Росія почала підготовку до війни з НАТО: якою буде відповідь Альянсу і яку роль відіграє Україна

Росія активізувала інформаційно-психологічну кампанію, яка може бути частиною підготовки до потенційної війни з НАТО. Як заявили в американському Інституті вивчення війни (Institute for the Study of War, ISW), росіяни можуть влаштувати провокацію під чужим прапором.

Російські провокації та готовність Європи — що сильніше?

Аналітики ISW посилаються на заяву Служби зовнішньої розвідки РФ про те, що нібито Велика Британія готує диверсію в одному з європейських портів, щоб звинуватити Китай у підтримці агресії Кремля проти України. Раніше у подібному Росія вже звинувачувала Польщу, Молдову та Сербію.

“В останні тижні все частіше з’являються такі заяви, які формують нову узгоджену модель дій. Ця модель організованої діяльності свідчить про те, що Росія увійшла у першу фазу підготовки до переходу на вищий рівень війни, ніж той, у якому вона бере участь зараз, — наприклад, до майбутньої війни між НАТО та Росією”, — йдеться у звіті аналітиків Інституту вивчення війни.

Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що численні порушення повітряного простору Європейського Союзу є елементами гібридної війни, метою якої є роз’єднання ЄС і підрив підтримки України.

“Не варто помилятися. Недавні вторгнення в наш повітряний простір є частиною загрози, що зростає. Настав час називати речі своїми іменами. Це гібридна війна. Європа повинна мати можливість реагувати і захищати свій повітряний простір”, — сказала фон дер Ляєн під час виступу в Європарламенті.

Вона прямо вказала на Росію як на ініціатора цієї кампанії.

“Росія хоче посіяти розбрат. Ми відповідаємо єдністю. Саме італійські пілоти в межах місії повітряного патрулювання НАТО супроводжували російські літаки з неба Естонії. Українські експерти діляться досвідом із передової, щоб допомогти державам-членам протидіяти вторгненням дронів”, — підкреслила голова Єврокомісії.

Фон дер Ляєн також повідомила про плани збільшити витрати на оборону ЄС до 800 мільярдів євро в межах стратегії “Готовність-2030”, дорожню карту якої Єврокомісія представить найближчим часом. Одним із ключових елементів нової оборонної архітектури стане проєкт “Стіна дронів”.

“Нам потрібна система, яка є доступною та придатною до використання. Для швидкого виявлення, швидкого перехоплення і, за потреби, швидкої нейтралізації. Тут нам є чому повчитися в України — як у можливостях, так і, що ще важливіше, у їх екосистемі швидких інновацій. І Україна готова підтримати наші зусилля”, — зазначила вона.

Росія, Китай і Північна Корея — новий трикутник тиску на Європу: думки експертів

Як далеко готовий зайти Кремль у своїй гібридній війні проти НАТО? Чому Європа заговорила про необхідність “стіни дронів”? Що стоїть за новими провокаціями Росії в повітряному просторі ЄС? Яку роль відіграє Китай — союзник чи режисер глобальної напруги? Чи готові країни НАТО до реальної ескалації і чому Європа має вчитися в України? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДОМ шукали відповіді:

• Михайло Подоляк, радник керівника Офісу президента України;
• Тарас Жовтенко, експерт із міжнародної безпеки фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва;
• Анатолій Круглашов, доктор політичних наук, професор ЧНУ імені Юрія Федьковича;
• Ігор Чаленко, політолог, голова Центру аналізу і стратегій.

МИХАЙЛО ПОДОЛЯК: Європа має перейняти український досвід боротьби з дронами

— Сьогодні Путін повністю реалізовує те, що накопичувалося в ньому роками — бажання руйнувати. Він сприймає себе як руйнівника, який безкарно вбиватиме десятки й сотні тисяч людей у різних країнах і шляхом цього отримає певний глобальний вплив. Важливо розуміти, що у Путіна та Росії нині немає інших інструментів впливу, окрім війни. Війна постійно дає Росії можливість впливати на події та тенденції.

Росія системно й навмисне порушує повітряний і морський суверенітет низки країн — сьогодні, наприклад, це Бельгія — контролює дронами території великих оборонних концернів, блокує аеропорти, завдає економічної шкоди й уповільнює логістику в таких країнах, як Німеччина, Нідерланди, Швеція, Норвегія і особливо Данія. Росія поступово підвищує ставки у цій війні і не збирається її завершувати, навпаки — має намір нарощувати військову присутність у Європі.

Є вибір. Або країни ліберальної демократії й західної цивілізації добровільно програють те, що можуть виграти, зазнаючи значних втрат — репутаційних, економічних, правових. Або вони переходять від режиму очікування до активних логістичних і військових дій: різкого нарощування дальніх ударів по російській інфраструктурі, що обмежить ресурсні можливості Росії та її здатність заробляти гроші, наприклад, через знищення переробних потужностей. Це також змінить суспільне сприйняття війни всередині Росії — споживач інформації та виборець почнуть по-іншому дивитися на конфлікт.

Якщо не вводити жорсткі санкції, у Росії залишиться можливість вести затяжну війну: вона бачить слабкість і небажання відповідати політично чи військово й продовжуватиме ескалацію.

Дешеві дрони — це ефективний інструмент психологічного тиску. Вони лякають виборця, який може вимагати перевиборів на користь проросійських або ультраправих партій і зменшення допомоги Україні, сподіваючись, що тоді їх дадуть спокій. Такі операції коштують недорого: достатньо запустити певну кількість дронів і танкерів-носіїв, і вони спокійно літають у Нідерланди, Бельгію, Німеччину, Францію, створюючи панічні настрої. Завдяки війні й занулення правил Росія тепер може безкарно провокувати — десять років тому це було б нонсенсом.

Сьогодні ми бачимо імітаційні атаки, щоденну блокаду аеродромів, прольоти “рейсових” дронів над військовими підприємствами, постійні порушення морського та повітряного простору без реакції. У відповідь ми спостерігали активацію 4-ї статті Статуту НАТО — це було правильне рішення, щоб оцінити, чи становлять ці прольоти загрозу. Але ми не побачили активації 5-ї статті НАТО — колективного захисту.

Це не означало б негайного розгортання військ на східних кордонах, але дало б сигнал до перегляду базових доктрин: що робити з дронами, як їх збивати тощо.

Проблема — у технічних можливостях перехоплення. Україна, маючи багаторічний досвід боротьби з російськими дронами, показала високу ефективність: нас атакують сотнями дронів, і ми навчилися з ними працювати. Україна пропонує європейським країнам перейняти цей досвід, масштабувати його, інвестувати у виробництво антидронових систем і систем радіоелектронного придушення та перебудувати систему реагування. Тоді європейські країни зможуть ефективно збивати дрони і не боятися цього робити.

Зараз у Європі сподіваються на дорогу протиракетну оборону, але вона не дозволить відбити всі хвилі атак. Необхідно якомога швидше перебудувати систему роботи в суверенному повітряному просторі з урахуванням українського досвіду. Україна готова надати суттєву допомогу.

Копенгаген, на мою думку, зафіксував ситуацію “до і після”: до обговорення “стіни дронів” розуміння ризиків було різнорівневим, не всі країни були готові інвестувати в захист. Тепер очевидно, що Україна стала флагманом у багатьох напрямах. Технологічно країни НАТО розвинені, але за практичним застосуванням, синхронізацією техніки й ефективною протидією вторгненням у Європі наразі немає рівних Україні.

ТАРАС ЖОВТЕНКО: Гібридні провокації РФ переходять на східний фланг НАТО за підтримки кількох країн

— Протягом усього так званого літнього наступу армії РФ на території України, точніше — спроб такого наступу, жодних особливих стратегічних досягнень з боку армії-агресора продемонстровано не було. Водночас було очевидно, що Путін тягнув час, аби наприкінці серпня — на початку вересня мати можливість здійснити візит до Китаю, взяти участь у саміті ШОС (Шанхайської організації співробітництва) і відвідати парад у Пекіні з нагоди 80-ї річниці завершення Другої світової війни — як я це називаю, “по-китайськи”.

Путін розраховував отримати додаткові політичні, економічні та фінансові сигнали, які дозволили б йому продовжити повномасштабну війну проти України та навіть спробувати масштабувати агресію на східний фланг НАТО. Ще кілька місяців тому міністр закордонних справ Китаю Ван Ї досить різко висловився щодо позиції Пекіна у війні між Росією та Україною: за його словами, Китай не може дозволити собі “втратити” Росію в цій війні, адже для Пекіна це спосіб утримати США в Європі, відвертаючи американські ресурси та увагу від Азійсько-Тихоокеанського регіону.

З цієї думки й будувалася тактика Путіна — максимально використати потреби Китаю не лише у продовженні російської агресії проти України, а й у спробах реалізувати амбіції щодо розширення напруги на східному фланзі НАТО.

На початку вересня, після повернення Путіна з Пекіна, стало очевидно, що певних домовленостей було досягнуто: на саміті Сі Цзіньпін обговорював із прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді об’єднання ресурсів та зусиль для протидії американській тарифній політиці та можливим санкціям проти Індії й Китаю за купівлю російської нафти. На параді в Пекіні виглядало так, що Сі Цзіньпін узгодив із Путіним і Кім Чен Ином певні ролі у підтриманні й підвищенні рівня напруги в Європі — через ескалацію бойових дій на території України та на східному фланзі НАТО.

Не минуло й тижня після повернення Путіна з Пекіна, як Польща стала свідком масованого нальоту російських дронів. До цього Росія здійснила два масштабні ракетно-дронові удари по території України, після чого розпочалася серія гібридних провокацій на східному фланзі НАТО — як у повітрі, так і на морі. Я бачу проміжний підсумок цієї ескалації у спробі росіян провести наземну гібридну провокацію — наприклад, невеликий марш-кидок уздовж польсько-литовського кордону в напрямку Калінінграда.

Це дозволило б розширити зону дії російських гібридних провокацій і розпочати підготовку до реального гібридного протистояння на східному фланзі НАТО.

Для реалізації такого сценарію Кремля не потрібно багато сил, особового складу чи техніки: протяжність спільного кордону між Польщею та Литвою — лише кілька сотень кілометрів. На цьому етапі Росія навряд чи претендуватиме на захоплення частини території країн східного флангу НАТО, але сам інцидент уже стане серйозною ескалацією.

Виглядає, що Путін отримав “благословення” від Сі Цзіньпіна на початку вересня, і нинішня ескалація в повітряному просторі охоплює не лише східний фланг НАТО, а й країни Північної Європи. Нагадаю, що агресія Росії проти України у 2014 році також починалася з гібридного етапу, а через вісім років переросла у повномасштабну війну. Імовірно, ту саму логіку Кремль застосовуватиме й проти Північноатлантичного альянсу: початковий гібридний етап уже стартував, його активна фаза розгортається на наших очах і може продовжитися обмеженими наземними операціями російських військ.

Далі Кремль спостерігатиме за реакцією східних країн НАТО та США, і якщо вона буде для нього несприятливою, ймовірно, нарощуватиме масштаби ескалації. За повідомленнями розвідки Федеративної Республіки Німеччина, у Кремлі серйозно обговорюють варіанти розгортання агресії проти східного флангу НАТО і проти самого Альянсу.

Стратегія Кремля виглядає досить зрозумілою: її підкріплено очікуванням фінансової допомоги та ресурсів від Пекіна і, можливо, від Нью-Делі, що дозволить Росії витримати економічний тиск санкцій, які, ймовірно, рушать після гібридної ескалації.

З “благословення” Сі Цзіньпіна і за підтримки Північної Кореї Кім Чен Ина Росія може отримувати все необхідне для продовження бойових дій в Україні та для послідовної ескалації гібридних провокацій на східному фланзі НАТО.

АНАТОЛІЙ КРУГЛАШОВ: Комфорт Європи став зброєю Кремля

— Для Росії зараз вигідніша невелика гібридна війна — спроба “відкушувати” не лише території, а й обороноздатність, стійкість і єдність країн ЄС і НАТО.

З іншого боку, ці акції, які здійснює російське військово-балтійське керівництво, спрямовані на розпалювання страху, паніки, залякування: “Ой, що буде, якщо справді почнеться глобальна війна? Що буде з нами, з нашою безпекою, нашим життям, майном і, зрештою, комфортом?”. Росія ретельно підігріває ці панічні настрої.

Росія готується до повномасштабної війни або принаймні випробовує тактику регіональних війн як складник своєї стратегії в Європі та частину сумнозвісної “сталінської салямі-тактики” — “відкушуючи” частину за частиною реального суверенітету й дієздатності сусідніх держав.

Є й теорія “чотирьох фаз війни”. Ми бачимо, що світова ситуація та стан справ у Європі стрімко погіршуються. Це свідомий вибір і дії Росії. Тому потрібно сприймати цю загрозу як реальну, а не уявну. Саме тому країнам Європи та НАТО необхідно протидіяти Росії та демонструвати готовність дати належну відсіч.

Чим довше західні країни, держави НАТО та ЄС відкладатимуть підготовку до війни, тим гіршим буде становище самої Росії — економічне, соціально-політичне й військове. Зокрема завдяки боротьбі українців і Збройних сил України — за нашу і їхню свободу.

Якщо Росія піде на ескалацію або вирішить, що гра на підвищення ставок їй вигідна, включно з обмеженими, але реальними бойовими зіткненнями, захопленнями тощо, наприклад у Сувальському коридорі, — боюся, часу не залишиться ні в кого. Але це моя особиста думка.

Росія зовсім не така велика і могутня, якою себе вважає. Її економічні ресурси обмежені, можливості технологічного прориву скорочуються, зокрема через санкції. Кадровий потенціал цієї воєнної машини — від рядових до середньої та вищої ланки командування — також обмежений. Тому всі ці чинники у довгостроковій перспективі не грають на користь Росії.

Китай зайняв дуже цікаву, вичікувальну й далекоглядну позицію. Чим слабшою буде Росія, тим більше шансів у Китаю реалізувати свої інтереси в Євразії, зокрема користуючись територіямі, які офіційна китайська історіографія, починаючи з часів Мао Цзедуна і його послідовників, ніколи не вважала втраченими, а, навпаки, визнає незаконно утримуваними Російською імперією, СРСР, а тепер і Російською Федерацією.

Тому можливі найрізноманітніші сценарії. Не варто переоцінювати Росію, але й недооцінювати її теж не можна. Водночас важливо враховувати, що майже половина бюджету Росії на наступний рік закладається на оборону. Це величезний ризик для всіх нас і насамперед для України. З іншого боку, це показник того, що ресурси Росії близькі до вичерпання.

ІГОР ЧАЛЕНКО: Путін готується до серйозної воєнної провокації

— Безперечно, Путіну не вдалося зруйнувати єдність України із західними партнерами. Адже метою Москви було змусити західні країни зосередитися на власній безпеці й забути про потреби офіційного Києва. Але, як ми чуємо зараз, низка заяв європейських чиновників підтверджує: Україна є першою лінією оборони всієї Європи.

Таке сприйняття й підхід свідчать, що Путіну не вдалося розколоти це єднання. Тому ті 2 мільярди євро, які останнім траншем спрямовуються на українську дронову програму, — це один з елементів формування майбутньої антидронової системи безпеки, яка має допомогти і Україні, і країнам Європейського Союзу, і Європі загалом. Провокації, які нині здійснюються, не завжди стосуються безпосередньо ЄС, але це не зупиняє Путіна.

А Путіна потрібно зупиняти всіма доступними й потенційними способами. Частина українських аналітиків стверджує, що у Росії немає ресурсів. Я схиляюся до думки, що на повномасштабний другий фронт — справді ні, але на обмежену воєнну спецоперацію, наприклад у районі Сувалок, Нарви в Естонії чи у Фінляндії, Путін цілком може зважитися. Це робиться, щоб залякати, показати неефективність НАТО тощо.

Фактично Путін сам малює “червоні лінії” для країн Європи, НАТО та ЄС, але, на жаль, його реально не зупиняють. Ба більше — заяви, які ми сьогодні чуємо, переважно лунають від “ексів”, тобто колишніх чиновників, а не тих, хто зараз реально ухвалює рішення. Ті ж, хто при владі, схильні до обережної риторики — мовляв, не можна піддаватися на провокації Путіна і грати за його правилами.

Однак це вже не просто провокації — це конкретні сигнали, тест. Якщо не буде реакції, це стане “зеленим світлом” для Путіна й призведе до більш серйозних кроків.

Я не впевнений до кінця, якою є фінальна мета Путіна. Або він прагне максимально підвищити рівень страху, щоб нав’язати вигідні для себе політичні рішення — не лише щодо України, а й щодо сфер впливу в Європі. Або, як це робив міністр закордонних справ СРСР Андрій Громико, довести ситуацію до абсолюта, а потім відкотитися до середньої позиції.

Або ж це вже реальна реалізація “доктрини Герасимова”, де поряд із військовими методами використовуються неконвенційні — інформаційно-психологічні операції, економічний тиск та інші форми впливу. Виходячи з українського досвіду, можна припустити, що йдеться саме про другий варіант, і Путін готується до серйозної воєнної провокації.

Щоб його зупинити й діяти превентивно, потрібно працювати у двох напрямах. Перше — це комплексне посилення України: військова допомога, санкції, дипломатичний тиск та інші інструменти. Друге — перегляд алгоритмів дій як у межах НАТО, так і серед інших європейських держав, які поки не входять до системи колективної безпеки.

Тут потрібні реальні дії, а не лише заяви. Навіть якщо йдеться про дрони, потрібно ухвалювати рішення про їхнє банальне збиття. Це не становить загрози людському життю: можна дочекатися відповідного моменту, обрати місце, де немає людей і будівель, але загрози слід нейтралізовувати, а не спостерігати, як вони пролітають над Копенгагеном, Мюнхеном, Бельгією чи Норвегією.

Читайте також: Чому Путін атакує НАТО нишком — думки експертів та глядачів FREEДОМ