колишню дружину знайшли, щоб вона розповідала, який він негідник, сімейний тиран. І якихось колишніх роботяг із його колгоспу знайшли, які розповідали про те, який він кровопивця”, — згадує політтехнолог Аббас Галлямов.

Ну а про реальних конкурентів-опозиціонерів навіть говорити не потрібно. Кримінальні справи, фізична ліквідація — Путін не гребував жодними методами, щоб усунути незручних суперників.

“Протягом двох десятиліть Кремль послідовно дискредитував і знищував будь-кого, хто хоча б здалеку міг наблизитися до Путіна з погляду свого образу як серйозного політика, якому можна довірити розв’язання проблем країни”, — каже Галлямов.

Напередодні виборів путінські глашатаї знову згадають про ці міфи і повторюватимуть їх як заїжджену платівку, сподіваючись додати диктатору кілька відсотків рейтингу. Але реальність не змінити, скільки б мільярдів рублів Кремль не поклав у кишені своєї обслуги.

Путін — продукт пропаганди, який уже не може відповідати своїм же міфам. За роки правління він домігся тільки більшої ізоляції Росії, відродив сталінські репресії, а сам отримав офіційний статус диктатора і ордер на арешт від Міжнародного кримінального суду за свої злочини.

Читайте також: “Кандидат”: як Путін переписував Конституцію РФ під себе