Поетеса Юлія Бережко-Камінська розповіла, як життєвий досвід допомагає писати вірші та прозу (ВІДЕО)

Поетеса та письменниця Юлія Бережко-Камінська родом із Херсонщини. Вона вчилася і тривалий час жила в Києві, але потім покинула столицю, вирішивши, що їй більше до душі маленькі населені пункти. У новому випуску програми “Палітурка” вона розповіла про різницю літературних жанрів, натхнення та громадську діяльність.

Юлія частіше пише вірші про місто, ніж про село, але урбаністом себе не вважає.

“Про місто пишу частіше, ніж про село, але місто в мене маленьке, затишне, з кам’яними провулками, з лозою і мереживом винограду, з неспішним життям – тим життям, в якому виникає поезія. Тому що в Києві в мене особисто поезія народжувалася дуже мляво”, – зазначає героїня програми.

Для написання прози людині потрібно “дозріти”, наголошує Юлія, тому вона почала писати такі твори в дорослому віці.

“Років в 13-14 я почала писати кілька романів, і зрозуміла: для того, щоб це був справжній роман, треба дуже багато всього знати – географію, історію, літературу, психологію… Що завгодно, залежно від того, про що пишеш, – розповідає Юлія Бережко-Камінська. – Особисто я до прози приходжу тільки з віком, тому що вона вимагає, на мій погляд, більше життєвого досвіду. Саме пожити, відчути, зрозуміти людей. Як навіть Чехов говорив (і не тільки він), що найкращі сюжети дає саме життя. А якщо людині, наприклад, 20 років, це буде те, чого зазвичай соромляться з часом. У переважній більшості. Я не кажу про якісь геніальні сплески, які бувають. Та ж сама Франсуаза Саган, яка одразу стала популярна, відома”.

Також проза вимагає багато часу. Якщо поезія – це миттєвий спалах, то проза вже схожа на роботу, зазначає письменниця. Твір потрібно виносити в собі, відпрацювати до деталей, і тільки потім сідати писати.

Поетові дуже непросто, адже натхнення може застати його де завгодно. Так часто відбувається і в нашої героїні. Якщо рядки майбутнього вірша їй приходять в дорозі, коли вона їде на велосипеді з одного міста в інше, вона просто зупиняється, кидає велосипед і записує їх.

“У мене велосипед падав не один раз, розсипалися яблука, горіхи, які я везла… А я собі діставала смартфон і записувала рядки. І потім зупинялася ще раз, другий, третій, поки добиралася додому. Приходила, забігала до себе в кімнату і дописувала те, що треба. Домашні вже, слава Богу, звикли – розуміють, що краще мене в такий момент не турбувати і не входити в мою кімнату, не заглядати, а дати мені можливість вийти і сказати: “Ну що, готові бути першими слухачами?”, – розповідає Юлія.

Поетеса та письменниця також веде активну громадську діяльність.

Більше випусків програми “Палітурка” дивіться за посиланням.