В Україні є своя “Кремнієва долина”

UNIT: “Силіконова долина в Києві”.

Цей фантастичний проект дає змогу зазирнути у те, якою буде освіта майбутнього. Формат списаний зі знаменитої французької Школи №42. Від охочих  вчитися тут немає відбою, тим більше що навчання – безоплатне. У технопарку, розташованому в одній із колишніх промзон Києва, побували кореспонденти Голосу Америки.

Колись тут був мотозавод , про що  нагадує димова труба, що стримить над новобудовами. Тепер тут українська “Кремнієва долина”. І, коли блукаєш парком високих технологій, що виріс посеред закинутої промзони, хочеться вщипнути себе, аби упевнитись: ти не мариш, це справді Київ.

“Це майбутнє. Це унікальний проект, який ми реалізовуємо тут в Україні. Це вихід на новий рівень підготовки фахівців у сфері ІТ” – зауважила керівник UNIT Factory Валерія Заболотна.

Навчання – як комп’ютерна гра. Виконав задачку, отримав бали, перейшов на наступний рівень. Жодних лекцій і викладача біля дошки. Є тільки програма, з якою треба впоратись, Googl для довідки і товариш поряд.

“Тут, коли ти застряг, повертаєшся направо, повертаєшся наліво, кажеш – так, хтось зрозумів, як це робити?” – наголосила В. Заболотна

Студентів не обмежують розкладом занять. У когось пік продуктивності о 7 годині ранку, комусь краще працюється вночі. Та й програму, розраховану на три роки, кожен може опановувати у своєму індивідуальному темпі.

І – головне диво. Нічого не треба платити. Пройшов вступні випробування – тож, станеш студентом.

Валерія Заболотна, керівник UNIT Factory:

“Насправді мені здається, що це є неймовірний шанс для дітей України побачити, що можна знайти себе тут, можна отримати освіту навіть якщо ти з регіону, навіть якщо ти не маєш гарний атестат, бо ми не дивимося атестат насправді. Навіть якщо у тебе не дуже гарна англійська мова… У нас тут є дуже різні студенти. Є кияни, забезпечені, із забезпечених сімей. У нас є іногородні, які не дуже можуть себе забезпечити, і ми маємо кухню, в якій вони можуть підігріти власну їжу, а не йти до кав’ярні”.

Серед студентів не лише технарі. Є колишні історики, психологи, навіть колишні поліцейські. Не новачки у програмуванні і ті, хто починає з нуля. Катя Татарченко, яка вже має диплом інженера авіаційного університету, каже:

“Для мене важко було навчатися в університеті, тому що це були нудні лекції, і я їх майже не відвідувала, більшість часу проводила на роботі. А сюди мені хочеться приходити, хоча тут немає вчителів і немає якихось жорстоких дедлайнів – типу, ти не прийшов на екзамен, все, ми тебе виганяємо. Ти просто хочеш сюди приходити, тому що тобі подобається”. Вона хоче вивчитися на програміста, щоб вдосконалювати безпеку польотів.

“Оскільки зараз усі літаки автоматизовані, то високий фактор ризику залишається пов’язаний з комп’ютерними системами, які працюють на борту”.

А студент Дмитро Пилипенко мріє, що колись на цьому місці буде його портрет. Каже – українські айтішники ще себе покажуть:

“…Люди, які можуть побудувати світ інформаційних технологій в Україні. Оскільки Україна трошки пасе задніх”.

UNIT розшифровується як “Українські національні інформаційні технології”. І хоч проект поки що соціальний, інвестиції обіцяють окупитися. До фабрики програмістських талантів пильно придивляються інноваційні компанії, що полюють за світлими головами. Стажування “вшито” в  навчальну програму, і це робота у реальних фірмах, над реальними комерційними проектами.

В українській “Кремнієвій долині” ще триває будівництво. Поряд із фабрикою кадрів зводять корпус для стартаперів. А в майбутньому технопарк обіцяє розростися до “міста в місті”, де будуть зосереджені хай-тек компанії, інвестори та ІТ-професіонали світового рівня.

І навіть заводській трубі у цьому парку високих технологій обіцяють знайти застосування. З неї зроблять мистецьку інсталяцію – найвищий у столиці арт-об’єкт.