Міжнародний день зниклих безвісти: Україна шукає своїх військових і цивільних (ВІДЕО)

В Україні вважаються зниклими безвісти понад 70 тис. осіб. Як військових, так і цивільних. Це офіційні дані Міністерства внутрішніх справ станом на червень цього року. Напередодні Міжнародного дня зниклих безвісти, який відзначається сьогодні, 30 серпня, у Києві відбувся захід “Тихі голоси: коли відсутність кричить”. Там побувала і знімальна група телеканалу FREEДОМ.

Наталя — дружина українського військовослужбовця 93-ї бригади Віталія Скворцова. Чоловік зник безвісти на Бахмутському напрямку 26 серпня 2022 року.

“Він пішов служити в березні 2022 року й одразу потрапив до 93-ї бригади. Він не був військовим, працював на заводі слюсарем. Пішов добровольцем, коли почалася повномасштабна війна. Ми спілкувалися з ним 25 серпня 2022 року, він не говорив, де знаходиться, тільки що в Донецькій області. Все інше я дізналася потім, коли чоловік вже зник. Досі немає ніяких звісток, нічого — ні підтвердження полону, ні де, ні що. Вже пішов четвертий рік. Я шукаю, сподіваюся, чекаю, всі ми чекаємо свого батька, чоловіка і дідуся”, — каже дружина зниклого безвісти військовослужбовця ЗСУ Наталія Скворцова.

Три роки тому, 26 серпня 2022 року, востаннє розмовляла зі своїм чоловіком, військовослужбовцем 93-ї бригади Федором Фесенком, Людмила. Її чоловік також був на Бахмутському напрямку.

“У нас взагалі дивна історія. 27 серпня приїхали з військкомату і сказали, що ваш чоловік загинув. Але оскільки сьогодні субота, його везуть до Дніпра, 29-го в понеділок оформлять документи й 30 або 31 серпня його привезуть на похорон. Так його ніхто і не привіз. Його шукали, підняли всіх. Шукали три тижні по всіх моргах, по всіх лікарнях. Однак пізніше дізналися, що його в списках загиблих немає. Труна у мене місяць на веранді стояла. Нам сказали готуватися до похорону, однак вже 5 листопада змінили статус із загиблого на зниклого безвісти. Російська Федерація не підтверджує полону. Зверталася, куди тільки можна, звичайно, я вірю, що він живий, або хочу так вірити. Знаєте, я вам скажу, зовні я ніби нічого, а зсередини черв’ячок точить, точить і точить”, — ділиться жінка.

Шукає свого сина й Олена.

“Зник безвісти в бою з “вагнерівцями” під Бахмутом 10 лютого 2023 року. І ось уже два роки та сім місяців я шукаю свого сина. Наша 5-та окрема штурмова бригада унікальна, наших хлопців ніде не підтверджують. Їх фактично ніде немає. Але ми знаємо, що їх багато в полоні. Коли повертаються військовополонені, вони чули 5-та, 3-тя, 93-тя бригади, але хто там, ми не знаємо. Дуже багато наших у Чечні. Вже є підтвердження. Наразі, здається, 37 осіб. Їх не міняють. Моєму синові цього року виповниться 35 років, мобілізований 2 квітня 2022 року. У нього є сім’я, синочок, який його дуже чекає, як і я”, — розповідає мати зниклого безвісти воїна ЗСУ Олена Семишко.

Таких історій в Україні — тисячі, і кожна з них унікальна. Однак усіх їх об’єднує одне — очікування.

Щоб поділитися своїм болем, попросити поради, а також привернути увагу громадськості, державних і міжнародних інстанцій до проблеми насильницьких зникнень і пошуку зниклих безвісти, в Києві провели всеукраїнський захід “Тихі голоси: коли відсутність кричить”. У його межах також була відкрита виставка “Очі, які чекають”. Це 30 історій тих, хто з року в рік вірить і сподівається одного разу почути: “Статус розшуку особи знято”. Це 30 історій тих, хто відчайдушно бореться, хто об’єднується, щоб підтримати тих, хто переживає таку ж трагедію.

Серед таких об’єднань і громадська організація “Жінки роду”. Вони разом у співпраці з Міжнародним комітетом Червоного Хреста та Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими щодня працюють над тим, щоб повернути своїх близьких додому.

“Це той біль, який відчувають ті, хто мають статус пошуку особи. Зниклі безвісти воїни, чию долю ми намагаємося з’ясувати, або перебувають у полоні, або загинули. Усі причетні до цієї структури щодня виконують важливу роботу для того, щоб знайти й повернути. Так, Головне управління розвідки, користуючись своїми каналами, дізнається інформацію про тих, хто вважається зниклим безвісти та перебуває в полоні. Ми фіксуємо кожен такий випадок”, — повідомив керівник секретаріату Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Богдан Охріменко.

У пошуку фахівцям допомагає єдиний реєстр зниклих безвісти, а також комунікація з родинами. Основною проблемою в ідентифікації зниклих безвісти (підтвердження загибелі або полону) є навмисне небажання Росії надавати правдиві дані.

“Всі ми намагаємося отримати правдиву інформацію, але якщо вона приховується російською стороною, не надається взагалі, взагалі ігноруються наші запити, це дуже складно. Але ми намагаємося робити все, що від нас залежить, щоб отримати інформацію”, — прокоментувала керівниця секретаріату Уповноваженого з питань зниклих безвісти за особливих обставин МВС України Валентина Акуленко.

За офіційними даними Міністерства внутрішніх справ України, станом на червень 2025 року в Україні вважаються зниклими безвісти понад 70 тис. осіб. Ця цифра включає як військових, так і цивільних осіб. На сьогодні доля багатьох зниклих безвісти може бути встановлена лише після закінчення війни Росії проти України або завершення активної фази бойових дій, коли пошукові групи зможуть працювати на раніше окупованих Російською Федерацією українських територіях і в сірих зонах.

Читайте також: Українців, які повернулися з російського полону, зустрічають на батьківщині — перші емоції (ВІДЕО)

Нагадаємо, 24 серпня, в День Незалежності, Україна повернула з російського полону воїнів Збройних сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та цивільних осіб. Більшість з них перебували в полоні ще з 2022 року.

Читайте також: Україна повернула додому 84 людини — відбувся черговий обмін полоненими (ФОТО)