На Бахмутському напрямку точаться важкі бої. Збройні сили України успішно відбивають усі атаки та навіть намагаються здійснювати невеликі контрнаступи. Серед тих, хто б’є ворога на цьому напрямку, — артилеристи 80-ї десантно-штурмової бригади, повідомляє FREEДОМ.
Готуючись працювати по противнику, артилеристи підписують маркером снаряд для самохідної артилерійської установки 2С1 “Гвоздика”: “Для здичавілих”. Старший офіцер батареї Іван каже: попри те, що ситуація на Бахмутському напрямку стабільно важка, лінія фронту фактично не рухається. “Гвоздика” може бити на глибину до 15 км.
“Вона дозволяє працювати на будь-якій відстані до 15 км: 15,2 км — максимальна дальність. Можемо працювати від 3-4-5 км. Ми маємо цілі в районі 5-6-7-8-10 кілометрів. Росіяни гинуть. Це їхня основна тактика та завдання”, — говорить військовослужбовець Збройних сил України Іван.
Перед підрозділом Івана стоїть завдання — очистити від противника весь сектор. Спостереження ведуть за допомогою дронів: коли бачать скупчення ворога — дають команду відкрити вогонь.
“Наші безстрашні пілоти, які перебувають за кілометр, а іноді й ближче до ворога, літають над ними нашими маленькими коптерами, які не можуть на великі дистанції літати. Вони мені дають картинку і, побачивши якийсь рух або якесь скупчення техніки, скупчення особового складу противника, якесь АГВ [автоматичний гранатомет на верстаті], ВПГ [верстатковий протитанковий гранатомет], дають мені ціль. Я беру дозвіл на відкриття вогню у старшого начальника та спостерігаю. Маю один планшет, на якому бачу картинку в реальному часі, а є інший планшет, на якому я вирішую, як зробити ландшафт тієї ділянки, змінити її трохи”, — коментує військовослужбовець ЗСУ Іван.
Наймолодший боєць у підрозділі — Максим. Йому — 19, у бойових діях він бере участь уже півтора року. Розповідає, що контракт підписав, щойно досяг повноліття. Зізнається: найстрашніше на війні — втрачати побратимів. З рештою складнощів, за словами бійця, можна впоратися. І всьому навчитися.
“Мій командир гармати навчив мене наводитися. Про машину все розповів, що, як і до чого, як наводитись, які є помилки, де я можу їх зробити. Він мене виправляє постійно, якщо десь помиляюся. “Діди” є, а “дідівщини” немає”, — каже військовослужбовець ЗСУ Максим.
Командує “Гвоздикою” Михайло. До повномасштабної війни він 4 роки відслужив у Збройних силах України. Звільнився, був 5 місяців удома. Після 24 лютого, не замислюючись, зібрав рюкзак і вирушив до військкомату. На Львівщині на нього залишилися чекати батьки та дівчина. У вільний час командир “Гвоздики” читає або сидить в інтернеті.
“Читаю різні книги. Буває, читаю, буває, не читаю, буває, сиджу в інтернеті. Скажімо так: рідко коли читаю, але буває. Ось книга Зигмунда Фрейда “Введення у психоаналіз”. Важливо щось нове дізнаватися про себе, про навколишній світ, як зрозуміти навколишній світ. Іноді читаєш щось, і через день таке ж у житті відбувається. Розумієш, що тобі хтось не вірить, людина вважає, що вона зробила, а всі бачили, що не зробила, а в книзі сказано: фальшиві спогади. Буквально за день, як прочитав, така ситуація була з побратимом та вогнегасником”, — розповідає військовослужбовець ЗСУ Михайло.
Останнім часом командир прочитав кілька книг, серед них — трактат “Мистецтво війни” Сунь-цзи та “Заправляй ліжко” адмірала Вільяма Макрейвена. Під час читання Михайло ще й намагається займатися спортом.
“Еспандер нещодавно взяв у друга, бо був трохи поранений, палець погано працював — розминав, але зараз уже все добре”, — говорить Михайло.
Щойно надходить команда “до бою”, розрахунок “Гвоздики” займає місця в самохідній артилерійській установці. А після відпрацювання по цілі бійці моментально маскують гаубицю та залишають позицію, спускаючись у бліндаж. Усе необхідно робити максимально швидко, інакше противник може відстежити місце пострілу та відкрити вогонь у відповідь.
“На заборону дії спрацювали. Швидше за все, були наступальні дії чи, можливо, намагалися стріляти. А ми спрацювали на випередження. Наразі вони нічого не робитимуть”, — коментує виконане завдання військовослужбовець ЗСУ Володимир.
Таких завдань і цілей за день може бути кілька, іноді — більше десятка. Але військовослужбовці не скаржаться, кажуть: коли багато роботи, є надія на швидку деокупацію Донецької та Луганської областей. Поки що їхнє завдання — не дати можливості російським окупантам захопити міста Бахмут та Часовий Яр Донецької області.
Читайте також: На Бахмутському напрямі росіяни втрачають свій головний ресурс, – Грабський