Росія проти українських дітей: історії, які стали доказами терору і геноциду

З кожним місяцем армія Путіна вбиває все більше і більше українських дітей. Масовані атаки на житлові квартали та дитячі майданчики — це прицільні удари по ні в чому не винних. Росія чинить найстрашніший злочин XXI століття, який не має строку давності. Кількість дітей, яких убила російська армія, величезна. Про прагнення Путіна знищити майбутнє українського народу розповідаємо у новому випуску “Спеціально репортажу” на телеканалі FREEДOM.

Автори — Ольга Михалюк, Наталія Білокудря.

https://youtu.be/-tFnk47Lqxk?si=YB9IWdpfQAr2qna1

Жертви масованих обстрілів

Дарницький район Києва — один із найбільш густонаселених у столиці, де переважно багатоповерхівки та дуже щільна забудова. Там немає жодних військових об’єктів — лише тисячі й тисячі будинків, у яких живе величезна кількість сімей із дітьми. Ця частина Києва стала однією з головних цілей російської армії під час масованої атаки в ніч на 14 травня. Саме туди спрямували левову частку ракет і безпілотників. Найбільш руйнівним було влучання в один із дев’ятиповерхових будинків — це було пряме попадання, а не результат роботи ППО. Ракета Х-101 влучила туди, куди її спрямували військові РФ, і знищила цілий під’їзд.

Понад 28 годин тривала рятувальна операція: співробітники ДСНС, кінологи, медики, комунальники та сотні волонтерів працювали позмінно вдень і вночі, адже важливою була кожна секунда. Бетонні перекриття під’їзду “склалися” з дев’ятого по перший поверх, утворивши величезну нестабільну гору уламків, під якими залишалися заблоковані люди. Врятувати вдалося не всіх — під завалами загинули 24 людини, зокрема троє дітей.

Люди приносять до багатоповерхового будинку квіти та дитячі іграшки, сумуючи через те, що сталося. Це величезне горе для родичів і близьких усіх загиблих. Особливо боляче бачити три фотографії дівчаток.

Марія — учениця випускного класу місцевого ліцею. Російський удар серед ночі забрав її життя. Загинули також батько та бабуся Марії, а маму у важкому стані відвезли до реанімації.

Поруч фотографії дівчаток, схожих як дві краплі води — вони сестри: 12-річна Любава та 17-річна Віра Яковлєви. Прощання з ними провели в Михайлівському Золотоверхому соборі. Провести дівчаток в останню путь прийшли вчителі молодшої сестри та однокурсники з коледжу старшої. Батько Любави та Віри загинув три роки тому. Його звали Євген Яковлєв, позивний “Рудий”. Він був військовослужбовцем і захищав Україну від російських окупантів, а у 2023 році в Луганській області отримав смертельне поранення. На похорон дівчаток прийшли його бойові побратими.

“Це була катастрофа, коли загинув батько дівчаток. Мама зателефонувала мені, сказала, що трагедія сталася у нашому класі. По мамі було видно, що вона ніби втратила крила. А дівчатка, звісно ж, пережили величезний стрес. Таким дітям дуже важко радіти життю. Я розумію, що тато був цілим світом для них”, — згадує вчителька української мови та літератури Ірина Бондаренко.

Учні ліцею важко переживають втрату однокласниці Любави.

“Дітям лише по 11 років. Для мене найскладнішим було прийти наступного дня на роботу і подивитися їм в очі. Тому що вони починали плакати. Однокласники зробили сердечка, написали на них останні слова для Любави й попросили мене віддати їх мамі”, — каже класна керівниця Ольга Ганжа.

Іграшки та тренажер в уламках скла і пластику — так виглядає кімната 11-річного Максима Веремчука. Хлопчик та його старший брат безтурботно спали в ніч на 16 квітня 2026 року, коли російська армія завдала ще одного комбінованого удару по Києву дронами та ракетами. Одна з ракет прилетіла на відкриту територію неподалік від будинку. Ударна хвиля пошкодила фасади будівель і вибила вікна в житловому комплексі. Максим загинув просто у своєму ліжку…

Маленька Катя для Ольги Шикули з Харківської області — єдина втіха і сенс життя. Жінка, бувши вагітною, дивом вижила після удару безпілотника по їхньому приватному будинку.

“Я прокинулася від гулу. А потім якимось чином опинилася на даху будинку. Напевно, мене вибуховою хвилею так відкинуло”, — згадує Ольга Шикула.

Її чоловік Григорій і троє маленьких дітей — Владик, Ваня та Мирослава — загинули. Удар бойового безпілотника припав саме на ту кімнату, де вони спали.

“В іншій кімнаті впав дрон прямо, де діти лежали. Прибіг сусід і витягнув мене. Я весь час кричала про дітей”, — каже Ольга.

Жінка у шоковому стані просила про допомогу, сподіваючись, що врятувати дітей і чоловіка вдасться.

“Приїхали швидка і пожежники. Лікар мене забрав, я пішла за ним, бо боялася щось страшне побачити… А рятувальники спочатку дістали Владика… Живцем згорів, виходить…”, — згадує Ольга Шикула.

Ольга була в лікарні, коли почула найстрашніші слова у своєму житті: “Їх нікого немає! Пробач!”.

Жінка постійно думає про найближчих, згадуючи найсвітліші моменти, які залишилися лише на фотографіях.

“Донька Міра така бойова була. В 1 рік почала говорити — ми якраз у цей будинок хотіли переїхати. Чоловік дуже багато часу проводив із дітьми. Вони дуже часто сміялися. Навіть перед тим, як це сталося, вони сміялися. Потім лягли спати впоперек ліжка, а я думаю: та куди ж мені ще лягати? От і пішла в іншу кімнату”, — розповідає жінка.

Але до кінця усвідомити й прийняти втрату Ольга досі так і не змогла.

“Я фантазію собі придумала, що ми, можливо, зустрінемося. Вони загинули й не сняться… Не хочуть, видно, мене тривожити. А насправді так хочеться, щоб Гриша наснився з дітьми…”, — каже Ольга.

Маленька Катя для Ольги і є тим сенсом життя, який уберіг її від загибелі тоді й дає сили жити зараз.

Через російську агресію в Україні не залишилося областей, де діти могли б почуватися в безпеці. Військова машина Путіна воює з мирним населенням, прагнучи вбити якомога більше українців, зокрема ні в чому не винних дітей. Це — верх цинізму! Росія є учасницею Конвенції ООН про права дитини та водночас з неймовірною жорстокістю порушує всі її основоположні норми.

“В умовах збройного конфлікту продовжують діяти й норми міжнародного права, і норми прав людини — зокрема, Конвенція ООН про права дитини. Це і право дітей на життя, на вільний розвиток. Це положення також окремо передбачене Конвенцією. Тому РФ порушує абсолютно всі зобов’язання”, — пояснює старша юристка Регіонального центру з прав людини Ксенія Корнієнко.

23 листопада 2025 року у Тернополі відбулося прощання з родиною Палагнюк. Мама Марія, шестирічна Каміла та півторарічний Назар загинули у власній квартирі — у їхній будинок влучила російська ракета. Єдиний, хто вижив, — батько Камаль.

В Івано-Франківську російський безпілотник влучив поруч із міським та обласним перинатальними центрами. Унаслідок цього загинули військовослужбовець Національної гвардії Володимир Шкрумеляк та його 15-річна донька. Вони прийшли провідати дружину Володимира та новонароджену дитину. Ще шість людей, зокрема шестирічний хлопчик, отримали поранення.

У 2024 році у Львові після російського масованого удару під завалами загинула родина Базилевич: мама Євгенія та три доньки — Ярина, Дарина та Емілія. Молодшій було сім років. Батько Ярослав вижив, отримавши поранення.

Навмисні вбивства

Російська пропаганда цинічно бреше, нібито армія РФ прийшла сюди заради порятунку людей. Справжня мета агресора — вбити якомога більше українців, зокрема і найменших. Окупанти позбавляють українських дітей найбазовішого права — права на життя, щодня обстрілюючи мирні будинки, школи, садочки та перетворюючи дитячі майданчики на цілі для ракет і безпілотників.

14 квітня 2026 року 8-річний Богдан Сергеєв загинув унаслідок атаки російських безпілотників по Черкасах. Хлопчик разом із друзями грався на дитячому майданчику біля будинку.

“Усі полетіли врізнобіч, а він тримав два м’ячики — котив, щоб не загубити. І тут його підкинуло метри на два. Я викликала швидку, але медики, на жаль, нічого зробити не змогли — хлопчика дуже сильно посікло уламками”, — розповідає очевидиця Валентина Гулянецька.

4 квітня 2025 року росіяни атакували Кривий Ріг балістичною ракетою “Іскандер-М”. Епіцентром удару став ігровий майданчик, де були діти. Поруч — лише житлові будинки й жодного військового об’єкта. Тоді внаслідок атаки загинули дев’ятеро дітей. Наймолодшому було три роки.

“Росія одним днем, однією секундою вбила майже 9 сімей. Життя батьків після цього… я поки не можу зрозуміти, як можна жити”, — каже мати загиблого хлопчика Тимофія Валерія Цвіток.

Російські пропагандисти намагаються виправдати такі удари. А іноді — відкритим текстом закликають убивати українських дітей.

“Прямо топити цих дітей. Це наш метод. Сказав, що “москалі окупували” — і прямо кидаєш у річку з бурхливою течією”, — заявив російський пропагандист Антон Красовський.

Росіяни вбивають мирних жителів масованими ударами, чудово розуміючи, що неминучі жертви серед дітей. Ба більше, прагнуть зробити так, щоб таких жертв було якомога більше. За чотири роки війни зафіксовано багато випадків, коли російські солдати вбивали дітей цілеспрямовано.

У селі Правдине Херсонської області російський FPV-дрон убив однорічну дитину, яка гралася в манежі у дворі приватного будинку. FPV — це First Person View, вид від першої особи. Тобто російський оператор БпЛА бачив свою жертву і свідомо вбив хлопчика.

“Вони бачили дитину. Тут візочок був і там візочок був. Дрон знизився і такий гул страшний був. А потім як бахне”, — згадує прабабуся загиблого хлопчика Галина Міхеда.

Шансів урятувати маленького хлопчика не було, каже його прабабуся.

“Уламок влучив йому прямо в серце і ще пробив легені”, — каже Галина.

Станом на травень 2026 року внаслідок повномасштабного вторгнення Росії в Україну загинула щонайменше 791 дитина, а 2 752 — отримали поранення. Такі дані озвучили в ООН. Реальні цифри можуть бути набагато більшими: ніхто не знає, скільки дітей загинули під час бомбардувань Маріуполя та інших міст, що залишилися під окупацією.

Страшно ще й те, що для багатьох людей у всьому світі ці цифри поступово перетворюються на статистику. Повідомлення у ЗМІ про нових убитих російською армією дітей з’являються все частіше. За кожним таким повідомленням — жахливий біль, непоправна втрата для родини, а також шалена жорстокість путінського режиму, який не хоче закінчувати війну.

“П’ятий рік війни й жодна дитина в Україні не може почуватися в безпеці. Удари завдаються не лише поблизу лінії фронту, а й далеко від неї. І останнім часом кількість атак на цивільне населення збільшилася. Дані ООН, оприлюднені у квітні 2026 року, свідчать, що в першому кварталі кількість загиблих і поранених дітей зросла на 49% порівняно з аналогічним періодом 2025-го. Тобто ця цифра зростає. А травневі дані ООН говорять, що у квітні кількість постраждалих залишалася такою ж високою — 90 дітей у квітні порівняно з 89 у березні. Також березень став місяцем із найбільшою кількістю жертв серед цивільного населення з липня 2025 року”, — коментує спеціалістка з комунікацій ЮНІСЕФ Україна Олександра Буринська.

В Україні працюють одразу дві міжнародні організації, які документують порушення Росією прав дітей. Вони фіксують смерті та каліцтва маленьких українців — це Моніторингова місія ООН з прав людини та Незалежна міжнародна комісія з розслідування порушень в Україні. Їхні дані стануть вагомою доказовою базою у майбутніх кримінальних процесах, упевнені юристи.

“На національному рівні у нас теж багато проваджень, що стосуються злочинів проти дітей в Україні. Офіс Генерального прокурора здійснює процесуальне керівництво такими справами. І тому на національному рівні такі звіти теж можуть стати вагомим доказом для притягнення винних до відповідальності. Більшість злочинів підпадають під ст. 438 Кримінального кодексу України, яка стосується воєнних злочинів”, — пояснює старша юристка Регіонального центру з прав людини Ксенія Корнієнко.

Діти — це продовження нації, майбутнє народу, його генетичний код і запорука виживання. Убиваючи дітей, позбавляючи їх права на життя, російське керівництво намагається знищити український етнос загалом. У міжнародному праві це має прямі ознаки геноциду — злочину проти людяності, який не має строку давності.

Російська армія щодня завдає масованих ударів по густонаселених районах і тим самим грубо порушує один із базових принципів міжнародного гуманітарного права — принцип вибірковості. Сторона, що воює, зобов’язана проводити чітке розмежування між цивільними об’єктами та військовими цілями. Прямий напад на мирних людей суворо заборонений, але Путіну байдуже на принцип вибірковості. Ба більше,нерідко його армія якраз вибірково, цілеспрямовано робить своєю головною ціллю жінок і дітей. Кремлівський диктатор сподівається зламати дух українців і хоче помститися за провали своєї армії на полі бою.

Читайте також: Росія б’є “Орешником”, щоб тиснути на український тил: експерти розібрали стратегію Путіна