Окупаційна російська церква: як священники РПЦ допомагають Кремлю на захоплених територіях і благословляють війну

Російська церква — це інструмент окупації. Священники РПЦ промивають мізки людям на захоплених територіях, називають воєнну агресію “священною” і виправдовують звірства російських солдатів. Освячують ракети, якими вбивають українських дітей і жінок, поки окупанти репресують українських священників.

Якого бога росіяни намагаються нав’язати українцям на окупованих територіях? Чому війна стала сакральною для патріарха Кирила? І як Путін використовує своїх агентів у рясах в агресії проти України? Про це розповідаємо в новому випуску “Спеціального репортажу” на телеканалі FREEДOM.

Автор — Максим Урлапов.

https://www.youtube.com/watch?v=AZ_LxHWdchs&ab_channel=FREE%D0%94OM.LIVE

Репресії проти українського духовенства

Спочатку приходить російська армія, приносячи руйнування і смерть, а за російськими солдатами слідують російські священники. Вони заходять в українські храми на захоплених територіях і одразу ж спалюють духовну літературу українською мовою. Також за російськими солдатами приходить ФСБ і починаються репресії проти українських священників.

У 2022 році російські окупанти увійшли до міста Мелітополь Запорізької області. Вони розганяють мітинги, де під звуки стрілянини українські священники та віряни різних конфесій моляться богу.

Молитва українською мовою — це для росіян вже привід ув’язнити людину. До катівень були кинуті українські священнослужителі різних віросповідань — Православної церкви України (ПЦУ), Греко-католицької, протестантських церков.

Священники Української греко-католицької церкви Іван Левицький і Богдан Гелета молилися за мир у центрі Бердянська Запорізької області. Росіяни схопили їх і протримали у в’язниці понад рік. Україні вдалося їх звільнити завдяки міжнародному тиску на Кремль. Українські священники пережили тортури, знущання і побої від наглядачів.

“Вони ходили та били струмом навіть під час їжі прямо в їдальні. Це було як рутина. Нас у двомісній камері було по семеро. Вона знаходилась у підвалі, і зі стін стікала вода. Спали ми на підлозі. Але найважче було чути крики та агонію з-за дверей катівні”, — згадує священник Української греко-католицької церкви Богдан Гелета.

Навіть у в’язницях священникам забороняли молитися українською мовою.

“Нам заборонили читати Євангеліє. Сказали, що ми не можемо збирати навколо себе людей, бо постраждаємо не тільки ми, а й усі, хто поряд з нами”, — каже Богдан Гелета.

До в’язниць росіяни кидали й священників Православної церкви України.

“Я там пробув понад три з половиною доби без сну, їжі та води. Мене катували голодом, позбавленням сну і били електрошокерами. Ще били головою об стіну. Офіцер мене питає: “Як твоє ім’я?”. Я кажу: “Я протоієрей Василь Вирозуб”. А він б’є мене прикладом і каже: “Немає в тебе тут імені. І бога твого тут немає”, — згадує священник Православної церкви України Василь Вирозуб.

В’язниця була ще не найгіршим покаранням. У 2024 році в селищі Каланчак Херсонської області росіяни увірвалися в дім священника Православної церкви України Степана Подольчака, силоміць вивезли його і вбили. Перед стратою його примушували перейти до Московського патріархату, але отець Степан відмовлявся. Казав, що не зрадить людей і присягу.

Відмовився допомагати окупантам і священник Греко-католицької церкви України Олександр Богомаз. Його храм і паства знаходяться в Мелітополі. Росіяни приходили до нього додому і погрожували в’язницею, а представники ФСБ пропонували співпрацю.

“Казали, щоб я розкривав таємницю сповіді. А ще, щоб я перейшов до Московського патріархату. Звичайно ж, я відмовився”, — розповідає священник Української греко-католицької церкви Олександр Богомаз.

Отцю Олександру пощастило більше, ніж багатьом іншим священникам — його не кинули за ґрати, а депортували.

“У масках вибивали двері. Я вийшов до них на вулицю сам, підняв руки вгору. Перевернули весь будинок, двір і церкву. Я думав, що мене повезуть у тюрму в Бердянськ. Але бачите, бог розпорядився інакше. Мене пів дня допитували, потім посадили в машину і вивезли під Василівку. Взяли відбитки пальців і далі я переходив пішки сіру зону”, — згадує отець Олександр.

Велика небезпека загрожувала і митрополиту Донецькому і Маріупольському Православної церкви України Сергію. Він також був змушений покинути свій храм на окупованій території. До нього, як і до інших священників ПЦУ, росіяни намагалися застосовувати метод “батога і пряника”.

“На окупованих територіях був тиск на священників — залякування і погрози. Казали зректися української церкви публічно на камеру. Вимагали сказати, що українська мова — це мова сатани. Обіцяли привілеї та служіння в Кафедральному соборі. Деяким священникам навіть пропонували 20-30 тис. доларів. Але жоден наш священник на це не пішов!”, — розповідає митрополит Донецький і Маріупольський Православної церкви України Сергій.

Служити окупантам погодилися лише окремі представники духовенства Української православної церкви Московського патріархату.

“На них тиснуть і змушують переходити в пряме підпорядкування Московському патріархату. Відбувається, можна сказати, анексія єпархій, парафій, громад цієї церкви. Їх підпорядковують безпосередньо Московському патріархату”, — пояснює вчений-богослов і публіцист Кирило Говорун.

Українська церква під забороною

Українська церква фактично заборонена на захоплених територіях. Священники, які відмовилися співпрацювати з окупантами, або вбиті, або у в’язниці, або депортовані, а їхні церкви — опечатані й туди заборонено вхід. А в Криму росіяни просто демонтували Хрестовоздвиженський храм — останній з тих на півострові, які належали Православній церкві України. Але частіше храми конфіскують і віддають Російській православній церкві. Так сталося і з храмом владики Сергія.

“Новий священник провів молебень і сказав людям, що тепер храм належить Російській православній церкві. “Якщо ви хочете, щоб вас сповідали, причащали, то ви повинні зректися отця Сергія” — так він сказав. Священник цей каже: “Зараз я прочитаю молитву покаяння і ви повинні покаятися і зректися”. І ось людям треба зректися своєї церкви, тих священників, які хрестили їхніх дітей, вінчали їх. І як мені сказали знайомі, 90% людей просто опустили голову і не зреклися. Були лише окремі люди, але я їх не засуджую. Невідомо, як на них тиснули і як їх обробляли”, — розповідає владика Сергій.

Відбирають храми й у протестантів. Так, будівлю християнської церкви “Слово життя” обвішали фотографіями російських воєнних злочинців.

“Вони спиляли хрест і поставили замість нього пам’ятник автомобілю “Запорожець”. Це рівень їхньої культури та рівень їхніх духовних скрєп. Наша будівля зараз використовується для пропаганди так званої путінської культури. В інших будівлях храмів живуть поліціянти. Деякі використовуються як склади. Один храм віддали комунальній службі, яка займається каналізацією”, — каже пастор церкви євангельських християн “Благодать” Михайло Брицин.

Оскверняють загарбники та храми Православної церкви України на окупованих територіях.

“Наприклад, у Новоазовському районі був красивий Свято-Преображенський собор. Коли туди прийшли представники “руського миру”, вони знищили іконостас, усе винесли на вулицю і спалили. А з храму зробили морг, куди звозили своїх убитих солдатів”, — каже митрополит Донецький і Маріупольський Православної церкви України Сергій.

Свободу віросповідання на окупованих територіях Росія знищила повністю. Мета Путіна полягає в тому, щоб церква служила владі, а тотальне панування було у Російської православної церкви. Тому переслідують не лише українських священників, а й парафіян. Навіть молитися українською мовою людям заборонено. Традиційне привітання “Слава Ісусу Христу” і відповідь “Слава навіки Богу” теж опинилися під забороною.

“Там заборонено молитися за Україну. І навіть заборонено молитися за людей, які виїхали з окупованих територій. Їх називають “зрадниками”, — каже пастор Михайло Брицин.

РПЦ як інструмент окупації

За допомогою Російської православної церкви Кремль намагається зміцнити свою владу на окупованих територіях.

“Туди приїжджають священники з Росії. Це стандартна державна політика РФ. Вони присилають вчителів, чиновників і, зрозуміло, присилають і священників. І ці священники допомагають російській окупаційній владі”, — пояснює аналітик Центру громадянської просвіти “Альменда” Олег Охредько.

Священники РПЦ супроводжують ставлеників Кремля, вихваляють їх, називаючи “владою від бога”. Вони закликають людей підкорятися колаборантам і повторюють те, що каже московський патріарх Кирил. Російські священники вселяють пастві, що слід бути покірними Кремлю і моляться за Путіна, як це робить патріарх.

Кирил окриває себе хрестом кожного разу, коли вимовляє ім’я Путіна, ніби це щось сакральне. І згадує Путіна частіше, ніж Ісуса.

“Відбувається промивання мізків населенню через церкву. Насаджується квазірелігійна ідеологія. Так, вона використовує церковний словник, але не є нормативною православною релігією. Це політична релігія, яка потрібна для того, щоб насаджувати ідеї російської пропаганди серед населення, в тому числі й на окупованих територіях”, — пояснює вчений-богослов і публіцист Кирило Говорун.

Пастирі з РПЦ проповідують не євангельські істини, а ідеологію “руського миру” — перекручують історію й стверджують, що України взагалі не повинно існувати. Людям втовкмачують у голови, що вони зобов’язані стати частиною Росії. І головне, чого вимагають від людей на захоплених територіях, — це “єдинодумство” і “послух”.

“Парафіяни повинні мислити саме так, як їм вказують, і не мати власної думки. Так священники РПЦ трансформують свідомість людей — ви повинні мислити так, як вказує влада. І це дуже небезпечно. Коли людина приходить до церкви, вона відкриває свою свідомість священнику — довіряє йому, відкриває свою душу. Людину при цьому налаштовують не мислити критично і сприймати все як абсолютну істину. Так Російська православна церква легко може переформатувати свідомість вірян”, — каже релігієзнавець Оксана Горкуша.

При цьому священники Російської православної церкви не гребують розповідати пастві відверту маячню.

“Радянську систему дезінфекції води в Україні було замінено якимись американськими хімікатами й мікроелементами, а через водопровідну водичку всього легше підмішати певні мікроелементи та призвести до дисбалансу людської психіки”, — заявив якось священник РПЦ Артемій Владіміров.

Ось чому, за словами священника РПЦ, українці вважають себе українцями, а не росіянами. І українську ідентичність він називає отрутою. Але насправді отрута — це пропаганда, яку російські священники сіють на окупованих територіях. Вони кажуть, що українців слід ненавидіти. Священники РПЦ, які називають себе християнами, доходять до того, що стверджують: у ненависті й убивстві — немає гріха.

Російські священники закликають до ненависті

РПЦ виховує цю ненависть у парафіянах. І така церква в нинішньому вигляді має мало спільного з християнством. Священники Російської православної церкви славлять агресію проти України, а “Руський народний собор” під керівництвом московського патріарха Кирила офіційно ухвалив документ, у якому проголосив так звану СВО “священною війною”. Звучить, як джихад у талібів або ІДІЛ.

Російські священники просто в церквах освячують зброю, якою потім путінські вояки вбивають українців. Вони їдуть освячувати навіть ракети, які потім летять на мирні міста України і від яких гинуть цивільні, зокрема жінки й діти. При цьому служителі імперського культу закликають людей на окупованих територіях молитися за російських солдатів.

“Кожна служба в Маріуполі закінчується молитвою про російське воїнство. Тому це засіб стовідсоткової пропаганди”, — каже керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко.

Звісно, священнослужителі РПЦ на окупованих територіях закликають допомагати путінській армії, а ще краще — вступати до її лав. Вони й самі їздять на лінію фронту з головним закликом — помирати, не замислюючись.

Віддавати життя доводиться в “м’ясних штурмах”, куди солдатів кидають без бронетехніки, прикриття з повітря і з шансом уціліти, майже рівним нулю. Але в тому-то і мета російського священника — переконати солдата виконати будь-який наказ.

Про те, що солдати зобов’язані жертвувати собою, не втомлюється повторювати та настоятель цієї, прославяючої смерть, церкви Кирил, у миру — пан Гундяєв. Цю псевдоправославну, псевдосвященну війну Кирил вихваляє в храмі Збройних сил РФ на тлі ікон у кривавих тонах. Цей храм називають чорним, і він мало схожий на християнську святиню — створений у мілітаристському стилі, всюди зображена зброя. Тут кожен метр прославляє війну і російських генералів, і тут без кінця закликають знищувати ворогів.

Жителів Росії та окупованих територій уже готують до нових війн.

“Від Владивостока до Калінінграда. Будемо сподіватися, що найближчим часом до нас приєднається Молдова, Казахстан, Україна. На підході Грузія. А що буде з Прибалтикою — самі можете здогадатися”, — заявляє священник РПЦ Артемій Владіміров.

Священники, які є по-справжньому християнами, не можуть такого казати. Християнство патріарх Кирил замінив ідеологією “руського миру”.

“Церква є одним з головних рупорів цієї ідеології. Її нав’язують українцям на окупованій території, але ця ідеологія за своєю природою є фашистською — вона мало чим відрізняється від ідеології в нацистській Німеччині та фашистській Італії. Ця “релігія” лише виглядає як релігія, але має мало спільного з християнством. Її результат — це ріки крові. Результат цієї політичної релігії — політика знищення і геноциду”, — каже вчений-богослов Кирило Говорун.

Російська православна церква — це частина державної пропагандистської машини РФ. Вона дедалі ширше простягає свої мацаки на окупованих територіях насамперед до найвразливіших — дітей і підлітків. Їхній світогляд ще не сформований і РПЦ прагне заволодіти їхніми умами. Так, у всіх школах введено предмет “Основи православної культури”, а викладають його здебільшого церковники.

“Поширюють російські ідеї, що нібито існує один народ. Намагаються знищити українську ідентичність і перетворити дітей на гвинтики російської держави”, — розповідає аналітик Центру громадянської просвіти “Альменда” Олег Охредько.

В окупованому Бердянську навіть відкрили православну гімназію, де ідеологічна накачка догмами “руського миру” ведеться на всіх уроках. На цьому наполягав московський патріарх Кирил.

Поза навчанням Російська православна церква також намагається тримати малолітню паству під контролем — організувала на окупованих територіях дитячий рух, щось на кшталт піонерів. Називається “Братство православних слідопитів”. Їхній девіз — “Будь готовий. Завжди готовий за бога, за Росію”.

“Крім ідеологічної та релігійної накачки дітей ще й навчають поводження зі зброєю. Їх вивозять у табори, де займаються військовою справою. І цю зброю згодом можуть спрямувати проти України. Про що священники прямо й кажуть”, — каже Олег Охредько.

Деякі священники РПЦ самі беруть до рук зброю і закликають дітей брати з них приклад.

“Це призводить до того, що у дітей ламається психіка. Вони починають думати, що війна — це не погано. Священник, усупереч заповіді “не вбивай”, фактично благословляє на вбивство. Для дитячої психіки все це дуже шкідливо і потім це дуже складно виправити”, — пояснює аналітик Центру громадянської просвіти “Альменда” Олег Охредько.

Спираючись на штики окупантів монополія РПЦ — це справжня проблема для дорослих, особливо для уцерковлених українців. Що їм робити, коли потрібно охрестити дитину, по-християнськи поховати померлого, повінчатися або піти до причастя, як вони робили це все життя? Вони змушені йти до Російської православної церкви, бо альтернативи немає.

“У людей немає вибору, у них немає можливості іншим способом реалізувати свої релігійні потреби. Тому вони змушені ходити до тих церков, які є”, — каже керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко.

Підпільні богослужіння

Усе ж багато українців, які перебувають в окупації, усвідомлюють, що РПЦ має мало спільного з вірою в Христа і його проповіддю про любов до ближнього. Тому вони моляться у себе вдома. Збираються одне в одного, щоб здійснювати богослужіння, а деякі — через месенджери тримають відеозв’язок зі своїми священниками, яким довелося виїхати. Ті, хоча б дистанційно, проводять літургію. А деякі українські священники, знехтувавши небезпекою, залишаються на окупованих територіях.

“Є ще священнослужителі на території тимчасово окупованих районів, які підпільно здійснюють богослужіння. Вони збирають громаду так, щоб ніхто про це не знав”, — каже настоятель Православної церкви України Епіфаній.

Ситуація дедалі більше нагадує катакомбну церкву з усіма існуючими ризиками й загрозами. Росіяни зараз намагаються вистежити українських священників. Якщо вдається — то заарештовують і вбивають їх, а в кращому випадку — депортують.

Православна церква України просить своїх священнослужителів покинути окуповані території.

“Людське життя є цінністю, і ми не хочемо наражати своїх священнослужителів на небезпеку. Але все ж є священники, які самі ухвалюють рішення залишитися. Вони вірні своїй громаді та готові навіть постраждати”, — розповідає настоятель Православної церкви України Епіфаній.

Українські священники ризикують свободою і життям, адже на них ведеться полювання. Жерці імперської церкви діють на окупованих територіях як агенти російських спецслужб. Про це повідомляє Центр національного спротиву України. Представники РПЦ збирають дані про патріотично налаштованих парафіян і потім передають їх каральним органам.

Російська православна церква, як і протягом сотень років своєї історії, залишається інструментом окупації й геноциду. Путіну мало просто захопити території — йому потрібно отруїти душі людей, які там живуть, і найпростіше це зробити за допомогою РПЦ. Адже схема вже відпрацьована — з використанням цієї церкви Кремлю вдалося одурманити безліч росіян.

От тільки з українцями це зробити складніше. Багато людей на окупованих територіях не бажають міняти бога на ідола під назвою “руський мир” і бити поклони в чорних храмах війни. Вони ніколи не проміняють справжнє християнство на псевдохристиянський російський нацизм.

Читайте також: Без прав, без житла, без роботи та без води: російська окупація як інструмент знищення української ідентичності