Сьогодні о 18:47
Дві взаємопротилежні течії активно розвиваються в сучасній Росії: з одного боку, люди все активніше пишуть доноси на своє оточення, до чого старанно підштовхує їх влада. З іншого боку, в країні намагається розвинутися антивоєнний рух всупереч поліцейському тиску. Які почуття рухають росіянами зараз, чи зможуть окремі протести проти війни перерости в масові і що чекає на Росію після Путіна, розповів російський журналіст, колишній заступник головного редактора телеканалу “Дощ” та видання “Сноб” Ренат Давлетгільдєєв в ефірі марафону “FreeДОМ”.
– Судячи з інформації, яка надходить із Росії, там посилюється ситуація з доносами. Їх пишуть вже навіть на своїх рідних, близьких, я вже мовчу про сусідів чи, припустімо, колишніх однокласників. Поясніть, будь ласка, чому ця ситуація стає дедалі гіршою?
– Ну, пам’ять народу нікуди не подіти. У радянській Росії доноси були майже частиною національної культури. Ми ж пам’ятаємо фразу Довлатова: “Сталін був, звичайно, кривавим тираном, але хтось таки написав ці три мільйони доносів”. Дійсно, доноси пишуться. Нехай не мільйонами, як за радянських часів, але, можливо, й до такого періоду нам не далеко. Влада сама підштовхує людей до цього. Достатньо навести кілька прикладів: “Справедлива Росія” – одна з парламентських партій – створила спеціальний сайт, який активно рекламувався. Там будь-яка людина може заповнити спеціальну форму і таким чином спростити собі відправлення доносу на рідного, на близького, на учня чи вчителя, дивлячись ким ти є.
Потім у деяких регіонах МНС, міністерство, яке повинно допомагати боротися з наслідками стихійних лих, запустили в рамках розсилки про якісь штормові попередження та заклики скаржитися на тих, хто, наприклад, вивішує український прапор. Тобто ресурси цілого міністерства пускають на заклики доносити! Людей вчать доносити – і люди навчаються. У Росії патріот має бути обов’язково певною мірою. Недостатньо просто батьківщину любити, треба щоб у рамках цього ти ще й сусіда по парті відправив до в’язниці. Саме тому ця практика доносів, яка, безумовно, підтримується російською державою, розквітла.
– Все це виглядає як наслідок виконання такого собі псевдообов’язку перед державою, спосіб вислужитись. Яке місце у цій низці причин займає людський страх?
– Я думаю, страх точно займає якесь велике місце. Взагалі, сьогодні, на мою думку, російська людина дуже боїться за себе. Війна у принципі посилює стан страху. Але я думаю, людина чомусь доносить? Тому що переживає, що якщо не донесе, то донесуть на неї. Бо ж люди один одному не вірять! Люди один в одному підозрюють потенційних зрадників та ворогів. І саме через те, що нагнітається держпропагандою ця ненависть, люди й доносять. Бо якщо ми включимо російський телевізор, то побачимо там лише пропаганду агресії, ненависті та страху. І ось людина, яка в цьому всьому оточенні існує, вона, відповідно, і починає так поводитися. Як слабкий переляканий звір: доносить, скаржиться, намагається зачистити поле, як їй здається, на догоду владі, не підозрюючи навіть, що влада цей вчинок, не те щоб гідно оцінить, взагалі не оцінить. Тому що переваг у таких вчинків немає!
– Судячи з вашого коментаря, у всьому винна пропаганда. Але все-таки це не єдине джерело бід. Що ще може мотивувати, спонукати людей на те, щоб так брати і доносити, і згубно впливати на долі своїх рідних?
– Я все ж таки думаю, що це головне джерело бід, я абсолютно вірю в це. Якби в Російській Федерації просто ось так якимось натисканням на чарівну кнопочку взяти і відключити всі федеральні канали, то цей потік ненависті, який, наприклад, ми чуємо щодня з вуст Володимира Соловйова, цей потік вигаданих новин, які розповідають нам в ефірі, щоденні програми на Першому каналі зникли б. Якби цього всього не було, то люди ніколи не підтримали б війну. Люди б ніколи не перетворилися на таких агресивних мілітаристських свиней, вибачте, яким кидають цю пропаганду, як щоденний корм, і це все, що в них є. У них більше немає, розумієте, жодної іншої розваги. У них є тільки можливість сісти, чухаючи пивний животик перед телевізором з пивком, і вірити в те, що твоє життя, яке насправді складається з маленької зарплати, відсутньої радості, поганого сексу, сірих однотипних панелек, що це насправді життя в сильній воюючій країні. І їм це показують, а вони радіють, бо іншого приводу для щастя вони не мають.
ТБ вчить людей не звертати уваги на те, що зросли ціни, ТБ вчить людей забувати про логіку, ТБ вчить людей бути безголовими, голосуючими за партію влади, бути членами електорату Володимира Путіна. Це ж не особистосиі. Це просто електорат, який щорічно приходить і ставить галочку там, де їм сказали. І я абсолютно тільки телевізор у всіх бідах сьогоднішньої Росії та звинувачую.
– Так, такі думки були озвучені вже не один раз, і вони постійно повторюються в інформаційному просторі. Проте, як один із прикладів: правозахисник Лев Пономарьов сказав, що антивоєнні рухи в Росії продовжуватимуться, незважаючи на репресії. Але цей рух не набуде масового характеру, тому що, на його думку, цього не допустить поліцейський режим. Але, можливо, поліцейський режим якраз і перемагає, бо антивоєнний протест недостатньо масштабний?
– Справа в тому, що останні роки, а я впевнений, що ця війна готувалася роки у кабінетах влади, у Росії просто зачищають політичне поле від прояву будь-якого протесту. Я абсолютно впевнений, що, наприклад, посадка Олексія Навального та ці жорсткі справи, десятки справ проти його прихильників — це частина підготовки до введення військ на територію України. Тому що на момент введення військ потрібно було зробити все, щоб обезголовити навіть потенційні політичні протести в Росії. І це зробити вийшло. Сьогодні антивоєнний протест не такий масштабний і не такий сильний не тільки тому, що в Росії прийняті закони, які фактично не дозволяють тобі вийти на вулицю, які не дозволяють у себе в соцмережі написати: “Ні війні!” Цей протест недостатньо сильний насамперед тому, що цей протест не має ні лідера, ні навіть лідера потенційного. Олексій Навальний сидить, Дмитро Гудков, політик, колишнього депутата Держдуми поїхав, Бориса Нємцова вбили. Ви розумієте, всі лідери, всі потужні двигуни потенційного російського протесту знищені.
І поки що нових потенційних лідерських осіб не з’явилося. Я давно чекаю, що вони, можливо, з’являться. Причому мені хотілося б, щоб це були особи без якогось політичного минулого. щоб це були нові люди з чистою, білою політичною біографією, щоб їх було неможливо звинуватити ні в чому, бо російська опозиція, як завжди, один з одним свариться. Але цей процес, звісно, дуже ускладнений. І страхом, звісно, і тим, що немає якоїсь політичної сили, яка б це об’єднання сформувала й надалі рухала вперед. Мій товариш Володимир Кара-Мурза також політик, був затриманий ще у квітні в Москві, і ось йому продовжили утримання у СІЗО, і йому загрожує 15 років. Він міг бути таким лідером, але він у в’язниці. Навальний міг би бути таким лідером, але він ще довше у в’язниці. Гудков міг би бути лідером, але він вважав за краще зберегти собі життя, сім’ю та виїхати за кордон.
– Ренате, зрозуміло, що ми всі уявляємо ідеальне майбутнє у своїй голові. І ось як ідеальне Ви описали, що з’явиться людина чиста, як білий аркуш, і ще в ідеалі без політичного минулого. Але якою є ймовірність цього образу від просто мрії до реальності?
– З’явився ж у Києві у 14 році Мустафа Найєм, написав пост у фейсбуці і закликав людей виходити на вулиці, і люди вийшли. І Мустафа, який просто журналіст, із відсутньою політичною біографією, тоді став одним із, на мій погляд, двигунів того Майдану. Ну, ось, мабуть, така пост може з’явитися і в нас. Напевно, такий журналіст може з’явитись і в нас. Можливо, це буду я, повернувшись до Росії, написавши таку посаду.
– Чи готові люди зараз масово піти за такою людиною? Це ще важливе. Те, що він з’явиться, так, надія є, окей. А чи підуть люди?
– Це велике питання, чи залишилися ті люди, які готові піти. Просто навіть коли ми намагаємося усвідомити цю цифру, я розумію, звичайно, що це не мільйони біженців, які виїхали з України. Але це мільйон, це один мільйон людей, які добровільно покинули країну. І це той мільйон, який здебільшого знаходився у великих містах, які в основному виходили з протестами на вулицю, це той мільйон освічених людей, яскравих, цікавих, заробляючих, які хотіли бачити Росію своєю, які хотіли жити в цій країні та міняти її на краще. І ось цей мільйон сьогодні поїхав. Звісно, дуже мало людей, які сміливі. Взагалі люди не завжди сміливі. І не можна, напевно, їх у цьому дорікати. Звісно, людьми керує страх. Особливо, якщо цей страх розсипаний навколо тебе. Якщо ти знаєш, якщо ти хоч раз спробував вийти на вулицю і побачив приблизно такі кадри, які ви показуєте на своїх екранах, тобто ви вийшли вперше з протестом і побачили, як поліція б’є дітей, як поліція заштовхує в автозаки старих, і вас садять на 15 діб. У деяких це призведе до ще більшого протесту, але дехто назавжди перестане на вулицю входити, бо піклуватиметься про власну безпеку. І це нормально, і дорікати людям у цьому, напевно, не можна.
– Але які є сьогодні інструменти, які дозволяють висловити хоч якимось чином антивоєнну позицію в Росії?
– Є легальні інструменти, є нелегальні, в які я вірю більше. Та й легального у Росії нічого не залишилося. Отже, є угруповання, яке дуже мені подобається, я йому симпатизую. Анонімні хлопці, які в балаклавах вночі закидають коктейлями Молотова по всій країні військкомати, будівлі ФСБ, а також просто будівлі поліції. Це найяскравіший, найпотужніший протест. Це угруповання нелегальне. Це вулична субкультура. Хлопці, звісно, порушують закон. Причому подобається мені, що це така мережева структура, без лідера, і що порушують закон вони досить регулярно.
Мені дуже подобається, що закидають коктейлями Молотова військкомати, бо це дозволяє не закликати молодих людей до армії. Бо згорають у військкоматах ще й особисті справи потенційних призовників. Тобто в цьому протесті є аж два великі смислові напрямки. Перший напрямок антивоєнний, так? Тобто небажання йти та вбивати українців. Це дуже круто. І те, що молоді люди по всій країні це показують, це дуже сильно та потужно. І друге — це ця нереальність, це відповідь насильством на насильство. Це знищення державного майна, саме майна силовиків. Я за таких хлопців дуже вболіваю, і завжди тішуся, коли подібні новини читаю, незважаючи на те, що фактично підтримую людей, які порушують закон. Але на початку я сказав, що такий закон треба порушувати. І я дуже сподіваюся, що це все повторюватиметься все більше й більше.
Плюс відбувається найпотужніший художній протест. З’являються художники у всій Росії. Я, наприклад, стежу за художницею Алісою Горшеніною, яка отримала вже кілька адміністративних справ. І я думаю, що така справа теоретично може бути кутовою. Ви дізнаєтесь, як у Росії ця практика влаштована? Спочатку адміністративне покарання 15 діб, 30 діб, а потім уже це може бути кримінальне покарання. Незважаючи на це, вона проводить акції, виходить на вулицю, вона пише різними мовами. Вона робить собі такі величезні костюми з крилами, як голуб, розписані антивоєнними текстами. Її завжди затримують, це завжди дуже круто виглядає, дуже красиво, дуже яскраво, дуже потужно, починаєш у це вірити. Незважаючи на те, що дівчинка художниця, все одно у нас і художники теж вирушають туди, куди відправляються активісти. А ще Аліса нещодавно стала героїнею важливого фільму, який зняв російський журналіст Андрій Лошак. Він, щоправда, зараз виїхав до Грузії, що називається “Розрив зв’язку” про сім’ї, всередині яких стався цей розрив, коли одні члени сім’ї категорично проти війни, інші категорично за. У сім’ї Аліси рівно така сама ситуація. Її батьки за війну. І ось вона щодня змушена ще й із ними цю роботу проводити.
– Ну, боротися легше, коли людина бачить чітко кінцеву мету. Хотіла б далі поговорити про ймовірність Росії після Путіна. Хто може бути замість нього чи що може бути замість нього? Керувати великою країною економічно складно. Вже неодноразово звучала ідея, що ініціатором нової системи можуть бути національні республіки, адже країна під серйозними санкціями, які ще можуть посилитися і автоматично не зникнуть. Умовно Перм, край, де є нафта, калій, усвідомлює, що їй легше вийти зі складу Росії та без санкцій жити та процвітати. Чи вже звучать у Росії подібні ідеї?
– Усередині самої Росії подібні ідеї звучать давно. Але тут категорично різко і досить жорстко автори подібних ідей вирушають туди, куди і всі люди, які виступають проти війни. Взагалі, регіоналізація Росії, особисто на мій погляд, це, звичайно, безумовне політичне майбутнє цієї країни, бо тримати штучно цю всю територію під владою Кремля було дуже непросто. І насправді ця федералізація була потрібна для того, щоб силовики могли контролювати цю країну, тому що економічно все було недоцільно, коли всі гроші йшли до Москви і витрачалися на посилення ось цієї верхівки. Я дуже багато їздив країною, поки жив у Росії від Калінінграда до Сахаліну. Щоразу, коли я прилітав кудись на околицю країни, я чув одне. Це, по-перше, дуже високий рівень агресії до Москви. Наприклад, на Сахаліні люди, які там живуть, і на Далекому Сході називають решту території материком. І вони їздять у Москву, як за кордон. Ну, тобто у тебе від Південно-Сахалінська до Токіо годину, а до Москви тобі 12, то ти економічно куди будеш більше спрямований? Звичайно, на Японію.
І людей ця насильницька федералізація, звісно, дратувала. Тенденції до регіоналізації звучать давно. Наприклад, є прапор незалежного Сибіру, існує герб незалежного Сибіру. Сибіряки називають себе сибіряками. Якщо, наприклад, ти запитуєш людину за кордоном, яка народилася, припустимо в Красноярську: “Звідки ти?”, вона ніколи не відповість тобі: “Я з Росії”. Він скаже: “I`m from Siberia”. Подібні історії стосуються жителів Уралу, зокрема. Я не думаю, що йдеться про розпад зовсім на маленькі регіони, але я думаю, що регіоналізація Росії необхідна. І Росія після Путіна не буде цією величезною неповороткою територією, яка займає 1/6 частину суші. Це буде якась нова структура, можливо, що складається з кількох держав, які в певному союзі одна з одною. І ось у цьому майбутнє, безперечно, є. У Росії дуже багато регіонів, яким цю незалежність давно б час дати. Наприклад, Татарстан. Яке відношення Татарстан має до решти Росії? Там і говорять по-своєму, там і своя віра, свій народ, там своя потужна економіка. І їм ці зайві, якісь зовсім штучні зв’язки з Росією і не були ніколи потрібні. Але щойно у Татарстані превалює голос націоналізму, що відбувається? – там постає голос КДБ у відповідь.
Але піти всупереч історії все одно не вдасться. Я вірю, що війна, звичайно, закінчиться поразкою Росії, і вона стане тригером для того, щоб якісь важливі зміни всередині країни відбулися. Мені дуже сподобалася Ваша думка щодо санкцій, що це буде єдина можливість із цих санкцій виходити, бо санкції проти Росії, а не Татарстану. І я вірю в те, що майбутнє Росії в тому, щоб бути більш живою, а не бути заручницею цих радянських імперських амбіцій.
Читайте також:
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
