“М’яка сила” з важкими наслідками: чому допомога Китаю Росії насторожує

Президент України Володимир Зеленський 17 квітня заявив, що Китайська Народна Республіка постачає в Росію артилерію і порох. За його словами, йдеться не про придбання китайської продукції на світовому ринку, а про пряму взаємодію між Пекіном і Москвою. Попри це, влада Китаю продовжує заперечувати факти надання військової допомоги Росії.

Порох, військові та технології: як Китай втягується у війну РФ проти України

У Міністерстві закордонних справ КНР знову наголосили, що не відправляють до Російської Федерації озброєння.

Сі Цзіньпін, який очолює КНР, раніше обіцяв українському президенту утриматися від передачі зброї Росії. Однак, як підкреслив Зеленський 17 квітня під час пресконференції, ця обіцянка не відповідає реальності. Ба більше, за словами президента, Китай не просто здійснює постачання, а й бере участь у виробництві озброєнь на території РФ.

“На цей час у нас є загальні дані від Служби безпеки і розвідок про постачання пороху і артилерійських систем. Більш детальну інформацію ми зможемо надати наступного тижня. На особливу увагу заслуговують отримані відомості про те, що китайські представники, за наявною у нас інформацією, беруть участь у налагодженні виробництва певних видів озброєнь на території Росії”, — поінформував Зеленський.

Попри тісні контакти між Москвою і Пекіном, які в Кремлі називають стратегічним партнерством, китайська сторона заперечує постачання озброєнь до Росії.

Офіційний представник МЗС КНР Лінь Цзянь, коментуючи заяву Зеленського, заявив, що Пекін ніколи не передавав летальну зброю будь-якій зі сторін конфлікту, називаючи війну, розв’язану РФ проти України, “українською кризою”.

“Китай ніколи не надавав летальну зброю жодній зі сторін конфлікту і суворо контролює військові та цивільні товари подвійного призначення. Китай рішуче виступає проти необґрунтованих звинувачень і політичних маніпуляцій”, — заявив Лінь Цзянь.

Пекін також не визнає участь китайських громадян у бойових діях на боці РФ. Однак 8 квітня президент Зеленський повідомив про полон двох громадян КНР бійцями Сил оборони України на території Донецької області. Військовополонені розповіли на пресконференції, як їх завербували в російську армію і відправили на передову. Україна задокументувала ці випадки і передала інформацію китайській стороні.

За словами радника глави Офісу президента України Михайла Подоляка, китайська влада тепер має відреагувати — як щодо власних громадян, так і щодо Росії, яка свідомо втягує Китай у війну проти України, завдаючи шкоди його міжнародній репутації.

“Ми б хотіли бачити чіткіші, жорсткіші, прагматичніші юридичні дії щодо власних громадян, а також щодо Росії, яка проводить незаконні рекрутингові заходи стосовно громадян Китаю і на території Росії, і на території самого Китаю”, — зазначив Подоляк.

Самі полонені з КНР стверджують, що їхали в Росію на легальну роботу, а на фронт потрапили обманом. Однак політичний аналітик Гордон Чанг вважає, що це не вся правда. На його думку, Пекін свідомо направляє військовослужбовців на війну, щоб отримати практичний досвід перед можливим вторгненням на Тайвань.

“Ці солдати — найманці і, очевидно, не мають “прямого зв’язку” з китайським урядом. Незалежно від того, вірна ця думка чи ні, Вашингтон та інші уряди повинні жорстко відплатити Китаю за те, що він дозволив своїм громадянам вступити у війну проти України. Агентство Reuters повідомляє, що китайські військові офіцери зі схвалення Пекіна здійснюють поїздки поблизу російських фронтів, щоб засвоїти уроки і вивчити тактику війни. Колишній співробітник західної розвідки сказав новинній службі, що ці офіцери “абсолютно точно перебувають там зі схвалення”, — пише Чанг у своїй статті для видання The Hill.

Офіційно Китай продовжує наполягати на своїй “нейтральній” позиції і закликає до закінчення війни шляхом переговорів. Пекін не підтримав міжнародні санкції проти РФ. Навпаки — з початком повномасштабного вторгнення активно розвиває торгівельні зв’язки з Росією.

Обіцянки і факти: чи порушує Китай свої гарантії Україні — думки експертів

Чому Китай заперечує військову допомогу Москві, попри зафіксовані факти? Чому роль Китаю у війні проти України виходить за рамки “нейтралітету”? Чи можуть економічні інтереси Китаю в Європі стримати його військові амбіції? Якими можуть бути юридичні та дипломатичні наслідки для країн, що постачають зброю державі-агресору? На ці та інші запитання в ефірі телеканалу FREEДOM відповіли:

• Михайло Подоляк, радник голови Офісу президента України;
• Олександр Леонов, виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень “Пента”;
• Валерій Рябих, військовий експерт.

МИХАЙЛО ПОДОЛЯК: Китай хоче виглядати потенційним партнером для Європи

— Якщо Китай — це стратегічне партнерство з Росією, то, безумовно, Північна Корея — це пряма офіційна участь у війні на Європейському континенті. І якщо ти хочеш грати у глобальну гру, а Трамп, безумовно, хоче грати — тобто хоче бути модератором, зрозуміло, це в межах його інтересів, у межах посилення прибутковості Сполучених Штатів. Не забуваймо, у нього все побудовано на тому, що Сполучені Штати повинні більше отримувати, ніж віддавати, більше заробляти.

Китай не продає репутацію агресора, безумовно. Тобто Китай не хоче виглядати таким перед Європою.

Доведені факти присутності інструментів китайського походження — військових інструментів або, тим більше громадян Китаю — так чи інакше, кидають суттєву тінь на репутацію Пекіна. Це, відповідно, різко зменшує маневрові можливості Китаю щодо розширення взаємодії з європейськими країнами.

Росія ставить перед собою прості завдання — прийти й убити, тобто захопити на якийсь час територію, потім, звичайно, все це програти, віддати й так далі. Але при цьому Росія грає у дуже короткі стратегії. Причому ці стратегії — руйнівного характеру. Тобто Росія не створює доданої вартості на тих територіях, які захоплює. Навпаки, вона створює руйнівну історію цих територій. І, звичайно ж, це ні до чого не веде.

Китай грає в іншу, значно більш глобальну, тривалу гру. І для нього європейський ринок надзвичайно важливий з погляду доступу до фінансів, додаткового доступу — передусім до технологій як таких. Тому що це конкурентні можливості Китаю.

Передати Росії якийсь артилерійський компонент, пороховий компонент і втратити можливість у межах такого, що насувається, економічного протистояння зі США програти можливість доступу до європейського ринку — це неспівмірний обмін.

Для Китаю Росія — це країна-донор сировинного рівня, дуже низького рівня. Тобто ти там спокійно купуєш. Тим більше, що зараз на ринку є достатньо можливостей купити не лише російський газ, нафту. І, мені здається, Китай не буде на це розмінюватися.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНОВ: Допомога Росії — стратегічна помилка Пекіна напередодні переговорів з Європою

— Китай постачає в Росію мікроелектроніку. Згідно з даними Держдепартаменту США, 90% мікроелектроніки надходить у Росію саме з Китаю, і це дозволяє Росії відтворювати сучасне озброєння. Близько 70% верстатів з числовим програмним керуванням також іде в Росію через Китай.

Тобто Китай фактично забезпечує Росії можливість відновлювати виробництво сучасного озброєння. Тому говорити про те, що Китай не постачає товари і технології подвійного призначення, — це неправда, яка вже неодноразово спростовувалась. Звичайно, Китаю важливо декларувати, що він не має відношення до війни, що він не підтримує жодну зі сторін, оскільки прагне виступати одним із модераторів мирного процесу.

Але як країна може бути модератором мирного процесу, якщо вона допомагає одній зі сторін? І тут, як на мене, дуже показовою є реакція КНР на полон двох громадян Китаю. Чому це важливо? Бо ми маємо інший приклад — загибель на російсько-українській війні двох громадян Індії.

Тобто ми бачимо дві абсолютно різні реакції. Китай фактично відсторонився, заявивши, що це не його проблема. Індія зайняла досить активну позицію.

Це дає підстави припустити, що все не так просто. Китай не бажає, наприклад, обмежувати можливість своїм громадянам воювати на боці Росії. Очевидно, що Китай постачає товари подвійного призначення.

І якщо дійсно існують дані про те, що Китай постачає в Росію озброєння, це питання потребує реакції з боку наших союзників і запровадження санкцій проти Китаю. Очевидно, що на тлі торгівельної війни між США і Китаєм для Пекіна це буде дуже невигідна новина. Особливо в умовах, коли КНР намагається налагодити відносини з Євросоюзом і фактично шукає можливість замінити американський ринок європейським.

Європа, яка активно підтримує Україну, безумовно, вимагатиме від Китаю гарантій ненадання допомоги Росії. І тут важливий момент: Європейський Союз може, наприклад, вимагати відмови від постачання товарів подвійного призначення.

Україна і Китай у грудні 2013 року, під час державного візиту президента України Віктора Януковича до Китаю, підписали масштабну угоду. У ній було зазначено, що Китай зобов’язується не допомагати агресору у разі нападу на Україну.

Отже, зараз можна стверджувати, що Китай порушує українсько-китайську угоду. Україна має право підіймати перед Китаєм питання про порушення положень цієї угоди. Наразі ситуація складна і для самого Китаю — в умовах торгівельної війни зі Сполученими Штатами.

Очевидно, що на Китай потрібно і варто тиснути — особливо в контексті американських ініціатив щодо посилення тиску на ті країни, які купують російські енергоносії або допомагають з їх транспортуванням. Мені здається, це питання варто виносити на переговори між США, Європейським Союзом і Україною у межах мирного процесу.

Китай — це досить тоталітарна, закрита держава. І найголовніше — обсяги, які йдуть у Росію з Китаю: 90% — це електроніка і 70% — верстати з числовим програмним керуванням.

Просто неможливо приховати від уряду Китаю такі масштаби. Очевидно, що все це відбувається за згоди китайської влади і за її схвалення. Щобільше, є багато випадків, коли Сполучені Штати посилюють тиск на країни, які намагаються обходити санкції, та на відповідні компанії.

Китай грає на тому, що створюються нові компанії, спеціально під порушення санкцій, щоб запровадження санкцій проти них не вдарило по великих китайських підприємствах. Очевидно, що все це — частина державної політики.

Китай — достатньо розвинена країна, здатна самостійно виробляти озброєння. Очевидно, що нині Китай технологічно випереджає Росію. А ось військовий союз із Північною Кореєю та допомога їй з технологіями — наприклад, навчання північнокорейських льотчиків на сучасних російських літаках — цілком реальні.

Цілком можливо, що Північна Корея отримає і ракетні технології від Росії, і сучасні системи ППО, і авіаційні технології. А це вже може призвести до реального порушення балансу сил у регіоні.

ВАЛЕРІЙ РЯБИХ: Військова машина Путіна працює на китайських деталях — буквально

— Наскільки я розумію із заяви президента України, йдеться вже про прямі постачання, адже не є секретом, що Китай бере участь у забезпеченні російських агресорів необхідним озброєнням.

Про те, що ці факти підтверджені конкретними документами, може свідчити той факт, що президент Зеленський 18 квітня підписав указ про запровадження санкцій щодо трьох конкретних компаній. Подібні дії здійснюються на основі конкретної, підтвердженої розвідувальної інформації. Йдеться про порохи.

Україна не досягла паритету з Росією за кількістю артилерійських систем і боєприпасів, однак принаймні досягла паритету за їх ефективністю. Ця ефективність полягає у більшому радіусі дії артилерійських систем і більшій точності. Саме тому в певний момент російській артилерії знадобилася термінова допомога у вигляді постачання північнокорейських артилерійських боєприпасів.

Не потрібно бути розвідником або магом, щоб зрозуміти: такі постачання не могли відбутися без відома Пекіна і, як мінімум, мали бути ним схвалені. Далі ми побачили постачання північнокорейських гаубиць, але, звісно, навіть передача понад 200 гаубиць — 120 торік, як повідомляла українська розвідка, і плани щодо постачання 120 гаубиць “Коксан” у цьому році — не створюють суттєвої переваги. Особливо з урахуванням того, що українські артилеристи такими ж обсягами знищують ці системи за лічені дні.

У цих умовах у Російській Федерації спостерігається величезний дефіцит артилерії. Передусім це пов’язано зі зношенням, адже російська артилерія потребує великої кількості боєприпасів. На відміну від української, яка завдає ураження з одного-двох пострілів, не розорюючи територію. При цьому стволи, розраховані в середньому на дві-чотири тисячі пострілів (залежно від системи), швидко зношуються. Крім того, українська артилерія добиває залишки боєздатних стволів.

Таким чином, у Росії гострий дефіцит стволів для утримання достатньої кількості артилерійських систем. І тут починається головне: Китай, який свого часу отримав технології від Радянського Союзу, має на озброєнні велику кількість артилерійських систем, які зовні важко відрізнити від пострадянських, вироблених уже в Росії.

Наприклад, гаубиця Type-66 — це повний аналог радянської 152-мм гаубиці Д-20, яка активно використовується російськими військами. Те саме стосується Type-59 — копії радянської 130-мм гармати М-46, яка вже з’являлася на полі бою. Або Type-60 — версія радянської 122-мм гармати Д-74. Такі гаубиці почали фіксуватися на фронті вже наприкінці 2024 року, зокрема потрапляли до зведень про знищену техніку.

Не можна виключати, що частина цих гаубиць була знята з російських складів. Але, наскільки відомо з відкритих джерел, більшість із них було розпродано, коли їм на заміну прийшли більш сучасні моделі. Існує версія, що М-66 могли постачати на тлі дефіциту артилерії.

Ще серйознішою проблемою є постачання стволів. З великою ймовірністю вони могли постачатися як Північною Кореєю, так і Китаєм — напряму або через КНДР. Також не можна виключати, що частина боєприпасів, які надходять через КНДР, мають китайське походження.

Крім цього, велике значення мають постачання компонентів і засобів виробництва — як самих артилерійських систем, так і стволів, боєприпасів. Серед них особливе місце займає порох, а також інші складники, дефіцит яких відчувається в російській промисловості. Ці ж підприємства зазнають ударів з боку Збройних сил України, щоб зменшити здатність РФ вести загарбницьку війну проти України.

Зараз російська промисловість, перебуваючи під жорсткими санкціями, відчуває нестачу засобів виробництва, таких як високоточні верстати й автоматизовані системи, що застосовуються для виготовлення артилерійських стволів та інших компонентів озброєння. Постачання таких засобів є надзвичайно важливим, і Китай, без сумніву, займає провідні позиції у цьому сегменті.

Про це свідчить і ситуація на цивільному ринку: якщо раніше в Росії переважали автомобілі західного виробництва, то зараз більшість вантажних автомобілів — китайського походження. І якщо це видно в цивільному секторі, то в оборонному — залежність ще критичніша. Росія в останні роки направила значні нафтові доходи на розвиток військового виробництва, і зараз Китай забезпечує до 80% постачання верстатів.

Крім того, існує безліч складників, щодо яких залежність від Китаю ще вища — наприклад, в електроніці. За даними фахівців, понад 90% електронних компонентів, які використовуються у виробництві озброєння, Росія отримує з Китаю.

Читайте також: Від TikTok до окопу: чи варто вірити всьому, що кажуть китайські військовополонені та офіційний Пекін