Евакуація під вогнем: як далекобійник став рятувальником побратимів на передовій (ВІДЕО)

Був далекобійником — став водієм бронемашини. Олександр служить в 11-й бригаді імені Михайла Грушевського Національної гвардії України. Від нього залежить безпека його побратимів — їх ротації та евакуація. Найчастіше це відбувається під вогнем противника. Історію бойового шляху військовослужбовця Нацгвардії розповідає FREEДOM.

36-річний Олександр з 2023 року служить у підрозділі БпЛА “Болгаричі”. У них на озброєнні стоять безпілотники, які в армії РФ називають “Бабою Ягою”.

“Тому що ми вночі прилітаємо, і після нас нічого не залишається від них — зносимо все під корінь”, — пояснює військовослужбовець 11-ї бригади НГУ ім. Михайла Грушевського Олександр.

Олександр — водій бронемашини. Без нього підвезення боєприпасів та особового складу до позицій, і найголовніше — евакуація, неможливі.

“Я як паличка-виручалочка, можна сказати. Не дай бог що, не дай бог де — я першим вилітаю з командиром туди, де гаряче, вивозимо хлопців”, — розповідає Олександр.

До повномасштабного вторгнення РФ у Олександра бойового досвіду не було. У 18 років він відслужив строкову службу. Потім працював далекобійником, об’їздив практично весь континент.

“Німеччина, Нідерланди, Данія, Швеція, Фінляндія, Португалія, Грузія, Ірак, Туреччина, Азербайджан, Казахстан. Це мрія з дитинства. Я з дитинства любив великі машини. І це була моя мрія, я до неї дійшов. До цього дня я можу сісти на будь-яку машину. На воді, в повітрі — я поїду на ній. Машини — це моя пристрасть, можна так сказати”, — розповідає Олександр.

24 лютого 2022 року Олександр перебував у Німеччині, там він завершував черговий рейс. І одразу ж поїхав в Україну.

“У далекобійника як — у нього треба дотримуватися режиму праці та відпочинку. Я його не дотримувався — я картку тахографа витягнув, я їхав нон-стоп. Я чисто їхав додому без зупинок, кордон швидко пройшов — і додому”, — розповідає військовослужбовець.

Приїхавши в Україну, він одразу пішов у військкомат, але через великий наплив охочих захищати країну тоді Олександра не мобілізували, і він почав активно волонтерити — возив гуманітарну допомогу військовим з-за кордону. Влітку 2023 року він знову прийшов у військкомат і мобілізувався в ту ж частину Нацгвардії, у якій в юності служив строкову службу. Там він познайомився з командиром підрозділу БпЛА “Болгаричі”. А оскільки в Олександра величезний стаж водіння, йому запропонували стати водієм бронемашини.

“Для мене вона — “Ластівка”. Тому що вона на мене покладається, а я на неї покладаюся. Чудова машина, броньована, я на ній можу заїхати в пекло і виїхати звідти назад. До чортів — привітався, і повернувся назад”, — розповідає Олександр.

За час служби Олександр побував на Херсонському, Запорізькому та Донецькому напрямках. Каже, неодноразово потрапляв у такі ситуації, з яких виходу, здавалося б, не було.

“Ми були пів року в Херсоні, більшу частину ми в Херсонській області, а Донбас… Ну, таке я вам скажу. Думки такі були, що звідти можна і не повернутися. Там навіть повітря пахне по-іншому”, — зазначає боєць.

Але у нього є девіз, пов’язаний з його позивним, який він отримав від свого командира: “Ґодзіллу голими руками не візьмеш”.

Евакуювати побратимів часто доводиться під вогневим контролем противника.

“Наприклад, про Донецький напрямок. Хлопці були в бліндажі, бомбили ворога. І за два дні до цього були дуже сильні тумани, наші розвіддрони дуже погано бачили. Тому що на Донецькому напрямку — там дуже густі тумани. І ворог вже підійшов у сусідню посадку — 400 десь, до 500 метрів, не більше. І зранку я від командира отримую наказ: евакуюємо хлопців. Бо ворог зовсім поруч. У цей момент працювала артилерія противника. Коли я їхав, вони накривали артилерією, але так крили, що аж земля летіла на лобове скло”, — розповідає Олександр.

Одного разу довелося евакуювати побратимів буквально на двох колесах — на дорозі, по якій їхав Олександр, противник розкидав “пелюстки”, це невеликі протипіхотні міни. Вони й пошкодили два колеса бронемашини.

“Я їх забрав і 20-30 км на одному боці потихеньку виїжджав і поїхав у безпечне місце. Але коли віз їх, потилицею чекав, що зараз прилетить ззаду. Але, слава богу, я їх вивіз у безпечне місце”, — розповідає військовослужбовець 11-ї бригади НГУ ім. Михайла Грушевського.

Вдома Олександра чекають дружина і двоє синів — одному десять, другому 20 років. Чоловік зізнається — дуже сумує за рідними.

“Швидше вигнати ворога з нашої країни й наших територій, і зажити знову в славній нашій Україні”, — зараз найголовніша мрія Олександра.

Читайте також: Гуманітарні місії в епоху дронів: як військові та волонтери доставляють допомогу в прифронтові села (ВІДЕО)