Голова Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпін уперше за 4 роки здійснив офіційний візит до Москви, під час якого зустрівся з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним.

Сі Цзіньпін став першим главою держави, який зустрівся з Путіним після того, як Міжнародний кримінальний суд видав ордер на його арешт.

У перший день, 20 березня, лідер КНР і президент РФ провели закриті переговори, які тривали 4,5 години. Головною темою зустрічі в Кремлі назвали “актуальні питання подальшого розвитку партнерства і стратегічної взаємодії між Пекіном і Москвою”, а також “поглиблення російсько-китайського співробітництва на міжнародній арені”.

21 березня за підсумками переговорів Путін і Сі Цзіньпін підписали 14 документів, серед яких — угоди і меморандуми про взаєморозуміння і співпрацю в різних сферах.

Як повідомляє The Wall Street Journal, після візиту до Москви лідер КНР планував обговорити з президентом України Володимиром Зеленським реалізацію української “формули миру” для припинення війни в Україні та “мирний план” Китаю. Якщо така розмова відбудеться, то вона стане першим контактом глав двох держав після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Напередодні робочої поїздки до Москви Сі Цзіньпін у своїй статті для “Російської газети” зазначив, що запропонований Китаєм “мирний план” відображає “єдність поглядів світової спільноти” на подолання “української кризи”.

Читайте також: Перший день візиту Сі до Москви — деталі та заяви (ВІДЕО)

Як слід оцінювати підсумки зустрічі Сі Цзіньпіна і Володимира Путіна? Наскільки зросла політична та економічна залежність Росії від Китаю? Чи відбудуться найближчим часом переговори президентів України та КНР? Ці та інші питання в ефірі телеканалу FREEДОМ обговорили:

• Михайло Подоляк, антикризовий радник глави Офісу президента України;
• Марія Мезенцева, народна депутатка України, заступниця голови комітету ВРУ з питань інтеграції до Європейського Союзу;
• Агія Загребельська, юристка, засновниця “Ліги антитрасту”, держуповноважена АМКУ (2015-2019 рр.);
• Дмитро Єфремов, експерт Української асоціації китаєзнавців;
• Наталія Бутирська, сходознавиця, експертка зі Східної Азії, магістр зовнішньої політики;
• Іван Преображенський, політолог, експерт з країн Центральної та Східної Європи;
• Ігор Рейтерович, політолог;
• Андрій Піонтковський, російський публіцист і політолог.

Переговори Путіна і Сі Цзіньпіна: основні посили

МИХАЇЛ ПОДОЛЯК: Путін в очах Сі Цзіньпіна виглядає примітивною істотою

— Прямого такого безумовного значення візит Сі Цзіньпіна до Москви не має, тому що все-таки Китай набагато розумніший за сучасну Російську Федерацію і зробить правильні висновки з того, що відбувається на лінії фронту.

Війна триває вже понад рік, і після всіх заяв Путіна, особливо зроблених на Олімпіаді в Пекіні, як швидко він поставить на коліна не те що Україну, а всю Європу, Росія в очах Китаю, та й багатьох інших країн має вигляд примітивної, нікчемної недієздатної держави.

І, звичайно ж, Росії важливо заручитися підтримкою Китаю в конкретних матеріальних напрямках. Це насамперед ресурси й можливість продавати свою сировину у великому обсязі. Це лазівки для обходу санкцій і запуск так званого паралельного імпорту. Це збройові технології, які Росія зараз істерично шукає скрізь, де тільки можна.

У РФ розуміють, що без Китаю в них немає ані найменшого ресурсу протистояти війні. Очевидно, що Росія це підсвідомо прекрасно розуміє, і тому так запобігливо поводиться перед Китаєм, що знову ж таки дуже чітко характеризує трансформацію, яка відбувається в глобальній політиці.

З іншого боку, Китай все-таки не наївна країна, яка за чисту монету сприймає всі солоденькі промови Путіна.

Якщо раніше його сприймали як серйозного гравця, тому що не дуже глибоко аналізували, що він говорить, який спосіб мислення в нього, яку аналітику він використовує, щоб робити ті чи інші висновки, то зараз Путін має вигляд дуже примітивної істоти, яка не розуміє процесів, що відбуваються у світі, і не готова їх правильно коментувати.

Пан Цзіньпін чутливий до багатьох питань, що стосуються репутації Китаю загалом, і це правильна позиція. Президент КНР уже інакше дивиться на Путіна. Він дивиться на цю людину як на набагато менш важливого партнера, але який, проте, може надати для Китаю певні позиції.

Китай грає у свою гру. Це гра не проросійська, це гра прокитайська. Пекін зараз намагається скористатися моментом для того, щоб вагоміше закріпитися на глобальному політичному ринку — не економічному, а саме на політичному.

Китай хоче перебрати на себе функції Росії, і для них навіть певною мірою вигідною є подібна токсична репутація Путіна, тому що на цьому тлі Китай може більш жорстко ставити свої акценти.

Візит Сі Цзіньпіна в Росію і заяви Міністерства закордонних справ КНР свідчать про те, що Китай експериментальним шляхом намагається намацати себе за столом переговорів з Європою, Сполученими Штатами і з Україною, зокрема, щоб розв’язувати проблеми повоєнного устрою світу.

ІГОРЬ РЕЙТЕРОВИЧ: РФ тепер є молодшим партнером Китаю

— Під час зустрічі чітко було видно, хто старший партнер, а хто молодший. І молодшим партнером явно була Росія. Путін дійсно говорив дуже багато компліментів Сі Цзіньпіну, але поводився так, як він поводиться на всіх офіційних зустрічах: якісь підтримувальні слова, які ні до чого не зобов’язують. І він більше слухав, робив для себе якісь висновки з приводу того, що проситиме Росія, і яку позицію в цій ситуації має зайняти Китай.

Поки що нічого екстраординарного з погляду посилення співпраці між країнами або підписання якихось нових документів не відбулося абсолютно.

Тобто був нормальний робочий діалог без якихось далекосяжних висновків щодо максимальної підтримки Російської Федерації з боку Китаю тощо.

Тут треба просто розуміти, що у КНР плани далекосяжні, вони розраховані на десятиліття. І Китай зараз не готовий відкрито виступати на боці РФ або остаточно прив’язувати її до себе, створюючи якийсь союз.

У Китаю є маса своїх внутрішніх питань: модернізація армії, вихід на нові ринки. І вони хочуть це все робити, поки Росія в розумінні Пекіна буде відвертати увагу Сполучених Штатів, Європейського Союзу від того, що робить Китай. Вони якісь ресурси витрачатимуть на Росію, а в цей час Китай свої ресурси якраз накопичуватиме.

Значна частина так званої російської еліти все це розуміє, але в них справді немає іншого виходу. Вони готові зробити все що завгодно, щоб зберегти хоч якісь стосунки з Китаєм. І вони також сподіваються на те, що якщо їм дозволять в’їхати в КНР, то потім їх не видадуть, наприклад, Гаазькому суду. Найімовірніше, це розуміє і Путін.

У тому, що президент КНР приїхав до Москви саме зараз, є три ключові причини. По-перше, Сі Цзіньпін отримав владу щонайменше на п’ять років. Але посада глави партії, яку він отримав наприкінці 2020 року, набагато важливіша за те, що він отримав зараз. А після 2020 року він уже побував у кількох інших країнах, і першою з них була не Російська Федерація.

Другий момент, мені здається, якраз пов’язаний із тим, що справді китайському керівництву треба було на власні очі подивитися на Путіна, на його найближче оточення, на манеру поведінки, на фізичний стан, зокрема, щоб зрозуміти, що тут може статися.

І третій важливий момент, мені здається, Китай просто вважає, що зараз настав такий період, коли він може про себе заявити публічно, як геополітичний гравець, вийти на європейську арену, тому що в Європі виробляли, виробляють і будуть виробляти міжнародну політику протягом найближчих щонайменше кількох десятиліть.

Можливо, вони бачать, як розвивається ситуація на фронті. Вони розуміють, що цей рік і літо, що наближається, швидше за все, значною мірою будуть визначальними у тій війні, яку Росія веде проти України.

Тому вони вирішили саме зараз це зробити, подивитися, що і як відбуватиметься. А далі вже ухвалюватимуть рішення, виходячи з тієї ситуації, яка складатиметься.

ДМИТРІЙ ЄФРЕМОВ: Китайцям потрібна енергетика РФ і російська Арктика

— Китай здійснював протягом року дипломатичне прикриття, і в той чи інший спосіб підтримував таку потворну поведінку РФ на міжнародній арені. Пекін завжди знаходив для них якісь пояснення, виправдання, а деякі речі, на які треба було звертати увагу, не помічав.

У Китаю і Росії збігаються інтереси з приводу перегляду існуючого світопорядку. Раніше вони теж рухалися в цьому напрямку, але кожен по-своєму.

У Росії був такий естетичний підхід, вона намагалася все зруйнувати, зламати і знищити, оскільки її не сприймали як якогось суттєвого гравця. У Китаю ж принцип був інший, він інтегрувався в усі інститути глобального управління, але збільшував свою частку присутності, частку впливу. Але його завдання було інше – витіснити звідти США та інші західні країни, які визначали порядок цієї осі після розвалу Радянського Союзу.

Десь Китай досяг успіху, десь ні. Але зараз, після того, як США стали відкрито реалізовувати політику стримування Китаю, китайцям стало складніше реалізовувати свій порядок денний. Тому вони шукають інші форми, інші можливості підтвердити і продемонструвати своє лідерство.

Китайці приїхали до росіян до Москви насамперед для того, щоб переконати країни третього світу в тому, що Китай не такий, як Сполучені Штати, він миролюбний. Він шукає можливості налагодити мирні відносини, діалог, переговори, стимулювати розвиток. Загалом, “за все хороше проти всього поганого”.

Від РФ Китай уже має те, що йому потрібно. У КНР дуже багато знижок і преференцій. Вони ще хочуть, щоб Росія відкрила ті сектори, які вона раніше утримувала, і куди до цього китайців не пускала.

Насамперед їх цікавить енергетичний сектор Російської Федерації, видобуток корисних копалин, вони хочуть стати учасниками енергетичної генерації на території Росії. Ще китайців дуже цікавить Арктика і доступ до арктичного маршруту транспортування вантажів.

До цього росіяни всіляко стримували доступ китайців на тому напрямку. Це альтернативний шлях постачань китайських товарів через південні коридори, бо через Північний маршрут китайцям це зробити легше і швидше. Там треба створити додаткову інфраструктуру, покращити якість, покращити зв’язок. Щоб туди інвестувати, у Китаю є всі ресурси.

Але в Росії розуміють, що зближення і тісне партнерство з Китаєм веде до посилення залежності, і ця залежність одностороння. Диверсифікувати її практично неможливо, тому вони намагаються по максимуму їх не допустити, куди можна. А в Китаю буде зараз протилежне завдання. Подивимося, що вони підписали, і тоді це все можна буде проаналізувати.

АГІЯ ЗАГРЕБЕЛЬСЬКА: Російська Федерація — сировинний придаток Китаю

— Російська залежність від Китайської Народної республіки і персональна залежність Путіна від Сі Цзіньпіна настільки висока, що глава КНР навряд чи розглядає поїздку до Москви як якийсь візит у гості. Він це, швидше, розглядає як поїздку на свою територію, але ще не до кінця юридично оформлену.

На сьогодні все те, що Росія видобуває на своїй території, продає здебільшого виключно Китаю. Те, що їй потрібно не тільки для її військової промисловості, а й для її елементарних побутових потреб, вона купує виключно у Китая. 

Основний потік грошових коштів Росія отримує з Китаю, а золотовалютні резерви у неї вже переходять на юані. Фінансова система у неї китайська. Тобто, РФ — це вже такий сировинний, я б сказала, придаток Китаю.

Енергетичні ресурси — це дуже потрібний і корисний для КНР напрямок взаємодії з РФ, оскільки Китай хоче отримувати дешеві ресурси. Відповідно, Росія є для нього хорошим джерелом дешевої сировини: китайська екологія не псується — псується російська екологія, працюють на шкідливих умовах праці російські громадяни, і розбазарюють свої надра теж росіяни.

А що стосується військових секретів РФ, то Китай давно хотів отримати доступ до певних російських креслень, які стосуються авіації, конструювання важкої техніки, певних видів високоточної зброї. Зараз для Китаю виникла унікальна можливість, коли він може засунути руку глибоко не тільки у фінансову кишеню Росії, а й у кишеню всіх її військових секретів, які раніше вона від нього приховувала.

Я думаю, що Китай отримає доступ до найбажаніших для нього і недоступних колись військових російських таємниць.

І по-третє, йдеться про Арктику. Китай вважає себе арктичною країною, хоча це звучить трохи незвично й екзотично, але він про це говорить. Я думаю, що третя, основна частина цих економічних партнерських переговорів, якщо це можна назвати партнерством, стосується спільного доступу до Арктики і спільних проєктів на арктичній території.

Тому Сі Цзіньпіна абсолютно не зупиняло, що він їде до військового злочинця, оскільки це його військовий злочинець. У Сі Цзіньпіна в руках серце, нирки, легені і всі органи, які є в Росії, тому що в лідера КНР в руках повністю всі фінансові російські потоки і ресурси.

АНДРІЙ ПІОНТКОВСЬКИЙ: Визнання російських регіонів територією КНР — це присяга вірності Росії Китаю

— Територія у Росії величезна, освоювати її Китаю доведеться роками. Не випадково приблизно за тиждень до візиту Міністерство природних ресурсів КНР випустило нову мапу Китаю та його сусідів. На ній десятки російських міст від Владивостока до Іркутська, до Байкалу, який вони називають Північне море, були позначені споконвічними китайськими назвами.

Вони просто нагадали, що це територія, відторгнута від Китаю, і це був дуже тонкий хід. Розуміючи, наскільки Путін і весь путінський режим від них залежить, вони вкинули цю інформацію, будучи впевненими в тому, що Путін не посміє не прокоментувати цей факт нахабного домагання на значні території Росії.

Два тижні росіяни мовчали. Це означає, що мовчання — знак згоди.

Це, по суті, та присяга вірності, коли московських князів змушували повзати, поповзом наближатися до трону хана, цілувати йому туфлю. Ну, ось у наші часи це замінило ось таким визнанням китайської приналежності Китаю величезних територій Росії.

ІВАН ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ: Сі Цзіньпін поїхав до Москви як старший брат Путіна

— Росія для Сі Цзіньпіна — як і раніше, дуже важливий військовий союзник, а також постачальник сировини. Це дві якості, які китайці і зараз бачать у Росії. Зрозуміло, що Китай не радий тому, наскільки бездарно російське керівництво почало і веде цю війну.

Китаю потрібна сильна Росія, яка охороняла б його тили, коли він погрожує Тайваню, намагається змусити без застосування військової сили Тайвань приєднатися до КНР.

Відомо, що багато китайських генералів дуже раділи історії з анексією Криму. Майже безкровне приєднання території, на яку претендує якась так звана велика держава — для них це був прецедент.

Відповідно, російська повномасштабна агресія, що почалася 24 лютого минулого року, — для них прецедент негативний, тому що ситуація розвивається зовсім не так, як їм би хотілося.

Але ця поїздка для Сі Цзіньпіна символічна, але вона символічна ні щодо Росії, ні щодо Путіна. Китай — країна традицій і символів.

Сі Цзіньпін рівно 10 років тому, зайшовши на престол, захопивши владу, ставши головою КНР і головою Компартії Китаю, здійснив свій перший міжнародний візит — до Росії. Тому що РФ тоді, так само як і зараз, виступала найбільшим військовим союзником Китаю. Тоді ще не було ясно, хто в цій історії старший брат. Сі Цзіньпін їздив майже на рівних спілкуватися з Володимиром Путіним.

Відтоді ситуація змінилася, і, по суті справи, він їде продемонструвати, що він, як і раніше, їде в ту саму Росію, до того самого Путіна, але вже як старший брат. Оскільки Китай під владою Сі Цзіньпіна виріс за останні 10 років. Ось про що свідчить цей візит.

З цієї ж причини Володимир Путін не став зустрічати його в аеропорту, щоб хоч якось продемонструвати, що він не з балетною покірністю приймає главу сусідньої держави.

Думаю, що в закритій обстановці, де всі важливі питання в реальності обговорювали 4,5 години сам на сам із перекладачем, Путін поводився зовсім інакше. Швидше за все, приблизно так само, як поводиться білоруський диктатор Олександр Лукашенко із самим Путіним.

Читайте також: Чому Китай називає війну Росії проти України “українською кризою”, пояснила сходознавець

“Мирний план” Пекіна і можливі переговори Зеленського та Сі Цзіньпіна

МИХАЙЛО ПОДОЛЯК: У нас поки що немає конкретного плану щодо переговорів із Китаєм

— Що стосується ініціативи Зеленського про переговори президентів України та КНР, то вона дуже чітка, виразна. Китай останнім часом займає активнішу позицію з точки зору оцінки подій, що відбуваються в Україні. Ми пам’ятаємо, що це почалося після ініціативи Китаю у вигляді 12 кроків так званого “мирного плану”.

Насправді ми не бачимо поки що конкретного плану, тому що він має бути логістично виразно прописаним. Проте Китай активно починає показувати свою позицію щодо війни РФ проти України.

Безумовно, президент Зеленський абсолютно вчасно говорить про те, що готовий пояснити главі КНР природу війни, як ця війна розвивається, що таке територіальна цілісність і суверенітет України, і чому Росія не має права втручатися в ці дві наші фундаментальні цінності.

І що війна не закінчиться, якщо Росії буде дозволено зберегти якусь частину України під окупацією.

МАРІЯ МЕЗЕНЦЕВА: Китай зацікавлений в ослабленні Росії

— Україна посилюватиме своє дипломатичне представництво в такій важливій стратегічній країні, як Китайська Народна республіка. І я впевнена, що план нашого президента дуже несподівано для багатьох дзеркально відобразив “мирний план” Китаю, у кожному пункті якого говориться про діалог, про налагодження миру тощо.

Але там є і пункти, які позначені як припинення вогню і виведення військ. Але в цьому пункті дуже важливим є виведення військ, а потім уже припинення вогню. Тому що, якщо війська залишаться, ми увійдемо в якийсь тип міжнародного замороженого конфлікту, чого ми не хочемо.

Україна націлена тільки на перемогу і кількість тих українців і українок, які вже віддали свої життя за нашу перемогу. Вони дивляться на нас, і ми не можемо їх підвести, як не можемо підвести усіх живих, хто залишається в цій боротьбі.

Тому, я думаю, ми будемо чути певний символізм цього візиту. Ми не очікуємо жодних конкретних рішень. Там говорили про постачання якогось конкретного озброєння.

На мій погляд, Китай не буде ризикувати своєю економікою. Це прямо кореляційні моменти, тому що тут ми можемо поговорити про кризу, яка була пов’язана і з впливом США. Ці два полярні світи, які ми бачимо по різні боки океану.

Не думаю, що Китай ризикне на прямі військові поставки для РФ і взагалі якимось чином допомагатиме Росії. Навпаки, мені здається, Китай зацікавлений в ослабленні Російської Федерації в тому чи іншому вигляді, що ми будемо спостерігати однозначно і безповоротно.

ДМИТРІЙ ЄФРЕМОВ: Зараз Китай навряд чи зможе бути ефективним миротворцем

— З точки зору китайців, мир в Україні можливий, коли ми припиняємо вогонь і сідаємо за стіл переговорів. Природно, нам зараз це не потрібно, і ми хочемо досягти своїх цілей.

Для нас важливо, щоб у наш мирний план було покладено саме виведення російських військ. Поки цього не станеться, ми не будемо обговорювати з росіянами щось по суті.

Що стосується “мирного плану” Китаю, то він дуже обтічний, і сформульований так, щоб будь-яка країна могла його використати як стартову точку і сказати: так, ми тут бачимо ті пункти, які нас цікавлять, нас влаштовують, ми їх підтримуємо.

Інша сторона побачить свої пункти. Потім вони об’єднаються і стануть за стіл переговорів. Можливо, у них буде посередник. І в результаті цих тривалих переговорів вони підуть на взаємні поступки та визнають якийсь новий Status Quo, або досягнуть якоїсь нової угоди.

А чи потрібне нам повернення до якогось нового статусу або якогось нульового варіанту, який існував до війни? Нам не потрібен “Мінськ-2”. Тому на цьому етапі я не думаю, що Китай зможе бути переконливим миротворцем. Тим більше, що Китай у таких спробах медіації успішним майже ніколи не був.

І Путін у своєму виступі вибирає чотири пункти китайського плану з дванадцяти. Він вибрав те, що його влаштовує — відновлення діалогу, відведення НАТО від кордону РФ, врахування безпеки та інтересів Росії. Його влаштовують ще якісь гуманітарні питання, але не більше.

Тобто ні про суверенітет України, про що написано у китайців, ні про подолання гуманітарної кризи, ні про відновлення України, ні про захист прав цивільного населення, яке страждає від війни, не йдеться. У “мирному плані” КНР вони хоча б згадуються, у Путіна — ні.

НАТАЛЬЯ БУТИРСЬКА: У Китаю немає ані інтересів, ані вигод втручатися у війну

— Те, що Китай намагається нам представити свій мирний план — це спроба показати себе як миротворця. І з цього погляду Китаю не вигідно зіпсувати імідж великої країни, яка втрутилася [у війну Росії проти України].

Ну і, звісно, для Китаю досі важливі його відносини зі Сполученими Штатами та Європейським Союзом. І ці червоні лінії щодо зброї — якщо Китай буде підтримувати відкрито Москву, відповідно, проти Пекіна будуть введені санкції.

Я не бачу поки що інтересів і вигод для Китаю для того, щоб включитися в цю війну.

Ми будемо сподіватися, що прагматизм і раціональність Китаю в цій ситуації спрацюють, і він не буде ставити на кін ні свій економічний розвиток і свій міжнародний імідж, ні свої перспективи для того, щоб втрутитися в конфлікт, який у світі не вітається.

Я не думаю, що лідер Китаю зацікавлений у візиті до Києва, на жаль. Наразі поки що не підтверджена бесіда онлайн, яка може стати першою можливістю України викласти напряму свою позицію, своє бачення цієї війни і свої побажання. Це буде дуже логічно.

І було б дуже добре з точки зору Китаю підтвердити свою нейтральність і статус стратегічного партнера України, в якому він перебував протягом тривалих років. Тому що виглядає дуже якось недипломатично, коли Китай намагається всіляко оминути ці розмови, і водночас пропонує обговорювати мирне врегулювання, як він називає, “української кризи”, не знаючи безпосередньо позиції України.

Китай пропонує свою формулу, але вона більше про те, як йому посісти своє місце в глобальних процесах, а не про те, як допомогти Україні та Європі загалом досягти миру. А без того, щоб Росія не тільки пішла з нашої території, а й поміняла свою політичну парадигму, свої підходи, цього не станеться.

На жаль, Росія в такому вигляді, як вона є — авторитарна, з путінським режимом — дуже сильно підходить Китаю, дуже симпатична особисто Сі Цзіньпіну і дружба з Путіним. І видно, що Китай не зацікавлений у тому, щоб Росія зазнала невдачі, щоб Путін втратив своє обличчя, а тим паче щоб путінський режим упав.

Тому ми повинні виходити з того, що в наших формулах бачення світу абсолютно різне. Попри те, що деякі пункти там абсолютно сходяться, і, здавалося б, можна прикласти ці два плани, і багато в чому провести лінії, які підходять одна до одної. Але загалом, концепція цього бачення все-таки має свої підводні камені і розходиться.

Читайте також: Китай навряд чи пожертвує своїми відносинами з Кремлем заради України — деталі від експерта