Україна має перебувати в максимально сильній позиції: підсумки саміту “коаліції охочих” в оцінці експертів

У Парижі 6 січня відбулася зустріч “коаліції охочих”, на якій обговорювалося питання гарантій безпеки для України. Зокрема, голова Європейської Ради Антоніу Кошта заявив, що Європейський Союз готовий взяти на себе зобов’язання щодо створення системи політично і юридично обов’язкових гарантій, які будуть активовані після набуття чинності режимом припинення вогню.

Про що говорили в Парижі?

У Парижі лідери 27 країн зібралися для того, щоб обговорити надання Україні гарантій безпеки. За підсумками зустрічі Україна, Франція та Велика Британія підписали Декларацію про наміри щодо розгортання багатонаціональних сил.

Також було опубліковано заяву всіх учасників зустрічі. Вона складається з п’яти основних пунктів, які визначають участь країн у забезпеченні гарантій безпеки для України. Зокрема, йдеться про участь у таких пунктах:

• механізмі моніторингу та перевірки припинення вогню під керівництвом США;
• підтримці Збройних сил України;
• створенні багатонаціональних сил, які будуть розміщені в Україні;
• зобов’язанні щодо підтримки України в разі нового збройного нападу з боку Росії;
• зміцненні довгострокового оборонного співробітництва з Україною.

Основою оборони України має стати армія чисельністю 800 тис. осіб. Збройні сили України підтримуватимуть, зокрема, і європейські союзники. Насамперед ідеться про фінансову підтримку.

Про головні результати зустрічі розповів президент України Володимир Зеленський.

“У нас була повна готовність розмістити сили “коаліції охочих”. Деталі були опрацьовані в системі інших документів. Було визначено, які країни готові брати на себе лідерство в елементах, гарантувати безпеку на землі, в небі, на морі. Ми вважаємо ключовим елементом наші українські сили на основі нашої армії. Усі інші елементи працюватимуть. Військові Франції, Британії, України опрацювали деталі щодо розміщення, кількості конкретних видів озброєння, складу Збройних сил, які потрібні, які можуть спрацювати. Ми розуміємо, яка країна і на що готова з усіх країн “коаліції охочих”. Я хочу подякувати кожному лідеру, кожній державі, яка справді хоче бути частиною мирного рішення”, — заявив Зеленський.

Президент України зазначив, що практично погоджені двосторонні гарантії безпеки зі Сполученими Штатами Америки, і їх можуть підписати найближчим часом. Він додав, що дуже важливо, аби всі зобов’язання, у тому числі й зі США, пройшли через національні парламенти.

Позиції України, “коаліції охочих” і США щодо гарантій безпеки збігаються. Про це за підсумками зустрічі в Парижі заявив президент Франції Еммануель Макрон. За його словами, гарантії безпеки мають кілька компонентів.

“Ми вирішили створити координаційний центр при операційному штабі “коаліції охочих” для того, щоб спільно працювати між компетентними арміями та посилювати оперативне співробітництво”, — сказав Макрон.

Макрон заявив, що буде продовжена підготовка до розгортання багатонаціональних сил, які діятимуть на морі, в повітрі та на землі для забезпечення гарантій безпеки після припинення вогню.

“Ми проговорили, як юридично закріпити ці зобов’язання для підтримки України в разі нового нападу з боку Росії”, — сказав президент Франції.

Своєю чергою Європейський Союз готовий взяти на себе політично і юридично обов’язкові гарантії безпеки для України, які набудуть чинності одразу після припинення вогню. Про це заявив президент Європейської Ради Антоніу Кошта за підсумками зустрічі “коаліції охочих”.

Ключовим інструментом підтримки стане кредит у розмірі 90 млрд євро, погоджений лідерами ЄС у грудні. Ці кошти розраховані на найближчі два роки й покликані закрити критичні фінансові потреби Києва.

“Частина цих коштів буде спрямована на підтримку Збройних сил України — першої лінії оборони від агресії”, — наголосив Кошта.

Він зазначив, що ЄС внесе вирішальний внесок у створення системи безпеки, необхідної для досягнення довгострокового і справедливого миру.

Пакет зобов’язань включає:

• юридичні гарантії: створення механізмів безпеки, які активуються після припинення вогню;
• присутність на місцях: допомога цивільним і військовим місіям Євросоюзу безпосередньо в Україні;
• шлях до ЄС: всебічна підтримка інтеграції України до Європейського Союзу як основи майбутнього процвітання країни.

“Україна має перебувати в максимально сильній позиції — до, під час і після будь‑якого припинення вогню”, — акцентував голова Євроради Антоніу Кошта.

“Коаліція охочих” — це група держав, які добровільно об’єдналися на початку 2025 року для надання комплексної підтримки Україні, не чекаючи одностайного рішення всіх членів НАТО чи ЄС. Ініціатором був особисто президент Франції Еммануель Макрон.

Саміт “коаліції охочих” в оцінці експертів

Яких важливих рішень варто очікувати від чергової зустрічі “коаліції охочих”? Чи готова Європа надати Україні чіткі гарантії безпеки? Яка роль США в цьому процесі? На ці запитання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді:

• Олег Постернак, політтехнолог, керівник Центру політичної розвідки;
• Віолетта Москалу, засновниця Global Ukraine Foundation, доктор філософії (Франція);
• В’ячеслав Потапенко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень;
• Олег Лісний, президент аналітичного центру “Політика”.

ОЛЕГ ПОСТЕРНАК: Європа не залишить Україну

— Документи, які мають зафіксувати гарантії безпеки, готуються досить довго. Спочатку це копітка робота дипломатів, а потім — військових. Уже відбувся етап обговорень на рівні радників з національної безпеки.

Йдеться про узгодження параметрів майбутньої угоди між Україною та країнами “коаліції охочих”, які готові надати конкретні й зрозумілі гарантії безпеки в разі завершення бойових дій і реалізації мирної програми.

Далі має відбутися зустріч начальників генеральних штабів — саме там фіналізуватимуться військові аспекти. У Парижі проходить зустріч глав держав і урядів, які брали участь у базовій розробці цього документа.

Зрозуміло, що зміст документа поки обговорювати неможливо. Якщо говорити загалом, то йдеться, може, про можливе розміщення європейських військ на території України, про спільну підготовку ЗСУ європейськими арміями, про надання військової та фінансової допомоги.

Угода також стосуватиметься питань, пов’язаних з обороною і безпекою. Можливо, в документі буде порушене й питання розміщення ЗСУ за межами України. На цьому аспекті свого часу акцентував президент Володимир Зеленський, представляючи у 2024 році відповідні документи Верховній Раді. Як робочий варіант цей момент обговорювався і раніше, і, гадаю, зараз він також може бути інтегрований у фінальний документ про гарантії безпеки між Україною та Європейським Союзом з урахуванням наявних ризиків.

Мені видається дуже показовим те, що йдеться про два документи щодо гарантій безпеки: один — між Україною і США, і другий — між Україною та країнами “коаліції охочих”. Це не зовсім добре, з огляду на прагнення Європи зберегти трансатлантичну єдність. Якщо так і станеться, ми побачимо два різні підходи — європейський і американський.

Важливо відзначити, що про готовність брати участь у гарантіях безпеки заявили 15 держав: Німеччина, Велика Британія, Франція, Іспанія, Італія, країни Балтії — Латвія, Литва, Естонія, усі країни Скандинавського півострова — Норвегія, Фінляндія, Швеція, Данія, плюс Нідерланди і, звісно, Польща. На жаль, країни Центральної та Східної Європи представлені не так широко.

Польща, безумовно, вирізняється як сусід України й країна, що надала значну допомогу, особливо у 2022-2023 роках. Крім того, до цього формату входить і Канада, яка не є європейською державою, але активно координує свій зовнішньополітичний курс щодо України саме з Європою.

Ми точно можемо розраховувати на значну системну фінансову допомогу від Євросоюзу. Останнє рішення саміту ЄС у грудні чітко показує, що Європа з нами серйозно і надовго.

А от із переозброєнням і військовою частиною все складніше. Основним постачальником якісного озброєння, як і раніше, залишаються США. Європейські програми в цьому плані існують, але процес переозброєння триватиме — щонайменше до 2030 року.

Водночас Україна може і вже бере участь в оборонному співробітництві. Приклад — українсько‑данське оборонне партнерство, яке цілком може бути тиражоване і використане як зразкове. У цьому вкрай зацікавлена Польща, що чудово розуміє всі ризики, а також країни Балтії.

ВІОЛЕТТА МОСКАЛУ: “Коаліція охочих” — це майбутня сильна Європа

— Участь у зустрічі “коаліції охочих” президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн суттєво підвищує статус цього формату. Це важливий сигнал: Європа більше не спостерігач, а чинник, який формує архітектуру безпеки. І те, що зустріч відбувається саме в Парижі, теж невипадково.

Франція позиціює себе як політичний драйвер європейського суверенітету, як ініціатор “коаліції охочих” — держав, які не чекають одностайності, а беруть на себе відповідальність у питаннях оборони, фінансів і технологій. Це не формальний інститут, а політична коаліція країн, готових діяти швидше і жорсткіше, ніж дозволяє класичний консенсус.

Тому на порядку денному — координація військової допомоги Україні, довгострокові оборонні зобов’язання, рамки можливого мирного врегулювання, але без тиску на Київ.

Присутність представників глави Білого дому Дональда Трампа сама по собі не є критично важливою, але тут теж є нюанс. США нині ведуть доволі специфічну гру, і для Європи участь американських представників завжди бажана саме тому, що вкрай важливо зберегти їхню залученість. Тим більше на тлі заяв Трампа про те, що США більше не забезпечуватимуть безпеку в межах НАТО так, як це відбувалося останні десятиліття.

Європа поки не готова стати повністю автономною, їй потрібно виграти кілька років. Тому неучасть США — справді чутливий момент. Але водночас варто наголосити: саме існування “коаліції охочих” у рази важливіше, ніж може здатися.

Ця коаліція була ініціативою президента Франції Еммануеля Макрона ще взимку 2024 року. Якби нині цієї коаліції не існувало, ми були б заблоковані в межах ЄС через країни, які грають на руку РФ. Ми були б заблоковані в межах НАТО й не мали б жодної альтернативної платформи. Це був би сценарій вкрай негативний.

“Коаліція охочих” як прототип майбутньої Європи — не паралізованої, не залежної від прокремлівських гравців і не повністю залежної від США. Це має колосальне значення. Штати, по суті, не мають іншого вибору, окрім як визнати цей формат і брати в ньому участь, тому що вони теж не готові повністю розривати зв’язки.

Україна в цьому контексті стає своєрідним полігоном нової моделі війни: розподіленої оборони, дронів, технологічних рішень. De facto Україна вже живе в Європі майбутнього, а ЄС і “коаліція охочих” лише наздоганяють цю реальність.

Звідси ключове розуміння: інвестиції в безпеку України — це не просто підтримка сьогодні, це інвестиції в безпеку Європи. Саме це дозволяє дивитися на ситуацію хоч і обережно, але все ж оптимістично. Європа за жодних обставин не зможе залишити Україну сам на сам із Росією.

І скільки б США не намагалися тиснути, їм не вдалося реалізувати бінарну гру, на яку розраховував Путін, — домовитися безпосередньо з Трампом і поділити сфери впливу. Їм довелося визнати цей формат і сісти за стіл переговорів у межах “коаліції охочих”. Це, по суті, певний рівень перемоги й української, і загальноєвропейської дипломатії.

Глибоко переконана: рішення щодо завершення війни не прийде ані з Вашингтона, ані з Москви, ані з Пекіна. Воно де-факто народжується і розвивається у Європі. Це результат дипломатичної роботи на найвищому рівні — президента України Володимира Зеленського, президента Франції, інших лідерів ЄС, а також Канади, Австралії, Японії — усіх тих, хто бере участь у коаліції.

Фактично це вже альтернатива НАТО. І саме цей чинник став стримувальним і не дозволив реалізуватися сценарію “Ялта‑2”, коли влітку, на тлі зустрічей на Алясці, Путін розраховував домовитися напряму зі США. Цьому сценарію завадила саме “коаліція охочих”.

Європа відчула свою відповідальність як головний вектор цієї коаліції. Так, їй бракує зброї, так, вона історично не розвивала себе як повноцінний оборонний союз. Але Європа — це близько 20% світового ВВП, величезний технологічний і людський капітал і колосальна історична відповідальність. Питання сьогодні не в ресурсах, а в політичній волі.

Якби “коаліції охочих” не існувало, першу скрипку грали б США, і українську позицію могли б “злити” ще влітку заради бізнесу з Росією. Але цього не сталося. Штатам доводиться рахуватися з позицією України та Європи: не можна заохочувати агресора і неможливо будувати світ, у якому замість права діє логіка джунглів.

В’ЯЧЕСЛАВ ПОТАПЕНКО: Україна вже стала повноцінною частиною Європи

— Попри те, що подібних зустрічей останнім часом відбувається дуже багато, здається, що сьогоднішня — справді важлива. Насамперед тому, що частина наших європейських партнерів уже фактично готові й працюють над створенням інтегральної системи безпеки, до якої включено Україну.

Йдеться не просто про допомогу Україні, не про символічне “стояти поруч” і не тільки про постачання зброї. Йдеться про те, що низка країн бачать і себе, і Україну як частину нового, по суті, блоку, який забезпечуватиме взаємну безпеку.

Для цього, безумовно, потрібні довгострокові угоди, підкріплені фінансовими рішеннями, виробництвом і постачанням озброєнь, а також взаємодія зі США як із союзником, що має потужну ядерну, космічну і технологічну інфраструктуру.

Сьогоднішні рішення “коаліції охочих” можуть бути пов’язані, зокрема, з фактичним підписанням договорів про довгострокову співпрацю між країнами‑учасницями. Мені видається, це надзвичайно важливо, оскільки створює для України можливості в протистоянні Росії в умовах тривалої війни на виснаження. Це дає простір не лише для силового чи ядерного стримування, а й для інших дипломатичних зусиль.

Кремль сьогодні робить ставку на тиск на критичну інфраструктуру в розрахунку на те, що в зимових умовах, за відсутності опалення, освітлення й нормальних умов життя, виникне гуманітарна катастрофа й українському керівництву доведеться йти на поступки.

Якщо ж Україна стає частиною об’єднання європейських країн, де вона перебуває на рівних у системі безпеки, то вона отримує стратегічний тил і стратегічну підтримку. У такому разі війна на виснаження перестає бути для Росії виграшною стратегією у будь‑якій прогнозованій перспективі. Це принципово змінює ситуацію.

Євросоюз уже давно перестав бути виключно соціально‑економічним об’єднанням. По‑перше, вже призначено єврокомісара з питань безпеки, по‑друге, фактично сформовані елементи Збройних сил ЄС, які, як і в НАТО, складаються з національних контингентів. У Євросоюзу вже є власний військовий компонент, який активно нарощується.

Показово й те, що Російська Федерація, яка раніше в переговорному процесі доволі спокійно ставилася до можливого вступу України в Євросоюз (на відміну від НАТО), зараз починає змінювати свою позицію. Кремль усе менш позитивно сприймає перспективу членства України в ЄС за підсумками мирної угоди. Це опосередковано підтверджує, що Євросоюз перетворюється на сильнішу структуру з елементами системи безпеки.

ОЛЕГ ЛІСНИЙ: Вступ України до ЄС — це ключова гарантія безпеки

— Я розглядав би присутність на засіданні представників Трампа, Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера, як позитивний момент. Це добре, бо ми чудово пам’ятаємо, як США неодноразово намагалися вивести Європу “за дужки”. Зараз цей етап пройдено. Не можу оцінювати це як великий сигнал, але головне, що Америка залишається залученою, і це дуже добре.

Зараз важливо, що вже напрацьовуються механізми, які діятимуть після війни й допоможуть запобігти майбутнім конфліктам. Це правильно. Коли нинішня війна закінчиться, уже будуть готові інструменти, які можна буде одразу запускати.

Потрібно зробити все, аби ця війна зупинилася вже зараз. Побіжно в пресрелізах пролунало, що на саміті обговорюватимуться кроки щодо примусу Росії, якщо вона не піде на цивілізований мир. Але це так, побіжно. Хотілося б, щоб механізми примусу опрацьовувалися саме зараз.

Ця війна відбувається не десь, а саме в Європі. Тому зобов’язання щодо безпеки України — це фундамент безпеки Європейського континенту. Здається, це очевидно, але не всі в ЄС це так бачать. Європа не монолітна.

Потрібно, щоб європейські партнери взяли на себе зобов’язання. Наприклад, незрозуміло, чи буде Франція надавати війська у вигляді солдатів, чи хоче лише брати участь у моніторингу. В одному інтерв’ю прозвучало, що лінія зіткнення становить 1 400 км і, мовляв, солдатів просто не вистачить. Отже, потрібні повітряний контроль, морський контроль або космічний. Тут також немає однозначності. Нам потрібно, щоб формулювання були обов’язковими, однаково читалися будь‑якою мовою й мали юридичну силу.

Вступ України до Євросоюзу — це одна з ключових гарантій безпеки. Це про економіку і стабільність. ЄС уже перестає бути просто “союзом вугілля і сталі” — він змушений перебудовувати себе, аби вижити. Можливо, він не стане таким, як НАТО, але елементи економічної та військової перебудови важливі.

Читайте також: Провокації та імітація дипломатії: навіщо Кремль продовжує затягувати мирні переговори — думки експертів