“Русский мир”, зв’язок із Кремлем і боротьба за Києво-Печерську лавру: яку загрозу Україні несе Московський патріархат

Українська православна церква (УПЦ), афілійована з Московським патріархатом, не полишає спроб відстояти своє право на володіння об’єктами Києво-Печерської лаври.

29 березня набуває чинності договір про користування храмами і будівлями монастиря, але священнослужителі УПЦ відмовляються виконувати вимогу покинути його територію.

У своїх промовах священники УПЦ порівнюють нинішню українську владу з більшовиками і заявляють, що нібито історично Лавра належить їм. Однак історики називають це відвертою маніпуляцією, оскільки Лавра як храмовий комплекс була побудована ще за часів Київської Русі.

Згідно з традицією, саме легітимний київський митрополит був її настоятелем, а на сьогодні за кількістю парафій Православна церква України (ПЦУ) має більшу легітимність у цьому питанні. До того ж ПЦУ має офіційний церковний документ, підписаний Вселенським патріархом Варфоломієм, — Томос.

Крім цього, Служба безпеки України та інші правоохоронні органи вже зібрали значну доказову базу щодо співпраці священнослужителів УПЦ зі спецслужбами Російської Федерації та Російською православною церквою (РПЦ), яка підтримує війну проти України і благословляє росіян на вбивства українців.

Своєю чергою, Рада національної безпеки та оборони (РНБО) доручила Кабінету Міністрів внести на розгляд Верховної Ради законопроєкт про унеможливлення діяльності в Україні афілійованих із центрами впливу в Російській Федерації релігійних організацій, зокрема Української православної церкви Московського патріархату.

Згодом президент України Володимир Зеленський запровадив санкції проти низки священнослужителів УПЦ Московського патріархату, зокрема, проти намісника Києво-Печерської Лаври митрополита Павла (Лебедя).

Читайте також: Агенти ФСБ у рясах: що сіє кремлівська церква в Україні

Яку загрозу нацбезпеці України несе Українська православна церква? Чи переслідують в Україні людей за приналежність до УПЦ та інших релігійних конфесій? Чим може завершитися ситуація з Києво-Печерською лаврою? Ці та інші питання в ефірі телеканалу FREEДОМ обговорили:

• Людмила Филипович, завідувачка відділу філософії та історії релігії Інституту філософії імені Г. Сковороди;
• Віта Титаренко, релігієзнавець, доктор філософських наук, науковий співробітник Інституту філософії ім. Г. Сковороди Національної академії наук. Г. Сковороди Національної академії наук України; Віта Титаренко, доктор філософських наук, науковий співробітник Інституту філософії ім. Г. Сковороди;
• Анатолій Бабинський, релігієзнавець, співробітник Інституту історії церкви Українського католицького університету;
• Тарас Загородній, політтехнолог, керуючий партнер Національної антикризової групи;
• Іван Папаяні, релігієзнавець.

Людмила Филипович: Представників УПЦ МП судять не за православ’я, а за те, що вони нікчемні громадяни

— Російська православна церква підсунула свиню своїй церкві-дочці Українській православній церкві. Якщо УПЦ на всіх кутах повідомляє про те, що вона розриває відносини з Російською православною церквою, то своєю підтримкою РПЦ фактично відмовляє в самостійності, незалежності в управлінні, про що заявила Українська православна церква в оновленому статуті, ухваленому на соборі в травні минулого року.

Жодна інша церква — ні Румунська, ні Сербська, ні Болгарська, ні Польська — не проявили ініціативу в захисті прав православних християн України, як сказав патріарх Кирило. Це чомусь турбує тільки Російську православну церкву.

УПЦ і Києво-Печерську Лавру вони вважають своїми, вони вважають їх частиною своєї Російської православної церкви. Вони не захищають українське, вони захищають своє. Тому вони стоятимуть до останнього.

І, мабуть, прийшла вказівка не залишати Києво-Печерську Лавру, оскільки тоді для РПЦ настає зовсім інше літочислення. Якщо вони погодяться на те, що Українська православна церква йде в самостійне плавання, значить, тим самим вони визнають, що їхня історія починається на 500 років пізніше.

Віддавши Київську митрополію на самостійний розвиток, вони визнають, що князь Володимир – це не їхній князь, не російський. А апостол Андрій приходив не на їхні гори, а на Київські. І пророкував він про велике поширення християнської віри не серед росіян, а серед киян.

Ті, хто підтримують Українську православну церкву і, власне кажучи, Російську православну церкву, звинувачують українську владу в тому, що вона нібито переслідує УПЦ. Але, якщо подивитися вглиб цієї проблеми, то ніхто православну церкву не переслідує.

Назвіть мені хоч один приклад того, що закрили якийсь храм УПЦ, що розстріляли якогось священника, що повантажили величезну кількість парафіян цієї церкви у вагони й, як колись послідовників автокефальної православної церкви, вивезли до Сибіру і там усіх розстріляли. Покажіть мені хоча б одного єпископа, якого як Йосипа Сліпого запроторили в табір на 17 років. Ніхто нікого не вбиває, не розстрілює, не переслідує і на заслання не відправляє.

Так, санкції ухвалено, але їх же переслідують не за те, що вони православні християни, як вони вважають. Землю як виділяли на будівництво храмів, так і виділяють, як проходили служби церковнослов’янською мовою, так і проходять, як вони сповідували віру у Святу трійцю, так і сповідують, як читали молитви, так і читають. Що змінилося в житті звичайного православного вірянина — фактично нічого.

Якщо ми звернемося до закону, який зараз лежить у парламенті, і ініціатором якого є Кабінет міністрів, то в ньому не йдеться про заборону Української православної церкви. Там ідеться про обмеження антиукраїнської діяльності тих релігійних організацій, центри яких знаходяться на території держави-агресора.

На сьогодні достатньо документів, доказів, фактів того, що Українська православна церква досі зберігає зв’язок зі своєю церквою-матір’ю, тобто з Московським патріархатом. До цього висновку дійшла робоча група, яка була створена спеціально внаслідок рішення РНБО, забезпечувала цю експертизу Державна служба з етнополітики та свободи совісті.

Ще раз хочу наголосити: не за православ’я є претензії до членів цієї церкви, а за конкретні дії. Чому жодна інша церква не дала таку кількість колаборантів? Чому ніяка інша церква не займалася тим, що складала списки на колишніх учасників АТО (Антитерористична операція, — ред.), на національно орієнтованих українців на окупованих територіях? Чому ніяка інша церква сьогодні не може бути звинувачена в тому, що з її посилами розстрілювали, катували, переслідували людей на окупованих територіях?

Тільки Українська православна церква на сьогодні нам народила цих зрадників Батьківщини. І саме за це їх судять, на них збирають дані й ухвалюють рішення щодо них, але не як до православних християн, а як до громадян України, які зрадили свою батьківщину.

Треба розмежувати та чітко сказати, що в Україні не переслідують за віру, не переслідують за конфесійну приналежність. Вас судять не тому, що ви члени Української православної церкви, а тому, що ви нікчемні громадяни України.

Я вважаю, що незалежно від того, православний ти чи не православний, юдей ти чи мусульманин – якщо ти зрадив свою Батьківщину, значить, за це ти маєш відповісти і нести кримінальну відповідальність.

Віта Титаренко: У Києво-Печерську лавру люди приходили не тому, що це Московський патріархат

— Українська православна церква Московського патріархату вперто демонструє небажання прийняти нову дійсність і нові умови свого перебування в Києво-Печерській лаврі. А це треба було б зробити, бо УПЦ МП забуває про те, що є ще українське суспільство, яке теж заявляє своє слово.

Близько 78% українців вважають, що Українська православна церква Московського патріархату має бути виселена з Києво-Печерської лаври. Ми бачимо, що ситуація змінюється, і українське суспільство заявляє про свої права.

На жаль, ми живемо у світі інформаційної маніпуляції. Є заява митрополита Павла Лебедя, що буде захист [Києво-Печерської лаври], будуть залучатися різні методи тощо. Абсолютно протилежні заяви звучать з боку української влади. Той самий секретар РНБО [Олексій] Данілов говорить про те, що насильницького виселення як такого не буде, усе відбуватиметься в межах законодавчої бази.

Ну і не забуваймо, що до Києво-Печерської Лаври люди приходили насамперед не тому, що це Московський патріархат, а тому, що це Києво-Печерська лавра, яка має історичне значення для багатьох людей. Вона також має духовне, релігійне значення. Тому вона має бути доступна для всіх, і саме українцям вирішувати, хто там буде проводити служби.

А щодо ролика з митрополитом Павлом, який намагається навіть молитву перетворити на погрозу, апелює до якихось прокльонів тощо, то в мене як у релігієзнавця постає запитання: а чи це православ’я? Це якийсь православний шаманізм чи що це таке? Багатьом варто було б задуматися і придивитися до того, що відбувається в Лаврі.

А у ченців, які перебувають у Києво-Печерській Лаврі, мені здається, завжди є вихід. Це може бути і ставропігія Вселенського патріарха, це може бути й перехід до ПЦУ, хоча для багатьох це звучить як щось таке страшне і неможливе.

Українська православна церква Московського патріархату ще з середини 1990-х років ХХ сторіччя почувалася досить упевнено, тому що влада тримала курс на розвиток УПЦ МП. І їй у цих умовах, звісно ж, було комфортно існувати.

Тепер же, коли нова влада намагається відновити порушену справедливість, то це викликає подив і бажання залишити Status Quo. Звичайно, тут і українською заговориш, і все, що хочеш, почнеш робити для того, щоб зберегти своє становище.

Мало того, в плані інформаційної політики є прагнення показати УПЦ своєрідною жертвою. Тут вам і порівняння української влади з більшовиками, і україномовність, яка зараз демонструється, і заяви про те, що нібито нікуди йти ченцям. Ясно, що все це елементи інформаційної політики.

І подивімося, як одразу відреагував патріарх Кирило: він пише листи і до ООН, і до Папи Римського Франциска щодо “утиску прав” Української православної церкви Московського патріархату. При цьому те, що сотні тисяч українців загинули, десятки тисяч депортовані насильно, серед них безліч дітей, близько 40 мільйонів українців фактично втратили звичний спосіб життя, не викликає жодного жалю і жодного бажання допомогти.

Ну і водночас сам прессекретар Путіна Дмитро Пєсков у своїй останній заяві говорить про те, що нападки на Лавру — це нападки на Російську православну церкву. Тобто, ми знову приходимо до того, що Українська православна церква Московського патріархату все одно залишається інструментом ідеологічної війни, яка на сьогодні набула форми військової агресії.

На жаль, у цій ситуації ми не бачимо жодних позитивних змін, і не бачимо з боку УПЦ якихось конкретних конструктивних кроків для того, щоб врегулювати ситуацію. Тому, ще раз скажу, що Московський патріархат сьогодні в Україні залишається інструментом ідеологічної боротьби з боку Російської Федерації.

Читайте також: Як Українська православна церква впроваджувала в Україні “русский мир” — розбір експертів

Анатолій Бабинський: Більшість українців підтримує заборону УПЦ МП

— Українська влада дуже делікатно підходила до питання релігії. Тому що вже рік, як триває війна, і тільки зараз влада серйозно підійшла до вирішення питання про духовну або релігійну безпеку.

Контакти деяких представників УПЦ зі спецслужбами, з російською розвідкою і так далі є небезпечними. Влада підходила делікатно, і вони намагалися вибудувати діалог із церквою, якось підштовхнути її для того, щоб вона сама розв’язала питання своєї юрисдикції, своєї приналежності до Російської православної церкви.

І українське суспільство, і українська влада очікували, що УПЦ відреагує на те, що трапилося, більш радикально. Тобто агресія Російської Федерації проти України та пряма підтримка патріархом Кирилом цієї війни — це фактично благословення. Але керівництво цієї церкви вирішило відсидітися.

Якщо дивитися на соціологічні опитування, то сьогодні суспільство налаштоване дуже радикально щодо цієї церкви, і більшість виступає за те, щоб заборонити цю церкву взагалі.

На сьогодні ми розуміємо, що з Києво-Печерської лаври вони підуть, тому що є рішення про розірвання договору оренди. Там багато порушень, і юридично там усе дуже чітко сформульовано, і я думаю, що вони покинуть цю святиню.

Але можуть бути варіанти, що ті монахи, які захочуть там залишитися, оберуть якийсь інший шлях – не Московського патріархату. Це може бути й Православна церква України, або, наприклад, екзархат Вселенського патріархату Константинопольського. Можливо, буде знайдений компромісний варіант для того, щоб ті ченці, яких бажають залишитися в Лаврі, і які побажають вийти з юрисдикції Московського патріархату, там залишилися.

Києво-Печерська лавра — це головний паломницький центр для українських православних і не тільки. Ми можемо згадати, звичайно ж, і Білорусь, і Росію, і Молдову, і Польщу, і багато інших країн, звідки православні приїжджають на прощу. Тобто це центр чернецтва всієї Центрально-Східної Європи. Тому, звісно, патріарх Кирило триматиметься за цей монастир.

Але на офіційному рівні керівництво УПЦ заявляло, що вони вже не мають стосунку до Московського патріархату. Логічно було б їм зараз звернутися до патріарха Кирила із заявою, що не потрібно за них заступатися, що вони самі можуть вести діалог з українською державою і розв’язати цю проблему.

Але вони промовчали тоді, як промовчали й раніше, коли представників УПЦ МП включали в різні синодальні структури Російської православної церкви. Керівники УПЦ або бояться, або не хочуть відкрито заявити Московському патріарху, що він уже не має влади над нами.

Це і відсутність реакції з їхнього боку на заяви до Папи Римського, і до православних патріархів, і до різних європейських інституцій. Тобто вони цього разу жодним чином не відреагували, що Кирило оголосив Лавру своєю юрисдикцією, і що він в Україні має владу над цим монастирем.

Я думаю, що вони стоятимуть до останнього, і жодних кадрових рішень ми не побачимо. Це шлях в ізоляцію, на жаль, тому що в цій церкві є багато людей, що не поділяють думки про Україну, про Росію, про Московський патріархат, якої дотримується керівництво цієї церкви.

Тарас Загородній: Українська православна церква Московського патріархату — це частина держапарату і спецслужб РФ

— Українську православну церкву Московського патріархату у нас ніхто не чіпав, по суті, до середини минулого року, коли вже війна йшла повним ходом. Лише з приходом на посаду голови СБУ Василя Малюка почалися фактичні арешти, обшуки у головних діячів московської церкви.

Були знайдені тонни літератури, були навіть викриті деякі колаборанти з церковним саном, які безпосередньо допомагали окупантам. Хтось був коригувальником, хтось допомагав їм на тимчасово окупованих територіях і так далі.

Це навіть не церква, це абсолютно ворожа Україні частина державного апарату Росії й частина спецслужб.

Варто визнати, що далеко не всі навіть священники Московського патріархату поділяють ті погляди, які проповідує УПЦ МП. Там є частина проукраїнськи налаштованих священників, це правда. Тому всіх під одну гребінку я б теж не став гребти.

Але кістяк і керівництво УПЦ МП — це перевірені, призначені Москвою люди, які здійснювали політику окупації країни. Церква — це чи не останній інструмент [впливу Росії], який залишається в Україні. Він невидимий звичайним поглядом, він мімікрував під українську церкву. Це дуже важливий і неформальний центр впливу.

Ну і не будемо забувати про те, що основний дохід Російської православної церкви був якраз в Україні. Не всі це знають, але це факт: українці частіше ходять до церкви, і РПЦ дуже не хоче втрачати величезний бюджетний дохід, який вона отримувала від України. Тобто, це гроші, які вони безпосередньо заробляли.

Але головне питання не фінансове, головне — це неформальний величезний вплив, який мала УПЦ МП на Україну. Навіть не раз помічали, що якісь ченці спортивного вигляду були на території монастирів, у тій же Лаврі, наприклад. Вона знаходиться за два кілометри від центру міста, тож, будь-яка ДРГ може зайти під виглядом ченців, яких не можна обшукувати, і роби все, що хоче.

Росія побудована і тримається на так званих “скрепах” і міфах, а тут у центрі Києва з’являється справжня церква. Для Росії Київ є частиною їхнього імперського ядра, бо вся російська імперія будувалася на міфології, особливо Московське князівство, що вони є спадкоємцями Володимира-хрестителя і нащадками всіх київських князів.

Тому втрата ще й духовного центру, де знаходиться вже інша, канонічна церква, яка має більш давнє коріння, ніж та сама московська церква, зруйнує і саму РПЦ на території Росії, тому що створюється вже інший центр тяжіння. Це ще більший удар по міфології Російської імперії, бо ядро імперії не може перебувати поза територією імперії.

Тому, коли ми відстоїмо свою незалежність, коли ми переможемо, ця хвиля, яку запустила Україна, матиме вже в середині Росії руйнівні наслідки на рівні ідеології.

Іван Папаяні: Якби у 2019 році УПЦ МП змінила назву, питань про її існування не було б

— Згідно з останньою статистикою Центру Разумкова, спостерігається зменшення відсотка вірян, які ідентифікують себе з церквою Московського патріархату, і активне зростання прихожан Православної церкви України.

І зараз ми бачимо, що правоохоронні органи активно виявляють конкретних представників УПЦ МП і показують їхню співпрацю з певними службами Російської Федерації, а також підтримку тих ідей, які РФ проповідувала на території України: “русскій мір”, символізм “русскіх міра” і так далі.

Звичайно, ми не можемо узагальнювати. Наприклад, представники УПЦ Московського патріархату служать і в Збройних силах України. Законодавство дає можливість діяти на території України всім релігійним організаціям, якщо ця діяльність не суперечить законодавству, не порушує громадський порядок і цілий перелік тих моментів, які в ньому прописані.

У 2019 році був ухвалений закон, поправки до статті 12 щодо назви релігійних організацій. І тоді Міністерство культури також провело аналіз, і було підтверджено, що релігійна організація УПЦ МП — це частина Російської православної церкви, і в її назві потрібно вживати цю частку “РПЦ в Україні” або поміняти назву. На жаль, представники Московського патріархату не дослухалися до цієї норми.

Я говорив представникам цієї церкви, що їм краще виконати закон. Тому що все-таки УПЦ — українська релігійна організація, яка в усіх своїх статутах пише, що виконує законодавство України, і у своїй діяльності цим законодавством керується. Що мені було сказано: “Ні, ми підемо до суду, і суди нас виправдають. Ця норма не конституційна”.

У підсумку ми маємо рішення Конституційного суду, який визнав, що норма все-таки конституційна і релігійні організації Московського патріархату повинні її виконати та змінити свої назви.

Зараз про ці зміни до закону чомусь не прийнято вже говорити. Якби у 2019 році УПЦ Московського патріархату перейшла б на назву, яка була визначена законодавчо, тобто або РПЦ в Україні, або екзархат Російської православної церкви в Україні, то тоді запитань щодо її існування і таких узагальнень, що всі вони прислужники Путіна, не було б.

Тоді б цю релігійну організацію від таких узагальнень охороняло українське законодавство. Бо ліберальне українське законодавство дає існування всім релігійним організаціям, які не порушують закон. А для всіх колаборантів, які справді проповідують ідеї “русского міра”, були б запроваджені індивідуальні санкції.

На мій погляд, УПЦ МП все-таки мала б виконувати норми цього закону і прийти до своєї реальності, до своєї реальної назви. Причому, ні цей закон, ні ті нормативні акти, які наказують покинути Лавру, не впливають на віросповідання людей. І не забороняють молитися.

Що стосується парафіян, які вважають себе не пов’язаними з Москвою, то вони є. І ці люди були просто покинуті напризволяще священноначальністю Української православної церкви, яке не зробило жодної заяви стосовно того, що вони не пов’язані з Москвою, і не підтвердило свою позицію. І результат цього ми всі знаємо.

Читайте також: Боротьба за Києво-Печерську лавру: які позиції сторін (ВІДЕО)