Сьогодні о 18:51
У ніч на 6 липня підрозділи Сил оборони України завдали ударів по двох російських нафтопереробних заводах (НПЗ), пункту дислокації ракетної бригади РФ і терміналу перевалки нафтопродуктів у Криму. Через ситуацію, що склалася, у Криму спостерігається серйозний дефіцит пального, а також проблеми з електроенергією. Також періодично окупаційна влада закриває проїзд по Керченському мосту та паромну переправу.
Закордонні аналітики пов’язують дедалі частіші удари по тимчасово окупованому Криму з прагненням Києва посилити тиск на Москву і підштовхнути її до мирних переговорів. Саме страх за Крим і за власну владу здатний змусити диктатора Путіна шукати шляхи до мирного врегулювання, вважають експерти.
Що відбувається в Криму
У ніч на 6 липня під удар українських дронів потрапив термінал перевалки світлих нафтопродуктів “ТЕС-Термінал-1” у Керчі. Він є одним із найбільших комплексів зі зберігання та перевалки світлих нафтопродуктів у Криму. Резервуарний парк підприємства забезпечує приймання, зберігання і відвантаження бензину, дизельного пального та інших нафтопродуктів, зокрема для потреб окупаційних військ у південних регіонах України.
Днем раніше, 5 липня, ціллю українських дронів став аеродром на авіабазі “Гвардійське”. Він є одним із ключових військових аеродромів РФ на півострові. Його використовують для базування літаків оперативно-тактичної та морської авіації та забезпечення бойових вильотів. Також на ньому відбувається обслуговування авіаційної техніки.
Своєю чергою Telegram-канал “Кримський вітер” повідомляє, що в Криму, за попередніми даними, було виведено з ладу один із ключових енергетичних вузлів, який живить Бахчисарайський район півострова — підстанцію “Бахчисарай” потужністю 220 кіловольтів (кВ).
Крім того, під ударом опинилася підстанція “Зимине”, яка також є важливою частиною енергосистеми, що приймає високу напругу від ЛЕП і знижує її. На ній розташовано два трансформатори загальною потужністю 50 мегавольт-ампер (МВА). Офіційних коментарів щодо цього поки немає.
Внаслідок українських атак на деякий час було перекрито Керченський (Кримський) міст. Пожежі виникли на території вітроелектростанції “Новотроїцька”, військового аеродрому в Джанкої, паромного термінала “Крим” у Керчі. Згорів автомобіль, який віз 200 літрів бензину з Тамані.
Раніше підрозділи Сил оборони України завдали удару по залізничному мосту через Красногвардійський канал у районі Красногвардійського на тимчасово окупованій території Криму. У Генштабі зазначили, що удар було завдано в межах заходів зі зниження наступального потенціалу російської армії.
“Об’єкт використовується противником для військової логістики, перекидання особового складу, озброєння, боєприпасів і матеріально-технічних засобів”, — підкреслили в Генштабі ЗСУ.
З 26 червня росіяни ввели в окупованих Криму та Севастополі режим надзвичайної ситуації регіонального характеру. Окупаційна влада заявила про це рішення і закликала не турбуватися. Однак, як зазначають аналітики Інституту вивчення війни, через регулярні удари ЗСУ анексований півострів масово залишають не тільки російські туристи, мешканці, а й військові РФ разом зі співробітниками служб безпеки та представниками окупаційної влади.
Завдаючи удар за ударом, Сили оборони України переносять війну на територію тимчасово окупованого Росією Криму, прагнучи перетворити півострів на кошмар для Кремля. Про це йдеться у статті The New York Times.
Автори публікації зазначають, що географічне положення Криму робить його водночас надзвичайно цінним військовим трофеєм і вразливою ціллю. Незаконно збудований Керченський міст — єдине пряме сполучення з країною-агресором, і Україна вже наносила по ньому удари.
Останнім часом Сили оборони активізували обстріли, прагнучи перерізати життєво важливі лінії постачання. Минулого місяця Київ цілив по мостах і дорогах, а також по системах протиповітряної оборони та радіолокаційних станціях по всьому півострову. Також були атаковані запаси пального та енергосистема.
На думку аналітиків, у Криму немає де сховатися, оскільки Україна вже може завдати удару по будь-якому місцю дислокації ППО, логістичним центрам та іншим військовим об’єктам РФ.
Ситуація в Криму в оцінці експертів
Яка ситуація з паливом і електроенергією в окупованому Криму? Як удари ЗСУ по військових об’єктах впливають на наступальні можливості росіян? Чому півострів залишається вразливим для ударів? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді:
- Рефат Чубаров, глава Меджлісу кримськотатарського народу;
- Ескендер Барієв, глава Кримськотатарського ресурсного центру;
- Микита Кузьменко, аналітик Групи з аналізу гібридних загроз Українського кризового медіацентру;
- Дмитро Єловський, політичний коментатор, ведучий каналу “Ходорковський Live”.
РЕФАТ ЧУБАРОВ: Кремлю все одно на цивільне населення Криму
— В окупованому Криму понад 220 військових об’єктів. Є такі, що споживають дуже багато енергії та пального. На багатьох із них, наприклад на радіоелектронних станціях, працює велика кількість двигунів і моторів, що використовують паливо. Крім того, там встановлено багато обладнання, яке споживає електроенергію. Йдеться про два види енергії, на яких, по суті, базується військова діяльність російських окупантів.
Усунення обох джерел енергозабезпечення означає ослаблення російського угруповання, яке базується в окупованому Криму.
Що відбувається з бензином, ми бачимо. Дефіцит дуже жорсткий. Його вистачає тільки на першочергові потреби російських військових, розміщених в окупованому Криму. Тепер, наскільки я розумію, поставлено завдання максимально знеструмити російські військові об’єкти. Звідси й точкові удари по різних об’єктах критичної інфраструктури, насамперед по енергообʼєктах.
Ті, хто чекають на звільнення Криму і відновлення суверенітету української держави, а таких людей сотні тисяч, то, разом із тим що вони відчувають серйозні побутові труднощі, а часто й проблеми з роботою, багато з них готові все це терпіти. Малі й середні підприємці, люди, які вирощують сільськогосподарську продукцію, опинилися у дуже складному становищі. Але, попри це, вони розраховують, що завершенням усіх цих складнощів і труднощів стане звільнення Криму.
Є й дуже велика група людей, які також з тривогою слідкують за тим, що відбувається. Це ті, хто незаконно поселився в Криму і тепер не хоче його залишати. Вони розраховують, що російським військам вдасться утримати півострів, тому уважно відстежують усі процеси, що відбуваються, і, по суті, перебувають на межі прийняття остаточного рішення — залишатися в Криму чи виїжджати. Яким буде це рішення, залежить від подальшого розвитку ситуації.
Якби у Москви була можливість надавати допомогу Криму хоча б у мінімальному обсязі, вона б вже це зробила. Але ж ми бачимо, що відбувається з пальним по всій території самої Росії — від Краснодара до Ханти-Мансійського округу.
Коли пального не вистачає в самій Росії, природно, ніхто не стане постачати населення Криму. Заради армії, можливо, ще будуть шукати якісь можливості, щоб зовсім не залишити без пального російське військове угруповання, розміщене в Криму. Але щодо цивільного населення, розраховувати тут практично не на що.
В умовах надзвичайної ситуації в Криму місцева влада, як мені здається, намагається перекласти частину проблем, що виникли через нестачу електроенергії та бензину, насамперед на підприємців.
Деякі з них уже використовують традиційну для Росії форму звернення — публічно просять Путіна надати допомогу. Зокрема, ви показували відео з колективом однієї мережі автозаправних станцій. Це близько двох з половиною тисяч співробітників, і зараз весь цей колектив буде розпущено. Відповідно, гауляйтери намагаються перекласти частину видатків на підтримку людей, щоб не допустити зростання незадоволення і протестної активності, саме на бізнес.
Ніколи для Росії, для Кремля і, зокрема, для диктатора Путіна добробут людей, які живуть на півострові, не був якоюсь самостійною ціллю.
Ця тема використовувалася лише для того, щоб виправдати захоплення Криму у 2014 році. У результаті все, що будувалося в Криму — автомагістралі, різні об’єкти критичної інфраструктури, — робилося насамперед для обслуговування Криму як військової фортеці. Півострів перетворили на форпост, звідки розраховували продовжувати подальшу експансію.
ЕСКЕНДЕР БАРІЄВ: Цілі регіони Криму залишаються без світла
— Коли ми говоримо про порушення логістичного сполучення, то йдеться одразу про кілька компонентів: про підстанції, про бензин, про паливо, взагалі про будь-які нафтопродукти, а також про наслідки, які все це тягне.
Якщо говорити про підстанції, які були недавно атаковані, то зрозуміло, що на їхнє відновлення потрібен час. Для цього необхідні відповідні матеріали та ресурси. Звісно, російська сторона намагається якомога швидше відновити електропостачання, однак цілі регіони Криму залишаються без світла.
Це відразу ж відображається на роботі помпових станцій. А коли перестають працювати помпи, виникають проблеми з подачею води. Попри те що у травні та червні пройшли сильні дощі й запаси води збільшилися, її все одно необхідно постійно перекачувати.
Щоб використовувати автономні джерела електропостачання, необхідне паливо, але його теж не вистачає. Нестача впливає і на перевезення, і на всю логістичну систему. Це впливає на роботу складів, на енергозабезпечення, на своєчасне доставляння товарів, зокрема харчових продуктів. Частина торгових точок, насамперед невеликих магазинів, починає закриватися, бо працювати стає економічно недоцільно.
До речі, дуже важливі удари по розподільчих системах, тому що саме вони забезпечують роботу альтернативних джерел електроенергії. Після окупації Криму Росія побудувала електростанції, що працюють на газі. Крім того, наносилися удари й по об’єктах відновлюваної енергетики — зокрема по вітроелектростанціях на заході Криму, а також у Сакському районі. Все це також є частиною системи енергозабезпечення півострова.
Але коли ми говоримо про життєдіяльність Криму в цілому, потрібно розуміти, що насамперед російська влада намагається забезпечувати саме потреби своїх військових.
Коли ми говоримо про психологічний стан жителів Криму, то незалежно від того, яких поглядів дотримуються люди, сьогодні переважає почуття страху.
Люди уже реально розуміють, що в Криму стало небезпечно.
Практично кожної ночі й майже кожного дня відбуваються вибухи. Причому йдеться уже не тільки про Севастополь чи Сімферополь. Це відбувається практично по всьому Криму — на заході, сході, півдні, півночі та в центральній частині півострова.
Практично кожен уже відчув дефіцит бензину та інших нафтопродуктів. Каністра бензину коштує уже понад 100 доларів. Проте багатьом доводиться шукати можливість заправлятися, тому що необхідно їздити. Все це відображається і на вартості харчових продуктів. Ціни зростають, оскільки постачальники змушені збільшувати витрати на перевезення й доставлення.
Наразі кількість відпочивальників у Криму помітно скоротилася, а перспективи на липень і серпень залишаються надзвичайно слабкими.
Всі ці процеси відображаються і на сільському господарстві. Серед кримських татар чимало фермерів, які займаються вирощуванням сільгосппродукції, і нинішня ситуація серйозно впливає на збір урожаю, зокрема пшениці.
Якщо говорити про настрої, то у багатьох з’являється все більше надії на звільнення Криму.
Керченський міст залишається, я б сказав, своєрідною пуповиною, яка дозволяє Росії утримувати Крим. Через нього йдуть постачання продуктів, здійснюється транспортне сполучення. Крім того, саме з Керченським мостом пов’язаний енергоміст, який був побудований практично одразу після окупації. Сьогодні це одне з найважливіших джерел електропостачання півострова.
Знищення Керченського моста дозволить серйозно порушити логістичне сполучення і водночас завдасть удар по іміджу Путіна. Саме тому Росія сьогодні всіма силами намагається захистити цей об’єкт, оскільки він залишається одним із головних символів окупації Криму.
МИКИТА КУЗЬМЕНКО: Перевагу Росії в Криму було нівельовано
— З 2014 року ми постійно чули риторику про те, що Крим — це своєрідний непотоплюваний авіаносець Росії. Дуже часто звучали порівняння можливостей російської та американської армій. Говорилося, що США можуть розгортати свої збройні сили практично в будь-якій точці світу завдяки потужному авіаносному флоту. У відповідь Росія постійно наводила аргумент: нам це не потрібно, тому що у нас є Крим — наш непотоплюваний авіаносець у Чорному морі.
Очевидно, саме з розрахунком на можливі військові дії на Чорноморському театрі Росія і вибудовувала свою стратегію. Паралельно активно розвивалася як в теорії, так і на практиці концепція так званої зони заборони доступу. Суть цієї концепції полягає в тому, що в умовах сучасних гібридних війн, застосування малих тактичних груп і нових видів озброєння найбільшу ефективність матимуть спеціально створені зони, в яких противник не зможе вільно діяти.
У цьому випадку такою зоною мав стати Кримський півострів. Хоча не тільки він. Росія протягом багатьох років створювала подібні райони й в інших місцях. Одним із найяскравіших прикладів є Калінінградська область. Концепція базувалася на створенні глибоко ешелонованої системи протидії повітряним, морським і наземним засобам поразки, яка не дозволяла б противнику вести бойові дії на цій території.
Саме тому в Криму постійно збільшували кількість берегових ракетних комплексів. Після початку повномасштабного вторгнення вони почали використовуватися вже для ударів по наземних цілях на території України, зокрема із застосуванням ракет “Онікс”. Крім того, в Криму постійно посилювалася система протиповітряної оборони — комплекси С-300, С-400, а також інші системи меншого радіусу дії. Не менш важливою частиною був і наземний компонент — комплекси “Іскандер”, крилаті ракети морського і наземного базування та інші засоби поразки.
У стратегічному розумінні російського військового командування все це мало перетворити Крим на територію, на якій Сили оборони України не зможуть діяти без катастрофічних втрат. Однак сьогодні ми бачимо зовсім іншу картину.
Розвиток безпілотних літальних апаратів та інших сучасних засобів поразки, які сьогодні перебувають на озброєнні Сил оборони України, практично повністю нівелював ту перевагу, яку Росія вибудовувала роками. Фактично зона заборони доступу для українських військ поступово перетворилася на зону заборони доступу вже для російських військ.
Та глибоко ешелонована система оборони, яка мала повністю виключити можливість завдавати ударів по Криму, зокрема далекобійними засобами поразки, продемонструвала свою неефективність. Практично щодня ми бачимо нові підтвердження цьому. Наносяться успішні удари по засобах протиповітряної оборони, по пускових установках С-400, по радіолокаційних станціях та інших ключових елементах системи ППО, по аеродромах.
Якщо говорити про логістику, то існує кілька основних шляхів, що зв’язують Крим із територією Росії. Це Керченський міст, паромна переправа і так званий сухопутний коридор через Херсонську, Запорізьку і Донецьку області.
Після серії успішних ударів Сил оборони України по Керченському мосту рух військових вантажів по ньому фактично було зупинено. Паромна переправа також перебуває під постійним огневим контролем України. Крім того, останнім часом під повним огневим контролем ЗСУ опинився і сухопутний коридор, насамперед так звана траса “Новоросія”.
Це робить практично неможливим масове перекидання російських військ із території так званої материкової Росії на тимчасово окуповані території півдня України, зокрема в Крим.
ДМИТРО ЄЛОВСЬКИЙ: Росіяни просто хочуть, щоб усе було “як раніше”
— Більшість росіян нині дотримуються такої позиції: “поверніть все, як було до війни, і ми будемо раді”. За нормалізацію, за доступність звичних благ, сервісів і послуг, за те, щоб повернулися ті, хто пішов на війну, і ті, хто виїхав в еміграцію. Просто щоб все знову стало нормально.
Я думаю, що люди, які висловлюють таку думку — “аби лише закінчилася війна”, — насправді не вкладають у це якихось глибших смислів. Вони не розмірковують про те, як саме має закінчитися цей жах. Вони не думають, чи має все завершитися по нинішній лінії розмежування, чи мають російські війська вийти на кордони 1991 року чи мають реалізуватися якісь плани, про які ніхто як треба не знає.
Росіянам зараз хочеться одного — щоб життя знову стало нормальним. Щоб можна було спокійно заправити машину, не стояти в чергах за бензином, поїхати влітку на південь купатися, не боячись ні дронів, ні розливу мазуту. Тому, як мені здається, причинно-наслідкові зв’язки тут поки що працюють не дуже.
Я аналізував, як люди реагують на те, що відбувається в Росії. І багато хто сприймає все це майже як якусь пригоду. Є блог молодих людей з окупованого Криму, які поїхали на Кубань за бензином. Для них це виглядало як своєрідний челендж: знайти паливо. Вони показували машину, повністю забиту каністрами, передавали привіти тим, хто говорить, що ніякого ажіотажу немає, і розповідали, що за добу потрібно встигнути все це заповнити бензином.
Є досить велика група людей, яка досі вірить пропаганді. Вони щиро повторюють тезиси про те, що бензин є, просто штучно створюється ажіотаж.
Тому ставлення до бензину і нинішньої паливної кризи зараз, на мою думку, дуже базове і багато в чому емоційне. Воно практично не піддається раціональному поясненню.
У більшості люди хочуть тільки одного — щоб все знову стало нормально. А “нормально” для них сьогодні означає можливість спокійно заправити повний бак бензину і взагалі більше про це не думати.
Читайте також: Росіяни відчули ціну війни: як криза підриває підтримку Кремля
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
