Путін у Пекіні: вихід з ізоляції чи чергове приниження — експерти вказали на залежність РФ від Китаю

У Китаї 31 серпня — 1 вересня відбувся саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС). Серед головних учасників — російський диктатор Володимир Путін та прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді. Також на саміті були присутні лідери країн Євразії та глобального Півдня.

Наступного дня після завершення саміту стало відомо, що Росія та Китай підписали меморандум про будівництво газопроводу “Сила Сибіру-2”, а також транзитного маршруту через Монголію “Союз — Схід”. Згідно з домовленостями, новий проєкт дозволить щороку постачати з Росії до Китаю через територію Монголії до 50 млрд кубометрів газу. Планується, що постачання за цією угодою триватиме протягом 30 років.

Кремлівський диктатор Путін підтримав амбіції Сі

Китайську Народну Республіку (КНР) відвідали лідер Північної Кореї Кім Чен Ин, президент Ірану Масуд Пезешкіан, прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді, президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган та інші високопоставлені гості.

Ключовою подією саміту стали переговори Сі Цзіньпіна та Нарендри Моді. Це перший візит глави індійського уряду до Китаю за останні сім років. Досі відносини двох країн залишалися напруженими через прикордонні суперечки та підтримку Пекіном Пакистану. За даними західних ЗМІ, значний вплив на зближення Нью-Делі та Пекіна мала тарифна політика президента США Дональда Трампа.

З чотириденним візитом до Китаю також прибув російський диктатор. Окрім участі в саміті, він проводить переговори з головою КНР Сі Цзіньпіном. На думку аналітиків, Путін розраховує в особистій бесіді з’ясувати, чи готовий Пекін і надалі надавати економічну підтримку Росії, економіка якої слабшає під тиском санкцій та витрат на війну проти України.

Окрему увагу ЗМІ приділили тому, як у китайському Тяньцзіні зустрічали Путіна. Біля трапа літака його чекала лише невелика делегація, яка одразу ж провела російського диктатора до автомобіля. Такий прийом помітно відрізнявся від того, який влаштовують іншим світовим лідерам. Так, прем’єр-міністра Індії Нарендру Моді зустрічали дівчата в національних костюмах із традиційними китайськими танцями. Подібні почесті виявили й керівникам М’янми та Пакистану. Навіть білоруського диктатора Олександра Лукашенка вітали почесним караулом і танцювальною програмою.

Москва ж намагається з’ясувати у Пекіна, чи зможе і надалі розраховувати на підтримку Китаю та як Сі відреагує, якщо Вашингтон вимагатиме від нього посилити тиск на Кремль.

Наприкінці саміту Рада глав держав ШОС схвалила декларацію, в якій закріплені принципи невтручання у внутрішні справи, незастосування сили та відмова від односторонніх санкцій. Водночас Україна в цій 20-сторінковій декларації прямо не згадується.

Путін у своєму виступі на саміті повторив тези, які озвучував і раніше. А також згадав так звані результати нещодавньої російсько-американської зустрічі на Алясці.

Лідер КНР Сі Цзіньпін, своєю чергою, виклав своє бачення нового світового порядку. Китай заявляє про економічний потенціал мегаринку Шанхайської організації співробітництва для зміцнення впливу глобального Півдня.

“Ми повинні виступати за рівноправну та впорядковану багатополярність світу, інклюзивну економічну глобалізацію та сприяти побудові більш справедливої і рівноправної системи глобального управління. Ми повинні використовувати переваги мегамасштабного ринку для підвищення рівня сприяння торгівлі та інвестиціям”, — заявив Сі Цзіньпін.

Міністерство закордонних справ України прокоментувало підсумки саміту ШОС у Китаї. Український МЗС назвав провалом Кремля підсумкову декларацію зустрічі, оскільки документ не містить жодної згадки про війну Росії проти України. У відомстві назвали це доволі промовистим фактом. Також у МЗС наголосили, що без справедливого завершення війни неможливо говорити про глобальний мир, сталий розвиток і безпеку.

“Вважаємо промовистим той факт, що головний підсумковий документ саміту не містить жодної згадки про російську війну проти України. Дивує, що найбільша з часів Другої світової загарбницька війна в Європі не знайшла жодного відображення в такому важливому, фундаментальному документі, тоді як у ньому згадано низку інших воєн, терактів і подій у світі. Відсутність згадки російської війни проти України в декларації саміту ШОС свідчить про провал дипломатичних зусиль Москви. Кремль зазнав чергової поразки у спробах представити світ розділеним в оцінках російської агресії проти України”, — йдеться у заяві Міністерства закордонних справ України.

ШОС — антизахідний союз чи ілюзія партнерства?

Які цілі переслідував Володимир Путін на саміті ШОС і чи вдалося йому отримати підтримку від Китаю? Чому підсумкова декларація зустрічі не містить згадки про війну в Україні? Чим пояснюється зближення Китаю та Індії, і яку роль у цьому зіграла тарифна політика США? Наскільки залежна Росія від економічної допомоги Китаю та чи готовий Пекін надати Путіну кредит? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДOM відповіли:

• Наталія Бутирська, експертка з питань Східної Азії, старша аналітикиня Центру “Нова Європа”;
• В’ячеслав Ліхачов, сходознавець;
• Ігор Рейтерович, політолог;
• Володимир Фесенко, політолог.

НАТАЛІЯ БУТИРСЬКА: Путін знайшов вихід з ізоляції на саміті ШОС

— Путіну, звісно, потрібно виправдати те вторгнення, яке він проводить понад три з половиною роки. Він змушений продовжувати очорнювати та виправдовувати своє вторгнення в колі країн-однодумців. На жаль, багато держав глобального Півдня, серед яких є й ті, що самі можуть зіткнутися з тиском з боку Росії, спокійно слухають ці виправдання агресії.

Водночас декларація, ухвалена за підсумками саміту ШОС, заявляє, що країни підтримують Статут ООН, міжнародне право, територіальну цілісність та суверенітет держав, рівноправність, невтручання та вільний вибір шляху розвитку кожної країни.

Тобто, декларуючи принципи, які вони хотіли б бачити щодо себе, ці держави водночас допускають участь Путіна. І це не перший саміт, який він відвідує. У 2022 році саме саміт ШОС став майданчиком, де Путін вперше з’явився після повномасштабного вторгнення. Саме там була перервана його міжнародна ізоляція.

Тепер саміт ШОС допомагає йому виходити з ізоляції та поширювати брехню про війну на міжнародній арені. Усі мовчки слухають і підписують декларацію, де проголошуються протилежні принципи.

Таким чином, навіть цим країни намагаються відгородитися від кривавого й затяжного конфлікту, який один з учасників веде всупереч міжнародним нормам. Це демонструє цинізм світової політики та цинізм держав, що обрали нейтральну позицію або утримання від прямого засудження агресії.

На жаль, багато країн готові закривати очі й розмірковувати про новий світовий порядок та принципи справедливості, слухаючи брехню агресора.

Китай просуває ідею нової глобальної архітектури та говорить про справедливість. Один із пунктів декларації підкреслює, що кожна країна має право на самостійний вибір соціального та політичного устрою.

Тобто Україна, як незалежна держава, має право визначати свій шлях. Це декларують країни ШОС, які підписали документ. Але водночас поруч сидить Путін, захопивши частину української території та незаконно змінивши свою конституцію. Він говорить про напади міфічних країн, про НАТО, а решта мовчки слухає цю брехню й підписує документи, де звинувачує Захід у втручанні.

Фактично, просуваючи власні ініціативи, особливо Китай як головна країна цієї організації та опонент США, учасники саміту слухають Путіна, бо ШОС дедалі більше перетворюється на антизахідну платформу.

Ціль Китаю та Росії — створити альтернативний полюс, що кидає виклик Заходу. Риторика Путіна органічно вписується в їхню концепцію, де використовуються антизахідні наративи для посилення впливу.

Путін продемонстрував добрі відносини з Сі Цзіньпіном, отримав теплий прийом від Китаю та провів тривалу розмову з прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді. Крім того, він активно спілкувався й з іншими лідерами. Ці країни опинилися в центрі уваги через близькість до Росії та закупівлі російської нафти.

Саме тому я виділяю Китай і Індію. Проте я не сказала б, що Путін зазнав поразки на цьому саміті. У стратегічній перспективі країни-учасники ШОС фактично стали співучасниками того, що міжнародне право тепер буде трактуватися кожним актором по-своєму.

На перший план виходить “право сили”. Його підтвердили тим, що привітали Путіна. І найголовніше — крім демонстрації всьому світу, включно з США, що він не ізольований, Путін отримав теплий прийом. А на полях саміту вирішувалися ключові економічні питання.

На жаль, Індія не відмовилася від закупівлі нафти. Щобільше, вони обговорили продовження співпраці та нові інвестиційні проєкти, включно з Арктикою. Це означає, що країни ШОС готові закривати очі на війну заради економічних вигод.

Для України це надзвичайно тривожні сигнали. Адже попри зусилля дипломатів і підтримку Заходу, тиск виявився недостатнім, щоб обмежити можливості Путіна, особливо економічні. Завдяки ШОС у нього зберігаються інструменти для маневрів. Навіть якщо економіка Росії страждатиме, соціальні програми урізано — це ніколи не зупиняло російську владу.

Головне для Путіна — підтримка військової машини, заради чого він шукає гроші як у країнах ШОС, так і в Пекіні.

В’ЯЧЕСЛАВ ЛИХАЧОВ: Китай будує відносини з Росією виключно з огляду на власну вигоду

— Політична роль Китаю у гіпотетичному мирному врегулюванні та припиненні російської агресії — це одне питання. А інше питання стосується економічних відносин і конкретних перспектив проєкту “Сила Сибіру-2”.

Китай не те щоб відокремлює політику від економіки — усі країни тою чи іншою мірою їх змішують. Але Китай намагається вибудовувати економічні відносини максимально раціонально, без того, щоб за політичну лояльність платити економічною підтримкою. Для Китаю будь-які економічні відносини будуються передусім з огляду на власну вигоду.

Залежність Росії від Китаю сьогодні критична: саме підтримка Китаю дозволяє Москві продовжувати війну. Але сама ця підтримка носить передусім економічний характер і вигідна Китаю.

Путін і Сі Цзіньпін зустрічаються досить часто. Востаннє Сі приїжджав до Путіна, щоб підтвердити історичне бачення Китаю як переможця у Другій світовій війні. Зараз Путін їде з відповідним візитом на святкові заходи до Китаю.

Тобто тут немає прямої васальної залежності: Сі не запрошує “сателітів” до себе обов’язково. На саміт ШОС приїжджає багато лідерів, включно з Індією, яка ніяк не розглядається васалом. Це не середньовічні “поїздки до ханської юрти”. Але безумовно, є моменти, які Путін хоче обговорити з Сі особисто, щоб бути впевненим у майбутній підтримці Китаю.

Можливо, у Путіна є додаткові прохання, радше економічного характеру. Російський бюджет до кінця року виходить на величезний дефіцит, який уже неможливо покрити засобами стабілізаційного фонду. Грошей у ньому залишилося менше, ніж буде сам дефіцит вже восени. Тому Путін, ймовірно, хоче отримати кредит від Китаю. Минулого року Пекін утримався від такої підтримки, побоюючись вторинних санкцій. Чи вдасться цього разу — невідомо. Такі питання обидва лідери воліють обговорювати безпосередньо.

Ще Путіна, звісно, цікавить, як поводитиметься Китай у разі посилення тиску з боку США. Але поки Пекін демонструє здатність витримувати цей тиск і зробив із цього свою принципову позицію: будь-який подібний тиск неприпустимий. Саміт ШОС показав певну регіональну солідарність із Пекіном проти американських санкцій. Ці санкції навіть зблизили Китай і Індію.

Попри напружені відносини, індійське керівництво приїхало підтримати спільну повістку. Тому Путін має підстави сподіватися, що Китай не відмовить йому в подальшій підтримці, попри тиск США.

ІГОР РЕЙТЕРОВИЧ: Китай залишить Путіна у підвішеному стані

— Сі Цзіньпін може відповісти Путіну трьома сценаріями.

Перший — він каже: “Так, будемо підтримувати, жодних питань”, навіть попри посилення тиску з боку США та Європи.

Другий — він може сказати: “Ні, категорично не буду, закінчуй війну”. Це найменш імовірний сценарій. Ми повинні про нього згадати, хоча він практично нереалізований.

Третій сценарій — коли Сі Цзіньпін нічого конкретного Путіну не скаже. Логіка буде така: “Торгуватимемо, але щодо всього іншого я не готовий відповісти, треба подумати, спостерігати за розвитком ситуації, поговорімо пізніше”.

Мені здається, що китайський лідер обере саме третій варіант. Він залишить Путіна у підвішеному стані — без чіткого розуміння, куди рухатися, що робити і чим це закінчиться. Для Китаю це дуже вигідно, бо посилює контроль над Російською Федерацією. Тому я не думаю, що Путін отримає саме те, чого він хоче.

Звісно, він попіариться, зробить фотографії, можливо, спробує передати якийсь сигнал США. Але якщо дивитися на цей саміт загалом, він задуманий як демонстрація могутності Китаю, перетворення його на геополітичний центр. Однак фактично ситуація зовсім інша. У Китаю проблеми з економікою, і багато країн це прекрасно розуміють.

ВОЛОДИМИР ФЕСЕНКО: Малоймовірно, що Сі дасть Путіну кредит

— Очевидно, що ШОС — це союз проти Сполучених Штатів. Я б дуже радив усім друзям США, де можливо, передати це фото Трампу. Нехай подивиться, щоб не будувало великих ілюзій щодо Путіна, передусім. По-друге, щоб він розумів, що в Пекіні зараз формується великий союз навколо Китаю, але він, по суті, спрямований проти США.

І як тут робити Америку знову великою, якщо деякі з друзів Трампа, які говорять, що хочуть дружити з ним і налагоджувати відносини, по суті об’єднуються проти нього?

Ситуація парадоксальна. Здається, обидва лідери, і Сі Цзіньпін, і Путін, говорять про союз без меж. Питання: без чиїх меж? Про чиї межі йде мова? Але вони кажуть, що існує союз, партнерство, а обсяги взаємної торгівлі скорочуються. Ось такий перший і не дуже радісний висновок.

Росія залежить від Китаю. І чим далі, тим більше. І зараз, як вважають багато експертів, навіть російських, офіційних аналітиків, Путін буде просити допомоги у Сі Цзіньпіна. В Росії погіршується економічна ситуація, потрібна підтримка. Тому він приїхав до старшого товариша, як раніше московські князі їздили в Орду. А тепер їздить Путін.

Просто так Сі Цзіньпін нічого не дасть. Я думаю, що, умовно, у символічній формі Сі Цзіньпін візьме у Путіна розписку, щоб той, нехай і веде переговори з Трампом, не зазіхав занадто. Щоб пам’ятав, хто господар у домі, до кого потім приїде за грошима та іншою підтримкою. Тому будуть геополітичні умови.

А китайці висувають свою схему: мовляв, у нас і перший газопровід не повністю завантажений, давайте ви збільшуйте обсяги постачання по першому газопроводу, а платити будемо менше. Таким чином, газ Росія продає в Китай майже по собівартості і особливо на цьому не заробляє. А тут ще нові умови, з якими доведеться рахуватися. Щобільше, Росія хотіла, щоб другу гілку газопроводу китайці оплатили. Але тут питання — у якій формі. Знову ж, благодійних жестів Путіну робити не будуть. Можуть дати кредит, але китайці до цього не дуже схильні.

Пекін зробив Росію залежною від себе й заробляє, отримуючи досить дешеві російські ресурси. І плюс ще — відкритий російський ринок.

Читайте також: Термін ультиматуму Трампа Путіну минув: чому Кремль саботує мирний процес — думки експертів