Геноцид кримських татар: Росія 81 рік потому повторює практики депортацій і репресій (ВІДЕО)

18 травня в Україні — День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. 81 рік тому, 1944 року, за наказом Сталіна почалася насильницька депортація кримських татар. Через десятиліття, внаслідок російської окупації Криму, корінне населення півострова знову зазнає репресій з боку Москви, інформує FREEДOM.

Західа Аділова — кримська татарка. Народилася в Узбекистані 1987 року. Історія її сім’ї схожа на тисячі інших. 18 травня 1944 року за наказом Йосипа Сталіна почалася примусова депортація кримських татар з рідного півострова. За офіційними радянськими даними, з Криму вислали близько 200 тисяч осіб, а за сучасними підрахунками — понад 423 тисячі. Переважно це були діти, жінки та літні люди. Серед тих, кого НКВС силоміць вивіз у товарних вагонах, була й бабуся Західи — Суваде Шабатова, уродженка села Бешуй.

“Моя історія не унікальна, і, на жаль, весь кримський народ, тисячі, тисячі кримських татар були депортовані 18 травня 1944 року. Нікого не саджали в люксові вагони або плацкарти, всіх вивозили ешелонами в товарних скотських поїздах. І тому моя бабуся, у неї шість братів і сестер, вона втратила зв’язок із ними. Опинилася вона в Узбекистані, там познайомилася з моїм дідусем Масадіком, і він допоміг упродовж двох років знайти родичів та перевезти тих, що лишилися живими, до Узбекистану”, — розповіла менеджерка культурних проєктів ГО “EL CHEBER” Західа Аділова.

Для депортації кримських татар НКВС за наказом Лаврентія Берії залучив 32 тисячі силовиків. Людям дали на збори чверть години. Тому багато хто їхав просто ні з чим. За даними істориків, у дорозі від голоду та хвороб загинуло щонайменше вісім тисяч кримських татар. Відправляли їх здебільшого до Сибіру та азійських республік Радянського Союзу. Найчастіше — в Узбекистан.

“Найпоширенішою версією, зафіксованою в радянських документах, є те, що кримські татари начебто а) масово дезертирували з лав радянської армії, б) масово ледь не усім народом співпрацювали з нацистською Німеччиною і через це мали бути вигнані. Іноді додають, що кримських татар у такий спосіб рятували від розстрілів за зраду або від помсти слов’янського населення. Однак справедливі дані говорять інше. Я дотримуюся тієї думки, що Сталін, починаючи з 1943 року, готувався до війни з Туреччиною за протоки і саме тому на Кавказі та в Криму відбулися депортації всіх народів, які могли бути не лояльними до Радянського Союзу, а лояльними до Туреччини. Війна, як ми знаємо, не почалася, але депортовані народи так ніхто назад і не повернув”, — розповів кандидат історичних наук, експерт Українського інституту майбутнього Сергій Громенко.

У 1948 році в Москві визнали кримських татар довічними переселенцями. Через сталінську політику геноциду частина кримців до 1956 року жила у спецпоселеннях. За першу спробу покинути таке місце загрожував штраф. За другу — 20 років ув’язнення. Людей використовували як дешеву, майже безкоштовну робочу силу.

“У депортації народилася моя мама 1946 року. У депортації народилася я з моїм братом. Я народилася 1987 року. Чула дуже багато розповідей від бабусі, від мами, як вони жили. А жили вони в дуже поганих умовах. Моя мама народилася не в затишному будинку з теплими ковдрами, з усіма домашніми умовами, вона народилася в скелі. Там були пагорби, тому що кримських татар просто вивезли в степ. Вони жили як у таборі, треба було відмічатися. І якось треба було обживатися, а це був Пскент, а він відомий своїми пагорбами, і в одному з таких пагорбів бабуся разом із батьками вирила землянку”, — розповіла Західа Аділова.

Послаблення почалися тільки після смерті Сталіна 1953 року. У 1956 Хрущов засудив сталінську депортацію. Того ж року Президія Верховної Ради СРСР зняла режим спецпоселення, але повертатися до Криму кримським татарам не дозволили. У 1967 Верховна Рада СРСР зняла з кримських татар звинувачення в масовій зраді під час Другої світової війни, але права на повернення до Криму так і не надала. Представники корінного народу півострова організували національний кримськотатарський рух і відстоювали право повернення кримських татар на історичну батьківщину. Лідером руху став Мустафа Джемілєв. Його виключили з ВНЗ, сім разів судили. Загалом в ув’язненні Джемілєв провів 15 років.

“18 травня, коли йшлося про безправ’я, про вигнання з батьківщини в умовах Радянського Союзу, — це було дуже сміливо. Але в цих демонстраціях прояву поваги до жертв, згадки жертв, у боротьбі за відновлення своїх прав брали участь практично всі кримські татари, від дітей до старших. 18 травня — це дата, яка максимально об’єднувала кримських татар”, — зазначив голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

Як і багато кримських татар, Суваде Шабатова повернулася до Криму лише на початку 90-х.

“Тільки 1991 року вони змогли повернутися в Ельбус — це історична назва. Так бабуся називала, бо там завжди було холодно навіть улітку. Там вони поставили вагончик і почали забудову. Мама повернулася до Криму 1993 року”, — розповіла Захіра Аділова.

Повернувшись на історичну батьківщину, кримські татари з нуля облаштовували своє життя. Адже їхні будинки давно відібрали, а влаштуватися на роботу було практично неможливо. Однак, незважаючи на всі труднощі, люди були щасливі повернутися на рідну землю. Але не минуло й чверті століття, як силовики тепер уже сучасної Росії знову увірвалися в домівки кримських татар. Російські окупанти продовжили справу Сталіна і Берії та відновили репресії проти корінного населення. У Криму заборонили органи самоврядування кримських татар — поза законом опинився Меджліс.

“Депортація кримськотатарського народу, як і Голодомор українців, мають наслідки і сьогодні, і відсутність засудження світовою спільнотою цих злочинів сприяла тому, що російська влада почала злочин проти корінного кримськотатарського народу, проти українців. Захопила Крим 2014 року, а 2022 року розпочала повномасштабну збройну агресію. Окупація Криму стала фактично продовженням геноцидальної політики. Коли почалися переслідування, арешти, вбивства, викрадення, заборона на навчання рідною мовою, мобілізація до лав збройних сил Росії, що за фактом призвело до гібридної депортації, коли почали виїжджати активісти, представники корінного народу за межі своєї батьківщини”, — зазначив голова правління Кримськотатарського ресурсного центру Ескендер Барієв.

12 жовтня 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію кримських татар геноцидом кримськотатарського народу. Після чого відповідну резолюцію ухвалили парламенти Латвії, Литви, Канади, Польщі, Естонії та Чехії. Щорічно 18 травня в Україні відзначають День боротьби за права кримськотатарського народу.

Цього дня в Україні та за кордоном відбуваються тематичні заходи, мета яких — розповісти всьому світу про злочини сталінських і нових, путінських, катів. Згідно з даними Кримськотатарського ресурсного центру, з 2014 року в Криму зафіксовано понад 10 тисяч випадків порушень прав людини. Кожен не просто фіксується, а передається в правоохоронні органи для майбутніх судових справ щодо країни-агресора. Усі винні у злочинах проти українських громадян на окупованих Росією територіях понесуть заслужене покарання, впевнені в Постійному представництві президента України в Автономній Республіці Крим.

Читайте також: Визнання Криму російським: загроза міжнародному правопорядку та майбутньому кримських татар, — Барієв

Нагадаємо, Сенат Чехії визнав актом геноциду масову депортацію кримських татар у 1944 році.