“Орешник” у Білорусі змінює баланс російських загроз у Європі — аналіз ситуації

Російський ракетний комплекс “Орешник”, ймовірно, вже розгорнутий на сході Білорусі — на території колишньої авіабази поблизу міста Кричев. До такого висновку дійшли американські дослідники після аналізу супутникових знімків. Дальність дії ракети оцінюється до 5,5 тис. км, вона може нести ядерну боєголовку і потенційно загрожує значній частині Європи.

Експерти та опозиційні політики попереджають: за заявами про “стратегічне стримування” ховається зростання ризиків як для Європи, так і для самої Білорусі, яка все глибше втягується в російську військову авантюру.

Як Росія використовує територію Білорусі?

У Могильовській області Білорусі, на колишній авіабазі “Кричев-6”, Росія, ймовірно, розмістила балістичні ракети “Орешник”, здатні нести ядерний заряд. Про це заявили американські дослідники Джеффрі Льюїс з Інституту міжнародних досліджень Міддлбері та Декер Евелет з аналітичного центру CNA. Їхні висновки ґрунтуються на аналізі супутникових знімків, повідомляє Reuters.

За оцінкою експертів, з імовірністю близько 90% мобільні пускові установки перебувають саме на цій базі — приблизно за 180 км від українського кордону. Факт розміщення ракетного комплексу у Білорусі підтвердив і міністр оборони країни Віктор Хренін. Слідом за Олександром Лукашенком він назвав це частиною заходів із так званого стратегічного стримування Заходу.

“Орешник” розміщений на нашій території. Це наша реакція на агресію [Заходу], на їхню заяву, що вони збираються з нами воювати”, — заявив Хренін.

Супутникові знімки компанії Planet Labs, датовані серпнем поточного року, зафіксували ознаки активних будівельних робіт на території бази. Дослідники зазначають наявність бетонного майданчика, а також залізничного вузла, призначеного для доставлення ракет і супутнього обладнання.

Розгортання “Орешника” відбувається на тлі швидкого завершення строку дії договору між Росією та США про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНВ-3), підписаного у 2010 році. Це остання двостороння угода, яка обмежує розміщення стратегічної ядерної зброї найбільшими ядерними державами.

“Після зустрічі з білоруським колегою Олександром Лукашенком у грудні 2024 року Путін заявив, що бойова ракета “Орешник” може бути розміщена в Білорусі в другій половині цього року. Це частина переглянутої стратегії, в межах якої Москва вперше з часів холодної війни розміщує ядерну зброю за межами своєї території”, — пише Reuters.

Президент України Володимир Зеленський заявив, що розміщення такого озброєння у Білорусі створює загрозу для багатьох європейських країн. За його словами, Київ спільно з міжнародними партнерами готує відповідь на дії Москви і Мінська.

“Завершується переміщення “Орешника” на території Білорусі, ми розуміємо, де це буде, де буде розміщення, ми передаємо інформацію нашим партнерам. Думаю, партнери самі можуть оцінити цю загрозу і зрозуміти, як їм на це реагувати. На мій погляд, до цього ми попереджали наших європейських і американських партнерів про те, що Росія буде розміщувати “Орешник” на території Білорусі. Ми показували дистанцію, на яку буде діяти “Орешник”. Це загроза багатьом європейським країнам, включно з Польщею, Німеччиною та іншими державами”, — сказав Зеленський.

Крім того, за словами українського президента, російська армія використовує територію Білорусі для обходу позицій українських перехоплювачів дронів. За даними української розвідки, обладнання, яке застосовується для ударів по українських містах, розміщується поблизу кордону, зокрема на житлових будинках у білоруських населених пунктах.

“Щодо російських “Шахедів”, передусім атаки на Ковель останнім часом. Є проблема — те, що вони бачать наші рубежі, рубежі перехоплювачів, якими ми непогано працюємо, і хочуть їх обходити. Обходять вони їх завдяки, до речі, і Білорусі, білоруській землі. І технічно завдяки Білорусі також. Це серйозне питання. Я поставив усі завдання на наступну Ставку, будуть відповіді”, — заявив український президент.

Раніше Олександр Лукашенко говорив про можливість отримання близько десяти російських ракетних комплексів “Орешник”. Володимир Путін зі свого боку заявляв, що цей комплекс планується поставити на бойове чергування до кінця 2025 року. На думку експерта Chatham House Джона Формана, Москва прагне розмістити цю зброю в Білорусі для розширення зони її дії на Європу.

Таким чином, Кремль публічно стверджує, що не має наміру нападати на Європу і НАТО, але паралельно посилює військовий тиск і загрожує Заходу новими сценаріями. Розміщення ракет біля кордонів ЄС лише посилює побоювання європейських країн щодо реальних намірів Москви.

26 грудня Володимир Зеленський провів Ставку верховного головнокомандувача, під час якої розглядалися питання протидії ударам російських дронів-камікадзе типу “Шахед”, розвитку української “Лінії дронів” та застосування далекобійних ударів.

Президент наголосив, що Росія намагається обходити українські позиції перехоплювачів, використовуючи територію Білорусі, що створює додаткові ризики і для самої білоруської сторони.

“Передусім фіксуємо, що росіяни намагаються обходити наші захисні позиції перехоплювачів через територію сусідньої Білорусі. Це ризиковано для Білорусі. Ми бачимо кроки з “Орешником”, тепер — за допомогою “Шахедів”. Шкода, що Білорусь здає свій суверенітет на користь російських агресивних амбіцій”, — наголосив Володимир Зеленський.

Він також повідомив, що, за даними української розвідки, обладнання для наведення дронів розміщується безпосередньо в населених пунктах Білорусі, зокрема на житлових будинках.

“За даними нашої розвідки, обладнання, яке використовується в ударах проти України, в населених пунктах Білорусі поруч із кордоном розміщується, зокрема, на житлових будинках. Фактично на дахах звичайних п’ятиповерхівок розташовані антени та інше обладнання, яке допомагає наводити “Шахеди” на об’єкти в наших західних регіонах”, — зазначив глава держави.

За його словами, Україна поінформує міжнародних партнерів і готуватиме спільні відповіді.

Також варто зазначити, що 13 грудня Олександр Лукашенко звільнив 123 політв’язні з різних країн. З них понад сотню цивільних передали Києву, зокрема п’ятьох українців, яких утримували на території Білорусі, а також білоруських громадських та політичних діячів.

Президент України Володимир Зеленський повідомив, що спеціальна операція з повернення на свободу утримуваних у білоруських в’язницях проводилася завдяки активній ролі Сполучених Штатів та співпраці американської та української розвідок.

Ракети замість суверенітету: до чого веде військове зближення Мінська і Москви

Що означає ймовірне розгортання ракетного комплексу “Орешник” у Білорусі для безпеки України та Європи? Наскільки самостійними є рішення Мінська у питанні розміщення російського ядерного озброєння? Чи є “Орешник” військовим інструментом чи передусім політичним шантажем? На ці запитання в ефірі телеканалу FREEДОМ шукали відповіді:

• Павел Латушко, аналітик, заступник глави Об’єднаного перехідного Кабінету Білорусі, керівник НАУ;
• Юрій Губаревич, голова руху “За Свабоду”;
• Ярослав Телешун, кандидат політичних наук.

ПАВЕЛ ЛАТУШКО: Лукашенко малює мішень на території Білорусі

— Лукашенко в останні тижні дуже часто вживає слово “війна”. Деякий час тому, приблизно два тижні тому, він проводив засідання Ради безпеки, на якому знову використав це слово, наголошуючи, що “ми не хочемо воювати, не будемо, але до війни повинні бути готові”. Згодом начальник Генерального штабу збройних сил Білорусі, генерал Муравейко, якого вважають проросійським, за підсумками цього засідання заявив, що ситуація на кордонах Білорусі гірша, ніж у червні 1941 року.

Потім генеральний прокурор Білорусі, а нині голова Верховного суду Швед, заявив про те, що Білорусь нібито перебуває під загрозою коричневої чуми і наступу Заходу на її територію. Згодом міністр оборони Хренін, який буквально днями провів пресконференцію, знову говорив про нібито наявну загрозу з боку Заходу. Усе це — пропагандистські заяви, які не мають нічого спільного з реальністю.

Ніколи не було жодної публічної агресивної заяви з боку держав-членів НАТО або сусідів Білорусі. Немає і жодних ознак того, про що говорить Хренін, стверджуючи, що ці країни готуються до війни проти Білорусі. Він одночасно запевняє, що Білорусь воювати не буде, але водночас стверджує, що Захід нібито готується воювати з нею.

Насправді все навпаки. Ці держави вибудовують системи укріплень уздовж державного кордону та вкладають значні ресурси в захист від воєнної загрози з боку Російської Федерації, союзника Лукашенка, а також від гібридних атак, які не припиняються ані в повітряному просторі Литви і Польщі, ані на землі. Йдеться і про міграційні потоки, і про повітряні кулі, і про дрони, літаки та інші літальні апарати, які порушують повітряний простір цих країн. Тому подібні заяви є суто пропагандистськими.

Навіщо Лукашенку потрібен “Орешник” і кому він загрожує? Дальність ураження “Орешника” може становити 5 000-5 500 км. Йдеться не про найближчі цілі, а радше про західноєвропейські країни.

Таким чином Лукашенко намагається показати свою суб’єктність. Для нього важливо показати, що він є великим гравцем у Європі. Логіка проста: бійтеся мене, а якщо ви мене боїтеся, отже, це вже шантаж, і ви будете зі мною розмовляти. Такою є його філософія.

Водночас він був, залишається і буде союзником РФ. Виникає логічне запитання: у кого буде кнопка управління цим “Орешником” або потенційною тактичною ядерною зброєю? Очевидно, не у Лукашенка. А якщо кнопка управління не в нього, отже, він стає заручником РФ і агресивної політики Росії.

Рішення про використання цього наступального озброєння ухвалюватиме Москва, а удар у відповідь, у разі чого, прилетить по території Білорусі. Лукашенко вперто, методично і системно робить Білорусь дедалі вразливішою.

У мене дедалі більше складається враження, що Лукашенко тримає американців за простаків. Ми розуміємо, що спеціальний представник президента США з питань Білорусі — це дуже високопоставлена фігура в нинішній адміністрації. Спецпредставники мають особливі повноваження і пряму близькість до президента, це довірені особи.

Лукашенко веде системні переговори і, по суті, вводить в оману своїх співрозмовників. Інакше як можна пояснити той факт, що кількість звільнених політичних в’язнів абсолютно не порівняна з числом білорусів, які за той самий період отримали статус політв’язнів. На окремих етапах різниця сягала чотириразового значення. Фактично це виглядає як обман. Ми, безумовно, підтримуємо зусилля американської сторони, говоримо слова підтримки, робимо все можливе для звільнення політв’язнів. Україна, за що їй окрема подяка, прийняла частину з них. Ми працюємо і в Польщі, і в Литві, це важливий напрям. Але водночас Лукашенко одночасно обманює і американців, і демократичне білоруське суспільство.

Те саме відбувається і щодо України. Лукашенко постійно демонструє нібито готовність виступати в ролі миротворця. На таку місію він не заслуговує, оскільки є співагресором. Це підтверджено резолюцією Генеральної асамблеї ООН і резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи, до якої, до речі, вносилася відповідна поправка. Водночас він продовжує системно, методично і посилено допомагати Росії в агресії проти України.

Про яке посередництво може йтися? Про які поради Лукашенка можна говорити в цій ситуації? До нього слід ставитися так само, як до агресора, і реагувати відповідним чином. Як інакше пояснити розміщення систем спостереження та засобів, що дають змогу обходити протиповітряну оборону України, на об’єктах і на території Білорусі, зокрема на житлових будівлях?

Лукашенко був і залишається на боці агресора, що він неодноразово підтверджував своїми діями. Це ще раз демонструє його абсолютно наплювацьке ставлення до білоруського суспільства. Давайте будемо реалістичними: таким чином він підставляє білоруський народ.

У певний момент Україна, як держава, що захищається від агресії, має право на відповідь. Міжнародне право чітко кваліфікує надання території Білорусі для агресії як співучасть. І хто в підсумку страждатиме? Звісно, не Лукашенко, який сховається в бункері, а звичайні люди, більшість з яких у Білорусі не підтримують війну. Це необхідно дуже чітко доносити до білорусів. Фактично Лукашенко знову і знову малює мішень на білоруському народі.

ЮРІЙ ГУБАРЕВИЧ: Розміщення “Орешника” — спроба Лукашенка показати уявну самостійність

— Для Олександра Лукашенка фактично не залишилося простору для маневру. Він цілком і повністю в економічному та військовому плані залежить від рішень, що ухвалюються в Кремлі, і часто його навіть не інформують про те, що відбувається. Цілком можливо, що йому доводиться коментувати постфактум події, пов’язані, зокрема, з використанням дронів, які пролітають через територію Білорусі. У такій ситуації він лише спостерігатиме за розвитком подій.

Зрозуміло, насамперед Лукашенко думає про власні інтереси. Він коментує все, що відбувається, у негативному ключі таким чином, щоб не дратувати Путіна. Це було видно і за останніми подіями, коли в Білорусі відбувалися збори прихильників Лукашенка. Він, звісно, зайняв проросійську, а не прозахідну позицію.

Навіть ті контакти зі США, які були останнім часом, він використав у особистих цілях. Лукашенко заявляв, що все відбувалося під його контролем, що звільнення політичних в’язнів не є результатом тиску, а нібито стало підсумком переговорів, його особистої значущості та визнання у західному світі, принаймні з боку США.

Безумовно, він лавіруватиме і спостерігатиме, як розвиватимуться події. Не виключено, що в ситуації, коли з’явиться певна угода або буде ухвалено рішення про завершення війни, Лукашенко заявить, що він завжди виступав за мирне врегулювання конфлікту, підтримував Україну і ухвалював вимушені рішення під тиском Росії. Однак вірити цій людині не можна. Він перебуває у повній залежності, і говорити про його самостійні дії не доводиться.

Для Лукашенка розміщення “Орешника” або ядерної зброї, враховуючи, що розмови про це ведуться вже понад два роки, є спробою продемонструвати уявну самостійність і показати країнам Заходу, що він здатен відповісти агресією на тиск. Водночас залишається відкритим питання, чи ухвалено в Кремлі остаточне рішення про те, чи може Лукашенко самостійно використовувати зброю, яку планується розмістити в Білорусі. Найімовірніше, ні.

Військового сенсу в цьому також небагато, оскільки, за останньою інформацією, можливі пункти розміщення “Орешника” перебувають лише за 10-15 км від кордону Білорусі з Російською Федерацією. Таке переміщення не дає приросту дальності і не приносить військових преференцій, але має політичний ефект. Для Лукашенка це спроба показати себе невразливою фігурою і продемонструвати, що тиск на нього може призвести до відповідних дій із застосуванням сучасного озброєння.

Правозахисники та представники опозиції вказують, що навіть на тлі контактів зі Сполученими Штатами Америки, представники яких приїздили до Білорусі й вели переговори з Лукашенком, ситуація не поліпшується. Так, було звільнено близько 300 осіб, але за той самий період часу понад 500 опинилися за ґратами. Ці цифри свідчать про те, що реальних змін немає.

Лукашенко звільняє окремих, достатньо відомих осіб, готовий іти на такі кроки в обмін на рукостискання і певне визнання з боку США. Разом з тим очевидно, що Вашингтон переслідує власні цілі, не обмежуючись виключно питанням політв’язнів, а, можливо, розглядаючи Лукашенка як посередника в комунікації з Путіним.

Нещодавно Лукашенко на зібранні своїх прихильників, звертаючись до опозиції, заявив: “Ми вам більше не дозволимо перемогти, як у 2020 році”. Фактично він визнав, що тоді програв, і зараз робить усе можливе, щоб залякати білоруське суспільство. Репресії та атмосфера страху підтримуються на повсякденному рівні, щоб не залишалося жодних шансів на протидію з боку людей, які очевидно його не підтримують.

Зараз для Лукашенка російська війна — це виключно бізнес. Він завжди шукав можливості заробити на війні — через пропозиції Росії щодо ремонту військової техніки, розміщення об’єктів, навчання солдатів тощо. Для нього не існує ані обмежень, ані “червоних ліній”, він бачить лише можливість отримати прибуток.

ЯРОСЛАВ ТЕЛЕШУН: Уся політика США щодо Мінська — елемент діалогу з Москвою

— Я не думаю, що США робили ті чи інші кроки щодо пом’якшення санкційної політики проти РФ з метою відколоти Білорусь від самої Росії. Ми розуміємо, що цього недостатньо для посилення суб’єктності Білорусі у відносинах із РФ. Очевидно, що Москва протягом тривалого часу вибудовувала тісну роботу з Олександром Лукашенком і його режимом, і будь-які кроки зі зниження тиску не могли б розв’язати проблему цієї залежності.

Найімовірніше, подібні дії були інструментом для досягнення паралельних цілей у межах переговорного треку з російською стороною і, можливо, з Китаєм. Йдеться про використання Білорусі як транзитної зони для торгівлі та для вирішення низки питань, які цікавлять США, РФ та інших учасників.

У цьому контексті Білорусь не розглядається як самодостатній суб’єкт, а будь-яка політика США чи європейських партнерів щодо Республіки Білорусь сприймається не як окремий напрям, а як елемент взаємин із РФ.

Можна припустити, що якби у Олександра Лукашенка була повна свобода вибору, він би не брав участі у війні Росії проти України. Однак для нього пріоритетом залишається збереження власної влади і режиму.

Практика показує, що нічого не забувається, і рано чи пізно ті чи інші рішення будуть витягнуті, коли це стане політично доцільним. Наразі ж позиція і воля Мінська практично не впливають на динаміку процесів. Навіть можливі кроки з посилення політики щодо Мінська не змінюють статус-кво і не наближають досягнення ключових цілей, про які заявляє Вашингтон, — передусім миру.

У цій логіці боротьба з режимом Мінська виглядає як спроба лікувати симптоми, а не усувати першопричини того, що відбувається.

Читайте також: Повернути всіх до “в’язниці народів”: десятиліттями Путін страждає від нав’язливої ідеї позбавити Україну незалежності