“Сколівські Бескиди”: чим унікальна заповідна зона нацпарку (ВІДЕО)

У північно-західній частині Українських Карпат, названих Сколівськими Бескидами, схили повністю покриті лісами. Навіть в ущелинах швидких карпатських річок вони незмінно мальовничі.

Директор НПП Василь Приндак зазначає, що з кожним рівнем висоти змінюється і порода дерев.

“Якщо дерево росте в своїй “зональності”, тобто зоні комфорту, воно не схильне до хвороб, протистоїть шкідникам, росте та розвивається, – розповідає фахівець. – Якщо ця ж порода потрапляє на висоти, де температура повітря і щільність ґрунту інші, то таким деревам вже не вижити. Тобто, корінний ліс має перебувати в своїх умовах”.

У нижньому ярусі, як відзначають співробітники парку, частіше вкорінюється ялиця, обираючи родючий ґрунт і вологе повітря, вона готова змиритися з нестачею сонця. Ця порода рідко зустрічається в Україні. А в тутешніх лісах вона становить п’яту частину від усіх насаджень. Здалеку ялиця мало чим відрізняється від ялини. Але на дотик її хвоїнки не такі колючі.

В лісах “Сколівських Бескид” домінуюча порода – бук. Ближче до вершин він поступається місцем ялині. Її стихія починається з висоти 800 метрів над рівнем моря. Через поверхневу кореневу систему дереву не завжди вдається встояти перед сильними вітрами. За 20 років кількість ялини в заповіднику значно зменшилася. Тому тут прагнуть відновлювати корінні насадження – ялицю та бук.

“Найцінніша в парку – заповідна зона. Вона найвіддаленіша. Втручання людини там практично виключено, – зазначає директор НПП. – Заповідна зона займає п’яту частину територій. Там довгий час не було господарської діяльності”.

Читайте також: “Сколівські Бескиди”: чим дивує туристів природний заповідник (ВІДЕО)

Приблизно 170 років людина не втручалася в перебіг життя цього лісу, що робить його особливо цінним і цікавим для науковців.

За словами Михайла Коханця, керівника наукового відділу НПП “Сколівські Бескиди”, найвищі дерева створюють перший ярус.

“Шляхом природного поновлення через років 50 під кронами з’явився другий ярус – молоді дерева наступного покоління, а вже підріст формує третій ярус. Це називається вертикальна зімкнутість. Практично ми бачимо суцільну стіну лісу“, – розповів він.

Повалені вітром дерева тут не прибирають. Втручання людини навіть з добрими намірами виключається.

“Уявлення про те, що ліс має бути доглянутим і розчищеним, ніби по ньому можна ходити в капцях – помилкове. Це не ліс, – акцентує Михайло Коханець. – Якщо ви не бачите повалених дерев і деревини, що майже розклалася, такий ліс не вважається старовіковим” .

Сьогодні рідкісні старовікові ліси в усьому світі – на особливому положенні, хоча в минулому їх вирубували не замислюючись. Дивним чином ліси відновлювалися. Поглинаючи понад 40% світового запасу вуглецю, ці величезні скупчення дерев стають важливими учасниками в боротьбі зі зміною клімату.

Для його збереження та відновлення корінного деревостану в нацпарку займаються селекцією аборигенних порід. Саджанці тут вирощують як для відновлення екосистем, так і для садів, присадибних ділянок.

Крім того, на території заповідника з 2016 року вирощують лікарські трави.

Гості прямо тут можуть зірвати рослини та продегустувати корисний і ароматний трав’яний чай.

Незважаючи на те, що сіють тут культивовані рослини, вони мало чим відрізняються від диких лісових трав.

Більше випусків програми “Незвідана Україна” дивіться за посиланням.