Україна і Росія вперше зрівнялися за військовими витратами — розбір Мацуки

Україна вперше зрівнялася з Росією за витратами на військові потреби. Чи можливий ще паритет за озброєнням? Завдяки якій зброї цей розрив можна скоротити, а де про відповідний баланс сил поки що не може бути й мови? Детальне порівняння артилерії та бронетехніки, яку мають Київ і Москва. І як нове західне озброєння здатне змінити розстановку сил на фронті. Про все це — в розборі шеф-редактора телеканалу FREEДOM Олексія Мацуки.

Фінансовий паритет

У чому Україна вже однозначно зрівнялася з Росією — то це в обсягах військового бюджету. Прості підрахунки показують, що з початку повномасштабного вторгнення Росії країни Заходу надали підтримку Києву на більш ніж 150 млрд доларів. З яких більше третини — 55 млрд — припали на військові потреби. А це більше, ніж річний військовий бюджет Росії, який становить 51 млрд.

Лідерами з військової допомоги є, безумовно, США, на які припадає половина озвученої суми, далі — Велика Британія та Євросоюз, і їхній фінансовий потенціал значно перевищує російський.

Тобто фінансові ресурси за підсумками минулого року вже зрівнялися. Далі варто подивитися на ситуацію з обсягами озброєнь.

Почнемо з того, у чому російська армія, здавалося б, має незаперечну перевагу — артилерія.

За даними Міжнародного інституту стратегічних досліджень, до початку вторгнення у Росії було 3700 артилерійських систем. На озброєнні української армії, за версією Global Firepower, було майже 1700 одиниць ствольної артилерії. Тобто кількість “арти” у РФ у рази перевищувала український арсенал, що найбільше відчувалося, починаючи з літа, коли російська армія обрала тактику масованих артобстрілів.

Ключові радянські види артилерії — це 120-міліметрові “Сані”, “Нона-К”, гаубиця Д-3 та доволі руйнівні 152-міліметрові гаубиці “Мста-Б” і гармата “Гіацинт-Б”. У російській армії їх сотні, але є одне “але”: найновіша з російських буксируваних систем “Мста-Б” розроблялася в 1970-80-ті роки.

З огляду на це, на Заході зробили ставку на більш далекобійні 155-міліметрові гармати; у них — з точки зору контрбатарейної боротьби — явна перевага. Україні передавали французькі TRF1, американські M114 і гаубиці M777 з дальністю стрільби до 40 км. До того ж ця зброя відрізняється високою точністю — аналогів на озброєнні армії Росії немає.

Окремий̆ розмова — самохідна артилерія. Чисельно її теж більше у Росії. Але вона істотно поступається західному озброєнню, що поставляється Україні. Наприклад, згідно з відкритими даними, нещодавно ЗСУ отримали:

• 24 французькі самохідні артилерійські установки (САУ) “Цезар” (Caesar);
• 18 САУ “Краб” (Krab) від Польщі;
• близько 30 німецьких САУ “Панцерхаубіц 2000” (Panzerhaubitze 2000), яка вважається найкращою у світі з дальністю стрільби до 50 км.

І Росії знову нічого протиставити. Хід війни ці західні установки не переломили, але значно посилили українські війська в безперервних артилерійських дуелях.

“Якщо враховувати точність нашої артилерії, то ми виходимо на паритет. Водночас наші високоточні системи щодня знищують російські польові склади, казарми та засоби ураження. Наші артилеристи більш вправні, а з отриманням новішої техніки стали більш результативними”, — зазначає речник Східного угруповання ЗСУ Сергій Череватий.

Але крім технічного відставання Росія зіткнулася і з внутрішніми проблемами. Експерти підрахували, що за перші пів року війни Росія витратила щонайменше 7 млн снарядів (від 40 до 60 тис. на добу в найінтенсивніші дні). До війни Росія здатна була щорічно поповнити свої арсенали на 1,5 млн снарядів усіх типів. Неважко підрахувати, у скільки разів повинен прискорити російський ВПК, щоб “вивозити” темпи споживання своєї артилерії. А чи здатен він на це в умовах санкцій?

Крім того, є ще одна проблема, яка взагалі, як виявилося, не має розв’язання — це зношуваність стволів. Артилерійські стволи мають ресурс від 2 тис. до 3 тис. пострілів. Тобто за інтенсивності стрільби в 100 снарядів на добу гармата живе на війні до одного місяця. А далі цей ствол потрібно міняти. А ось на що його міняти — питання для російського оборонпрому поки що відкрите. Адже якийсь час могли рятувати радянські запаси, а виробляти такі нові стволи — буквально нема з чого.

“За місяці цієї війни стало зрозуміло, що “аналогів немає” та “імпортозаміщення” — це два таких самих чарівних слова, як “спеціальна операція”, що це не має до реальності жодного стосунку. Усі останні роки російський оборонпром залежав від західних комплектуючих… Останні 20 років усе це не виробляли, тому що завжди можна було купити за нафтові бакси. І ось зараз Росія опинилася в ситуації, коли за будь-які нафтові бакси ти купиш далеко не все, просто тому що не продадуть і не дадуть привезти”, — коментує вчений, ветеран полку “Азов” Євген Дикий.

Виходом могли б стати поставки від дружніх режимів — Білорусі, Північної Кореї та Ірану, які, як відомо, вже постачають Москві боєприпаси та окремі види техніки.

Справедливості заради варто сказати, що Україна стикається з тією ж ситуацією — всупереч високій точності наданого озброєння, на нього лягає величезне навантаження.

“Panzerhaubitze 2000 та М109 не зовсім витягують інтенсивність цієї війни, насамперед через їхню малу кількість. Однією САУ доводиться відпрацьовувати за десяток, щоб ми могли відповідати хоча б одним снарядом на сім російських. Тому їм постійно необхідне обслуговування у виробника”, — пояснює експерт Українського мілітарного центру Юрій Збанацький.

Але тут ситуація прямо протилежна: якщо у Росії кількісна перевага, яка стрімко скорочується без можливості поповнення, то в України мало того, що якісно переважає артилерія, так ще й чисельність зростатиме. Україна нарощує потенціал, Росія — втрачає. І, судячи з пакетів допомоги, що стрімко розширюються, вже дуже скоро ці константи перетнуться.

Кількість чи якість?

Далі важливо розібратися з бронетехнікою. Броньована техніка — це те, на чому армія заходить на територію після артилерійської зачистки.

До 24 лютого минулого року, за оцінками експертів, на озброєнні РФ було понад 16 тис. одиниць бронетехніки. Більшість — радянські БМП-1, БМП-2, БТР-70 тощо. Водночас в України, за даними The Military Balance, було 3 тис. бойових броньованих машин, включно з тими ж радянськими БМП-1 і БМП-2. Тобто різниця більш ніж у 5 разів.

Усе змінилося з початку вторгнення. На кінець листопада минулого року, за даними нідерландського сайту оборонної аналітики та дослідження військових дій Oryx, армія РФ втратила щонайменше 8023 одиниці військової техніки (з них 2 611 захопили ЗСУ). Втрати України за цей час Oryx оцінює в 2287 одиниць, які дуже важливо заповнити хоча б до весни в контексті українського контрнаступу.

“Якщо ми говоримо про контрнаступ, звичайно, потрібна “броня”. Це важливіше. Для оборони потрібна артилерія. Вона теж відіграє роль під час наступу, але зараз нам треба наростити “броню”, — каже військовий експерт Олександр Мусієнко.

Загалом же, за підрахунками The Military Balance, на сьогодні з урахуванням втрат у росіян залишається понад 10 тис. бронемашин. І хоча з цієї кількості на практиці робочими може виявитися значно менше бронемашин, це кількісно — більше за те, що є в України.

А тепер від кількості до якості. Радянські БТРи і БМП за фактом самі військові нерідко називають “братськими могилами”, оскільки свою функцію бронетехніки в сучасному розумінні вони не виконують. Та ж БМП-1, розроблена ще в далекому 1965-му, вразлива для РПГ і мінімально стійка при підриві на мінах. З урахуванням нинішньої тактики ведення бойових дій, основна частина техніки морально застаріла, а нових БМП-3 у російської армії було не більше 600, а розпіарених “Термінаторів” — кілька десятків.

Водночас США оголосили про постачання ЗСУ сучасних броньованих машин M2 Bradley, які від початку розроблялися з прицілом на знищення саме радянської бронетехніки.

“Зокрема танк Т-72, що перебуває на озброєнні іракської армії, був знищений американською піхотною машиною Bradley під час операції “Буря в пустелі” в 1991 році. Вашингтон відправляє 50 Bradley в Україну”, — наводить приклад англійський військовий аналітик Домінік Ніколс.

Далі — танки. Тема максимально актуальна, з урахуванням очікуваних поставок німецьких “Леопардів” і американських “Абрамсів”.

За даними довідника The Military Balance, на початку 2022 року Росія мала приблизно в 5 разів більше танків, ніж Україна: 12 420 проти 2596 машин. В основному це Т-72, Т-80 і Т-90. Після 11 місяців боїв, за даними українського Генштабу, РФ втратила мало не чверть цього бронепарку — понад 3150 танків. Проєкт Огух, що підраховує тільки верифіковані втрати, повідомляє про втрату 1630 танків, з яких 958 знищено і 538 — захоплено ЗСУ.

Темпи виробництва танків сьогодні в Росії не особливо відрізняються від ситуації зі стволами для артилерії. Виробництво бронетехніки, по-перше, давно залежить від імпортного обладнання та комплектуючих. А по-друге, військово-промисловий комплекс, попри серйозне збільшення фінансування, все одно страждає від нестачі коштів. Третій фактор — брак фахівців, які після оголошення часткової мобілізації просто пішли за кордон.

Тому зовсім не дивно, що Росія почала знімати з консервації застарілі танки Т-62, які вже навіть з’явилися на полі бою. І до останнього моменту Україні було нічого протиставити Росії, крім таких же радянських танків.

“Я знаю, що можу перемогти цього ворога. Але мені потрібні ресурси. Мені потрібно 300 танків, 600-700 БМП, 500 гаубиць. Тоді, гадаю, цілком реально вийти на рубіж 23 лютого [2022 року]”, — говорив раніше в інтерв’ю головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.

Судячи з усього, броньовану техніку в такому обсязі, яку згадував Залужний, Україна і отримає. Але з часом.

Те, що відомо зараз: на першому етапі Київ як першу партію розраховує отримати до 140 танків від 12 держав. США оголосили про намір передати Києву 31 танк M1 Abrams. Уряд Німеччини підтвердив, що до кінця березня направить Україні 14 танків Leopard 2 і видасть іншим країнам дозвіл на реекспорт цих машин. Про намір надати Києву танки західного виробництва також повідомили Велика Британія, Норвегія, Польща, Словаччина і Франція.

І ті ж “Абрамси” мають безсумнівну перевагу над Т-72 — вирівнюючи за рахунок якості кількісну перевагу Росії.

І історія з передачею танків у принципі наочно ілюструє еволюцію західної дипломатії під час війни. Якщо відразу після вторгнення союзники Києва шукали для ЗСУ радянську “броню” зі складів країн Східної Європи, то сьогодні Україна розраховує отримати одні з найсучасніших танків у світі.

“Україні потрібно дати важке озброєння. Потрібні західні танки. Вам потрібна техніка. Будь-яка. Зокрема, і логістична: всілякі танковози, вантажівки, від пікапів до всіляких броньованих бойових машин. Не можна сказати, що Україні потрібно там 500 або 1000. Щоб перемогти Росію в цій війні, озброєння повинно йти потоково в Україну”, — наголошує офіцер Армії оборони Ізраїлю Ігаль Левін.

Коли перші західні танки вищого класу опиняться на полі бою, баланс сил у важкій бронетехніці явно перейде на бік України. Адже єдине, що Росія зможе протиставити в такому разі, — це танки Т-90, якими в Кремлі навряд чи захочуть жертвувати для сумнівних цілей “спецоперації”.

Однак сфера, де дисбаланс сил на боці Росії, — так це в авіації. Не секрет, що Україна зазнала значних втрат по винищувачах на початку повномасштабного вторгнення, намагаючись захистити небо над українськими містами. Зараз наявні в арсеналі ЗСУ Су-27 і МіГ-29, багато з яких були передані Європою, не можна і порівнювати з російськими винищувачами п’ятого покоління.

Але тут теж є противага. Почавши бомбардування, Росія сама ж підштовхнула захід до постачання передових систем ППО, таких NASAMS, Iris-T, а тепер ще й Patriot.

Що ж стосується літаків, то в Офісі президента України заявили, що наступна зустріч у форматі “Рамштайн” буде авіаційною.

“Рамштайн-8” створить нову реальність… Ми можемо його неофіційно назвати “бронетанковим Рамштайном”. І ми теж дуже сподіваємося, що наступний “Рамштайн” буде авіаційний”, — припускає заступник керівника Офісу президента України Андрій Сибіга.

Таким чином, страх перед російською ескалацією на 12-му місяці війни вже явно не чинить вирішального впливу на ухвалення Заходом рішень. І вчорашнє категоричне “ні”, що стосується постачання потужного озброєння, в якийсь момент стає обережним “так”.

“Ми бачимо, що пакети США озвучуються регулярно… Ми бачимо якісні зміни в цих пакетах. Ось це має бути безперервно. Потік зброї в Україну має зупинитися тільки тоді, коли Україна вийде на кордони 1991 року, і російська армія буде розбита”, — акцентує офіцер Армії оборони Ізраїлю Ігаль Левін.

Так, наразі Росії все ще вдається зберегти баланс сил на фронті — за рахунок кількості техніки. Це так, у Києві про це говорять відкрито, необхідного для України озброєння все ще не вистачає. Адже поки що “підвішені” рішення щодо передачі далекобійних ракет ATACMS, ударних дронів Reaper і Grey Eagle, а також винищувачів F-16.

Але те, що відбувається на фронті, доводить, що якість і бойові характеристики військової техніки дедалі частіше виявляються значно вагомішими за кількість. І якщо порівняти всі види озброєнь, які вже постачає Захід, це ще не паритет, але ситуація — явно не на користь російської армії. А коли Києву поставлять техніку в достатній кількості, це може повністю переломити хід війни.