Витоки демократії, тиск Росії та надія на молодь: ситуацію в Казахстані обговорюємо з Галимом Агелеуовим

Галим Агелеуов — казахстанський правозахисник, блогер.

Народився 1966 року. Закінчив історичний факультет Казахського педінституту, а також аспірантуру Інституту історії, археології та етнології Академії наук Казахстану. Викладав історію та право.

Керував молодіжними проєктами. Очолював громадський фонд Liberty, який боровся за свободу слова, зібрань, за громадянські та політичні свободи. Домагався судів над винними в Жанаозенському розстрілі 2011 року. Опонує владі Казахстану за авторитаризм і корупцію. Підтримує Україну у війні, розв’язаній Росією.

Галим Агелеуов — гість програми “Люди доброї волі” телеканалу FREEДOM.

Ведучий — Сакен Аймурзаєв.

Козаки та казахи

— Ми пам’ятаємо пропагандистську тезу, що Україна і Росія — це одна країна, один народ. Ця маніпуляція призвела росіян до абсолютної неадекватності сприйняття України і в підсумку до війни. Щодо Казахстану був інший російський міф, що у казахів ніколи не було своєї державності, що цей народ кочовий, і що державність, цивілізацію, мову — все принесла Росія. Як насправді казахи будували свою державність, формувалися як політична нація?

— Казахське ханство утворилося в період розпаду Золотої Орди, і було проголошено 1471 року. І з цього часу ми ведемо відлік казахської державності. Тобто з XV століття.

До цього був період кочової історії. Кочували на великій території — до 2500 кілометрів, від Алтаю до Туркестану, до Сирдар’ї та Амудар’ї. Кожен рід мав певні території кочування, місця зимівель, стоянок. На базі постійних стоянок утворювалися населені пункти, міста. Тоді племена, роди (жуз) ділилися на три гілки — старший жуз, середній жуз і молодший жуз.

В основу Казахського ханства ліг термін “казах” — це означає вільний, той, хто не залежить від центральної влади. Це ті, хто пішов під час утворення Золотої Орди, відкочували та створили свою державу в Семиріччі. Ця держава потім завоювала значну частину території нинішнього Казахстану і створила Казахське ханство.

— Термін “казах” і “козак” дуже співзвучні…

— Це один і той самий термін. Казахи називають себе “казак”, тобто не “Х”, а жорстке “К”. Це слово тюркського походження, етимологічне значення “козака” і “казаха” однакове — вільні люди, незалежні від центральної влади.

Це вже за Петра I козацтво стало оформлятися як структура государева, державна служба, з виділенням землі, привілеями. До цього періоду степовий пояс Євразії, Запорозька Січ, Половецьке поле — це був єдиний козацький світ, який не підкорявся центральній владі, він перебував у степу, був самодостатнім.

І Казахське ханство якраз і допомогло оформитися, регламентувати це життя і ввести степові закони в життя.

З боку Росії ці степові частини займали козаки-втікачі, які самоорганізувалися у ватаги, у загони, і тому термінологія козаків — тюркська. Наприклад, отаман, інститут сотні, курінь (будинки, в яких вони жили). Також у них було козаче коло (вищий орган самоврядування, — ред.), тобто це була вільна степова демократія.

До речі, досі казахські роди все вирішують колом, тобто загальними зборами. Коли навіть у 2011 році страйкували нафтовики, всі рішення вони ухвалювали колом.

Ця степова традиція увійшла в степовий світ усіх народів, які жили на території і степової зони України, і степової зони Казахстану. І всі ми носимо назву козаки.

І у степових народів ми відзначаємо елементи демократичної культури, тому що все вирішує коло — загальні збори. І кожен може говорити все, що вважає за потрібне, в очі ханові, султанові, незалежно від рангу і посади. Ти можеш критикувати будь-яку посадову особу, і ти за це не несеш жодної відповідальності, тому що це зібрання рівних.

— Тобто можна сказати, що великий степ колись об’єднував теперішні території України і Казахстану, це були прямі зв’язки без жодної Росії. А коли казахський світ уперше зіткнувся з Росією? Як проходили комунікації Російської імперії та ханства?

— Це скрізь на суміжних зонах відбувалося поступово. Це була і дружба, це були й конфлікти.

Але в міру того, як російська держава зміцнювалася, вона проводила активнішу загарбницьку політику. Починається період захоплення територій і вздовж кордону, вздовж річок з’являються вже військові укріплення, фортеці.

І в XVIII столітті з’являються закони, за якими кочівникам, казахам забороняється наближатися на 10 верст до цих укріплень, до річок. І виходить, що основний масив луків, заплавні луки, багата рослинність поступово йде з кочового річного циклу. Ареал кочівників починає звужуватися. І це все, звичайно, пов’язано із загарбницькою політикою, яку проводила Росія в XVIII столітті.

Приблизно 1730 року молодший жуз, який заселяв прикордонні території, вирішує приєднатися до Росії.

А в радянський період одразу з Громадянською війною 1918-1919 років починається період продрозкладки, починається насильницьке вилучення земель, зокрема й водних джерел. Це призвело до того, що кочівники пережили перший голод, за деякими оцінками, померло до мільйона осіб.

У період НЕПу 1921 року повернулися невеликі послаблення, кочові господарства трошки відновили свою чисельність. Але почалася колективізація. І взимку змусили кочівників осісти в сніг, люди стали вмирати, бо не було умов для виживання. Худобу конфісковували, а кожна сім’я, щоб кочувати степом, мусила мати не менше 200 голів худоби — це овець, корів, і коні, звичайно. І цю величезну кількість поголів’я худоби було конфісковано і вирізано. Усе це пішло на будівництво радянської республіки.

Культ Назарбаєва

— І логічно перейдемо до періоду незалежності Казахстану. З 1991 по 2019 рік президентом країни був Нурсултан Назарбаєв, який почав правити ще в 1980-ті роки. І саме наслідки його правління зараз переживає Казахстан. А що принципово важливого для історії країни зробив Назарбаєв?

— У 1989-1991 роки Назарбаєв позиціонував себе як лідер країни. Перша Конституція Казахстану була демократичною — парламент нарівні з президентом, усі закони вирішуються в стінах парламенту, парламент дійсно виборний, і в той період вибори були демократичними.

Коли Назарбаєв прийшов до влади в 1994-1995 роках, він змінює Конституцію, ламає систему на авторитарну і починає штампувати закони від себе особисто.

З цього моменту починає зростати авторитаризм, з’являється культ особистості. І все це пов’язано з нафтовими корупційними грошима, які компанії платили правлячій еліті. Незалежні парламентарії стали вимагати розслідування цих справ, і скінчилося тим, що парламент був розпущений.

Так влада Назарбаєва зміцнилася. Ба більше, він став купувати багатьох західних політиків, яким платили величезні гроші. А ті, своєю чергою, створювали імідж казахстанському президенту. Назарбаєв, наприклад, тісно співпрацював із [тодішнім прем’єр-міністром Великої Британії] Тоні Блером.

А 2011 року були Жанаозенські події (протест працівників нафтогазової компанії, — ред.), розстріл [протестувальників]. Якраз саме Тоні Блер говорив, що це витрати демократії.

Зближення з лідерами багатьох європейських країн призвело до того, що Назарбаєв відчув, що він може керувати і маніпулювати європейськими, американськими лідерами. Те, як у Казахстані почуваються американські, європейські компанії, багато в чому залежало від примхи цієї людини. Тому він легко маніпулював і створив багатовекторну політику, до якої доклав руку і нинішній президент Касим-Жомарт Токаєв.

Назарбаєв дуже обережно торкався важливих історичних моментів, зокрема, Голодомору, який об’єднує Україну і Казахстан. Назарбаєв ніколи не порушував ці питання, щоб не конфліктувати з Росією, бо путінське керівництво вкрай негативно сприймало всі ці речі.

Кількість жертв Голодомору в Україні найбільша — до 10 млн осіб. І в кожній області створено музеї, де є списки загиблих людей, ця робота ведеться.

Що стосується Казахстану, у нас внаслідок Голодомору 1932-1933 років померло 40-45% наявного населення, саме казахського населення. Але ця історія ігнорувалася Назарбаєвим, усе, що стосується конфліктних моментів із Росією, він уникав. Тому саме ним була запропонована євразійська інтеграція, яку потім підхопив Путін.

Цей союз призвів до того, що Казахстан в економічному плані став дедалі більше нагадувати сировинний придаток Росії.

Ще у 1990-х, на початку 2000-х років Казахстан був дуже динамічною країною, динамічно розвивався. Але потім Назарбаєв угробив банківський сектор через монополізацію банків (сім’я Назарбаєва контролює фактично всі банки Казахстану), дав переваги міжнародним інвесторам, не заохочуючи вітчизняних виробників, тому що він брав з них відкати. Це призвело до того, що Назарбаєв із Казахстану створив своє акціонерне товариство, яким він рулив, як хотів.

З 2008 року пішов справжній культ особистості, Назарбаєв приймає титул “Лідер нації”. І з цього моменту вже він непідсудний — ухвалюють закони, за якими його і його сім’ю не можуть притягнути до кримінальної відповідальності.

— А чому ж він тоді пішов? Якщо такий культ, якщо такий авторитет, якщо вже сам назвав себе “лідером нації”? Це рідкісний випадок, коли такий автократ іде сам, а не в процесі революції.

— Тому що він, побудувавши корупційну модель, знайшов собі наступника в особі Токаєва, і вирішив, що саме Токаєв збереже цю модель, а Назарбаєв може відійти в бік, але водночас далі керувати через Токаєва.

Назарбаєв вирішив, що Токаєв — людина м’яка, буде його в усьому слухати. Але криваві події 2022 року (масові протести 2-11 січня 2022 року, — ред.) показали, що тут можуть бути різні комбінації. Тоді Токаєв закликав ввести збройні сили ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку, — ред.). Він звернувся до ОДКБ підтримати його, нібито, 20 тисяч терористів окупували Казахстан, і що їх потрібно знищити. І Путіну було важливо продемонструвати, що є така військова структура як ОДКБ, яка може вторгатися в державу і знищувати терористів.

Кривавий січень 2022 року

— Січневі протести 2022 року також продемонстрували проблеми в Казахстані з правами людини. Незаконні затримання, дуже дивні судові процеси і тортури, про які розповідають правозахисники. Ці події розкрили картину того, що відбувається, для світу. Як ви зараз оцінюєте стан справ? Президент Токаєв декларує, що країна йде демократичним шляхом, поставили навіть пам’ятник жертвам цих подій.

— Порушення прав людини були від початку, що за Назарбаєва, що за Токаєва.

Під час і після протестів 2022 року були побиття затриманих, тортури. Адвокатів не допускали до підслідних. Це тривало протягом тижня. Після того, як адвокати отримали доступ, не одразу ця система стала більш прозорою. Права людини все одно порушувалися. З лікарень забирали поранених і били, відвозили в ІТТ, вважаючи, що це терористи.

Ба більше, багато загиблих унаслідок вогнепальних поранень. Тому що в Алмати була введена армія, яка стріляла у свій народ. А люди, які мітингували 6 січня на площі, були мирні, вони вимагали політичних реформ у країні.

Я вважаю, що організаторами цих подій багато в чому були спецслужби, люди Назарбаєва, тому що рух цих подій йшов із регіонів, які контролювала група Назарбаєва і його брата. Вони, мабуть, відчули, що влада йде від них, і вирішили взяти реванш. Але спочатку спокійний процес переріс у трагедію — наразі встановлено близько 270 загиблих, з них значну частину піддали катуванням.

І тільки останні чотири місяці тривають судові процеси над тими, хто катував. Але це незначна частина тих, хто брав участь у знущаннях.

Те саме стосується тих, хто стріляв у людей, не всіх їх притягнуто за вбивство, а здебільшого це інші статті.

Ба більше, президент оголосив амністію, під яку якраз пішли ці військові, силові структури. І лише невелику частину з них було засуджено на реальні терміни за кримінальними статтями за вбивство людей.

Майбутнє Казахстану

— Казахстан так і залишиться під впливом Росії? Чи є надія на молодь? Усе-таки казахстанська молодь росте уже в зовсім в іншому ментальному полі, вони вже відірвані від Росії, молодше покоління вільно розмовляє рідною мовою, вони орієнтовані на тюркський світ. Їм цікава Туреччина, їм цікавий Китай.

— Я вірю тільки в громадянське суспільство Казахстану. Якщо не буде репресивного періоду, який почасти зараз триває, то саме громадянське суспільство стане локомотивом змін. Громадянське суспільство — це і бізнес-середовище, це і підприємницьке середовище, яке готове змінити нашу країну на краще.

Тому що за Назарбаєва і, на жаль, за Токаєва економічні сфери монопольно розділені між правлячими елітами, олігархами, і в результаті економіка не працює. Гроші виводилися з країни в офшори. І щоб повернути ці гроші, для цього потрібна політична воля.

Політична воля потрібна, щоб витримати критику з усіх боків, тому що Токаєв нервово реагує. Він каже, що в країні відбуваються політичні реформи, і, нібито, вже завершено етап політичних реформ. Насправді жодних реформ у країні немає. Тому що закон про мітинги і збори, як і раніше, дозвільний, влада дає дозвіл. Мін’юст дає дозвіл — зареєструвати партію чи ні. Якщо ж люди незалежні від влади, Мін’юст не реєструє ці партії.

Зараз більше стало свободи в плані релігії, менше стало кримінальних процесів над віруючими. Раніше був сильний тиск, людей заарештовували за те, що вони просто писали в чатах і обговорювали якісь релігійні теми. Зараз цього немає.

Чи піде Токаєв, зміцнюючи свою владу, второваним авторитаризмом шляхом, як і Назарбаєв, створюючи новий культ особистості, або ж усе-таки він проявить політичну волю? Щоб він проявив політичну волю, потрібне звернення до нації, звернення до громадянського суспільства, щоб ми всі прийшли та допомогли йому, і щоб у країні почалася природна політична конкуренція. Таких звернень з боку Токаєва немає. Він робить ставку на чиновницький апарат, на олігархів, а вони як пиляли бюджет, так і продовжуватимуть це робити.